Націоналізм – ідеологія державного устрою

Одним з засобів такої діяльності були газети, що виходили в той час, зокрема видання, назва якого говорить саме за себе - "Самоосвітник". Підшивка цієї газети збереглася в домашньому архіві теперішнього голови села Богдан, кандидата історичних наук Ференца Петра Петровича. Передплачував "Самооосвітник" його дід, що в 30-ті роки був активним діячем Просвіти на Закарпатті. Гортаючи підшивку цього видання, у номері за 15 квітня 1938 року (число 8) в рубриці "Політична освіта", знайшов статтю під назвою "Чи є різні націоналізми?" Написана вона дуже легко і доступно, без складних філософем, але містить в собі дуже серйозний зміст. В наш час духовного та ідейного нігілізму українського політикуму і суспільства ця стаття є актуальною, як ніколи. Отже, пропоную Вашій увазі передрук даної публікації. На жаль, її авторство не вказане. В передруці збережено мову і розділові знаки оригіналу.

Чи є різні націоналізми?

Чи ж би існували в дійсності різні націоналізми? Ні. Тільки різні люди також і групи до старих своїх програм наліплюють назву — націоналізм. Деякі люди роблять це тому, що не розуміють, в чому лежить суть новітнього націоналізму, який от в Італії прибрав назву фашизму, в Німеччині націонал-соціялізму, в Еспанії— фалянґізму і т. д. Вони думають, що вистарчить бути шовіністом, сліпим ненависником всього, що чуже і вже чоловік має право називатись сьогодні націоналістом. Дальше, вони думають, що вистарчить бути патріотом без всякої політичної ідеольоґії, соціяльної та економічної програми, щоб вже мати право признаватися до участи в сучасному націона­лістичному русі.

Українські патріоти існували у всі часи нашої історії і всі вони мали якийсь суспільно-політичний світогляд, що не відповідає вже нашим часам, вони визнавали якусь тактику національного наступу та оборони і ця тактика також не відповідає сучасним вимогам нашого політичного життя. В них було постійне й спільне з нашими днями те, що вони жили для української справи, вони змагались за силу народу, вони терпіли і гинули за свою національну ідею. — Але ці всі люди так зжились з своїм світоглядом, зі своїм власним розумінням патріотизму, суспільного устрою і т. д., що їм просто неможливо зрозуміти духа нового часу, нового націоналізму.

Вони сьогодні бачать, що їх світогляд тратить ґрунт серед народніх мас, що маси, які ще тому тридцять чи п'ятдесят років взад завзято оплескували їх промови, сьогодні позіхають, копи чують їх нудну балаканину. — І вони чують, що появилась „мода" на якийсь націоналізм. Вони питаються, що є змістом того націоналізму. На те чують відповідь — змістом націоналізму є свідоме поставлення інтересу нації понад все. — Ага, кажуть вони, значить націоналізм це є безмежна любов до свойого народу. А коли так, то чи ми не є націоналісти, чи ми не любимо свій нарід? Любимо! Значить ми є націоналісти, значить ми були націоналістами ще тоді, коли вас ще на світі не було. — А тим самим нема потреби творити якийсь новий націоналістичний рух. Націоналізм є вічний, як вічна є нація і ви не видумали нічого нового, хіба тільки хочете розбити наш нарід на ще більше груп.

Це одні. А друга категорія „націоналістів" це виразні спекулянти. Вони чужі для змісту націоналізму, вони його не розуміють і навіть не хочуть розуміти. Чуючи, що націоналізм є „модний", вони виставляють на своїй старій злодійській халабуді шильд з написом „націоналізм". Хто хоче може прийти і купити його на фунти й на кіля. І вони за те навіть дорого не хочуть, вистане заплатити вкладку до їхньої злодійської організації, або заплатити цілорічну передплату на їхній орган, та від часу до часу проголосувати за ,.своїм проводом" з злодійської халабуди. Вони люблять дисціпліну. За те, що вони так дешево продають націоналізм, вони вимагають гострої дисціпліни. Ніхто не має права, скорше висказати свої думки, як висказав її „циганський" війт, а коли вже він промовить, тоді нема потреби, щоб „сіра маса" говорила. Вистане, як вона буде його слухати. Цього то роду „націоналісти" дуже люблять таке слово як дисціпліна, їм треба, щоб в ім'я дисціпліни ніхто не дивився їм на пальці, що валяються в різних свинствах. Вони також люблять теорію про всевладного вождя. Бо тоді вони мають змогу робити такі свинства, які тільки можуть запевнити їм корито. Оті люди, це найгірша зараза національного життя, це налогові дезертири з фронту, на якому нація безнастанно змагається за своє існування.

Всяку голоту, ідо підшивається під який-небудь суспільно-політичний рух, пізнати потім, що вона засвоює собі зверхні форми того руху, який вона використати. Вона використовує, також і гасла, які висуває той суспільно-політичний рух, на якім вона хоче робити інтерес. Візьмімо націоналістичне гасло „нація понад все". Воно в їхніх брудних лапах зміняється на забороло їх шкурних інтересів. Вони направо і наліво товкмачать усім, що їх особисті інтереси не є їх особистими інтересами, а інтересами цілої нації.

Чим же в дійсності є сучасний націоналізм? От питання, на яке постараємось вкоротці дати відповідь. В першій мірі сучасний націоналізм не обмежується тільки до рухів народів недержавних. Сучасний націоналізм це загально світове явище. Охоплює він собою менше або більше найздоровіші частини народів. А повстав він із, питомого всім здоровим національним спільнотам, стремління до кращої самоорганізації. Народи пізнали, що всі дотеперішні суспільні устрої, всі теорії суспільно-економічні, починаючи від буржуазно-ліберальних, а кінчаючи на большевизмі, є злі, значить не відповідають їхнім національним потребам. Серед кожної нації, є менший або більший відлам людей і то з усіх верств, яким вже досить брехні і вони сміливо підіймають боротьбу з нею. Їм досить вже слухати про буржуазно-капіталістичний лібералізм і про большевицький інтернаціоналізм і вони собі думають, — коли добро нації є основним наказом діяльности одиниці, то чому не маємо отверто заявити, що нація понад усе, чому не маємо ціле життя народу сміливо побудувати на цій засаді.

Так зароджувалась провідна думка сучасного націоналізму. Спочатку вона опановувала уми тільки найактивнішої частини народу. З часом стала вона щораз ширшими кругами розходитись серед народніх мас, добуваючи собі, щораз то більше прихильників. Але в міру того, як націоналістична думка опановувала народні маси, вона сама ставала багатішою, глибшою, вона ставала всеохоплючою. Вона науково старається виказати хиби демо-лібералізму та большевизму і посередніх суспільно-політичних світоглядів та соціяльних устроїв.

Націоналістична думка торкнула відносини між одиницею і державою і прийшла до висновку, що дотеперішні  відносини є неправильні. Держава мусить існувати, як найкраще знаряддя збірної волі народу, ніщо її не може заступити. А коли так, то треба цю державу построїти внутрі так, щоб ніодин чесний громадянин не чувся пасинком, щоб впереді йшли тільки найкращі з народу без огляду на те, чи вони працюють на фабриці чи на рілі, чи в урядах або таких установах , як школи, військо і т. д.

Націоналістична думка підійшла по свойому до соціяльних питань і встановила, що треба усунути всяку соціяльну несправедливість внутрі народу, яку завели попередні устрої. Соціяльна несправедливість ніколи не може ніякій нації принести користи. Основою соціяльного життя мусить бути справедливість, що випливає з найвищого націоналістичного закону - інтерес нації понад усе.

Націоналістична думка торкнулась права на приватну власність. І тут знайшла зміна погляду. Сучасний націоналізм признає творчу ролю приватної власности, але ніколи це право не оставляє необмеженим. Приватну власність признає одиниці тільки в такому розмірі і до .тої міри, доки вона не суперечить інтересам нації. То значить, що держава, кожної хвилини може одиницю позбавити приватної власности без всякого відшкодування, коли одиниця використовує її проти інтересу цілого народу. — Так само не можна признати права одиниці на приватну власність у такому розмірі, щоб опісля одиниця стала сильнішою, як цілий державний апарат. Бо капітал, велика приватна власність, це засіб підчиняти собі других людей. І коли одиниця., що має велику матеріяльну силу є добрим патріотом, вона використає її в цілості для добра нації, а коли вона є національним шкідником, коли вона байдуже ставиться до інтересів народу, тодф ясна річ, її приватновласницька сила приносить тільки шкоду цілому народові. - А дальше батько-капіталіст може бути національно-творчою одиницею, а його син ні.  Чи може такий син мати право дідичити батьківське майно? Ні! Не може. Право одиниці до. спадку не може бути більшим чим право нації до своєї могутньости.

Закон — нація понад усе — мусить обов'язувати також і всю культурну творчість громадян. Це не значить, що треба письменникові в кожному рядку писати про кров, сталь чи „нація понад усе". Але це значить, що письменник чи музик мусять творити тільки такі речі, що випливають на зміцнення волі і здоровля громадян. А коли найдеться письменник, що плодить хворі речі, так треба його заставити краще робити паперові торби до склепу чим дозволиш йому писати. Бо право нації до своєї могутньости є завсіди більше чим право одиниці на свобідну творчість. Бо коли, возьмімо такий капіталіст є так довго свободолюбним лібералом, як довго чужі думки не шкодять  інтересам його фабрики чи банку, то нація має право беззастережно перетинати всякі „свобідні думки", які можуть при нести для неї шкоду.

Це, що цінує дійсний націоналізм, це його послідовність. То значить, коли визнається, що — нація вище всього, то тим самим ця засада стає основою цілого життя народу, передусім соціяльного устрою держави, та взагалі всієї творчости громадян. Значить держава в націоналістичному розумінні є всесильною: Але з того не виходить, що націоналізм не визнає правдивого демократизму. Націоналізм визнає прво до керовництва народом, найкращим синам народу. Буржуазно-капіталістичний демократизм, це звироднілий демократизм, бо він дає владу над народом різним свохм демагогам і міжнародним шайкам, що мають свої окремі інтереси. Тільки націоналізм є всилі створити правдиве народовластя, цебто владу народу. Сам нарід через своїх найкращих синів може порядкувати самостійно на своїй землі тільки за націоналістичного устрою, цебто устрою, який вартість кожного громадянина оцінює після того, яку він користь приносить цілому народові своєю діяльністю, а не після того, який хто має капітал, станове чи клясове походження. Добре — скаже може дехто, а хто то буде оцінювати, які хто має заслуги? Оцінювати вартість кожного громадянина будуть ті, що творитимуть владу в державі, цебто ті найкращі, що силою своєї волі озброєної в розум без огляду на своє клясове походження — зуміють зібрати довкола себе більшість народу. Вони і матимуть право судити і видавати закони для співгромадян.

Теги: Націоналізм, ідеологія, самоосвітник

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати