Не маємо права забути

Це були звичайні люди, вчитель, робітник та лісівник, що не підкорилися каральній системі, не побоялися протидіяти русифікації краю, становленню колгоспів та обдиранню гуцулів комуністичною владою. І система жорстоко покарали їх за це. Спочатку розуміючи свій неминучий арешт троє друзів були вимушені втекти від державної машини і ховатися в лісі. Дещо пізніше, одного осіннього дня, завдяки зраді зв'язкового, на місце зустрічі в ур. Потоки, с. Косівська Поляна, замість продовольства до підпільників прийшла смерть. Тут таки на місці їх розстріляли, потім старою військовою дорогою, через перевал тіла вивезли в напрямку м. Рахів. По дорозі, трупи таємно викинули з машини і закопали в лісі. Досі невідомо точне місце, де лежать їхні рештки. Подібними діями окупаційна радянська влада вкотре продемонструвала свою злочинність. Адже, без суду і слідства, таємно вбивають і закопують в лісі лише злочинці, а не правоохоронці.
 

У той час в Україні було багато подібних випадків. Без надії на перемогу, з малою ймовірністю на збереження свободи чи життя, люди продовжували героїчно боротися проти нелюдської системи під назвою СРСР. Завдяки їхнім жертвам ми маємо зараз свою державу. І не вина борців за Україну в тому, що ми не можемо навести лад у власній хаті.

Звістки про підпільний опір всередині Союзу, які поширювались по світу, руйнували міф про "світле радянське життя" та легалізовували боротьбу за незалежність українських еміграційних політичних кіл. Найбільших зусиль для інформування "цивілізованого" світу про події в УРСР доклав провід революційної ОУН. Ось цитата з тогочасної публікації С. Бандери: "Всяка еміграційна політична концепція без підпори й відповідника на рідних землях - це галузка, відірвана від пня" (журнал "Визвольна політика", Лондон, 1946 р).

Для чого потрібні подібні пам'ятні знаки на місцях бойової слави ОУН-УПА? Вони дають нам почуття причетності до історії, розуміння того, що борці за волю України - це не міфічні примари, а наші родичі, сусіди, односельці, в той час, як їхні кати - це чужинські окупанти та посіпаки. А також нагадують нам про відповідальність за те, яку державу ми залишимо нашим дітям та внукам.
Але повернемось до меморіального знаку борцям за незалежність в Рахові на Буркуті. Серед мешканців міста мало хто знав про це місце серед лісу, зрідка хтось приходив пом'янути героїв, запалити свічку, прибрати сміття і бур'яни. Всі звернення до місцевої влади про необхідність встановлення тут пам'ятника закінчувались нічим. Навіть останніми роками, коли у високих кабінетах сиділи "патріоти", а дехто з можновладців навіть називав себе "націоналістом", жодних позитивних зрушень не було. Попри те, що абсолютно всі лишень за, всі підтримують.
 

Але, на щастя, знайшовся чоловік, що взявся за справу і довів її до кінця. Ним виявився архітектор Михайло Кравчук. Він сам намалював ескіз, сам очолював процес спорудження пам'ятника, сам знайшов бізнесменів, що дали частину коштів, решту доклав з власної кишені, організував благоустрій території після будівельних робіт. І в неділю, 24 жовтня ц.р., відбулося відкриття меморіального хреста, куди прийшли всі небайдужі.
 

В наш прагматичний час дуже мало таких людей, що готові вкладати свій час, свою працю, свої кошти в справу збереження пам'яті про великих дідів і прадідів. Але доки вони є, доки живе пам'ять про великі дні наших визвольних змагань, доти є надія на Українську Самостійну Соборну Державу, про яку мріяли багато поколінь борців.

Теги: ОУН, УПА, пам'ятник, відкриття

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати