Поранені військові у Мукачеві: одне село на Сході за те, що солдатам дали набрати воду, терористи знищили вщент

Головний бухгалтер шпиталю Олена Ліхольот, перераховуючи благодійників, зауважила, що без їхньої допомоги створити належні умови лікування було б неможливо. Так, Закарпатська реформатська церква закупила для військового медзакладу постільну білизну, подушки, ковдри, стільці, столи, ліжка, матраци. Те саме проспонсорував і міжнародний благодійний фонд «Дукас Ейд Інтернешнл Закарпаття». Обласний центр комплексної реабілітації «Дорога життя» привіз медикаменти, СП «Керамнадра» придбало ліки на 6 тисяч гривень, а ТОВ «ЮРІЯ-ФАРМ» — на 5,5 тисячі. Юлія Максимчук, брат якої раніше лікувався у шпиталі, принесла тисячу гривень. Долучаються до меценатства й інші організації та фізичні особи.

Заступник начальника шпиталю  майор Андрій Сінельник розповів зворушливу історію про мукачівку, котра навіть не схотіла назвати свого імені. Так от, вона одного дня напекла тортів, закупила одноразовий посуд й принесла з донькою у лікувальний заклад. Жінки порізали торти на шматки й рознесли пораненим по палатах. А дві старенькі місцеві бабусі напекли пиріжків та булочок і також пригостили ними пацієнтів госпіталю. Щодня двері у відділеннях не зачиняються, люди несуть мед, яблука, консервацію, цукерки, печиво. Наче на роботу сюди приходить волонтерка Андріана Камінна. Дівчина прибирає в палатах, миє посуд, доглядає за важкохворими.

Госпіталь розрахований на 100 місць, однак сьогодні в його стаціонарі — 180 хворих. І це — бійці не тільки із Закарпаття, а майже з усієї України. Приміром, 47-річний Сергій з Криму. Просить не називати його прізвища, оскільки ні дружина, ні рідня не знають, де саме він знаходиться. Воював у відомій гарячій точці у Дебальцеві, а потім у Попасній. Каже, що на сході ставлення до наших армійців двояке. Діти всюди вітають вояків гаслом «Слава Україні!», а ось старші косяться.

Одне село за те, що солдатам люди дали набрати воду, терористи знищили вщент із «Градів» та мінометів. Там же 8 вересня Сергій потрапив під жорстокий обстріл і був поранений у стегно. Першу допомогу надали у Попаснянській лікарні, звідти доправили до Харкова, а потім літаком в Ужгород. Стверджує, що як тільки рани загояться, то знову поїде на фронт.

39-річному киянину Дмитру Гриценюку, майору юстиції, який працював у столиці адвокатом, повістка із військкомату прийшла на початку літа. Незабаром його відправили на схід. Там він обійняв посаду помічника командира батальйону з правової роботи. Воювати довелося на Луганщині. 4 вересня проти ночі з території Росії їхній табір був жорстоко обстріляний «Смерчами». Обидві кінцівки Дмитра виявилися дуже понівеченими. Лікуватися доведеться довго, а ще довшою буде реабілітація.

Тарасу Мельнику всього 23 роки, він родом із села Нивиці Радехівського району Львівщини. Закінчив Львівський національний університет й Академію Сухопутних військ. Мав свій невеличкий бізнес. На схід пішов добровільно ще у травні. Воював у не менш гарячій точці в місті Щастя на Луганщині, котре постійно  обстрілюють. Виконував бойове завдання, під час якого потрапив із побратимами в засідку. Із восьми бійців не загинув ніхто, однак шестеро отримали важкі поранення, серед них і він. Куля потрапила в самісіньку гомілкову кістку й роздробила її. Медикам довелося збирати її докупи з дрібних частин.

Кадровий 42-річний підполковник Володимир Васько служить у 128-й гірсько-піхотній бригаді в Мукачеві. Родом зі Львова, батько теж був офіцером. Одружений, має двох дітей. 19 травня його відправили на Луганщину. Нести охорону летовища в Луганську було неймовірно важко, адже противник постійно обстрілював їх, застосовуючи важку артилерію. «Пережитий нами постійний жах просто так не передаси, — розповідає підполковник, — там справжнє пекло, неймовірне горнило». Чимало його бойових побратимів полягло, багато були важко поранені». Його самого Бог милував, однак отримав важку контузію. До цієї біди додалася ще одна. Внаслідок пережитого стресу по тілу почали вискакувати гулі, які хірурги просто вирізають. Тепер після жаху війни доводиться переживати ще й надзвичайний біль. «Напишіть у газеті не про мене, а про моїх бойових товаришів, — просив офіцер, — зокрема про командира батальйонної тактичної групи полковника Дмитра Басюка. Хай знають закарпатці, як воює їхня бригада.

Цей офіцер проявив справжній героїзм, будучи важко пораненим, не пішов у госпіталь, а попросив капітана медслужби витягти з його тіла осколки на місці у польових умовах. Частину військовий медик зміг видалити, а інші залишилися в тілі донині, однак місце бою командир не покинув і воює досі. Інший справжній герой — заступник начальника командного пункту майор Едуард Симотенко. За сміливість, рішучість, кмітливість і героїзм прозвали його Едуардом Безстрашним.

Відмінно проявив себе й начальник розвідки майор Руслан Тополюк, який в одному з боїв був важко поранений. А ось капітан медслужби Юрій Правдюк у польових умовах творив справжні дива. Без нього ми б мали значно більше втрат. Інші герої — зв’язківець капітан Василь Глеба, командири блокпостів капітани Андрій Гринчук, Василь Микитюк, старший лейтенант Микола Нагнибіда і багато інших, котрі з честю виконують в нелегких умовах завдання, покладені на них».

Віталій Пумпинець

Теги: поранені, військові, терористи, вода

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати