Від Ромочевиць і до…

Я не буду описувати весь цей життєвий шлях Василя Васильовича, бо це не моя компетенція, тим більше, що про В.В.Дурдинця написано много і багато, в пресі і в електронних ЗМІ. Особисто знаючи пана Василя багато років скажу, що він назавжди залишився нашим земляком, нашим Великим  закарпатцем. Пригадую, десь він написав такі рядки: «Для кожної людини найсвятіше – це Отча земля. І кожній людині властиво, хоч би де вона була, час від часу повертатися до того клаптика землі, де народився, де чекають батьки, близькі, з дитинства знайомі люди…».  Якщо вдуматись, у цих словах весь Василь Васильович – він, де би не був, які би посади не займав, завжди пишався  і зараз пишається своїм краєм, своїми земляками, унікальною культурою закарпатського народу, своїм старовинним рідним селом  Ромочевиці… Якраз у цьому селі, де Василько був п’ятим у багатодітній сім’ї старого роду  Василя Івановича і Марії Юріївни Дурдинців, він на все життя набрався доброти, чесності, правдивості, трудолюбства, поваги до старших, навчився любити і поважати рідних і близьких, любити  і   берегти свій край, свою землю, свій народ. Адже недарма пан Василь кілька років тому написав книгу спогадів під заголовком:  «З думою про щасливе, заможне життя мого народу».  Підкреслюю – мого НАРОДУ.                              

Василь Васильович як громадський, державний і політичний  діяч, незалежно від займаних ним посад, а їх у нього було багато і різних, високих і ще вищих, завжди був з народом, завжди чесно служив і зараз служить своєму народу, народу України. Пан Василь жив, ріс, виховувався і вчився у Ромочевицях, жив, вчився і працював у Львові, жив, вчився і працював в Москві, жив і живе, працює і зараз вчиться в Києві. Так, так, і зараз вчиться. Якось в бесіді зі мною він говорив, що він ніколи не соромиться не знати чогось, адже немає людини, яка «все знає», такого не буває, але він ніколи  не соромиться спитати когось про те,чого він не знає, або подивитись  в першоджерелах… Такий він, наш ювіляр. Він добрий, чесний, справедливий,

 принциповий, він «об’єднуючий» - завжди вміє спокійно, тихо, аргументовано примирити ті чи інші непорозуміння, або навіть конфлікти серед «київських закарпатців». Тому Василь Васильович має великий і заслужений авторитет і глибоку повагу не тільки серед наших земляків у Києві, але і серед інших людей, з якими він працював і працює, спілкується…  

Серед наших земляків-закарпатців багато славних людей, великих і більших, видатних і більш видатних, все як і в інших народів. Але про Василя Васильовича хочу сказати, де він був першим. Він був першим серед наших заступником Голови ВРУ, він був віце-прем’єр-міністром, першим віце-прем’єр-міністром  і в.о. прем’єр-міністра  України, він був першим закарпатцем Великим генералом – Генералом Армії… Як не пишатись таким земляком?!

Шановний Василю Васильовичу, ми, «київські закарпатці» і наші друзі-знайомі щиро-щиро, від всієї душі вітаємо Вас зі славним ювілеєм, з успішно і благородно прижитою першою половину земного життя! Бажаємо Вам міцного здоров’я, добра і щастя!  Будьте, будьте завжди і ми завжди з Вами!

Київ, 27 вересня  2012 р. 

Теги: Дурдинець

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати