Дивується не лише вона. Щоб подивитися народні вистави у виконанні нижньоселиських артистів, послухати народних пісень, сюди, в «Колибу опришків», приїжджають нині письменники-художники-театрали-міністри-олігархи-туристичні групи з України і не тільки.
Офіціант, він же й господар «Колиби», який подає на стіл розкішні страви, наливає автентичні напої, — Володимир Стойка.
— Наші артисти не мають жодних секретів, — пояснює пан Володимир. – Бо їм не потрібні навчання й репетиції. Вони просто говорять тою мовою, якою спілкуються щодня, і про те, що трапляється в селі постійно. Наші артисти жартують так, як звикли жартувати у селі, співають народні пісні, які знають із дитинства. У нас виступають і учні місцевої школи, і знаменитий уже в «ютубі» наш музикант Олексій. Це — автентична культура, заради якої приїжджають на Закарпаття туристи і якої часом дуже не вистачає, щоб наповнити програму туристичних поїздок. Зазвичай туристів водять звичними маршрутами – подивіться, мовляв, це гори, гірські краєвиди (для гостей здалека це справді видовище), потім везуть подивитися на церкви та інші історичні пам’ятки. І все. Але ж є речі, на яких варто затримати увагу – на театральних, фольклорних дійствах, на візуальній культурі тощо.
Неважко помітити, що, крім фольклорних виступів, автентика відчувається і в ландшафтному дизайні та інтер’єрі... На це треба й чимало коштів.
— Якось один із гостей почав підколювати мене – мовляв, «олігарх», ось який дорогий терем замовив. Насправді і цей дерев’яний умивальник, і цю стійку, дерев’яні фігурні стояки я вибирав у лісі власноручно, шукав коріння, виразну фактурну деревину, обробляв разом з майстрами. Тут буквально все – і в «Колибі», і на подвір’ї, де розташовані макети замків, гармата опришка Пинті – придумано й робилося своїми руками. І руками моїх близьких, друзів. Тут все побудовано за принципом опришківської колиби – аж до вогнища посередині приміщення, на якому готуємо опришківські страви, і до чорного крука в клітці. Я робив те, що мені цікаво…
Щодо страв. Це теж частина карпатської культури?
— Так. І страви, і напої є виключно автентичними. Скажімо, є у нас міцні напої, настоянки, рецепти яких передавалися з давніх-давен. І зараз вони стали нашими фірмовими. Щодо страв, тут головне, аби усе було не лише дуже смачно, але щоб несло важливу інформацію.
Як вам прийшла ідея «Колиби опришків»?
— Вона виникла ніби сама собою, тим більше в такому місці, де лісова атмосфера налаштовує на історико-романтичний лад. Сама історія виникнення Нижнього Селища пов’язана з легендою про колишнього опришка. Його схопили царські вояки, щоб допитати. Але чоловік нікого не виказав. За це його вирішили повісити, а село, де він жив, спалити. Перед тим, як бути страченим, чоловік гукав цімборам: «Вважайте на нижнє село!». Ніхто нічого не зрозумів, але вже потім люди знайшли внизу під спаленою хатою великий підвал, у якому було повно золота. На це золото й було відбудовано село, яке почали називати Нижнє Селище. Отож із теми опришківства виникла ідея такої колиби. Опришки будували колиби, де могли перепочити, поїсти, обмірковувати плани. Від традиційних корчм колиби опришків відрізнялися особливим колоритом. Ми постаралися передати цей настрій – опришківська атрибутика, багаття посеред колиби (це обов’язково), приручений ворон. Він у нас ще молодий – має 2 роки, але дуже сильний птах і вже намагається повторювати деякі слова.
До вас приїздять гості, як правило, з-за меж Закарпаття. Вони розуміють, про що розмовляють між собою селиські артисти?
— Не просто розуміють. Недавно були тут москвичі. Я запитав, чи розуміють вони, про що йдеться. «Да ты что! – вигукнув гість. – Такого кайфа я в жизни не переживал!». Наші сельчани так емоційно, так природно все передають, що все зрозуміло і одеситам, і киянам, і росіянам, і словакам.
Як вам усе вдається – і гостей приймати, і «Колибу» облаштовувати, і в кіно працювати?
— По-перше, мене у всьому підтримує моя дружина Оля. По-друге, ті, хто у мене працює, не просто виконавці, а люди думаючі, зацікавлені. Ті, хто виступає на наших вечорницях, — теж творчі натури, їм це подобається, тому не просто «відробляють» номери, а вкладають у них душу. Я маю кому довіритися. Така підтримка дозволяє мені займатися ще й музикою. У мене, до речі, є власна студія звукозапису... Тому можу виконувати замовлення колег. Зараз, скажімо, готую партію гітари для композиції, яка звучатиме у фільмі.
Василь Горват, Нижнє Селище (Хустщина)
Від редакції. Після закінчення Харківського інституту культури Володимир Стойка почав працювати в Закарпатській обласній філармонії. У 80-х роках був керівником гурту «Шанс». Їздили по всьому Союзу, працювали з відомими тодішніми виконавцями. Потім був створений гурт «Закарпаття», почалася тривала співпраця з Тарасом Ващишиним. А згодом музиканти поїхали на «творчі хліби» в Москву. Це була середина 90-х. Володимир Стойка працював з Катею Семеновою, Юрієм Лозою, групою «Форум», був гітаристом у Олександра Сєрова. Щоправда, з часом кожен пішов власним шляхом.