«Любіть її во врем'я люте...»

(Із виступу на народному віче 20 травня, з нагоди 151-ї річниці перепоховання Пророка України Т. Шевченка в українській землі та Дня пам’яті жертв політичних репресій)

                                                                               «Свою Україну любіть,

                                                                               Любіть її во врем'я люте,

                                                                               В останню тяжкую минуту

                                                                               За неї Господа моліть!»

                                                                               (Т. Шевченко)

Післязавтра – важлива дата для кожного українця. У цей день прах нашого Українського Пророка – Тараса Шевченка, згідно з його заповітом, було поховано в Україні. Тарас  прожив дуже мало - лише 47 років. З них, 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" - перебував під невсипущим наглядом жандармів. В Україну йому, практично, було заборонено приїзджати.

22 травня 1861 р. Тарас повернувся до України назавжди! Цей день став другим Шевченківським Днем. Але протестним! У колоніальні та тоталітарні часи, люди приходили на його могилу, до пам’ятників, щоб заявити свій голос проти русифікації, фізичного та морального винищення всього українського, диктатури, щоб виступити за Свободу, Демократію, за Волю політичним в’язням, заявити, що вони є українцями!

Окупаційна радянська влада в Україні, на чолі із яничаром В. Щербицьким, відзначати цей День забороняла, вважала його «націоналістичним». Усіх, хто приходив «до Шевченка», силою розганяла міліція.

Водночас, нині – День пам'яті жертв політичних репресій, який проводиться в Україні щорічно в третю неділю травня, з метою вшанування пам'яті жертв антинародних режимів, відродження національної пам'яті, з метою недопущення трагедій, які мали у минулому.

А такі загрози існують. Бо, хоча ми уже 21 рік живемо у начебто незалежній Українській державі, у якій мали би здійснитися мрії Тараса Шевченка, його Заповіт, а також мрії сотень тисяч, мільйонів борців за Волю України, котрі віддали за це життя, мучилися у концтаборах, однак цього не сталося. Не такої України вони хотіли, не за таку вони боролися.

Бо при владі в Україні антиукраїнський, колоніальний, за суттю, режим, котрий прагне винищити все українське, перетворити її на Малоросію, встановити диктатуру. Знову ми маємо політв’язнів, переслідувань зазнають патріоти, натомість пропагуються душителі та кати нашого народу: Петро І, Катерина ІІ, Ленін, Сталін, а нещодавно у Дніпропетровську на державному рівні відзначали і «ювілей» яничара і душителя – Щербицького. 

Нинішня влада продовжила антиукраїнську політику російських царів, сталіністів та брєжневців, водночас перетворити державу на тоталітарну, таку, де б безроздільно панував антиукраїнський та антинародний олігархічний клан і у якій ми, українці були б громадянами третього сорту, заляканим, безсловесним стадом, манкуртами. Втім, стосується це не лише національної, але і соціальної політики, стосується і громадян інших національностей, адже метою т. зв. реформ є щоб невелика купка найбагатших олігархів стала ще багатшою, а бідні, на яких вони перетворили більшість населення України, стали ще біднішими.

На жаль, і нині актуальними є болісні слова Т. Шевченка, мовленими ним у часи колоніалізму та кріпацтва. Бо вони чітко характеризують сучасну владу, т. зв. державну еліту, «мовчазну» інтелігенцію й й більшість громадянства, яке «мовчить, витріщивши очі»:
 

«…Гірше ляха свої діти

її розпинають.»
 

«Раби, підніжки,грязь Москви…»,
 

«…Чому ж його не так зовуть?

Чому на його не плюють?

Чому не топчуть!! Люде, люде!

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте…»
 

«...Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають…»
 

«А тим часом перевертні

Нехай підростають

     Та поможуть москалеві 

     Господарювати,

     Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати…»
 

«….А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..»
 

«… В раї пекло розвели.

Всі оглухли, похилились

В кайданах... байдуже…»
 

«А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята: «Нехай, каже,

Може, так і треба».
 

«Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби!»
 

Хочу нагадати, що Т. Шевченко закликав:
 

«Добра не жди,

Не жди сподіваної волі –

Вона заснула: …

А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру –

Та й заходиться вже будить…»
 

«…Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!»
 

«…Поховайте та вставайте

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.»
 

«…І повіє огонь новий

З Холодного Яру.

Заговорять і Дніпро, і гори!

І потече сторіками кров у синє море.»
 

«Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!»

І тоді:

«Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.»

Теги: Шевченко, віче, репресії

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати