Хто ви, містере Фрідмен?

Які видатні особистості асоціюються у людей із містом Береговом? Місцеві люди назвуть талановитого лікаря та мецената Берталона Ліннера (якому народна міфологія приписує навіть медичну консультацію Йосипу Сталіну),  оперну діву, зірку угорського кіно періоду його зародження Шарлотту Федак та художницю й скульптора Ганну Горват.

Електронні довідники розкажуть також про Хуго Гріна, місцевого рабина, який став відомим диктором у Лондоні, та Юліуса Ребека, що народився в місті наприкінці Другої світової, а опинившись у США, став там відомим хіміком. Але навряд чи пересічний берегівець знає, що найчастіше в інтернеті його рідне місто пов'язується з Мілтоном Фрідменом, лауреатом Нобелівської премії з економіки, радником президента США Рональда Рейгана, носія та ідеолога лібералізму – як в економіці, так і суспільному житті. Щоправда, сам він до Берегова має непряме відношення – бо народився за океаном, але в місті народилися й жили до еміграції його батьки. І цей факт завжди згадується у всіх біографіях Фрідмена, як україно- та російськомовних, так на „інгліш".

„Вождь економічної контрреволюції"

Певен, читачам „НЗ" також буде цікаво дізнатись, хто ж такий Мілтон Фрідмен і за які заслуги йому вручили „нобелівку".  Почнемо з того, що його батьки, — Єно (Джено) Саул Фрідмен та Сара Етель Ландау до еміграції жили в австро-угорському Берегсасі. Достеменно невідомо, коли саме вони виїхали за океан в пошуках кращого життя, але у 1912 році в сім'ї єврейських мігрантів народилася вже четверта дитина, єдиний хлопчик на ім'я Мілтон. „Американська мрія" давалася дуже нелегко: у батька не було постійної роботи, основний (та вельми скромний) дохід приносила мати, працюючи продавщицем у галантерейній крамничці. Через рік після народження сина сім'я переїхала ближче до Нью-Йорка, в невеличке місто Раугей, що в 20 милях від мегаполіса. Коли Мілтону виповнилося 15 років, життя стало ще важчим – помер батько, і матері зі старшими сестрами довелося самотужки утримувати сім'ю.  Маючи глибокий інтерес до математики, у 1928-му молодший з Фрідменів вступив до Рутджерського університету (штат Нью-Джерсі) із правом отримувати стипендію, а по його закінченні здобув ступінь бакалавра економіки та математики. Викладачами у нібито провінційному, але потужному університеті були непересічні особистості. Зокрема, інтерес до економічної теорії молодому Фрідмену прищепили А.Берні, майбутній директор Федеральної резервної системи США, та Г.Джонс, видатний спеціаліст у сфері фінансів. За рекомендацією останнього Мілтону Фрідмену була запропонована стипендія економічного факультету Чиказького університету, в якому він і продовжив наукову роботу в галузі економічної теорії, яка в ті часи набувала нових форм, усе більше залучаючи до досліджень математичні методи. Варто зауважити, що свої перші кроки в економічній теорії Фрідмен робив саме в той час, коли світ трясла глобальна економічна криза, яка розпочалася саме в США, отримавши назву Велика депресія (1928—1933 рр). Майбутній економіст-теоретик добре знав на власному досвіді, що воно таке, адже його батько аж до своєї смерті так і не спромігся, попри всі спроби, започаткувати власну успішну справу. „Фінансова криза була нашим постійним супутником", – напише згодом М.Фрідмен у своїй автобіографії.

У 1935 році Фрідмен бере участь у великомасштабному проекті Національного комітету з природних ресурсів, досліджуючи споживчі бюджети в посткризовій Америці, через два роки переходить на роботу в Національне бюро економічних досліджень (NBER) у Нью-Йорку. Там він працює під керівництвом іншого емігранта, вихідця з сім'ї білоруських євреїв Саймона (Семена) Кузнеця. Відомо, що С.Кузнець, народившись у Пінську, в дитинстві з батьками переїхав до нашого Рівного, а потім вчився в Харківському комерційному інституті, за океан же мігрував у перші роки радянської влади. У 1971 році він стане нобелівським лауреатом з економіки – трохи випередивши  свого учня Мілтона Фрідмена. Цікаво, що у Саймона Кузнеця був ще один учень – Роберт Фогель, який  отримав свого „нобеля" у 1993 році. А ще цікавіше, що цей дослідник має коріння в Одесі. (Та й дружина самого Фрідмена – Роуз (Роза) Директор, його багаторічна помічниця, сестра Аарона Директора, також потужного економіста-теоретика (померла минулого року у віці 99 років) – походженням з України, з села Старий Чорторийськ на Волині). У співпраці з Кузнецем Фрідмен пише роботу "Доходи від незалежної приватної практики" (1940 р), яка стає основою майбутньої дисертації виданого економіста. Ключове слово тут – „незалежна", адже саме економічним (а також і політичним та суспільним) свободам Фрідмен присвятить своє життя. Через шість років у Колумбійському університеті він отримає ступінь доктора з економіки.

Одночасно з науковою роботою Мілтон Фрідмен з 1941 по 1943 рр. працював як економіст у міністерстві фінансів, беручи участь у розробці податкової політики у воєнний час. Наступні два роки провів за роботою на замовлення міністерства оборони США, опрацьовуючи статистичні дані з широкого кола проектів. Після Другої світової війни вчений певний час працював у Парижі як консультант уряду Сполучених Штатів з реалізації плану Маршалла, що передбачав відновлення  практично знищеної економіки країн Західної Європи.  Згодом, до виходу на пенсію у 1977 році, Фрідмен викладав у Чиказькому університеті, будучи при цьому радником з економічних питань у президентів США Річарда Ніксона та Рональда Рейгана.

За рік до завершення викладацької діяльності, у 1976-му, Мілтон Фрідмен стає лауреатом Нобелівської премії з економіки із формулюванням„за досягнення у дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики". Але й до цього визнання вченого знають у широких колах в ролі пропагандиста вільного ринку як запоруки громадських свобод. У своїй книзі „Капіталізм та свобода" (1962 р). він зазначає: „Капіталізм є необхідною умовою політичної свободи. Необхідною, але не достатньою".

Справедливість цих слів він побачить невдовзі у Чилі, де в 1973 році владу захопила хунта на чолі з Аугусто Піночетом. Відомо, що Фрідмен зустрічався з диктатором, а також читав лекції з економіки в Чилі часів військового режиму. Це стало причиною критики вченого з боку його ідейних опонентів. Втім, сам Фрідмен висловлював відверте невдоволення політикою Піночета, попри те, що кілька його учнів, відомих як „чиказькі хлопчики", зайняли провідні місця в чилійському уряді. 1980 року він видає ще одну книгу, яка викликала широку дискусію в суспільстві, – „Свобода вибору". Книжка зроблена на основі 10-серійного фільму, циклу лекцій на різні теми, прочитаних американській  аудиторії того ж року. Цікавою була лекція (й глава книги), присвячена кризі державної середньої освіти. Чимало з неї актуально й для наших, українських реалій. Незадовго до смерті від серцевого нападу (2006 р.) Фрідмен пророкував, що нова світова валюта – євро – не втримається у боротьбі з доларом і за нетривалий термін обвалиться, а Європа повернеться до купи національних валют.

На початку нового тисячоліття це здавалось наклепом американця, що заздрить новому економічному конкуренту – об'єднаній Європі. Нині в самій Європі все частіше згадують пророцтво економіста, втім, і щодо самих США та її валюти нині є чимало скептиків. Після подій 11 вересня 2001 року 89-річний Фрідмен виступив у пресі з маніфестом, скерованим на критику політики Дж. Буша щодо стрімкого згортання громадянських прав та економічних свобод громадян США. В той самий час сам він, а з ним і економічне вчення, визначене терміном „монетаризм" (концепція, згідно з якою вільна від державного втручання ринкова економіка з вільними цінами здатна успішно функціонувати), стали об'єктами критики з боку нової суспільної течії – антиглобалізму. Найяскравіше ця критика висловлена в книзі канадської журналістки та соціолога Наомі Кляйн „Доктрина шоку: розквіт капіталізму катастроф" (2007). В ній економісти Чиказької школи на чолі з Фрідменом звинувачуються у невдачах економічних реформ за їхніми сценаріями в піночетівській Чилі та Росії часів Бориса Єльцина. Однак не все так просто. Бо саме Фрідмен за життя закликав розпустити Міжнародний валютний фонд (основний об'єкт критики антиглобалістів) та безкоштовно роздавати акції державних підприємств громадянам. Як будь-яке серйозне вчення, спадщина Фрідмена містить чимало спірних моментів та протиріч. Недаремно ще за життя за вченим закріпилось прізвисько „вождь економічної  контрреволюції", яке можна трактувати на будь-який лад...

Прогулянка „єврейським Берегсасом"

Розділяти чи ні погляди Мілтона Фрідмена – справа особиста. Напевно, і в середовищі українських (та закарпатських зокрема) економістів є альтернативні погляди на спадщину цієї непересічної людини. Одне можна сказати певно: той факт, що Фрідмен батьківськими коріннями пов'язаний із Закарпаттям, а саме з Береговом, варто використовувати. Бо що ж виходить – за кордоном про це знають, а на „малій прабатьківщині" – ні? Вочевидь, для міста було б корисним „розкручування" імені видатного економіста. І мова не просто про туристичний об'єкт – прямо скажемо, якусь захоплюючу атракцію навколо Фрідмена вигадати важко та й непотрібно. Цікавіше поширювати знання про економіста світового рівня в контексті історії Берегова, міста з колись потужною єврейською громадою. Адже й нині чимало представників цього народу, що нині проживають по всьому світу, а найбільше у США та Ізраїлі, відвідують Закарпаття як колиску своїх предків. Не менш цікаво й інше – розвивати інтелектуальний потенціал міста, збираючи разом розумних та небайдужих людей під гідним приводом. Об'єднати ці два підходи вдалося ентузіастам Перших Фрідменівських читань, що відбулися у Берегові 24 серпня, спеціально свято Дня незалежності України, себто свободи, яку так цінував Мілтон Фрідмен. Цього дня до групи місцевих ентузіастів, очолюваних киянином Дмитром Кобринським, приєдналось кілька гостей з близького зарубіжжя. Сам пан Дмитро віднедавна став мешканцем Берегова, змінивши галасливу столицю на затишну провінцію, де зручніше займатись справою життя – професійними дослідженнями у галузі філософії та соціології. До активістів місцевої організації „Чистий Берег", яка виступила співучасником читань, приєднався Берегівський туристично-інформаційний центр та кілька місцевих журналістів. Разом із гостями Кобринського, філософами з Петрозаводська та Архангельська, Єревана, а також Одеси та Дніпропетровська. Вони здійснили освітній тур містом. Спочатку відвідали районний музей у графському дворі Бетлена, директор якого, Іван Шепа, розповів про Берегово часів Єно та Сари Фрідмен, батьків майбутнього „нобелянта". Гостей міста вразила інформація про геноцид весни 1944 року, коли більшість місцевих євреїв була вивезена в концтабір Аушвіц, звідки майже ніхто не повернувся. У списку депортованих було й чимало Фрідменів, можливо, й родичів Єно та Сари...

^{Будинок Фрідмена в Берегові}

Далі була екскурсія у будинок, який, за припущеннями місцевих журналістів, був рідним домом Єно Фрідмена (але цей факт ще треба достеменно встановити через архів – і тоді просити у міської влади влаштувати відповідну пам'ятну табличку). Нині в будівлі розмістився офіс Червоного Хреста. Далі була зупинка із міні-лекцією з історії берегівської друкарні, яка була започаткована на гроші місцевого єврея. Потім гостям показали будівлю синагоги, з якої за радянської влади зробили Будинок культури, перетворивши окрасу центру міста на бетонного виродка. Містяни сподіваються, що колись знайдуться меценати, які повернуть будівлі колишній вигляд – нехай уже й не в якості синагоги, адже іудаїзм у Берегові нині сповідують всього кілька десятків чоловік. В розташованому поруч туристично-інформаційному центрі його директор Йосип Торпої запропонував гостям переглянути документальний фільм з історії берегівського єврейства. Ввечері була ще й екскурсія на єврейське кладовище, де є кілька похованих Фрідменів (ступінь їх спорідненості з Мілтоном чекає свого дослідження). Таким чином, учасники читань започаткували новий туристичний маршрут – єврейським Береговом.

Друга частина Перших Фрідменівських читань була більш академічною – у вигляді вільної дискусії навколо поглядів економіста та можливих шляхів залучення його імені для розвитку міста. Сюрпризом для учасників став організований телеміст (точніше, „скайп-міст") з іншим Фрідменом, Віктором, молодим публіцистом, що мешкає у Москві. Свого часу батьки Віктора виїхали до США, і він зростав за океаном. Але, як і його видатний однофамілець, відчув згортання свобод після 11 вересня 2001 року і повернувся до рідного міста. Нині Віктор Фрідмен – автор кількох яскравих публіцистичних книжок, зокрема „Соціалістичні Штати Америки" – того, чого так побоювався Мілтон Фрідмен. Учасники читань вирішили продовжувати починання, аби зробити їх традиційними задля просування ідей свободи та презентації Берегова в новому ракурсі.

Олег Супруненко, м. Берегово

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати