"Оптимізація" України

Поле битви – українська історія!

Поле битва – Україна, так можна перефразувати назву одного з фільмів. Правильніше, битва за Україну українську, за культурну самобутність, за національну пам'ять, за економічну могутність, за військову потугу, за добробут українських громадян. Тобто тих, хто визнає себе українцями, шанує українські цінності, бере на себе усі права і обов'язки українських громадян.

Деякі наші сусіди чи представники їхнього владного істеблішменту, які не позбулися імперського минулого, шовіністичних комплексів (насамперед мова йде про російського сусіда) з 1991 р. намагалися унеможливити утвердження Української держави, консолідації українського суспільства. З їхнього боку, і за їхніми вказівками представники «п'ятої колони» в Україні, здійснювався економічний шантаж, економічні війни (газові, шоколадні, сирні тощо); знищувалася обороноздатність української армії (вибухали склади боєприпасів, з армії усувались патріотичні офіцери); знищувалася українська наука, освіта, культура. Особливий удар спрямовувався на україноцентричні предмети, які забезпечують формування інтеграційних зв’язків всередині суспільства: української мови як інструменту комунікації між членами суспільства та історії – інструменту збереження національної пам'яті.

Після відновлення незалежності України не припинялися спроби «оптимізації» (фактичної ліквідації) предмету «Історія України» як в середній, так і у вищій школі. Можна означити кілька таких спроб. Це у 2005–2006 та 2015 роках, суть яких полягала в ліквідації предмету «Історія України» у вищій школі; з 2017 р. розпочалося згортання викладу предмета «Історія України» у середній школі; у 2023 р. спроба ліквідувати «Історію України» як обов'язковий предмет НМТ; у 2024 р. з'явився черговий проєкт інтеграції «Історії України» зі «Всесвітньою історією» у середній школі, що начебто передбачає збільшення кількості годин та модернізацію змісту.

Однак, вдень розміщення інформації про нову концепцію історичної освіти (це 9 серпня 2024 р. https://mon.gov.ua/.../ukrainotsentrychnist-u-fokusi...) Міністерство освіти і науки видає наказ про зменшення кількості годин на вивчення історії у 5-9 класах (див: Наказ МОН №1120 від 9 серпня 2024 р. «Про внесення змін до типової освітньої програми для 5–9 класів закладів загальної середньої освіти» https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/92805/). Згідно наказу, обсяг предмета «Історія України» зменшується з 1 год на тиждень до 0,5 год. Подібне скорочення передбачено і для «Всесвітньої історії». Тобто, до «прогресивної реформи» два предмети мали по 2 години на тиждень, а тепер їх звели до 1 год загалом на два предмети – «Історію України» і «Всесвітню історію». Ще більше годин запланували зменшити на українську мову та літературу. Ці предмети втратять від 3 до 6 год. на тиждень.

Хоча в концепції реформування історичної освіти зазначено про збільшення кількості годин на історичну освіту в середній школі (до 3-4 год. у 7-9 класах). Крім того, реалізація цієї концепції начебто запланована на перспективу. Тобто, було озвучено, що її будуть впроваджувати після певного підготовчого періоду. За цей час мали бути розроблені освітні стандарти, підготовлені програми, підручники, внесені зміни в освітні програми навчальних закладів щодо підготовки педагогічних працівників, проведені курси підвищення кваліфікації діючих вчителів тощо. Зокрема, на сайті МОН йдеться: «Концептуальні засади – це документ, який визначає шляхи подальшого реформування історичної освіти, зокрема і з огляду на виклики війни. Він не вносить зміни в чинні накази МОН, модельні навчальні програми, підручники тощо, проте окреслює напрям реформування» (https://mon.gov.ua/.../ukrainotsentrychnist-u-fokusi...).

Однак – ні. Це виявляється є красивими словами, прожєктом. Згідно наказу МОН №1120 від 9 серпня 2024 р. новий інтеграційний курс фактично вводиться вже з 1 вересня 2024 р. Або предмет «Історія України» вкладатиметься не щотижня, а раз на два тижні!!! Про це вже доводять інформацію по школах. Керівництво шкіл тепер вже на свій розсуд визначає цю мінімальну кількість годин, а в деяких школах взагалі може надати історії менше мінімальної цифри. Подібна ситуація вже була під час спроби зробити інтеграційний курс з історії у вищій школі у 2006 р. Теж, без проведених підготовчих заходів викладачі були поставлені перед фактом інтеграції предметів перед самим початком навчального року. Варто зауважити, що коли МОН у 2015 р. винесло ідею «оптимізації» предмета «Історія України» у вищій школі, наголошувалося, що основний акцент з вивчення історії України тепер буде покладатися саме у середній школі.

В уже згаданому наказі пори наголос на «україноцентризмі» є ще «модерніші» рішення. Пропонується три варіанти розмиття «Історії України». Це: Варіант 1 «Інтегрований курс громадянської та історичної освітньої галузі»; Варіант 2 «Інтегрований курс історії та громадянської освіти». І лише останнім стоїть варіант зі збереженням окремих предметів «Історія України», «Всесвітня історія», «Громадянська освіта». Подібне чекає також українську мову та літературу, викладання яких також заплановане за трьома варіантами: Варіант 1 «Інтегрований мовно-літературний курс та іноземна мова»; Варіант 2 «Українська мова, інтегрований літературний курс, іноземна мова»; Варіант 3 «Українська мова, українська література, зарубіжна література, іноземна мова». Ці «нововведення» фактично призводять до ліквідації предметів «Історія України», «Українська мова», «Українська література» як обов'язкових предметів для всіх типів середніх шкіл в України. Відповідно, вони можуть стати не обов'язковими під час НМТ чи ЗНО.

Випливає, що сьогодні як і в 2014 р. спостерігаються подібні процеси. На окупованих українських територіях російські загарбники першими викидають з навчальних програм предмети «Українська мова», «Українська література», «Історія України» як ті, що стоять на заваді утвердження «русского мира». А з ініціативи МОН поступають ініціативи інтегрувати предмет «Історія України» або знищити «гуманітарку» у ВИШах під гаслами інтеграції до західних стандартів освіти.

Хоча чи так є в західній освіті?! Що цікаво! В провідних західних вищих школах є не лише значний обсяг суспільно-гуманітарної підготовки, але існують відповідні структурні підрозділи з належними кадрами, які забезпечують освітній процес. Там, як в освітянському середовищі, так і на рівні політичної еліти ведуться дискусії щодо загрози дезінтеграції їхніх національних спільнот, девальвації цінностей суспільства. Поширюється переконання, що виходом з цієї кризи є збільшення уваги до суспільно-гуманітарних предметів, які формують загальнонаціональні і загальнолюдські цінності та ідеали в свідомості молодих людях. Не тільки на рівні розмов, але певних заходів здійснюється запровадження нормованого загальнодержавного викладу національної історії, насамперед в середніх школах.

В нашій сучасній ситуації, дії з розмивання і ліквідації обов'язкових україноцентричних предметів в навчальних закладах ведуть до послаблення національної безпеки України. Українське суспільства ще продовжує перебувати на етапі національної консолідації, осмислення загальноукраїнських наративів і цінностей. Головним інструментом цієї національної інтеграції є українська мова і література та історія України.

Потрібно розуміти, що російський агресор здійснює основний удар по наших ідеалах, цінностях, які нас об'єднують. Вже неодноразово росіянам (московитам) вдавалося нас перемогти не на полі бою, а через нашу роз'єднаність. Тому, зокрема, потрібно аналізувати причини того, чому в колишньому потужному центрі партизанської боротьби проти загарбників – Космацькій повстанській республіки, гурт жінок нападає з кулаками і палками на жінку з дитиною, запідозривши їх у зв'язках з українським ТЦК! Наголошу! Не російськими воєнними злочинцями!!! Начебто, можна цей випадок пояснити виплеском емоцій, спричинених тривалою, виснажливою війною, провалом інформаційних заходів.

Більш кричущими є факти збору інформації для російських окупантів і підпалу військових автівок дівчатами і хлопцями, багатьом з яких немає і 20 років. Підпали здійснюють не тільки молоді люди десь там в проросійських східних регіонах, але й представники бандерівських теренів. Для них важливими є меркантильні інтереси, а не національні цінності. Подібне є безпосереднім свідченням провалу гуманітарної політики в загальнодержавному масштабі.

Тому існує нагальна потреба серйозного аналізу того з чим не справляється освітня система, чи дає вона необхідні знання і цінності молодому поколінню? Чи на часі «оптимізовувати» (ліквідовувати) чи «інтегровувати» україноцентричні предмети? Питання щодо модернізації змісту історичних предметів має свій сенс, його потрібно виважено і продумано здійснювати, щоб не зашкодити національній безпеці. Важливим є змінити ставлення до предмету «Історія України», «Українська мова», «Українська література» у свідомості як молодого покоління, так і в суспільства загалом. Вони мають бути обов’язковими під час освітнього процесу, так і під час визначення рівня знань на НМТ або ЗНО. Важливо піднімати престиж освіти, наголошувати, що освіта це і знання, і цінності. Важливим є також збільшувати престижність професії вчителя, яка має викликати почутті поваги і гордості. Тут йдеться як і про формування сприймання професії вчителя в суспільстві, так і його фінансове забезпечення. У бюджеті країни, кошти на це мають прописуватися першочергово, адже вчителі формують майбутнє країни. Залежно від того як влада дбає за освітян визначається велич або слабкість держави. Далі. Потрібно звернути повноцінну увагу на підвищення професійної майстерності вчителів, а не лише збільшувати їм обов’язки з підготовки макулатурної звітності. Потрібно забезпечити дієву систему контролю за рівнем викладання предметів, що сприяють національній інтеграції. Це надактуально сьогодні, під час російської збройної агресії. Проте, залишиться актуальним ще тривалий час і після нашої Перемоги.

Порівнюючи українські освітні компоненти з тими, що є в європейських країнах чи на американському континенті, необхідно розуміти, що маємо різну траєкторії становлення державності, національної консолідації. Тому їхні приклади інтеграції певних предметів є не доцільними для нас, принаймні на сучасному етапі розвитку. Крім того, суть європейської спільноти полягає в єдності в різноманітності, а не в уніфікації.

Необхідно усвідомити, що в українського народу немає іншої території, іншої мови, іншої культури. Немає для українського народу іншого запасного аеродрому.

Варто розуміти, що сьогодні йде екзистенційна війна за право українців на особисту і національну самобутність.

Бійці на фронті захищають цю самобутність своїм життям. Громадяни в запіллі мають також робити свою роботу – захищати інструменти і цінності, що консолідують спільноту, надають віри і незламності українським воїнам.

Одночасно зі зміцненням воєнної обороноздатності країни теж потрібно дбати за її національну консолідацію.

Василь Деревінський,

доктор історичних наук, професор