Важка то робота шукати роботу...

Нині випускники вузів нарікають, що їх не беруть на роботу через брак досвіду. А от люди, котрим за 40, скаржаться на вікову дискримінацію. Виходить, щоб у майбутньому отримати бажану вакансію, свою трудову діяльність потрібно починати із дитсадка.

Важка то робота шукати роботу...

Та все ж не варто впадати у відчай, адже із будь-якої ситуації завжди можна знайти вихід. Тут їх щонайменше два – погоджуватися на те, що пропонують на ринку праці, або ж запастися терпінням.

З чого почати?

Щоб з’ясувати, наскільки легко нині знайти своє «місце під сонцем», вирішила, що називається, на власній шкурі відчути всі «радощі» пошукового процесу. Найперше пройшлася вулицями міста, вивчаючи «пропозиції» на стовпах та парканах, а відтак скупила у кіоску всі газети з оголошеннями і почала уважно вивчати, що пропонують роботодавці. На моє здивування, заявок про вакантні місця виявилося чимало. Деякі з них, особливо на кшталт «Ти енергійний і комунікабельний, тоді дзвони! Робота цікава, оплата висока!», мене навіть заінтригували. Тому, не вагаючись, почала набирати потрібний телефонний номер. Після кількох гудків відповів приємний жіночий голос. Невідома пані одразу поцікавилася, скільки маю років і де проживаю. Почувши відповідь, назвала адресу, за якою потрібно прийти на співбесіду. Я ще, було, хотіла спитати про їхні вимоги до працівників та наявні вакансії, проте жінка кинула слухавку. Зателефонувавши знову, у відповідь почула: «Приходьте, у нас багато вільних вакансій, про все детальніше вам розповість директор». А кінець розмови такий самий — короткі гудки. Очевидно, про культуру спілкування працівники загадкового закладу ніколи й не чули.

Проте, не зупиняючись на першій ліпшій пропозиції, жадібно почала вивчати інші варіанти працевлаштування. Серед них знайшла роботу в нічному клубі на Кіпрі. Привабливо, чи не так? Зателефонувала за вказаним номером, а там мені пояснили, що для такої роботи необхідно мати закордонний паспорт і володіти англійською мовою. «Щоб можна було з клієнтами спілкуватися», — зауважила дівчина на тому кінці телефону. — Зарплата, між іншим, перевищує 1000 євро», — додала, хоча її за якик ніхто не тягнув. Я ж згадала, наскільки небезпечні такі закордонні «заробітки», тому продовження цієї історії не було.

Знову гортаю газету з оголошеннями і знаходжу чимало вакансій вуличних торговців. Не кожен погодиться стояти весь день на вулиці та ще й узимку, тому винахідливі роботодавці, щоб заманити до себе працівників, як лише не називають цю посаду: мерчендайзер, торговий представник, рекламіст, менеджер з продажу. Телефоную туди, де «потрібні активні люди з організаторськими здібностями». І що ж… Знову прямі продажі, таке враження, що у місті лише тим і займаються, що купують та продають.

У відчай, однак, не впадаю, бо залишилося ще багато «неопрацьованих» номерів. Досить швидко знаходжу більш-менш привабливу пропозицію: «У зв’язку з розширенням фірми потрібні працівники на різні вакансії». Набираю потрібний номер і одразу впізнаю голос жінки, з якою мені пощастило говорити на початку своїх «пошуків». Наша розмова була такою ж лаконічною, як і попередня, та й завершилася тим самим – киданням слухавки. Уважно розглянувши наступні подібні оголошення, розумію, що під пропозиціями з різним змістом значиться один і той же телефонний номер. Таких на двох газетних шпальтах виявилося більше 25. Зацікавило, що за цим криється. Тому, не гаючи часу, вирушила на співбесіду за однією з адрес.

«Приходьте завтра…»

Коли знайшла те, що шукала, у тісному, захаращеному будівельним сміттям коридорчику установи надибала на чергу з кількох чоловік. Одразу вловила непривітні погляди — як-не-як, а ще один конкурент з’явився. Стала чекати свого часу. Проте ніхто з керівництва не поспішав проводити співбесіду. Слово за слово і між нами зав’язалася розмова. Як виявилося, ніхто не знав, які ж вакансії пропонують роботодавці, та кожен сподівався знайти щось своє. Тільки хлопчина на ім’я Віктор мало вірив в успіх, проте і він на щось розраховував.

Після кількагодинного очікування нас по одному стали запрошувати на співбесіду. Дочекавшись своєї черги, увійшла в кабінет і я. За столом сиділо молоде дівча років двадцяти. Назвалася ця пані помічником директора і пояснила, що саме вона приймає на роботу персонал. Поставивши мені ті самі питання, що й по телефону, повідомила, що у них вільних вакансій багато, а на яку візьмуть – залежить від моїх знань та здібностей. Коли ж я поцікавилася, як називається підприємство, де працюватиму, та чи можна побачити документи про його державну реєстрацію, дівчина люб’язно відповіла, що всі папери знаходяться у директора, котрого саме зараз на робочому місці нема. Мене зацікавила вакансія офіс-менеджера, про що я прямо сказала помічнику директора. «Що ж, приходьте завтра на стажування, а там побачимо», — почула у відповідь.

Наступного дня о 9-й годині ранку, як і було домовлено, я прийшла. Проте, як з’ясувалося згодом, не з’явився на роботу мій інструктор. Через день помічник директора знову «нагодувала» мене подібними відмовками. А відтак я вже й сама зрозуміла, що ця робота не для мене…

У моді нині робітничі професії

Щоб з’ясувати, якою є загалом ситуація на ринку праці в нашому краї, звернулася до директора Закарпатського обласного центру зайнятості Юрія Фущича. За його словами, минулоріч на обліку тут перебувало 24 тисячі осіб. А ще Юрій Іванович запевняє, що останнім часом відбуваються позитивні зміни. Вони, мовляв, системні, завдяки чому рівень зайнятості населення порівняно з попередніми роками значно зріс.

Петро Фолтин, заступник начальника відділу організації сприяння працевлаштування та надання послуг роботодавцям каже, що зараз найбільшим попитом користуються такі професії, як продавець продовольчих товарів, водій, швачка, кухар, бармен, офіціант, охоронник, вантажник. А от вакансій для людей із вищою освітою значно менше. Трапляються лише поодинокі місця на посаду вчителя, лікаря, соціального працівника, вихователя дитячого садка тощо.

«Але ми намагаємося допомогти кожному знайти своє місце на ринку праці та підвищити професійний рівень, — запевняє Петро Дезидерович. – Охочих пройти навчання у минулому році було понад дві тисячі. Це — позитивне явище, адже бачимо, що люди мають стимул до роботи та прагнуть вдосконалюватися».

Поцікавилася я у Юрія Фущича і працевлаштуванням випускників вищих навчальних закладів. Минулого року, каже, роботу шукали 1158 дипломованих фахівців, з яких було працевлаштовано 337. «Звичайно, потреба в таких спеціалістах є, але не в такій кількості. Тобто пропозиція явно перевищує попит. У той же час роботодавці неохоче беруть на роботу випускників, які не мають практичних навичок», — зазначає Юрій Іванович.

Проте, з його ж слів, багатьох суперечностей у цій сфері вдасться уникнути, бо з 1 січня цього року набрав чинності новий Закон України «Про зайнятість населення», яким передбачено стимулювання людей до роботи, а роботодавців – до створення нових робочих місць. Також цим законом студентам останніх курсів професійно-технічних та вищих навчальних закладів гарантовано право на стажування у роботодавців терміном до шести місяців. І що важливо, на цей період на них поширюються всі права та соціальні пільги нарівні з іншими працівниками, пояснює Юрій Фущич. Полегшить пошук роботи й реформування кадрових агентств відповідно до європейських стандартів. Зокрема, їхні послуги будуть безкоштовними для наймачів. А ще, згідно з новим законом, відтепер кожен може звернутися у центр зайнятості будь-де на території України, тобто незалежно від реєстрації місця проживання.

То «замолодий», то «застарий»…

Але, як відомо, не для всіх у нас закони писані. Так, попри заборону, ви легко знайдете оголошення на зразок цього: «Приймаємо на роботу осіб віком від 18 до 30 років». Надибала цими днями на таке на дверях одного з ужгородських магазинів і я.

Його завідуюча запропонувала мені заповнити анкету, куди обов’язково потрібно було ще й вклеїти своє фото. Та коли я сказала, що робота потрібна не мені, а моїй подрузі, ця пані одразу спитала про її вік. А почувши, що жінці за сорок, сказала, що заповнювати анкету безглуздо, бо її все одно не візьмуть. Мовляв, нам потрібен молодий персонал. Я ще декілька хвилин намагалася пояснити дівчині, що претендентка на роботу енергійна, приваблива жінка, яка легко впорається з обов’язками продавця. Та мене не схотіли навіть слухати.

Відтак, звернувшись ще у кілька закладів за подібними оголошеннями, почула те саме: «Не ставте дурних запитань. В оголошенні все сказано: приймаємо на роботу лише віком до тридцяти».

Ось так. Але не варто падати духом. І якщо не сьогодні, то завтра обов’язково знайдете те, що шукали, коли робота для вас – не тільки джерело заробітку, а й можливість для самореалізації…

Яна Мийсарош

11 лютого 2013р.

Теги: робота, працевлаштування

Коментарі

земляк 2013-02-13 / 19:00:32
Як кажуть: радити - справа неблагородна. Однак - ризикну...

Не переконаний, що після отримання освіти, а тим паче - вищої (не плутати з отриманням диплому, а то й -двох) треба неодмінно шукати роботу. Варто вчитись так та в тому учбовому закладі, щоб РОБОТА шукала тебе!
Однак, з останнім у нас - важко: навчання, як правило – платне, заліки та екзамени, нерідко - не "за красиві очі", а курсові та дипломні не від життя, а з Інтернету...

Пропоную, потенційним шукачам "робочого місця" дати дві об'яви.
Одну, про те, що випускник з "живою" темою дипломної роботи, зі знанням двох, світових, іноземних мов (вчив - не рахується!), зі знанням компютера (в якості експерта!) та за наявності прав водія (категорій "В" та "С", з досвідом!), а також з практикою стажування за кордоном (перелік компаній)... шукає роботу.

А другу об'яву - подібного змісту, але без "освіт", без практик, без прав водія, зате: лінивий, нечесний тощо...

Відповідь на пораду - підказати?

P.S. А буде в Україні так, допоки: викладачі будуть робити вид, що вчать наших діток, останні – що гризуть граніт науки, а ми – гнутимемо спину (нерідко по закордонах, кому не повезло з "хлібною посадою"), щоб оплачувати процес такої "науки". Адже, при цьому всі прагнуть одного: ЩОБ НЕ ГІРШЕ, ЯК У ВСІХ!

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи