У Розівці біля Ужгорода попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Ковачем (ФОТО)[...
У Перечині рятували двох чоловіків, що втратили свідомість всередині цистерни (ФО...
У середу в Ужгороді прощатимуться з полеглим захисником Михайлом Шишкою (ФОТО...
ВІДЕОФАКТ. Перевал на межі Закарпаття та Львівщини накрила хуртовина, працює ...
У Франції відкрили перше у світі індустріальне виробництво целюлози з опалого ли...
"Закарпаттяобленерго" повідомило про відміну впровадження графіка погодинни...
У Розівці біля Ужгорода попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Ков...
Не згасне полум’я слави!
Сьогодні день заснування Української Повстанської Армії. Армії без держави. Армії, в якій воювали прості люди. Справжні Люди, які усвідомлюючи неминучу поразку і смерть, робили свою справу для майбутніх поколінь, тобто для нас з вами.
Багато вже написано про історію боротьби ОУН і УПА, зібрано величезну кількість свідчень, проведено розкопки, розсекречено деякі архіви КГБ (а деякі ще живі нині КГБісти зробили "державною таємницею")... Та є дуже багато Героїв, які лежать в невідомих могилах, і про яких, можливо, ніхто і ніколи не дізнається. Саме про них сказав класик: "Роби свої великі справи тихо". Саме про таких невідомих борців Олег Ольжич і склав поему "Незнаному воякові" ще в 1935 році. І доки живе пам'ять про них, доки на цій землі є хоч один українець доти живе надія...
Олег ОЛЬЖИЧ
Із збірки "Вежі"
Впивайтесь ясним каламутом.
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто!
Солодку молошність туману.
Від року до року, з весни до весни,
Від рана чекали до рана.
В минувшину спогади всі ці.
О, будьте ви прокляті кодлом усім,
І ваші діла, і річниці!
На всяких трясовинах квітло.
У мряку сьогодні і будучини
Прожектором кинуто світло.
Позначити шлях перемоги.
І знав вас поштовий брудний коридор
І сірі обніжки дороги.
Трьох літер багряну рекляму.
Не роки життєвою мірою — зміст
Для того, хто дивиться прямо.
І буря за погляди тихі.
Йдете неухильно, йдете до кінця,
І вибух голосить ваш прихід.
III
Сади, і сади, та левади, —
Набої, що ти їх збирав на ріллі,
І школа — леговище зради.
Ти вже гімназистом у Львові, —
Де стерла дбайлива, услужна рука
Всі плями пролитої крови.
За ладом міщанських фіранок.
І вперше пекучий, задушений гнів
На рабсько-плескатий поранок.
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі
І службу ворожій державі.
Борцями дзвінкої засади, —
Сприймати життя і творити життя
З кубельця своєї посади.
Повільної зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть,
Облудники і фарисеї!
Однаковим трунком упитих,
Упертих і все заклопотаних, їх,
Що знають, що треба робити.
Раптова і болісна проба,
І ось ти у лаві стоїш юнаком
На бруку, де тупість і злоба.
І бліднуть уста і обличчя.
Ніхто-бо не знає години, коли
І де його справа покличе.
Холонуть відсунені лишки.
Товариш уп'явся очима в простір,
Карбуючи крицею вишкіл.
І ти не займешся багрянцем
За все, що лишилось від наших змагань
Під зарядом хитрого Панци?
Народ в Революцію зрушить?
Не їхня пухка і задихана плоть,
Не їхні зацьковані душі!
А проти резон — не єдиний:
Од роду-бо ласе є тіло твоє
Вигоди, їди і родини.
Горіння — чи збирання крихот.
Ми йдем неухильно, ми йдем до кінця,
І вибух голосить наш прихід.
По сумнівах і по ваганні!
Дорога, рогачка, березовий гай —
Як брила, як камінь на грані.
І як небезпечні шляхи ці?
На стяг синьо-жовтий і зброю батьків...
І пальці холонуть на цівці.
Твоєї єдиної пихи.
Підеш неухильно, підеш до кінця,
І вибух зголосить твій прихід.
І, повні зрадливої знади,
Прозорі озера науки, вина
Поезії пінні каскади.
І плеса синіші холодні,
Як ставити ногу недбало на край
Блакитної чаші безодні!
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу.
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумлінням.
Що бачать гостріше і далі.
І навіть любов твоя буде тверда,
Як бронза, рубін і емалі.
Де смокви і грона сочисті.
Ні кроку зі шляху, ні думки назад,
Ні хвилі даремне на місці!
Лик часу сіріє і гине.
Тобі-бо самому найвищих горінь
Дано осягнути вершини.
Його не побачиш багато.
Блідий кольпортер, мовчазний боєвик
І наче труба — пропагатор.
І сітка не рветься ніколи,
Чотири займанщини скувши водно,
Опутавши три суходоли.
Всією душею своєю.
Набиті струєю кільчасті дроти
Над цілою цею землею.
Години віщує понурі!
Хтось стисне підойму і кине серця
У вир магнетичної бурі.
В тумані і доли, й вершини.
Та кожної ночі скрегочуть в тиші
Залізні колеса машини.
Неясні накази, прокльони.
Це Спілка розводить по темних полях
Промоклі походні колони.
В окопах своїх занімілих.
Ось бризнула лінія перлами стеж,
Разками знялися відділи.
Багряні і чорнії квіти.
Жорстокі маневри такі, що за них
Доводиться кров'ю платити.
По стрілах огненної бурі,
А вже заливають оселі й поля,
Мов повінь, блакитні мундури.
Чіткий операції цеї.
Там втрати, що кров'ю захлюпують лан,
І відступ у давні траншеї.
І муки, не чувані в світі.
О, бийте, катуйте, сліпі і глухі,
Уявним проломом упиті!
Там вам контратаки не вздріти
На тих невідомих, прозорих полях,
Де ви лиш розгублені діти.
Зазнати біди і напасти:
Вночі на дорозі від куль посіпак
Свого команданта покласти.
І месник підніс свою руку,
Коли то закидавсь і їх генерал
Від кулі на літньому бруку).
І землю поглинула тиша.
Щоб відповідь ваша — атаки нові —
Ударила тим голосніша.
Ясніше займаються ранки:
Команда відкрила поновний побір —
Всі брами нарозтіж до бранки.
І йдуть по шляхах звідусіль, як один,
Одною густою юрбою,
Меткий робітник і важкий селянин
По зброю і просто до бою.
Державу будується нині.
Це люди — на сталь перекуті в огні,
Це люди — як брили камінні.
Тендітні квітки пансіонів, —
Хто кров'ю і волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів.
Імпреза і знову імпреза, —
Коли заблищав на ріллі Городок
Безжалісним холодом леза.
Гурра-наукової бздури,
Огрядно-тупих патріотів, послів
І всіх ювілятів культури!
По рабському виді твоєму.
В просвіти і пасіки стрільно влуча,
В рожеві лаштунки едему.
Все маєш духовного гарту
На стіл побойовища кинути нас
Тверезо, без жалю, як карту!
І скинеш, як порвану лаху,
І слабість, і сумнів, і марність життя,
Коли ти не відаєш страху.
І так опановує тіло,
Що входить твоя упокорена смерть,
Як служка, бентежно-несміло.
Як вдарила прудкістю хвили
Його незаглушених стрілів луна
У плюшах вигідної віли?
Атрамент і жалісні жести, —
Ворожою кров'ю і гуком мортир
Виписує нарід протести.
Не це покоління холопів, —
Хто злото знеславить твоїх перемог
При Корсуні і Конотопі?
О Націє, що над добро і над зло,
Над долю, і ласку, і кару, —
Хто, темний, не схилить поблідле чоло
В сліпучому сяйві Базару?
На путі, що славою бита,
У громі грядущих огненних побід,
Що ними ти вкриєш півсвіта?
Рішуча рука, як штилета!
Тремтять молоді і здорові тіла,
І зводяться крила до лету.
Учинку, що горами руха!
Гранати, петарди, живий арсенал
Із плоти розкутого духа.
Що очі й уста твої сушить!
Архангельська срібноголоса труба
Гримить крізь простори і душі.
Їх очі розчахнуто-тьмяні.
Встають, наче поросль, струнка і густа, —
Страшне покоління титанів.
І вулиця: крови і плоті.
Його дев'ятнадцять нескінчених літ
І присуд: — лише до живоття.
Осяявши простір широкий, —
Пропалювать серцем похмурий граніт
Десятки безвихідних років.
Щохвилі конати по тричі,
Між корчами крешучи іскри огня
І кривлячи гордо обличчя.
І знай у хвилину загину,
Що купить твоя непідроблена кров
Лиш сльози ледачі і слину.
Що квітами квітнуть у глуші:
Убийте в гадках своїх матір-отця,
Залізом випалюйте душі!
Як серце обернеш у сурму!
Найвищі-бо вежі духовости ждуть
Твойого шаленого штурму.
Малі в недоладному горі.
Стихія виконує сліпо, у сні,
Прогнозу: двоподіл таборів.
Важкими моренами ріні.
О, їх здобувати в упертих боях,
Ці хмурі окопи камінні.
Місили в цяцьковані стіни,
Ось вдарять громи — і осядуть вони
Озерами жовтої глини.
Хто смерті заглянув у вічі,
І бачить завчасу він плями чуми
На свіжо-рожевім обличчі.
І зводить безжалісну руку...
Та стане сліпим, хто ховався до нор
Від першого пострілів звуку.
Тісніше, докупи, докупи!
Щоб вранці заслати пахучі степи
Отруйними купами трупу.
З в'язниці, що мертва і сіра,
Своє показати камінне лице
І крикнути нації: "Віра!"
Про волю і соняшні далі,
Гидка, ропувата і ховзька душа
Зачовгалась в поросі залі.
Гойдалась задушлива мряка.
І крикнуло серце: чи хто розруба
Набубніле м'язиво рака?
ХХVIII
Записка: нагальна розмова.
Товариш нервово говорить: наказ,
На шосту годину до Львова.
Усе докладніше — на стрічі.
Ніхто-бо не знає години, коли
І де його справа покличе.
І рвуться слова невблаганні.
Не бестія з кулі твоєї, а плаз
Впаде в передсмертнім харчанні.
Життям своїм купиш не славу і честь
І бачиш понуро-нерадий:
Не пурпур оздобою шат твоїх єсть,
А чорна сироватка зради.
Блідий, наче крейда, і тихий.
Підеш неухильно, підеш до кінця,
І вибух зголосить твій прихід.
І зморшки на чолі твоєму.
А думка, на диво ясна і проста,
Останню ріша теорему.
Проховзнутись тілові гада.
І рішення: в скруті твій кинутий труп —
Найкраща твоя барикада.
І очі ті, ховзькі і гострі!
Твій погляд невгнутий, що їх перетяв,
І твій незахитаний постріл.
Прокляття випадку, що скрізь є.
І ось ти фехтуєш рапірами куль,
Разиш блискавками децизій.
Юрба, що тяжка і густа є,
І кулею в мозок вертає.
Черпайте криштальне повітря!
Одвіку земля не зазнала-бо ця
Такого безкрайого вітру.
Диханням нестримної волі
Від дальніх пікетів, вартових огнів
Імперії двох суходолів.
П'янких океанових надрів,
Що їх Севастопіль навсе розпоров
Кільватерним ладом ескадри.
Дзвінка і сліпуча, як слава,
Напруженим луком на цоколі гір
Ясніє Залізна Держава.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
володя 2012-03-11 / 01:23:02
та не слухай ти цих маскальських гайналів....,бо нормальний гайналь,як і наприклад я нормальний гуцул не буде сперечатись з історією.Тим самим обливати брудом пам*ять наших дідів,прадідів які боролись за волю свою і своїх нащадків,за нас з тобою... і за такого неграмотнього долішняка,який називає себе русином-українцем,а сам певно жоднього відомого русина неназве.
Лариса 2010-12-04 / 12:18:00
КК, Ви праві, про цих сепаратистів, я дізналася тільки з новин, хоча корінна ужгородка.
KK 2010-10-15 / 02:11:00
Сорри - я би не міг більше з вами годитися: 'нездатні піднятися духом до подвигу'. Якщо цей нарід такий дуже обскарблений, то чому якщо по їхнйому нумері їх числиться більше 700,000 на закарпатті, то чому до цих пір вони не здатні створити якусь окрему політичну партію, як наприклад мадяри? Їх тільки 130,000, але вони здатні творити своїх партій. А я вам скажу чому, те що ви уже краще знаєти чим я, ця вся 'русинська' гра справді творина або у москві, або де інди, і нічого більше чим не підставна бутафорія!!!
сорри 2010-10-15 / 01:23:00
Найцікавіше те, що так звані русини найактивніше лізуть у теми, які, якраз, їх стосуються найменше. УПА - це чин героїзму українців. Тоді як створена у Кремлі "нація" лакеїв і колаборантів не явила світові жодного героя. Саме через цей комплекс меншовартості "русини", нездатні піднятися духом до подвигу, намагаються заляпати брудом подвиги, на тлі яких вони виглядять так мізерно...
KK 2010-10-14 / 23:23:00
Та ясно що до Київського. Кожної неділі у нашої церкви ми молимося за здорвля всіх христіян. А наш патріарх очолює всю 'Русь-Україну'. Для мене, особисто, коли згадується 'Русь' то ясно що це означає і всіх русинів! :)
долішняк 2010-10-14 / 22:18:00
а якого патриархата?послидний вопрос до КК
KK 2010-10-14 / 22:07:00
Долишяку - я також православний, і нічого вам не поможу ані з тими католиками ані з тими галичанами що вам мішають. Може справді вам краще відклучитися від 'сих чатів' де вам ніколи нічого толковитого не получається...:)
долішняк 2010-10-14 / 22:02:00
волошин тай оти други католикы,а ми православни,я теряву интерес до сих чату,бо нич толкового нико не пучить кк
KK 2010-10-14 / 21:54:00
Долішняку - Історія ясно вчить що УПА і ОУН все працювало для того щоби з'єднати всіх русинів/укранців, чи то в центральної україни чи то на закарпатті. А тепер ви мені поясніть чому ваша шайка перекінчиків творить розкол? Я все думав що всі русини/українці повині разом стояти, як Волошин, Ґренджи- Донський, Шандор і інші закарпатці вчили своїх людей??...
долішняк 2010-10-14 / 21:44:00
кк ти низько литаш,бо лиш обзивашся,конкретно нич никажеш.прочитай ищи раз комент од 20:38 та ни удхоь уд отвита
KK 2010-10-14 / 21:39:00
Долішняку - не так важно як я пишу, але що я пишу. Думаю що читaчі мене розуміють? Але ви праві, би не пошкодило б мені краще опанувати літературної мови. Коли ви відкриєти українську літератирну школу, то думаю що і я разом із Жаливою будемо сидіти перед вами на першу лавку:)
KK 2010-10-14 / 21:29:00
Долішняку - та я не знаю чому ваша шайка перекінчиків творить розкол? Я все думав що всі русини/українці повині разом стояти, як Волошин, Ґренджи- Донський, Шандор і інші закарпатці вчили своїх людей??...
долішняк 2010-10-14 / 21:28:00
тай убясни чого у тя тулько ошибок у коментарях авоть пиши грамотно май КК
долішняк 2010-10-14 / 21:22:00
кк про роскол удвит дай
KK 2010-10-14 / 21:12:00
поправка - я в низу звертався до пана Мирослава, а не Олега.
KK 2010-10-14 / 21:07:00
Долішняк - на закарпатті було без ліч іменна тих хто воювали за українську закарпаттю. Таких перекінчиків як ви очолюєти, дуже мало. Але як рак, треба дуже уважно слідкувати за і тих маленьких клітинів хвороби.
долішняк 2010-10-14 / 20:41:00
до автора:сися шайка пучила там у вас на галичини,та чого туй нам за Карпатами сесе,онаджите??
долішняк 2010-10-14 / 20:38:00
кажеш КК ош кось робить розкол бо пуддержуе русинськый сипаратизм,а одповиш вызнання всякых ОУН,УПА.ЙКЛМН чи ЙПРСТ.не робить розкол?чилядь восточнои,южнои,цинтральнои украйны ни признавуть их ы получаеся розкол,ты кидь такый мудрый та што на исе уповиш?
KK 2010-10-14 / 20:20:00
Святу правду ви пишите пане Олегу - навіть не зглядайти на коментарів тих перекінчиків в низу.
Антон 2010-10-14 / 19:21:00
сини ґебістів вже прокоментували -- "зачот".
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta