"Якщо ситуація не зміниться, то в українського фристайлу немає майбутнього..."

Наша довідка:

Станіслав Кравчук, майстер спорту міжнародного класу.
Народився 25 вересня 1978 року в м.Чирчик (Ташкентська область, Узбекистан).
Багаторазовий призер та переможець етапів Кубка світу. На зимових Олімпійських іграх у Турині (2006 р.) посів 5-те місце, у Ванкувері (2010 р.) — 23-тє місце.

Бути чи не бути Кравчуку на Олімпіаді?

Станіславе, яка ситуація з вами зараз, чи тренуєтесь?

– Опинився в дуже непростій ситуації, перестав тренуватися ще з 26 грудня минулого року, коли завершився тренувальний збір у Фінляндії. Після цього команда вилетіла на Кубок світу, а я залишився вдома. Головний тренер Галина Досова заявила, що 27 грудня мені повідомлять, їду чи не їду на змагання, і досі не дочекався відповіді. Команда вже завершила участь у більшості міжнародних змагань, виступила у Кубках світу, з яких побував лише на одному – в Сочі, в так званих передолімпійських стартах як спостерігач-консультант. Потрапив туди за власною ініціативою, завдяки спонсорській допомозі та сприянню друзів. Поїхав, щоб подивися як виглядає трамплін — мій колишній напарник Енвер Аблаєв на запрошення російської сторони готував цей трамплін, а я йому допомагав.

Нещодавно у відкритому листі ви критично оцінили роботу як тренерського штабу збірної з фристайлу, так і їхнє ставлення до себе. Чи надійшла відповідь на вашого листа від профільного міністерства та Національного олімпійського комітету, куди його адресували?

– Знаю, моє звернення дуже обурило міністра Дмитра Табачника, який зобов’язав розібратися в цій ситуації своїх підлеглих. А далі все пішло по ланцюжку, в результаті мені відповіли ті, кого я називав у листі… Їхню відповідь знав уже давно… До речі, підписав його заступник міністра освіти науки, молоді та спорту України. Нині спорт виокремлений у самостійне міністерство, тож готуватиму нового листа на адресу міністра молоді та спорту України Равіля Сафіулліна. Поставлю йому чітке запитання: «Чи потрібні країні кваліфіковані фристайлісти, які можуть реально претендувати на медаль Олімпіади, або ж вони не потрібні?». Хочу почути остаточну відповідь.

Особисто прагну захищати честь країни на Олімпіаді в Сочі. Якщо справа не зрушиться з мертвої точки, зможу знайти собі роботу в іншій країні. Але вважаю, що витратив багато сил, здоров’я, часу для підготовки та досягнення такого рівня майстерності, та й країна вклала в мене чимало коштів, тож маю віддячити їй і готовий до цього.

А яка була реакція НОКу на ваше звернення?

– Мені надійшов лист, в якому розкритикували ставлення тренерського штабу до спортсменів і вимагали розібратися в цьому Федерацію лижних видів спорту. До речі, Закарпатське відділення НОКу висловилося на мою підтримку й підготувало відповідне звернення. Сьогодні (інтерв’ю проходило у вівторок, 16 квітня) намагався з’ясувати, яке рішення на запит НОКу прийняла Федерація лижних видів спорту, однак так і не почув зрозумілого пояснення. Тож готуємося разом з Енвером Аблаєвим на спільну зустріч із керівництвом НОКу, представниками федерації та міністерства, де все, гадаю,  й вирішиться.

Щодо регіональних спортивних представництв, то окрім обласного відділення НОКу є обласний Центр олімпійської підготовки із зимових видів спорту та департамент освіти, науки, молоді та спорту обл­держадміністрації. Чи відчув ти їхню підтримку?

– Видається доволі дивним, що заступник директора департаменту — начальник управління молоді та спорту Віталій Ерфан чомусь налаштований проти мене. Щодо керівника ЦОПу Золтана Міная, то він взагалі нічого довкола себе не помічає…

Якщо все вирішиться на вашу користь, якою буде стратегія дій, і що робитимете, коли вимоги не задовольнять?

– У ситуації, коли я вже пішов «на ножі» з тренерським штабом, з ними вже точно працювати не буду. В цих людей спортивні інтереси на другому плані, головне для них зібрати частину преміальних зі спортсменів. Саме кульмінацією конфлікту між мною та головним тренером стала її заява, що всі спортсмени з власного призового фонду мають платити частку в федерацію. Погодилися за однієї умови, щоб це було офіційно прописано в контракті. Після цього на адресу спортсменів пішли погрози. На кшталт – дезактивувати ФІС-код, який позбавляє можливості виступати на міжнародних змаганнях, відмови в підготовці документів для виїзду на ці змагання, а далі й взагалі пригрозили відібрати паспорти. Звісно, всім не сподобалося, а відкрито протест уголос озвучив я, як найстарший серед спортсменів, тож вийшов крайнім і потрапив під потужний пресинг.

Станіславе, ви намагалися вирішити ситуацію, не виносячи з хати сміття?

– Ще в листопаді зустрічався з віце-президентом федерації та начальником відділення зимових видів спорту, окреслив проблему, що мені потрібен тренер, якому цілковито довірятиму. У відповідь почув: «Спорт – справа добровільна, якщо тобі щось не подобається, розвертайся й іди геть!». Ще один неприємний факт, що в складі тренерського штабу збірної вони не хочуть бачити Енвера Аблаєва, хоча усі спортсмени просили, щоб його затвердили, та керівництво виступило проти цього. На їхню думку, в Енвера мало досвіду, практики і багато інших недоліків. Не розумію, Україні такий фахівець не потрібен, а от збірна Казахстану його запрошує, й він працює в них тренером-консультантом.

Уже кілька разів звертався в Міністерстві спорту до чиновників, щоб ті розібралися в ситуації, спокійно поговорили з самими спортсменами без погроз, які вже увійшли в звичку в нинішнього тренерського штабу, й зробили певні висновки.

Яка істинна причина, на вашу думку, такого ставлення до вас?

– Особиста неприязнь віце-президента федерації та нового тренерського штабу збірної команди з фристайлу, яких призначили після Олімпіади у Ванкувері. Вони наперед отримали вказівку – виключити з команди Е.Аблаєва та С.Кравчука. Енвер отримав важку травму, чим вони й скористалися – позбавились. Зі мною, слава Богу, було все гаразд, показував хороші результати, тож відрахувати мене було непросто. Тому створювали довкола мене таку атмосферу, щоб вижити з команди. Кінець-кінців змушений був піти, тому що фристайл – вид спорту небезпечний, у такій ситуації, коли перебуваєш у нервовому напруженні, втрачаєш концентрацію, через що можна легко травмуватися.

До Олімпіади в Сочі готуються «півтора» фристайліста

І все ж, Станіславе, чи побачимо вас у  Сочі наступного року?

– Ситуація для мене доволі складна, тому що багато виступів на Кубках світу пропустив. Якщо раніше на здобуття олімпійської ліцензії в мене було півтора року, то зараз залишилося півроку – 4 етапи Кубка світу для того, щоб потрапити до 25 найкращих спортсменів планети. Це непросто, але цілком реально. Нинішній тренерський штаб на це й розраховував, що втрачу час й просто не встигну потрапити до чільної групи кращих фристайлістів. Допоки будуть шанси, буду боротися, але задля цього мені потрібен тренер. Сподіваюся, що в наступному місяці всі крапки над «і» будуть розставлені. Мій контракт з міністерством завершується 30 квітня, вже 1 травня має бути готовий новий список фристайлістів, з якими підпишуть контракти. Тоді, гадаю, все й вирішиться.

Чи є спортсмени, які здатні перевершити ваші результати в складі збірної?

– Поки до Олімпіади в Сочі готуються двоє хлопців. Щодо власних результатів, які показував, якщо взяти сезон 2010—2011 рр., відразу після Олімпіади у Ванкувері, на якій через розірвані зв’язки виконував стрибок  практично на одній нозі й показав найкращий результат серед наших фристайлістів (23-й результат). Після операції кілька місяців не виступав, проходив реабілітацію, згодом повертаюся і в той же сезон здобуваю три медалі Кубків світу – два срібла та бронзу. Наступного сезону (2011/2012) здобуваю золото Кубка світу, але, як виявилося, ці здобутки нікому не потрібні.

А далі починають доводити, що мене вже слід списувати через вік, часті травми та багато інших причин. Але мої результати говорять про інше. Тому виступаю за спортивний принцип: якщо ти показуєш результат, здобуваєш нагороди, то чому такого спортсмена потрібно списувати? Якщо вони хочуть виховати чемпіонів, то з тих людей, які постійно прогинаються, такого не створиш. Адже в майбутнього чемпіона має бути своя позиція, своє бачення, яке він може показати як у житті, так і на трампліні, чи гірськолижній трасі. Якщо керівництво та тренерський штаб ці якості в спортсмена починають ламати, робити його слухняним, то це автоматично відіб’ється на його спортивних показниках.  

Фристайл як спорт може зникнути в Україні

На вашу думку, якою є ситуація з зимовими видами спорту в Україні і зокрема з акробатичним фристайлом?

– Що стосується чоловічої збірної, то станом на цей час до Олімпіади готуються двоє спортсменів, один з яких ще цілком «сирий» для серйозних випробувань, і найближчого резерву немає. Це наслідок роботи тренерів і їхнього ставлення до спортсменів. За останні кілька років з України виїхало з 10 здібних фристайлістів. Серед них такі, як Дмитро Архипов (став чемпіоном світу в складі збірної Росії), Алла Цупер, Антон Кушнір, Петро Медулич, які досягли вагомих здобутків вже за кордоном. При такому ставленні до фристайлу він скоро повністю зникне в Україні. У нас серед зимових видів спорту розвивається єдиний вид – біатлон, який має власну федерацію, і там такого безладу немає. А інші – лижні гонки, сноубординг, стрибки з трампліна, гірські лижі, фристайл — у занепаді.

До прикладу, фігурне катання як вид спорту в Україні вже зникло, всі фігуристи після Ванкувера розбіглися хто куди. І ніхто з влади не питає відповідальних осіб, чому виникли такі проблеми, як їх вирішувати? Тому хочу, щоб на них звернули увагу як функціонери від спорту, так і громадськість. Адже розумію людей, які вболівають на Олімпіаді за наших спортсменів, а в призерах замість них опиняються представники інших країн. І чомусь ніхто за це не відповідає… До прикладу, коли російська команда провально виступила у Ванкувері, то звільнили всіх спортивних чиновників, які займалися організацією підготовки спортсменів до Олімпіади, там зрозуміли, що риба гниє з голови. У нас все стоїть на місці…

За свою спортивну кар’єру вам пропонували виступати за інші країни?

— Перед олімпіадами в Турині та Солт-Лейк-Сіті мав багато пропозицій. У свій час міг поїхати з Д.Архиповим у Росію, а потім із тренером Анатолієм Мазуром. Але через патріотичні почуття багато разів їх ігнорував, тепер про це навіть жалкую. Гадав, що не може так бути, що мої здобутки стануть нікому не потрібними…

Роман Сенишин