Ковток Краси і Добра (ФОТО)

Десь о першій ночі ми перетнули Яблунецький перевал  і зупинились, щоби розім’яти руки-ноги-плечі-шиї і все інше, що «затекло», перебуваючи в автівці впродовж майже 700 км дороги. І тут я замітив, що зупинились ми  у фантастичномчну «Карпатському смерековому каньйоні» – з обох боків височенні , «високі та стрункі» закарпатські красуні маківками підпирають синє-синє, аж чорне небо, густо засіяне яскравими зірками, здається, що там тісно цим зіркам-зірочкам, вони ніби в обіймах сяють саме для тебе, грішного… Такої кількості зірок на квадратний метр неба («питома концентрація зірок») в Києві чи й в інших містах  «в ночі і без свічки» не знайдеш. Можна тільки уявити собі, як виглядає зоряний небосхил у безмісячну ніч на  нашій славній Говерлі, яка більш ніж на кілометр ближче до Бога, ніж цей перевал. Що не кажіть, а саме файне в світі зоряне небо у нас, в Карпатах! Краса, Красота!..

За півгодини по тому ми «вірвались» до садиби Петра і Досі Кувиків, де  нас зустрів могутній кіт, якого ми не бачили, а відчули його «тертя» в наші ноги – кіт вітав нас, як своїх, хоча ми з ним і не знайомі. І тут же на гангу  блиснула лампочка Ілліча і з дверей зовсім не заспаний з’явився пан Петро, а за ним і пані Дося. А далі – ох-ах, як там у Києві, як наші діти (Анатолій і Тетяна працюють і вчаться там і вже стали «київськими закарпатцями») і почалась обід-вечеря о другій ночі… І вже зранку я звернув увагу, що в цій сільській лазещинській хаті і садибі вселились і Краса, і Добро… Але про це згодом. 

Потім Кваси, де зійшлися ніби води попити з бурної ще Чорної Тиси два могутні хребти Карпат – Чорногірський і Свидовець, а поміж них б’ють ключі унікального арсенового  боркуту і живе не менш унікальний селищний голова Василь Юрійович, який вже більше 20 років керує селищем, але крім професіоналізма державного керівника він робить прекрасну «яфинівку», яку недавно  представники французького посольства попросили в нього для пана Саркозі, який  збирався після перемоги на президентських виборах пригостити нею своїх VIP-персон… Але не судилося. Пан Василь крім добра, що робить Квасам і людям, готує такий фіточай, який і не сниться ніяким там тібетським-індуським-памірським-кубанським чайним фармакологоам-фармацевтам, бо в ньому суть 15-20 особливо засушених ягід-листків-коренів з наших, карпатських, рідних рослин. І тут, як бачимо, Краса і Добро…

У Рахові над уже великою Тисою інтенсивно стали розпускати свої буйно налиті квіткові бруньки сакури, посадженої благодійниками два-три роки тому. А нас біля дитячого садочка зустрів напівзаспаний трирічний Юрко з вічно молодою бабкою Марією і повів нас до свого прадіда, майже 80-річного пана Михайла, який зі знанням справи розповів нам «як було і як є зараз», адже «все життя» працював у Рахові і на Рахівщині і знає «що і як»…У пана Михайла затишна садиба в центрі Рахова, хатинка, садочок, виноград, квіти, кури-кролі, песик-кішка і правнук Юрко, який вишукує в носі «дідика» «козочки», бо своїх «козочок» він прекрасно видобуває… Але все навколо – Краса і Добро…

Вириваємось з Рахова, адже наш путь лежить через Великий Бичків аж до Апші. Але як не побути в Центрі Європи, до можна  пообідати закарпатськими смакотами, подивитись-оцінити наші сувеніри, подискутувати з продавцями про вибори-партії-тушки-злодіїв-брехачів-депутатів… Тут, у Центрі Європи, я згадую, що в Києві на різних земляцьких зібраннях я часто говорю, що у 1945-му році ми, закарпатці, приєднали до себе Україну і з тих часів Україна стала європейською…

Вже під вечір ми добрались до Апші і на початку села «заглянули» до справжньої колиби з ватрою посередині, дим з якої валить в небо прямо через тім’я колиби. Господарь кафе-колиби Юрко (чийого брат Василь?) Мадар. Я спитав Юрка, звідки таке прізвище, але вони не знали. Адже це може бути або  Magyar, або Madar (пташка). Оба брати могутньої статури, важковаговики – високі і дуже сильні.  У кого вдались, питаю? У нянька, кажуть. Але про нянька згодом…

Село Апша (Верхнє Водяне) велике, населення біля 17 тисяч, деякі райцентри на Вкраїні менші і за кількістю населення, і, тим більше, за площею. Зупиняємось перед конгломератом хат і хатин, старих і нових, хлівів, клунь, оборогів, гаражів, колишень і дроварень…Все це на площі біля одного га горбів-ярів і все це добро належить близьким  кумам-родичам-друзям-сусідам Магеям і Мадарам. Я не знаю, де там межа – «наше»-«ваше», бо всі вони,  триярусні родини (дід-син-онук), «споконвічно» живуть тут у мирі-благодаті…Мати-Одотя  Магей кинулась на сина Івана з  обіймами і тільки зараз я замітив, що на верху, на виноградному лугошові,  стоїть з пензликом і банкою з фарбою в руках сестра Анна зі сльозами на очах, я не збагну, від чого сльози, чи від радості що побачила брата, чи від їдкої фарби, якою вона фарбує залізну арматуру лугоша…                                 

І тут почалося: ох-ах, оглядини, запитання, вечері, пригощення то у могутнього Івана-батька Мадара, якому за 70 і який «все життя» попрацював шофером важкого ваговоза і об’їздив всю Європу і Союз, то у мами Одоті, «в миру» дипломований повар районного масштабу і працівник радянської торгівлі, то голубці, бринза, сир овечий, вурда, сливовиця, цукровка, грушівка (це виробництво Івана-батька) – дегустація…  І знову північ, і знову карпатське, неймовірно рясне зірками небо, гарне, але не таке, як на перевалі, бо тут…електрика.

     Рано-вранці «на свіжу голову» в дорогу. Солотвино з його занедбаними шахтами, лікувальним соленим озером-болотом… Добра не видно, а Краси – тим більше. Хоча далі – Нижня Апша, Біла Церква… На перший погляд дуже файні оселі, але, як на мене, «купеческое излишество» і всякі там  не дуже естетичні «прибамбаси». Багато недобудованих будинків, якесь запустіння…

 Хуст ми об’їхали «окружною», але півдороги зайнята «постійно діючою ярмаркою», через яку ні пройти ні проїхати. Цікаво, чи  їздить по цій дорозі міське і районне начальство?   Проскочили видатну Велику Копаню. Вона, Велика Копаня, видатна хоча би тим, що тут народився видатній вчений сьогодення, доктор наук, професор Федір Дубровка, завідувач однією з кафедр телерадіокомунікацій Київського Політеху, один із співавторів славнозвісної нашої Кольчуги… І ще наша В.Копаня знана на всі і вся тим, що тут народжується більше всього двійнят, сьогодні їх у В.Копані, здається, аж 56 пар. «Бо там вода така..!»

На одному подиху проскочили мій рідний Виноградів і скоро опинились у Берегсазі, де ознайомились з «термальними лікувальними водами» і незавидною інфраструктурою цього «курорту». Зато побачили на місцевих «ратушах» національний і угорський прапори. Дивно, чого там немає російського  триколора чи якогось ромського прапора?... Не дарма говорять «пусти …. під стіл…».

Дорогою на Ужгород я подумав, чому в садибі Кувиків в Лазощині, в конгломераті хат у Верхньому Водяному, в садибі прадіда Михайла в Рахові, в Квасах… у наш далеко не  легкий час навколо хат Краса, а в хатах – Добро.  І зрозумів. Батьки цих людей споконвіку важко працювали, складали копійку до копійки щоб створити затишну родинну оселю для дітей-онуків. А зараз, в наш  час – Чехія, Словаччина, Польша, Росія, Італія… далеко від рідної оселі важка щоденна праця і все для дому, для дітей…А вже зараз у сільських верховинських хатах –холодна-гаряча вода, душ-ванна, камін, комп’ютер-інтернет… Люди побачили Європу не тільки в її Центрі в Діловому, але і в натурі, і хочуть жити так, як там живуть. І вже, слава Богу, вони близькі до такого життя. Бо вони, наші люди, Трудяги, вони Добрі, вони Красиві!..                    

В Ужгороді у нас було обмаль часу, айбо і там ми  встигли побачити  Красу і відчути Добро. Ми побували в прес-центрі Закарпаття онлайн, де встигли зустрітись з паном Олегом Дибою. У самому центрі, який я бачив тільки на картинках, я відчув якусь добру ауру, а з боку господаря – доброту і душевність. Гадаю, що в такій атмосфері можуть творитись і обговорюватись тільки добрі справи. Наскільки мені відомо, воно так і є. Дай Боже, щоби так воно було і в подальшому.

Від пана Диби нас забрав активний патріот Закарпаття Йонаш Дан, який на шаленій швидкості відвіз нас під саму полонину Руну у Лумшори,  де на  березі по-сучасному «оцівілізованої» річки Туриця (?) є прекрасна Колиба-кафе, а в «пивниці» Колиби молодий Михайло-Луціфер з залізними вилами і кочергою розводить пекельну ватру під чавунним чаном-сковорідкою діаметром в 2 метри і глибиною в півметра, на дні якої обтесані-обшліфовані камені залиті на щастя не смолою, а сірководневою джерельною водою і нагрітою – ні, ні, не до кипіння, а лише до 45 – 50 градусів за Цельсієм… І нас, голих, прямо з дороги Луціфер дуже чемно  запрошує в цю сковороду. Але настільки чемно, що попробуй відмовитись… Через пару хвилин, коли вже «уж невтерпёж»,  – з чана в холодну річку. А звідти – знову «на сковородку»..І так впродовж хвилин 40 – 45, хто як витримає, або як дозволить Михайло-Луціфер. Святим – так, а грішним – ні! Добре, що  всі ми на той час були дуже святими, тому й повернулись до Ужгорода цілими і бадьорими… На зворотній дорозі Йонаш Дан встиг розповісти нам про Великоберезнянських коней-гуцуликів, на яких вже «кинув око» якийсь бізнесмен. Не знаю що  і як це буде, але гуцуликів слід зберегти і примножити, адже ці коники – це Краса…

Десь о півночі ми знову в Ужгороді. Ні, ні, ніякого спання. На нас чекає наш Добрий Геній Валентин Іванович, який обіцяв познайомити нас з дуже відомим в Європі художником-живописцем Тарасом і його творами. Обіцяв – зробив. На початку першої ми вже в майстерні Художника. А там, крім самого пана Тараса прекрасна його дружина і море картин – в рамах і підрамниках, готових і не дуже, в ескізах і в «задумах» і всяке пишне «різнобарв’я» Красоти і Добра, бо без Добра не можливо  творити Красоту, що і показав нам у цю ніч художник від Бога Тарас, куди привів нас наш Добрий Геній Валентин Іванович…

Щиро дякую Вам, мої земляки, за Красу нашого краю і Добро наших людей. Адже Краси і Добра ніколи не буває багато…

П’ятдесят з гаком годин на моєму рідному Закарпатті пролетіли як кілька миттєвостей життя, бо вже о третій ночі ми виїхали на роботу, до Києва, адже наш дім – Закарпаття, а Київ – це наша робота.                                                        

Київ, 8 травня 2012 р.

Теги:

18 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати