Київський режисер Архипчук готує в Ужгороді виставу за п’єсою Гавроша

Заслужений діяч мистецтв України, відомий київський режисер Сергій Архипчук готує нині в Закарпатському обласному українському театрі виставу за п’єсою нашого земляка Олександра Гавроша «Майне лібе Віра». Киянин відомий постановкою багатьох вистав в Донецьку, Дніпропетровську, Львові та проведенням фестивалів «Червона рута», «Тарас Бульба», конкурс «Роксолана. Великий вальс» тощо.

Київський режисер Архипчук готує в Ужгороді виставу за  п’єсою Гавроша

«Новини Закарпаття» мали можливість поспостерігати за роботою режисера. Він чудово володіє словом та вміє знайти індивідуальний підхід до кожного. Актори хоч і хвилювалися, але їм було цікаво, що ж буде далі?

Пане Сергію, чому вирішили ставити саме Олександра Гавроша?

— Ми вже знайомі з автором кілька років. Я бачив його «Ромео і Жасмин» у постановці студентського театру «Вавилон». Там є проникливі речі, які чіпляють. П’єса ментально-українська, там є переконливе мелодраматичне начало.

родовження знайомства відбулося, коли я вручав Сашку нагороду за І місце у конкурсі «Коронація слова» за п`єсу для дітей «Цирк Івана Сили» (2011 рік). З того часу ми часто спілкуємося.

Нова п’єса О.Гавроша — про наше сьогоднішнє життя. А я належу до людей, котрі відчувають відповідальність за те, що відбувається в Україні й з Україною. Тому бачу в цій виставі нагоду показати нашого сучасника у всій його силі та безпорадності перед тими викликами, які ставить життя: моральними, політичними, економічними, у стосунках з оточенням… Я захотів цю історію втілити на сцені. Почав перемовини з різними театрами. Але тут відгукнувся Ужгород, і все було вирішено.

Розкажіть трохи про виставу.

— Це — історія кохання чи навіть кохань. Виставу не можна переказувати. Її треба бачити.

На що першочергово звертаєте увагу при роздаванні ролей?

— Це все комплексно. Зараз, до прикладу, шукаємо головну героїню, навколо якої крутиться вся дія. Вона мусить володіти певним арсеналом можливостей, здібностей, темпераментом, який би дав змогу їй відтворити сучасницю. Вона водночас і лірична, й істерична, і лідер, і часом безпорадна. Внутрішньо ця актриса має мати особистісний життєвий досвід та потужний потенціал як передумову до ролі. Особливість акторської гри в тому, що ця праця складається з власної крові, поту, шматків свого життя та зі своєї біографії, переносячи це на «вівтар» сцени. Лише тоді це буде глядачам цікаво, коли воно братиме за живе.

Акторами народжуються чи стають?

— Щоб стати актором, мало одного таланту. Потрібна і мужність, і віра у себе, і перші поразки, які тебе не зламають, і велике бажання йти своїм шляхом.

Пане Сергію, яка ваша манера роботи?

— Я ставлюсь до акторів, як до самого себе. Вимоги до всіх однакові. Найкраще, ясна річ, працювати з людьми, яким Господь дав дуже багато. Їхній масштаб допомагає одній обдарованій особистості сприймати діалог з іншою. Саме в діалозі між творчими людьми все і має народжуватись. Є талановиті люди, яких пожирають комплекси та невпевненість, і тут самознищення може взяти гору.

Ви вже встигли переглянути кілька вистав нашого театру…

— Це різні частини сьогоднішнього обличчя театру. «Мауглі» Редьярда Кіплінга — це синтетична вистава, в якій масивно використовуються пластичні можливості трупи. Велика краплинка в палітрі дитячого репертуару, до якого кілька років тому театр знову повернувся. А «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка — це класика, на якій перевіряється вміння театру бути сучасним. З вистави було видно, що публіка чекає класики, вона любить та знає її. Тому цей вибір достеменно точний. До речі, у 2013 році в листопаді святкуємо 235 років з дня народження Г.Квітки-Основ’яненка — українського прозаїка, драматурга, журналіста та літературного критика.

Багато сучасних театральних режисерів задля піару використовують у виставах провокативні сцени…

— Театр мусить збурювати інтерес до себе. Але якщо пікантні засоби є не самоціллю, а однією з барв у розмові з публікою, то чому ні? Приятелька мені процитувала одну дуже зрілу та авторитетну режисерку, яка сказала: в театрі змінилася тиша. Тиша 20 років тому, коли, затамувавши подих, глядач спостерігав за подіями, і тиша сьогоднішня є відмінними. Багато чого змінюється в нашому сприйнятті світу. Можна сказати, що людина і тисячу років тому мала ті ж проблеми, що й сьогодні, але форми та темпи виявлення їх різні. Режисери повинні експериментувати і бути провокаторами.

Як ставитесь до політкоректності в театрі, чи маєте якісь табу, які ніколи не винесете на загал?

— Україна перетворилася на могилки політкоректності. За роки незалежності я можу назвати одну-дві політичні п’єси. В Німеччині вже кілька років тому поставили п’єсу про Юлію Тимошенко, а в Нідерландах понад 10 років тому — балет про батька Махна.

В Україні такого годі шукати, тому я і відчуваю свою відповідальність за те, що відбувається в країні. Навіть польський театр значно ближче до польського життя та проблематики. Ті, хто працює в українському театрі, скоріше обробляють проблеми сусідів або ще живуть у полоні колоніального мислення. Та попри це, є джерела театру, які відповідають і часу, і місцю, можуть говорити з сучасником без загравань і кокетування, по-дорослому, тверезо і щиро.

Чи є речі, які дратують у постановках вистав ваших колег?

— Звичайно, ми живі люди, і є речі, які викликають в мене захоплення, але я не можу собі навіть фізично це дозволити. А буває і навпаки, я, до прикладу, не сприймаю (можливо, тому, що музичний режисер), коли зловживають потужністю звуку в п’єсі від початку до кінця. Хоча сучасники звикли до дискотек і сприймають музику вже як шум. Цей галас в мені починає щось блокувати. Хоча я організовую рок-фестивалі і, здавалось, мав би бути фанатом звуку й потужності, але ми повинні йти від тищі до ґвалту, а не навпаки.

Мені сподобалося ваше життєве кредо уникати банальності. У чому бачите її в Україні?

— Часто про це говоримо з друзями. Так чи інакше банальність виникає поза твоїм бажанням. Людина вчиться, здобуває щось, і якісь речі підсвідомо починають вести її на легкі й звичні рішення та пошуки. Тому поставити собі табу на банальні рішення — як на мене, це має бути цікаво для глядача. Банальність – це як будяки, які глушать пшеницю чи корчі, що виникають у парку і можуть знищити рідкісні дерева, можуть затерти щось істинне, глибоке, справжнє. Потрібно ставити бар’єри.

Чула, що ви захоплюєтесь мистецтвом у всіх його проявах. А хто із закарпатських художників вам імпонує найбільше?  

— Існує таке поняття, як закарпатська школа живопису. Мені завжди цікаво в традиціях знаходити індивідуальні рішення. Одесити, до прикладу, мають свою гаму, яка відмінна від гами харківських художників. Є певні традиції, які з часом стають каноном. Мені цікаве саме порушення цього канону, цікаві ті, хто формує цей канон, шукають і дистанціюються від нього.

Ужгород дуже багатий на талановитих людей. На аукціонах в межах України саме роботи ужгородських класиків сягають найбільших сум. Мені до вподоби Андрій Коцка, планую потрапити в його меморіальний будинок-музей, Адальберт Ерделі, Павло Бедзір, Ечі Семан, ну і, звичайно, молоді художники. Подобається творчість Ігоря Панейка, Надії Пономаренко, Олени Кондратюк, Наталії Сіми-Павлишин, Людмили Корж-Радько, Одарки Долгош, Петри Ряски, Антона Варги.

Художник у театрі – Дон Жуан і Дон Кіхот в одній шкурі, канатоходець між минулим і майбутнім, вічний повстанець і підривник «сірятини» та несмаку.

Анастасія Ножка

 

11 лютого 2013р.

Теги: вистава, Архипчук, режисер, Гаврош

Коментарі

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи