Проблема з тридцятирічною історією й досі не вирішена, мало того, таке враження, кажуть рокосівці, що цим ніхто не хоче займатися, й у першу чергу центральне відомство екології. До місцевої глибинки навіть доходить неперевірена інформація про причини «саботажу».
Суть у тому, що Міністерство екології та природних ресурсів у 2012 році вивезло частину відходів. І це правда. Після чого правоохоронні органи ніби знайшли чи то корупційні схеми, чи використання коштів не за призначенням, а замовників ніби мали посадити. Як наслідок, ніхто в Києві не хоче займатися проблемою, щоб не мати мороки з правоохоронцями й ревізорами. Так воно чи ні — невідомо, але факт залишається фактом – Хустська райдержадміністрація ніяк не діждеться відповіді з Києва на свій запит. В області дехто пропонує, щоб замовником виконання була Хустська РДА.
— Я вже й обурювався, — говорить Степан Чепис, – тому що це не вкладається в жодні правові рамки. Утилізацією таких відходів займаються всього два підприємства в Європі – польське й німецьке (Краків і Дрезден). Для того, щоб їхати туди й укладати угоди, потрібні відповідні повноваження й кошти. Зрозуміло, що це має вирішуватися не на рівні району.
Зараз для утилізації відходів необхідно 5 мільйонів гривень. Ця сума просто непідйомна для Хустщини. З бюджетів району й області передбачають виділити на це по 200 тисяч гривень, ділиться інформацією Степан Чепис, тобто свою частку умов ми виконаємо, а вирішальне слово (якого ніяк не дочекаємося) — за Києвом.
Щоб було зрозуміло, зробимо невеликий екскурс.
Колись для місцевих колгоспів централізовано привозили отрутохімікати. Частину колгоспи використовували, а решта залишалася до наступних потреб. І так потроху цієї «решти» назбиралося понад 200 тонн. Згодом через їх шкідливість пестициди заборонили для використання, і щоб не було мороки, всю цю кількість якимось чарівним бюрократичним чином «списали». Згідно з документами, отрутохімікатів не стало. Нібито їх повністю використали на сільське господарство чи що. Але потрібно було ліквідувати отруту не лише на папері, а й «де-факто». Найлегший вихід – захоронити отрутохімікати з району в лісі, скажімо, поблизу села Рокосово. Так і зробили. Всі можуть бути задоволені. Але невдовзі в рокосівському лісі почали гинути дикі тварини. Лісівники забили на сполох і всі оті суміші перевантажили в контейнери. Однак знову виникла бюрократична проблема — отрутохімікатів ніби немає по документах. А тим часом — це без жодних перебільшень — токсичність отрутохімікатів у 17 тисяч (!) разів перевищує норму.
Науковці Харківського відповідного НДІ назвали ґрунт на місці зберігання відходів токсичною речовиною третього ступеня. Проблема ще в тому, додає Степан Чепис, що відходи знаходяться в старих переіржавілих цистернах. У будь-яку мить може статися розгерметизація, і отрутохімікати через гравійні прибережні ґрунти можуть спокійно потрапити в Тису, а отже, на територію країн, із якими пов’язана водна система Закарпаття.
Василь ГОРВАТ
Рокосово