Наш Німчук

Дорогий наш Василю, щиро вітаємо Тебе зі славним ювілеєм і бажаємо Тобі міцного здоров’я і ще багато-багато щасливих і творчих років!                                                

Багато наших земляків-закарпатців пройшли такий самий шлях в науку, як і Василь – село, Ужгород, університет, Київ, аспірантура, а далі у кожного свої шляхи-дороги у науці – від кандидата наук до доктора і академіка… Василь  пройшов цей шлях з великим успіхом. У 1955 році по закінченню УжДУ (п’ятий випуск) молодий і повний сподівань філолог з куфером (у якому дараб буженої солонини, цибуля і окраєць хліба…), у спортивному костюмі з «начёсом вовнутрь» і полотняних на ґумі топанках «топає» до Кийова в аспірантуру і прямо в академічний науковий мовний інститут, бо йому, Василю, мало тих знань про мови, які він отримав вдома. Бажання знати, аналізувати, порівнювати, сумніватись, доводити, обґрунтовувати і  не здаватись – основні риси характеру Василя, які дали йому можливість «вчасно» завершити і захистити кандидатську і докторську дисертації, щоби повністю зосередитись на вивченні своєї улюбленої Її Величності Мови, і не просто мови, а Української Мови. І скоро побачили не тільки науковий, а і загальнокультурний світ наукові монографії Василя «Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською»,  «Мовознавство на Україні в ХІV-ХVІІ ст..», «Давньоруська спадщина в лексиці української мови», книжки-моноґрафії з історії української мови – морфологія, синтаксис, фонетика, лексика, фразеологія…Професор досліджує і науково обґрунтовує і публікує жанри, стилі, діалекти української мови, включно і  всі нюанси нашої рідної «русинської мови»…                                                                      

Усі відомості про науковий і творчий доробок Василя Васильовича широко освітлені в літературі, в друкованих і електронних ЗМІ, я лише хочу нагадати про велику науково-видавничу і редакторську діяльність нашого ювіляра. Він є автором і одним із редакторів енциклопедії «Українська мова» академічного видання, є головним редактором наукового журналу «Українська мова».

Не забуває Василь і про Закарпаття – вивчив, проаналізував і опублікував мовну специфіку творів наших видатних земляків Олександра Духновича і Василя Довганича…

Багато уваги у своїй творчості професор Німчук приділяє так би мовити «конфесійності» української мови, що дуже важливе значіння має не тільки з наукової точки зору, а й і з політичної, бо в наш час, коли ведеться запекла боротьба між Московським ти Київським Патріархатом Української православної церкви, мова богослужіння має принциповий, загальнонаціональний, державницький підтекст. Адже пресловутий «Русский мир» нахабно лізе у всі щілини української культури та державності. У цій сфері дослідження Василя мають щонайбільше значіння для зміцнення Української духовності нашого народу і нашої держави. Вивчаючи «конфесійність» української мови, наш Василь прекрасно,  напам’ять знає всі молитви Божої Літурґії, Утренні і Вечірні, адже немає ні одної неділі чи свята Божого, щоби професор Німчук не побував на Службі Божій у одному з київських греко-католицьких храмів…Василь – Велика і Свята людина.              

На завершення хочу підкреслити ще одну характерну рису ювіляра. Василь надзвичайно скромна людина, ніколи не «добивався» посад в кар’єрі, не «вибивав» собі ніяких нагород  (має Премію АН УРСР імені І.Франка та медаль П.Й.Шафарика) в той час, як деякі наші земляки, набагато молодші за Василя, вже мають більше 90 держнагород…

Не знаю, чи є на філфаці колишнього УжДУ хоча би портрет його, факультету, славних випускників – Олекси Мішанича та Василя Німчука. Дай Бог, щоби я помилився. І ще – щороку Василь на день свого народження «втікає» з Києва, бо не любить, коли його дуже хвалять і по-брежнєвськи цілують. І сьогодні він у своєму Довгому…                                                                

Дорогий Василю, я не хвалю Тебе і не боготворю, я лиш написав  мало з того, що більшість київських (гадаю, що не тільки київських) закарпатців говорять і знають про Тебе. Дай Бог Тобі доброго здоров’я і багато щасливих і творчих років.

Твоє життя – це Слово. Пригадуєш Тараса Шевченка:

«…Ну що б , здавалося, слова...                                                                                                    Слова  та голос – більш нічого.                                                                                                            А серце б’ється – ожива,                                                                                                               Як їх почує!...Знать, от  Бога!...»                                                                        

Василю, 80 – це лиш маленько май бурш, ги половина земного життя. Нам ищи жити-й-жити!... Будь, будь завжди!

За дорученням деяких київських закарпатців Микола Бідзіля.                                                           

м. Київ, 6 липня 2013 р.      

Теги: Німчук

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати