Михайло Чухран: "Античні латиняни словом «figel» позначали наші… фіґлі"

Із закарпатським творцем гуморесок Михайлом Чухраном познайомилася кілька днів тому на його творчому вечорі у Сваляві, який йому влаштував колега, знаний місцевий тамада Василь Маровді. Михайло Чухран і баранинський фіґляр Павло Чучка кілька років тому записали спільний диск із фіґлями. Відомий своїми творами — «Сповідь холостяка», «Потячий грип», «Потоп-2001», він на закарпатський лад переспівав навіть «Лист Тетяни до Онєгіна». Коли на вечорі Павло Чучка вручив йому топірець із надписом «Останній аргумент виборця» та закарпатський «Оскар» (пластмасовий шовдарь), Михайло Чухран пофіґлював: «Підпис до фото «Чоловік із трьома шовдарями». Тоді і захотілося розкрутити цю людину на інтерв’ю, оскільки Чухран — особа не публічна.

Михайло Чухран: "Античні латиняни словом «figel» позначали наші… фіґлі"

Пане Михайле, представте себе читачу.

— Народився в Королеві, що на Виноградівщині, у сім’ї залізничника та бібліотекарки, тому й досі полюбляю читати книги у потязі. У той час декретні відпустки були дуже короткими, то змалку ріс практично у бібліотеці й вчився ходити, тримаючись за книжкові стелажі. За сімейною легендою, під час таких походів випадково стягнув на себе товстезний том творів Гоголя, тож любов до літератури буквально втовклася в голову з пелюшкового періоду життя. Потім, підростаючи, повторив шлях мільйонів радянських інтелігентів – довго вчився, щоб отримувати малу платню. Втім, виніс із навчального процесу один урок — вища освіта подібна до пляшки паленки – десь-колись та й обов’язково стане в пригоді.

Ви на яких фіґлях росли?

— Сміх – то природний стан людини, бо й дитина скоріше вчиться сміятися, ніж ходити. Тож уміння сміятися (особливо над собою), як і вміння ходити на двох ногах, — є одними з основних людських якостей. Істинного закарпатця якраз і вирізняє від інших племен особливе почуття гумору — добродушне, беззлобне, із доброю дозою самоіронії. Це почуття допомогло нам вижити впродовж тисячоліть. Це не перебільшення, бо наше словечко «фіґлі» походить із древнього Риму — ще античні латиняни словом «figel» позначали наші… фіґлі.

Пригадую, як у школі 1 квітня «підколювали» учителів, а вони, веселячись разом із усіма, ставили нам в журнали жартівливі «2» і «1». У мене є улюблений герой дитячих фіґлів — Петрик.

— Петрику, чого в тя такі руки лепаві?

— Бо я ними лице помив.

Цікаво, звідки берете теми для гуморесок?

— Теми всюди, куди не глянь. Тільки записуй та давай до друку. Але перший досвід публікації був малоприємним. Посилав, пригадую, якісь тексти в нашу обласну газету. Реакції не дочекався, тож самокритично вирішив, що не доріс до такого високого рівня. А через рік-два випадково прочитав їх в газеті, але львівській, ще й із зміненими заголовками та підписаними чужим прізвищем. Дяка до друкування пропала надовго.

Але не до написання. Ваші твори — відбиток реального життя?

— У принципі кожна гумореска повинна бути, наче дзеркало, — читач має заглянути у нього і побачити себе таким, яким є насправді, без прикрас і вихвалянь. Марк Твен сказав: «коли не знаєш, що казати, кажи правду». Іноді та правда буває такою влучною, що аж сам дивуюся. Торік написав невелику гумореску про будівництво доріг до ЄВРО-2012. Йшлося, зокрема, і про те, як, поспішаючи, будівельники проклали асфальтне шосе через кукурудзяне поле навпростець із Чопа до Києва. Завершувалася вона словами: «Кукурудза проросла!». Минув рік — і що тут скажеш? Всі ви бачите — кукурудза справді проросте.

Є читачі, які вважають, що автохтонний закарпатський автор має бути сивоволосим дідиком із піпою, у крисані, який сидить із півдецою і проголошує час від часу якусь залізобетонну народну мудрість. Треба відверто сказати, що народ наш аж ніяк не ідеальний і на кожну народну мудрість припадає щонайменше по три народні дурості. Звідси і потічки, завалені пластмасою, і поля, зарослі амброзією, і мертві заводи та розбиті дороги. Окрасою такого економічного безладу є наші закарпатські фестивалі, яких на голому місці розвелося без ліку. Бували ви на фестивалях вина у Мукачеві, Берегові, Ужгороді? Всі ходять, оглядають різні вина, хвалять їх за колір, смак, аромат, а потім дружно ідуть пити пиво, бо ціни вже геть європейські, а платня у нас африканська. А фестиваль леквару, коли сливи для варіння везуть з іншого району? А довгі ряди прилавків із народними сувенірами, половина з яких китайські?

Мені хотілося б показати істинного закарпатського автора як ділового, прагматичного європейця з мобілкою та ноутбуком, котрий після спілкування з музою в гумових чоботях дорогим джипом вивозить гній на капустяне поле. Такі реалії.

Тоді, яку власну фіґлю найбільше любите?

— Педагоги  кажуть, що не можна ставити дітям провокаційне питання – кого більше любиш: тата чи маму? Розумна дитина завжди назве того з батьків, хто зараз поруч, хитра скаже — дідика з бабкою, бо ті цукринку дадуть, а нерозумна і нехитра, яких більшість, що скаже? Напружте власну пам’ять. Улюблені твори у мене чомусь не ті, які люблять читачі. А ті, які викликають у публіки якщо не регіт, то хоча б щиру посмішку чи, як би сказали в Росії, «принуждєніє к смєху».

Німецький філософ Людвіг Шмідт якось сказав: «Посмішка – то є світло душі. Коли воно засяє у вікнах ваших очей, то це означає, що вдома хтось є». Але є люди, які позбавлені почуття гумору. Я до них ставлюся так, як і до тих, котрі зовсім не п’ють. Трохи шкодую, трохи не розумію, трохи їх боюся, бо не знаю, що в них на думці.

Гуморист пише твори спонтанно чи коли приходить муза?

— Краще на прикладі розповім про музу:

Телефонний дзвінок.

— Мішо! Ти де? Що чиниш?

— Дома. Складаю віршика.

— А хто то коло тебе так тяжко дихає в трубку?

— Муза.

Дуже піднімає творчий тонус вода із знаменитого Великокопанського джерела, від якої народжуються близнята. Поет-гуморист має робити настоянку – 2 краплі тієї цілющої води на 100 грамів коньяку. Ще більше вона стимулює поетичний процес, якщо цим еліксиром із музою поділитися по-братськи. Або по-чесному. Поету-лірику достатньо й однієї краплі.

Ви не публічна особа. Ваші твори декламують інші читці гуморесок, тамади. Це тому, що ви такий скромний?

— Дійсно, виступати на публіці – це не моє. На то є спеціальні люди, які люблять і вміють читати написані мною тексти: Василь Маровді зі Свалявщини, Юрій Мельник із Іршавщини, Святослав Гал з Виноградівщини, Михайло Негря з Хустщини. Відкрию маленький секрет — всі ці тексти і призначені для читання саме вголос. А щодо скромності – вона має місце, можливо, і надмірне. Якщо кажуть: «Скромність прикрашає», то із зітханням додам: «А нескромність збагачує». Певно, музи так розподілили між людьми творчі здібності. То лише жінкам дано робити різні справи одночасно – і машиною керувати, і губи малювати, і смс писати: «Я за кермом, передзвони».

Кажуть, що вас часто просять написати привітання (на день народження, ювілеї, весілля) на замовлення. На цьому можна заробити?

— На гуморі заробити можна, але смішні гроші. Більше можна заробити на замовних серйозних матеріалах, наприклад, перед виборами. Але для цього треба вимкнути всі датчики усвідомлення міри, такту, пристойності. На замовлення писали Дюма, Діккенс, Верн… А чому б не написати привітання достойним людям? Із проханнями привітати своїх друзів звертаються, як правило, мої порядні знайомі, тому тут діє правило: «Друг мого друга – мій друг». Одна обов’язкова умова – «пацієнт» повинен мати почуття гумору, інакше ефект може бути протилежним.

Бували випадки?

— Були. Якось після жартів на тему подружньої невірності на ювілейній гостині замість веселого сміху настала мертва тиша. Ювіляр синів, червонів і полотнів, а його друга половинка не розмовляла з читцем оди півроку. Бо, виявляється, всі знали про це і мовчали, лише автора не поінформували, і він озвучив «новину» на весь світ.

Та годі про сумне. Одна 5-річна Катька якось звернулася: «Дядя Міша, ви мою маму так красиво привітали, напишіть і мені на день народження віршика». «Добре, Катько, своїй ліпшій подрузі як не написати! А як про тебе писати – правдиво або файно?». Дитина задумалася й відповіла відверто: «Пишіть файно, а правдиво ще раз не треба». Висновок: жіноче лукавство є вродженим, а не набутим.

Що для вас, пане Михайле, означає гумор?

— Є таке туркменське прислів’я: «Смійся – і весь світ засміється з тобою. Якщо ж плачеш, то плачеш сам». Мудрий туркменський народ… Гумор – це цілий стиль життя: не агресивний, толерантний, демократичний, це спосіб доброзичливого спілкування з оточуючими, якщо хочете – свій метод перетворення світу на краще. Ніцше колись сказав так: «Кожен, хто бачив розлючену жінку та розбурхане море, завжди шкодував чоловіка, а не моряка». Та моряк над морем не дуже й пожартує, а мудрий чоловік вдалою фіґлею свою кохану половинку може привести до розуму. Але, підкреслюю, вдалою і влучною, інакше шторм стане ураганом. Можливо, гумор є тим амортизатором, без якого ми давно розтряслися б на життєвих вибоїнах, котрі не лише на наших автотрасах. Він дозволяє нам оптимістично дивитися вперед.

Чи є в Україні власне  український гумор? Як оцінюєте те, що пропонують глядачу з екранів ТБ?

— Відповідь однозначна — гумор існує, але підпільно, як бойовики УПА у схронах. У телеефірі його нема. Всі ті «95 квартали», «Камеді-клаби», «Криві дзеркала», «Наші Раші» кочують з одного каналу на інший, не маючи ані краплі українського. На прилавках газетних кіосків 100% збірок анекдотів, жартів, приколів — російськомовні. Чітка лінія на уніфікацію всього гумористичного. Навіть «кролики» Мойсеєнко і Данилець останнім часом принципово заговорили російською, бо інакше їх на московську сцену не запросять. Не запросять, тому що хлопцям за 50 років і їхня сценічна манера кривляння  на підмостках уже зовсім не пасує цим немолодим підтоптаним дядькам. А їм здається, що то мова винна.

Ви мали власну програму на місцевому телеканалі у Виноградові. Чи відома вам реакція глядачів?

— Програма «Фіґлі тижня» існувала три роки, за які вийшла понад сотня випусків. Але світова криза змусила стати на горло власній пісні. А робилася програма просто – світові й українські новини пропускалися через призму сприйняття їх народом на базарі. Адже базар у нас – то є джерело істини, криниця правдивої інформації, експертиза всього сущого, місце утворення громадської думки. Там створюються репутації і падають рейтинги. Даремно стараються піарники, журналісти, рекламники, марно сперечаються політологи, без толку надувають щоки політики. Все ж останнє слово за базаром, як там скажуть, так і буде. Особливу силу мають старі жони.

— Звідки ти таке узяла?!

— Старі жони казали.

То вже і свята вода не змиє. Торгують тут колоритні тітки, адже щоб вистояти в тих рядах та щось заробити, дано далеко не кожній. От пригадую на Геловін (а цю традицію давні кельти започаткували тут, у Карпатах), вони влаштували конкурс страшних масок. Друге місце посіла тітка Розалія в образі чорногірської босоркані, третє —тітка Ержія, яка мала маску притисянської повітрулі. Перемогла Монці-нийнія, яка прийшла після свого дня народження без маски і без косметики. «Хотілам рано на писку лице намальовати, айбо не встиглам», — сказала.

Наостанок, пане Михайле, ще мало пофіґлюйте із читачем…

— Тяжко фіґлювати, коли кілька років підряд усі ЗМІ тільки й гудять, яка у нас та світі криза. Питаю на базарі своїх експерток: «Як на вас криза впливає?». Відповіді: «Так Бог дав», «Так нам суджено», «Дайте ми покуй, у мене на вто чоловік є», «А мені вшитко єдно», «Перший раз за йсе чую», «Біда ми до того, беріт ліпше мою сметану, така дуже добра, бо йшла би-м уже дому!».

А сметана дійсно добра, бо купив магазинну, пакетик файний, написано дрібними буквами сертифікат відповідності такий-то… стандарт такий-то… ліцензія… хімічний склад… Пише, що смачне і поживне. А мацур не їсть. «Тумане, — кажу — їж, то вшитко по-научному — стандарт, сертифікат». Сам з’їв. Вийшло і поживно, і смачно, та ще й лікувально, бо дуже швидко й ретельно очистило всі нутрощі від шлаків. Десь у Моршині я б місяць воду пив за великі гроші, аби очиститися, а тут до ранку помучився – на індійського йога став подібний.

Оксана Штефаньо. Фото автора

 

31 березня 2013р.

Теги: Чухран, гумор

Коментарі

Мага 2018-03-16 / 09:55:40
Красно дякуву пане Михайле!
Калап долу!!!
Пишіть!!!

Фединишинець 2013-04-03 / 00:20:35
Чучкова книга "Деца у нотаря" - це сила! Тобто вірші, жарти, малюнки примушують часто реально реготати. А Чухран - це дотепно, смішно і ні на йоту не більше...

Слов’янин 2013-04-02 / 23:58:36
Фединишинець може висловитися більш чітко?

Фединишинець - Слов"янинови 2013-04-02 / 23:50:56
Чучка вихідний біля Чухрана? Ню і нююю!

Бартош 2013-04-02 / 22:22:15
Оксана Штефаньо - представниця, так би мовити, не жовтої преси. Порядна жіночка пропагує порядних людей. І це добре.

Слов’янин 2013-04-02 / 22:02:35
Михайло Чухран - це вищий пілотаж закарпатського гумору. Навіть Павло Чучка вихідний. Найбільш широко творчість Чухрана представлена в "Антології русинської поезії" Івана Петровція, виданої, якщо не помиляюсь, 2008 року.

Горянин 2013-04-01 / 10:15:31
Весело, мудро, смачно.

Аттіла Коприва - живописець 2013-03-31 / 23:30:04
Вітаю пане Михайле!
Отримав велику насолоду від цього інтервю. І відкрив для себе цікаву людину. Успіхів вам і побільше муз для натхнення!

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи