САСОВО – 39

Гергей 2013-03-21 / 00:16:58
Молодець,"Читач" - Іване Магею, "позашлюбний син" Миколи Бідзілі. Шкода, грамоти не навчився. Хочеш бути Президентом "Земляцтва"?! Припини підлабузництво, бо "шлюбний син" ревнує.

читач 2013-03-17 / 00:53:38
той хто не вміє нічого написати сам, то може тільки заздрити. Цікава рядки про спогади дитинства.
Микола Іванович мудра людина.
а ті хто заздрить йому подивіться на свої вчинки і згадайте про те що ви зробили щоб осталося в спогадах та історії.
Раджу покаятися скоро піст.

Гість 2013-03-16 / 20:14:55
Панови Миколі - респект за ці спогади, що написав. Згоден з паном Кришеником "в нас різні села, і якими різними виходять дитячі спогади". Але не велика різниця з розповіддю пана Миколи. Чи він написав, що його родина страшно мадярів чекала і так само завзято вітала?! Просто у Сасові найшлося пару шегньоловів-мадяронів, які кричали ейлйєн, а Липча була більш українсько-свідома - столиця ж поруч. І ще: "липчанські угорці" (сірі вози, сірі військові в плащ-палатках, втомлені й похлюплені обличчя катунів-вояків) вже, певно, були після Красного Поля, а "сасівські" - ще свіжі, на опір ніякий не сподіваються.
До ???, Русин, Йончі: учіться, фатьови, розуміти написане, бо читати уже сь-те гонні. Пан Никола никус туй-ка не уславлять мадярув, а написав, шо пак згадав, ги дітвак. Ану пошолопайте собі у копонях - чи ушитко памнятаєте з Савєцької кідь ісьте били малими пуревами? Так шо не треба туйка на пана Николу гонити, кідь самі не розумієте.
До толік: Пан Микола зовсім не робить рекламу мадяронам у Києві, а нагадує, щоб вказати, яка укровлада короткозора і про земляків перекинчиків-шегньоловів нагадати.
Не будьте, хлопці, зашореними швабодівцями, будьте широкозірними закарпатцями.
До пана Миколи, до Вашого "узнав що таке «левенте»": мама розказувала, зганяли наших хлопців, заставляли марширувати, їхніх пісень співати, хоч багато хто й не розумів що і про що. Такий собі угро-гітлерюгенд, готували на гарматне м"ясо. Таке саме оболванювання, як юниє піанєри за Савіцької. Так ось, заставляли співати маршову пісню. Хлопці співали перших слів правильно, а далі "по-нашому": Елгонгзотт о сов!, Крумпі з лупинОв. Левеш ся варив, Горті ся вдавив!
І ще згадувала: прийшли мадяри, була величезна різниця між чехами - ті були культурніші, ввічливі. А це - прийшла голота, з магазинів усе викупляли, бо у них не було там, інфляція галопувала, з харчами перебої, населення призабуло борошно, видавали-продавали кукурудзяну муку, з того й пекли, податки, у тому й харчовими продуктами просто дусили нарід - до війни чонко-Мадьорорсаг готувалась. Гірше і вбогіше виглядали руські, коли прийшли у 44-му, і то не перший ешелон, а 2-й і тилові, ті так не постачались. "Але це вже інша тема"

Йончі 2013-03-15 / 23:18:47
Щтось такого тут вуйко Микола наколотив, що ніч не розумію: добре, що прийшли мадяри у Сасово та кинули у сусідній Веряці з моста у Тису повязаних колючим дротом січовиків, вадь погано? Повіште ми вуйку Миколо, вадь Мікулаш-бачі. Гев?

Кришеник 2013-03-15 / 19:53:27
Які то є в нас різні села, і якими різними виходять дитячі спогади. Колись розповідала мені про той березень знайома, нині поважна бабуся. Зовуть її Ганна Михайлівна, родом із Липчі. Переказувала те, що зосталося з дитячої її пам’яті.
Кілька днів перед окупацією. У їхньому дворі батько (сільський голова, біров – інакше) –рубає топором великі голівки цукру, а ще під навісом – повно всяких продуктів. Заходять по черзі люди – їм роздається, що виділила влада в Хусті для допомоги бідним липчанам. Кілька днів потому входили в село угорці. Мокро, дощило, сірі вози, сірі військові в плащ-палатках, втомлені й похлюплені обличчя катунів-вояків. Ніхто в селі їх не стрічає, люди поховалися в своїх хатах. Батьки малої Анни зі скам’янілими обличчями позирають у вікно, обидва мовчать. Вона бачить, як з очей мамки течуть сльози. Та їх не витирає. Дитині страшно. Вона все зрозуміла.
Через день батька забирають жандарми. Додому вернувся побитий. Аж тут підвечір забігає до них вуйків Василь, молодий хлопчина, тільки вирвався з Красного поля. Переходили з другом вздовж берега Ріки та десь близько Ізи перестріли їх місцеві мадярони. Кинулися бити хлопців кілками, а ті проскочили завербом, змушені переплисти річку. За два тижні вуйкового Василя ховало село, помер від запалення легенів.

Русин 2013-03-15 / 16:31:21
Сяк нас Никола поздоровав з річницьов Карпатської України.Сись писатель ват з головов не дружит, ват добрий ньох має відки вітер віє.Богдайбись Николо надале по пивницях лиш довжникі писав, та некрологи за псами.

толік 2013-03-15 / 15:30:33
за уралом най співають цигани свій гімн. а бідзіля похоже там ще й участь бере пританцьовуючи((((
слава Україні!

муза 2013-03-15 / 15:24:52
"відбувається молебен і співають гімн...в день "Марціуш-15" аж ніяк не з метою вшанування вбитих і закатованих їхніми предками захисників Карпатської України! Не вводьте в оману себе та інших! В цей день Угорщина відзначає своє національне свято.

??? 2013-03-15 / 14:50:49

Пане Миколо, нефайно якось в день трагедії Карпатської України співати «Іштен алд меґ о Модьорт…». Може хоча б свічечку якусь запалити в пам'ять по земляках, невинно убієнних угорськими окупантами у цей день?