Етномистецтво Закарпаття через погляд художника Василя Вовчка

— Напевно, ніхто не заперечить, що світ мистецтва дуже багатогранний і різноманітний. Тому і СВІТ! Кожен митець вбачає в немовбито одному й тому ж пейзажі інколи зовсім протилежні мотиви, ніж його колега, та й виконує роботу найчастіше в іншій техніці. Деколи одне й те ж виглядає докорінно інакше на папері чи полотні. Цим, зрештою, і приваблює мистецтво. Окремі митці досягають довершеності у творчій інтерпретації довколишнього світу. Через те за манерою виконання легко вгадується, часто-густо навіть дилетантами, автор. Мене завжди цікавив хід думок різних художників, їхня схильність до аналізу та відбору раціонального зерна для підбору і реалізації композиції. Хвилювало при цьому питання: «Чому так, а не інакше вирішив митець?». 

Мабуть, інтуїція художника, його проникливість в практичному аналізі побаченого і відкриває нові шляхи в творчості. Зокрема, приваблює в цьому розрізі творчість наших закарпатських художників. Їхній розквіт, сила, майстерність, енергія і вміння виокремити найхарактерніші риси нашого краю і дали світу цілий ряд чудових творів. Затим у бесідах із творцями непересічних робіт я зрозумів, звідки починають рости корені самобутньої творчості, чому творців хвилюють саме ті, а не інші миттєвості в момент реалізації певного задуму.

Дуже цікаві й різні за манерою виконання роботи наших художників мають у собі цікаве колірне вирішення, в якому присутні, скажімо, народна традиція, зосібна — вишивка. На прикладі Антона Коцки, Ернеста Конт­ратовича або Юлія Сташка і Юрія Герца можна відчути, як їхня творчість наповнена відчуттям крайового фольклору, народної вишивки. Поєднання кольорів, характерних для нашого регіону, знаходить свою особливу «дзвінкість» у художніх творах.

Як з’явилися такі висновки?

— Сидів у вільний час зимовими вечорами. І випадково почав аналізувати фото з вишивками з закарпатських костюмів. Відтак трансформував зображення за допомогою рамки програм ПК. Пробував здибати цікаві колірні фрагменти, а потім на їх основі створював мотиви, які б нагадували наші Карпати, їх кольорові будиночки, квітучі сади, засніжені полонини. 

І, знаєте, в цьому процесі з’явилися цікаві мотиви в техніці комп’ютерної графіки.

Завважив, що колірний смак цих народних робіт дуже нагадував твори тих же Коцки, Контратовича, Сташка, Герца. І особливо витвори Юрія Герца, які навіювали думку, що цей художник інтуїтивно всією душею відчув і узагальнив ту колірну красу нашого краю аналогічно до тих народних майстрів, котрі творили перед тим, заховавши в глибину віків свої імена, наші неповторні орнаменти. А для цього вони підібрали кольори ниток, що найповніше давали краянину бентежне відчуття своєї батьківщини, її краси і гармонії.

«Зазвучала «пісня»!» — як казав зазвичай Ю.Герц.

І зрозуміло, яка земля народила митця з цієї мовчазної духовної «пісні». Підсвідоме відчуття кольорової гармонії регіону характерне для художників, котрі виросли в середовищі, багатому на фольклор, народні традиції, котрі шліфувалися століттями, як гладкий камінь у гірській ріці.

Як це все непросте дійство, реалізацію в різних формах прекрасного передати нашим найменшим спадкоємцям?

— Педагогічний процес нагадує поступове і поступальне шліфування. Працюючи з дітворою в Ужгородській дитячій школі мистецтв, неодноразово бачив, що кожного разу потрібно знаходити нові неординарні теми для чергової роботи, різноманітні варіанти її, нестандартні підходи до творчих завдань. Така педагогічна строкатість думки народжувалася численними пленерами, спостереженнями під час них за нашими художниками, а також за митцями з Польщі, Словаччини, Угорщини, інших країн світу. Завше звертав найперше увагу, що саме творці беруть за основу своїх творів, звідки береться той початковий поштовх до виконання того чи іншого твору, чому художники досить «уперто» тримаються свого напрямку в живописному трактуванні та виборі тематики для своєї творчості. Наприклад, деякі художники відштовхуються від роботи з натури, шукають оригінальні миттєвості стану природи, моделюють форми зображення, колористику. Інші ж більш абстрактно підходять до картини, шукаючи у фарбах штукатурки на старих будинках, фактурі природного каменю, незвичній формі дерев, а інколи просто цікавій формі звичайної…  калюжі. Кожен художник знаходить свої мотиви, свій шлях у творчості. 

Але незвичність таки приваблює послідовників. Треба ж, у обрисах калюжі знайти певний драматизм і предмет для художньої інтерпретації! Такий підхід поглинає. Саме ПІДХІД. Бо у випадку тотального епігонства підходящих калюж на всіх апологетів малярського мистецтва може й не вистачити.

На прикладі відомих закарпатських художників можна відстежити розвиток їхньої творчості, вибір мотивів для живописних творів кожного? 

— Можна. Мені пощастило бути знайомим із більшістю художників-краян старшого та середнього покоління. Це — Золтан Шолтес, Гаврило Глюк, Антон Кашшай, Ернест Конт­ратович, Шандор Петкі, Василь Габда, Степан Мальчицький, Іван Шутєв, Володимир Микита, Юрій Герц, Е. та В.Медвецькі, В’ячеслав Приходько.

Не важко помітити, що на початку творчого шляху всі художники відштовхуються від творчості своїх попередників або й цілої живописної школи, в якій вони навчалися. Та з роками їхня творчість набувала більш виважених, прив’язаних до регіону рис. Підбір тем та колірне вирішення картин набувало декоративних форм, чітко виділялися основні елементи. Ще пам’ятаю старе Закарпаття з його побіленими хатками, високими дерев’яними стріхами. У фарбуванні використовувалися тоді сині, жовті відтінки, елементи фіолетового і жовтогарячого. Така архітектура чудово вписувалася в природне середовище. Адже гарно сприймалася на тлі вічних гір. А ще додавалися до загальної кольорової симфонії яскраві соняшники (як у нас говорять СОНЯЧНИКИ), розмаїті квіти біля будинків, копиці сіна. А навесні повним апофеозом тріумфу дійсності ставали квітучі дерева на фоні білосніжних снігових вершин. Поєднання творчо впорядкованої стихії таких елементів можна побачити в творчості Федора Манайла, Ернеста Контратовича, Степана Мальчицького, Юрія Герца. На прикладі останнього можна прослідкувати етапи пошуків художньої форми та колористики художниками. Він же завжди говорив, як згадувалося вище, що творчість — це пісня, і треба відчути ПІСНЮ, дивлячись на картину. Цебто і творити слід, неначе співати. І так постійно!

Спостерігав за думкою художника та його роботою, бачив, як він доходив до узагальнення в своїх діях, як «шукав свою пісню». Так, у його творах натхненно присутня краса Карпат, цвітіння садів, колорит дерев’яних церков, а ще — картини населені людьми, котрі живуть і працюють співаючи.

Як художник, ви теж ставите перед собою завдання, аналізуєте, шукаєте шляхи для реалізації своїх творчих задумів?

— Так. Адже цінність мистецтва — в індивідуальності окремих митців. Сучасність теж диктує свої напрямки, і художник повинен знаходити себе в часі та просторі. Вважаю, що такі художники, як Ю.Герц та інші знані закарпатські митці, повинні бути прив’язані до землі, яка їх народила. По картині має бути зрозуміло, з якого регіону ти або інший творець. Аналізуючи пейзажні мотиви, характерні особливості краю, я і відчув одного разу певну залежність кольорів вишивок від середо­вища. Йдеться не тільки про наші, приміром верховинські, орнаменти. Скажімо, на одному фольклорному фестивалі мені впали в око чудові вишивки на строях учасників фольклорного ансамблю з Іршавщини. Костюми були автентичні, збережені «від мами до доньки».

Потім, на уроках композиції, я і пропонував учням використовувати колірну гаму таких своїх комп’ютерних розробок на базі різних варіантів народної вишивки. В результаті різні за рівнем роботи юних аматорів пензля і олівця збагачувалися на кольори, збільшувалась і кількість відтінків, тональностей. А окреме поєднання кольорів створює дзвінкість та виразність творчого зображення. Навіть роботи, викладені в абстрактній формі, стають зрозумілими, сприймаються як мелодія.

Темно-зелені смереки, світло-жовті берези та темно-жовтогарячі дуби, синьо-зелені вільхи біля води. Осінні мотиви. У Конт­ратовича в осінньому жовто-червоному пейзажі можна відшукати листя ожини, що яскравим зеленим кольором підсилює дзвінкість осені.

Тобто ви чітко бачите зв’язок художньої творчості з народною, зокрема — з вишивкою?

— Якщо порівнювати колірний стан у мозаїці трансформованого фото закарпатського пейзажу із колірним станом мозаїки вишивки, то, відчув і побачив, відслідковується чіткий взаємозв’язок. Якщо узагальнювати, то інтуїтивно це закарпатські художники відчули. Тому і присутня в їхніх роботах колірна сила різних вишивок із народних костюмів та рушників, серветок тощо. Закарпатський пейзаж характерний поєднанням різноманітних відтінків у зв’язку з тим, що наші гори вкриті різними породами дерев. Це — смереки, буки, граби, берези, дуби тощо. Це дає різні тони і відтінки. Особливо ж осінній пейзаж багатий на контрасти та теплоту відтінків. Тут присутня уся колірна гама: від жовтого до фіолетового, лілового. Окремі плями синьо-зелених, темно-зелених відтінків посилюють кольорове звучання закарпатського пейзажу, який так чудово відтворили закарпатські художники в своїх роботах. От і для нас, педагогів, важливо передати це відчуття навколишнього світу нашим учням, окрилити їх і надихнути на оригінальні пошуки власних мотивів. 

Василь Зубач