84-річний закарпатський бджоляр вірить у кращі часи

З дитинства довелося працювати, а коли трошки підріс, пішов на будівництво залізничного мосту через Тису у Веряці. Тут хлопця спіткала біда – впав з мосту і сильно ушкодив ногу. Кілька тижнів пролежав у ліжку, а біль не вщухав. З палицею в руках подався до лікарів у Берегово, потім в Ужгород, але травма була важка, і лікарі нічим не могли допомогти. У той час хлопцеві не було й 17. Через 5 років призначили пенсію — 25 рублів. Але не така вдача в Івана Петровича, щоб сидіти на місці. Пішов у Виноградів, де вивчився на столяра. Там і працював. Згодом запросили його у Веряцьку артіль «Зоря», а після її ліквідації теслював на щебеневому заводі.

Одружився з трудівницею місцевого колгоспу Ганною Агій. Разом зростили сімох дітей – Марію, Івана, Михайла, Павла, Петра, Ганну та Ірину.

Попри інвалідність Іван Петрович пішов працювати у місцевий колгосп, де до пенсії ремонтував вози та виконував іншу роботу – треба ж утримувати таку велику сім’ю. «Нагадувала» про себе і травмована нога, хоча любив і потанцювати, і поспівати.

Якось, ще у 50-х роках, зустрів знайомого лісника. Той, завваживши болячки, порадив задля здоров’я завести пасіку. Добре, що дружина до цього поставилася з розумінням. Та перша спроба виявилася невдалою – придбана бджолина сім’я загинула. Бракувало досвіду та відповідних знань. Та Іван Джуга не опустив рук. Придбав пасічний довідник, читав, учився. Знов купив бджолосім’ю, з якої через рік мав уже чотири. Згодом пасіка розрослася до 40 сімей! Всі вулики та рамки виготовив сам. А ще ж є город, корова, інша живність – усьому треба дати раду. Лісник мав рацію: нога хоча і не виліковувалася, але хвороба не прогресувала. Ще за часів радгоспу прохав у керівництва направлення на навчання бджолярській справі для сина Петра, проте відмовили. Сказали, що бджільництво невигідне! А хто ж тоді, запилюючи рослини, допомагав отримувати такі рясні врожаї садів та виноградників?! Адже найбільшу користь бджілка дає, не приносячи мед, а запилюючи сільськогосподарські рослини, підвищуючи врожайність на 30—40%.

Оглядаючи пасіку, Іван Петрович підсумував, що цьогоріч будемо без меду. Акація і ожина – основні медоноси, відцвіли у дощах і вітряну погоду, а потім вдарила спека, засуха. Медоноси майже не висіваються. От у 2010 році крилаті трудівниці спрацювали добре. І себе забезпечили, і господарям по відру меду з вулика дали.

Згадав бувалий пасічник і про появу горезвісного кліща, який навіть у Європі знищив 90% бджіл. А пасіка Джуги – вижила. Спеціалісти обласної бджолоконтори дивувалися, яким чином це сталося. Іван Петрович щиро поділився секретом.

А ще був випадок років 30 тому, коли у ройову пору він потер халат мелісою. То рій так і привився на вдягнений хазяїном одяг – прямо на груди.

Шкодує, що лише один син Петро пасічникує. А ще є 17 внуків та 10 правнуків. Переймається Іван Петрович і тим, що не висівають на полях медоносів, не запроваджують у школах уроки пасічникування та й держава не дуже переймається проблемами галузі. Ніде збути і цілющі продукти бджільництва. Та все ж сподівається найстаріший член Спілки бджолярів Виноградівщини, що настануть кращі часи і для бджоли, і для країни, і для людей.

                         Володимир Тупиця, голова Спілки бджолярів Виноградівщини

Теги: бджоляр, пасіка

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати