Володимир Смоланка про своє президентство, лікування хворих, медичну реформу і... хокей

— Це предметна, реальна посада. Президент асоціації — не весільний генерал (сміється). Асоціація — громадська організація, яка об’єднує професіоналів-нейрохірургів. Такі є в усіх країнах. Вони вирішують чимало важливих завдань. Серед головних — сприяти розвитку нейрохірургії. Зокрема, наразі стоїть питання про відкриття в Україні декількох високоспеціалізованих центрів нейрохірургії (таких, де проводитимуться найбільш складні втучання), а де вони потрібні, чим і на якому рівні вони мають займатися тощо. Ці питання, звичайно, ми вирішуємо разом з Міністерством охорони здоров’я України, де є головний позаштатний нейрохірург професор Євген Педаченко. Це спільна робота: ми подаємо пропозиції, а міністерство приймає рішення.

Важливою і великою роботою є розробка клінічних настанов і протоколів лікування хворих. Це як «дорожня карта», яка показує, що має робити фахівець, аби правильно діагностувати патологію і як лікувати в тій або іншій ситуації. Нині в Україні ми вже працюємо за стандартами і протоколами, що дуже важливо, бо це дозволяє уніфікувати надання допомоги та виявити нефахові підходи, якщо такі трапляться. Це план дій лікаря. Рекомендуються лише ті препарати, які пройшли серйозні клінічні дослідження і ефективність дії яких доведено. В такому випадку лікар призначає хворому не будь-що, а те, що рекомендовано стандартами і протоколами. Цим займаються і європейська, і світова асоціації. Розроблені стандарти ми представляємо у МОЗ, де працює відповідний комітет. Після оцінки вони приймаються як обов’язкові для всіх фахівців.

До речі, на Заході асоціації проводять ще й акредитацію відділень і визначають фаховість спеціалістів.

А у нас?

— Поки що ні. Цим займаються регіональні управління охорони здоров’я і міністерство. Але, гадаю, мине не так багато часу і в нас також ці функції перейдуть до асоціації. Бо спільнота фахівців може найбільш адекватно оцінити, чого вартий працівник, яку категорію йому присвоїти. Коли буде впроваджено страхову медицину, вважаю, що ці функції точно передадуть об’єднанням лікарів.

На якому рівні перебуває нині закарпатська нейрохірургія? Відомим є центр, який ви очолюєте. А в районах? Нині є можливість надати допомогу всім мешканцям області, які її потребують?

— У районах нейрохірургічної служби немає. По одному фахівцю працює в найбільших райлікарнях. Але це звична ситуація для всього світу. Поясню. Лікування нейрохірургічних хворих може відбуватися лише в центрах, де є дуже серйозна діагностична база. Нейрохірургія — це найбільш високотехнологічна галузь медицини. Схожою є хіба що кардіохірургія. Для діагностики, зокрема, необхідні магнітно-резонансні томографи (високопольні, з потужною індукцією), комп’ютерні томографи з режимом ангіографії, можливістю виконання перфузії. Усе це обладнання потребує й складного, високовартісного програмного забезпечення. І це лише діагностична база.

Необхідне й високоточне обладнання для операцій. Уявіть собі, що один лише сучасний мікроскоп коштує майже 4 мільйони гривень. Хто не знає, уявляє собі його таким, як на уроці біології (сміється). Наш нейрохірургічний — це величезна машина, яка займає ціле приміщення. Якісний операційний стіл для нейрохірургії також коштує до 800 тисяч гривень. Він має мати усі можливості, бо часто хворого потрібно оперувати в сидячому або напівсидячому положенні, щоб дістатися до глибинних ділянок мозку.

Наскільки складними є операції, які ви проводите?

— Складних випадків все більше і більше. До прикладу, днями оперував дівчину з Сімферополя зі складною судинною мальформацією шийного відділу хребта, яку всі відмовилися оперувати. Відмовилися, бо високим був ризик виникнення неврологічного дефіциту (порушень) після операції. Якщо такий виникає, то відмовлять одразу всі кінцівки. І в неї вже був такий епізод. Ми викликали з Києва техніків американської компанії, які забезпечували зняття викликаних потенціалів. Тобто під час операції постійно перевіряли, чи я не торкаюся якихось ділянок, які можуть викликати неврологічні ушкодження і, відповідно, параліч рук і ніг. В операційній одночасно працювало з десяток спеціалістів.

Які результати втручання?

— Чудові. Нині дитина ходить, немає жодних проблем. Це до питання, наскільки ми забезпечені й що можемо зробити. Тобто планову допомогу всім, хто її потребує, надаємо у повному обсязі. Є ургентна патологія. Скажімо, щось трапилося у Рахові чи Тячеві. Безумовно, людину не повезуть одразу в Ужгород, її доправлять до найближчої районної лікарні. Нерідко буває, що є ушкодження головного мозку і кінцівок. Як правило, в результаті ДТП. У таких випадках наші фахівці сан­авіацією прибувають на місце і надають допомогу. Інший варіант — хворого доправляють у наш центр. Ми маємо особливо багато пацієнців з гострими черепно-мозковими травмами.

Нині ми не робимо ендоваскулярні втручання з приводу аневризми головного мозку. Тобто коли операція проводиться через судину. Бо в нас немає ангіографа. Але є альтернативний варіант, який ми практикуємо —  аневризми оперуються відкритим шляхом, для того робиться трепанація черепа. Цей метод поки що переважає у світі.

Надання якісної меддопомоги залежить і від рівня підготовки лікарів...

— Напевно, в першу чергу. Не хочу, аби люди подумали, що я хвалюся, але чого приховувати — рівень підготовки фахівців нашого центру дуже високий! Для цього вони докладають дуже багато зусиль, їздять вчитися за кордон. Є хороші програми вдосконалення, які проводяться Європейською асоціацією нейрохірургів. Загалом 30 тренерів з різних країн навчають нейрохірургів. Упродовж 15 років у роботі цієї програми з України не брав участі жоден спеціаліст. П’ять років тому, коли я за конкурсом потрапив до складу викладачів, почав лобіювати і участь наших слухачів у цій європейській програмі. Квота для України була — один спеціаліст на чотири роки! Але за останні роки, вже четверо наших фахівців закінчили ці курси. З них троє — ужгородці. Нині ще один навчається разом з колегами з Києва, Черкас і Чернігова. На осінній сесії буде ще п’ятеро наших. Це завдяки тому, що вдалося пролобіювати наші інтереси. Коли ми активізуємо роботу Асоціації нейрохірургів України, я розраховую, що ми там матимемо щорічно (!) три місця.

Взагалі дуже добре працювати з молодими спеціалістами. У наш центр відбираються найкращі випускники медфаку УжНУ. Причому всі знають, що з грошима і протекцією підходити марно. Талановита молодь  повністю віддається роботі, привносить багато нового, завзято вчиться. Коли приходиш на роботу, то з ними хочеться працювати.

Напевно, навчання на таких європейських курсах — дороге «задоволення»?

— Так. Вартість навчання за один шестиденний курс коштує до 1300 євро. Закарпатська асоціація нейрохірургів, яку я очолюю, знаходить можливість оплачувати половину цієї вартості і, як правило, дорогу. Бо коли я їду власною машиною викладати, то беру з собою й слухача (сміється). Навчання спеціалістів — це ще одне завдання Асоціації нейрохірургів. Торік одну з сесій ми організували в Україні. Разом зі мною два дні там викладали мої колеги з Європи.

Як ви зазначили, ней­рохірургія потребує чимало коштів. Влада допомагає?

— Допомагає значно, хоча коштів, звісно, на всіх не вистачає. Скажу, що владі нині непросто, бо медична галузь велика, а є й інші соціально важливі галузі, які потрібно фінансувати. Але попри це, у нашій області майже половина бюджету віддається медицині, це унікальна для України ситуація. Обласні заклади охорони здоров’я повністю забезпечені необхідними медикаментами. Звичайно, ми хоч і неприбуткова організація, але деякі кошти заробляємо й самостійно. До прикладу, проводимо міжнародні дослідження, за які отримуємо гроші. Маємо й спецфонд, в який охочі можуть переказати кошти. За ці гроші купуємо деяке обладнання. А коли йдеться про придбання дорогої апаратури, то це може зробити лише держава.

Що маєте у найближчих планах?

— Триває реконструкція корпусу Центру нейрохірургії та неврології. Плануємо облаштувати у нових приміщеннях три операційні. Нині маємо дві. Торік ми виконали понад 900 операцій, і їхня кількість постійно зростає. Тяжко виконати таку кількість втручань у двох операційних. Окрім цього, у відділенні інтенсивної терапії (реанімації) маємо шість ліжок, але реально там постійно перебуває більше пацієнтів. Тому це відділення плануємо розширити за рахунок нинішніх операційних. Звичайно, потрібно, щоб нові операційні були наповнені апаратурою, бо самі стіни не лікують. Значна частина обладнання в нас є, але слід підсилити технічну базу.

Разом з обласним управлінням охорони здоров’я вирішується питання організації в нашому центрі прийому хворих з інсультами з усього госпітального округу (Ужгородський, Перечинський, Великоберезнянський райони). Річ у тім, що чимало втручань, які необхідні таким хворим, можуть бути виконані лише у нас, бо тут є належна діагностична база і правильні підходи до лікування. Це потрібно, аби зменшити смертність від інсультів та інвалідизацію хворих. Тому частину приміщень плануємо відвести під так званий інсультний блок для найважчих хворих. Там з ними працюватимуть неврологи, анестезіологи, нейрохірурги, логопеди, кінезотерапевти, інші спеціалісти. Можливо, до нас приєднають і неврологічне відділення обласної лікарні.

Нині в нашій країні триває медична реформа. Можна почути різне про її доцільність і ефективність. Якої ви думки про останні перетворення у галузі?

— Реформа медицини необхідна. Це, напевно, єдина галузь, яка й досі значною мірою залишається радянською. В управлінні й системі охорони здоров’я з часу розпаду Союзу мало що змінилося. На мою думку, загальний напрямок перетворень у медицині обрано правильний. У пілотних областях, де вже впроваджується реформа, виникло дуже багато проблем, але без цього не буває. Коли буде введено страхову медицину, перші роки будуть дуже важкими. Хоча це єдина система охорони здоров’я, яка показала свою ефективність. Все ж цим шляхом потрібно пройти і подолати помилки та випробування.

Ви очолюєте комісію обласної ради з питань охорони здоров’я. Чи багато в медицині можна зробити на місцевому рівні?

— Повторюся, що медицина на Закарпатті досить добре фінансується. Гадаю, наша область у цьому плані навіть може бути зразком для інших. Можливо, десь більше уваги приділяється придбанню діагностичної апаратури. Зате у нас акцент робиться на медикаментозне забезпечення хворих, щоб людина, потрапивши у лікарню, не бігала по аптеках. Це важливо, бо часто у важких випадках вона цього фізично зробити не може або ж не має коштів. Наші лікарі в таких ситуаціях мають можливість надати адекватну допомогу.

Робиться й багато іншого. Нині, до прикладу, завершується спорудження хірургічного корпусу обласної лікарні. Наступного року має бути завершена реконструкція Центру ней­рохірургії та неврології. Триває будівництво протитуберкульозного диспансеру в Нижній Апші. Це три найбільші проекти, які нині реалізуються. Крім цього, відповідно до президентської програми, розробляється проектно-кошторисна документація для будівництва обласного перинатального центру. Його спорудження фінансуватиме держбюджет і частково бюджет області.

Робота роботою, але й відпочивати потрібно. Надворі літо, тож де плануєте провести відпустку?

— Цьогорічну відпустку лише почав планувати. Найближчим часом працюватиму. Загалом довго відпочивати не люблю. Взимку в горах катаюся на лижах. Влітку класично хочеться побувати на морі. Та найбільше моє захоплення — хокей. Щороку відвідую фінальні ігри чемпіонату світу з цього виду спорту. Вони відбуваються навесні. Як правило, на  2—3 дні їду зі своїми хлопцями подивитися півфінали та фінал. Для мене це найкращий відпочинок.

Петро Поліха