У Виноградові живе "людина-планета"

Його мати була верховинкою. Народилася під Бескидами, у селі Нижні Ворота на Воловеччині. Коли у багатодітну родину прийшло горе (померла її ненька і сестра Оленка), на возі подалася до Ужгорода. Тут на вулиці її підібрала молода дружина чеського службовця Алоїс. Теплом своїм відігріла, навчила всіх життєвих премудростей: мити вікна, наводити в домі порядок, прати білизну, прасувати одяг, смачно готувати і гарно страви подавати до столу.

В Ужгороді Марія зустріла майбутнього чоловіка. Зігмунд працював у ательє, шив верхній одяг, який розносив своїм замовникам. Зустрічалися недовго. Побралися. 23 лютого 1938 року у них народився первісток Йосип. Коли обласний центр перенесли до Хуста, вони перебралися у Севлюш до чоловікових батьків. На вулиці Тюльпанів вони мали свою «чарду». Вечорами в ній грала циганська музика. За кухлем пива точилися розмови про місцеві події та новини в світі.

Родина чоловіка вважала себе заможною. Невістку чекали з багатим посагом. А до двору прийшла наймичка. Через рік вона народила Василя, далі Гейзу, близнюків Зігмунда та Лізу. Не знайшлося місця в батьківській хаті синовій родині. Куток для проживання винайняли у чужих людей.

Батько подався в Угорщину. Мав намір влаштуватися на роботу в Ніредьгазі або Дебрецені. Туди й забрати родину. Та державні кордони закрилися. Повністю втратився зв’язок з рідними. Чоловік наче в воду канув. Марія залишилася одна з п’ятьма дітьми на руках. Невисока, худенька, рухлива жінка не цуралася ніякої роботи. Прала людську білизну, обробляла чужі городи, білила хати. Хтось підсобляв харчами, хтось — мішком борошна чи картоплі, хтось наділяв одягом та взуттям для дітвори. За все була щиро вдячна людям.

Після визволення від фашистів у Севлюші зароджувалося нове життя. Організувалася друкарня, редакція. Туди влаштувалася прибиральницею. Діти стали її надійною підмогою. На старшого Йосипа покладалася, як на дорослого. Так непомітно спливли роки. Підросли і змужніли діти. Йосип закінчив семирічку. Влаштувався на роботу. Вечорами навчався у школі робітничої молоді. Відтак завод пластмасових сантехнічних виробів направив його в Київ, на курси підвищення кваліфікації. В інструментальний цех він повернувся як гальванік. Налагодив хромування і нікелювання пресформ, так потрібних для ливарного виробництва. Далі була служба в армії. Призвався в танкову частину в Коростень на Житомирщині. Грав у футбольній команді. На полі зустрів і по вуха закохався в доньку свого командира — Любу. За нею приїхав у Новоград-Волинський. Вручаючи її батькові власноруч виготовлену діючу модель танка Т-34, попросив руки коханої. Любі тоді було 20, Йосипу – 27.

Додому повернувся з дружиною. Привів її на завод. Стали працювати в одному колективі. Заводським автобусом щодня добиралися на роботу, удвох і поверталися додому. Взаєморозуміння, злагода та любов панували між ними. Потім народилися сини Сергій та Сашко. Гаснюки отримали благоустроєну квартиру. Чоловік встигав усюди: входив до складу заводського комітету профспілки, був редактором цехової стіннівки «Інструментальник», грав у футбольній команді, співав у заводському квартеті «Явір», керував навчальним пунктом патріотичного виховання молоді при Виноградівському райвійськкомісаріаті, вечорами виходив на патрулювання по місту з народними дружинниками. Колекціонував марки, старожитності, пор­целянові вироби, музичні інструменти, давні гроші…

Політ Юрія Гагаріна в космос у квітні 1961-го започаткував його нове захоплення: листування та збір автографів усіх землян, які подолали земне тяжіння і навіть ступили на безмовну поверхню Місяця.

Мало хто у світі міг би похвалитися такою рідкісною і унікальною колекцією, яку за 55 років зібрав виноградівець Йосип Гаснюк. В ній є автографи перших осіб світу, «відбитки руки» 520 космонавтів, погашені конверти, фотографії та адресовані Йосипу Зігмундовичу побажання видатних політичних і державних діячів, провідних учених і заслужених особистостей світової науки й освіти, медицини, культури, громадських активістів і підкорювачів Всесвіту…

Фасад будинку, в якому проживає Гаснюк у Виноградові (на вулиці Корятовича), прикрашають дві мармурові таблички. Вони нагадують, що в цій багатоповерховій будові мешкає Почесний громадянин міста та Почесний співробітник Полтавського музею авіації і космонавтики, ім’ям якого названа нововідкрита зірка в сузір’ї Ліри нашої галактики. А ще ім’я нашого земляка заслужено внесено в Книгу рекордів України-2012 за досягнення в колекціонуванні в номінації «Космос».

За багаторічну сумлінну працю ветеран нагороджений 35 орденами та медалями, десятками грамот, дипломів та подяк за досягнення в спорті, за популяризацію ракетно-космічної науки і техніки колишнього Союзу й України, яким робітник-гальванік віддав більшу частину свого свідомого життя.

До речі, щороку напередодні Всесвітнього дня авіації та космонавтики з ініціативи Й.Гаснюка у Виноградові проходить турнір шкіряного м’яча на честь першопрохідця зоряних трас Юрія Гагаріна.

Є в біографії колекціонера ще не одна цікава сторінка. Улітку 1974-го він знявся у двох епізодичних ролях у художньому фільмі відомого молдовського режисера Еміля Лотяну «Табір прямує в небо» за мотивами книги Максима Горького «Старуха Ізергиль». Вони принесли йому шалену популярність серед місцевого ромського населення, яке сім’ями окуповувало кінотеатр «Промінь», де йшов показ цієї картини.

У 2006 році Йосип Зігмундович видав ще й власну збірку поезій, присвячену своїй матері. Не залишився у ці дні, звісно, і сам без подарунка — до ювілею нашого земляка «Пошта України» випустила два гарних різновиди марок із портретом живої легенди, слава якої давно вийшла за поріг Всесвіту.

…Теплі й вдячні слова ювіляру також адресують дружина Любов Василівна, у любові й злагоді з котрою прожили 48 років, двоє синів Сергій та Олександр, троє онуків Сашко, Максим та Сергій, родини братів Василя, Гейзи, Зігмунда та сестри Лізи. До них приєднуємось і ми. Хай ще довго Йосипу Гаснюку з неба сяє його зірка.

Марія Конкіна. Фото Яноша Немеша