На російській Курщині поліг Олександр Хром'як з Великого Бичкова на Рахівщ...
У Розівці біля Ужгорода попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Ковачем (ФОТО)[...
У Перечині рятували двох чоловіків, що втратили свідомість всередині цистерни (ФО...
У середу в Ужгороді прощатимуться з полеглим захисником Михайлом Шишкою (ФОТО...
ВІДЕОФАКТ. Перевал на межі Закарпаття та Львівщини накрила хуртовина, працює ...
У Франції відкрили перше у світі індустріальне виробництво целюлози з опалого ли...
На російській Курщині поліг Олександр Хром'як з Великого Бичков...
Четвер, 21 листопада 2024
23 травня - Свято Героїв
„Великі індивідуальності й герої, хоч мертві, впливають своїми чинами і діями та заповітами на формування суспільного життя набагато більше, ніж живучі мірноти і самолюби.” - Дмитро Мирон - "Орлик"
У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначити 23 травня як Свято Героїв. Саме 23 травня 1938 року в Ротердамі вибух бомби, підкладеної агентом НКВС, обірвав життя організатора українського націоналістичного руху, засновника та першого Провідника УВО та ОУН полковника Євгена Коновальця. В травні поклали своє життя за Ідею багато борців, серед них такі постаті, як Микола Міхновський та Симон Петлюра. В роки німецької, а згодом радянської окупації цей день відзначався у підпіллі та в українській діаспорі. З проголошенням незалежності День Героїв відзначається в Україні.
Значення цього дня переоцінити важко. Розуміння причетності до героїчної боротьби багатьох поколінь українців за свою державність, з однієї сторони наповнює гордістю за свій народ, а з іншої покладає величезну відповідальність перед "мертвими, живими і ненародженими". Усвідомлення цього дуже не вистачає багатьом нашим сучасникам.
Далі хочу подати уривки статті, яка зачіпає за живе, прочитання її свого часу багато чого назавжди змінило в моєму світогляді. Її автор - ідеолог українського націоналізму, голова ОУН Ярослав Стецько, а називається вона - "За творців нової дійсності".
ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО
За творців нової дійсності (уривки)
Коли прагнеш для контрасту тиші й далеких візій, щоби дух творчості, відпочивши, відродився, йди на Могили, що в них Мощі Святих, спочивають, на Могили Героїв – і в ночі. Там не страх тебе огорне — ні! — і не тривога, а якесь дивне почуття маєстатичности, величі й творчої радості, що до глибин душу проймає. Почуття радості не зважаючи на трагізм й саме з причини перемоги над трагізмом життя. Ти мусиш бути душею біля них, коли ти в постійному напруженні мозку й нервів, хоч на хвилину знайтися біля тих, що найближчі душі твоїй, які дадуть тобі не раз потрібний спокій, який відроджує будуючу й перероджуючу світи творчість. Вони ближчі тобі за батька й матір, бо ти й вони — це одне. Бо ви й майбутнє — це одне. Бо музика ваших душ — це симфонія прийдешнього. І це відблиск героїчного минулого. Це — без дисонансів великий гімн перемоги світла над темрявою.
Душі індивідуальностей погиблих, живучих і тих, що житимуть, не мають нічого з простоти. Вони складні й багаті в найрізноманітніші, найглибші й надрізнородніші переживання. Вони мають собі маєстично-динамічну тишу безкрайого океану, кипіння і буревій найбільше первісних осередків землі, її нетрів і джунґлів, трістантську рвучкість і тугість, на парсіфальську музику засвітніх просторів. Індивідуальності знаходять у творчості свою душу, реґенерують і оживляють її. Індивідуальність не потребує ніяких зовнішніх товчків. Відродитися може тільки зі себе самої і в собі самій знайти сили до життя!
Коли не знаходить їх, приходить її кінець. Чиж важно, в якій формі!? Коли гине її творчість, вона перестає бути собою. Її творчі думки й діла — це частинки її душі, це не механічні відбитки! Змістом її душі — є ідея, яку проводить у життя. Коли б ідея померла, померла б з нею індивідуальність. Бо метове самовизначення і ціль її існування пропали б. Ніколи навпаки. Коли за ідею (говоримо про національну ідею) індивідуальність гине, ідея, звичайно перемагає і стає наявною дійсністю, з реально-психологічної і моральної дійсності індивідуальності вона стає наявною — об'єктивною — реальністю, цебто перемагає. Тоді індивідуальність тріумфує.
Немає більшого й глибшого душевного болю, ніж біль душі творця в наслідок невдачі. Біль душі, що переходить у фізичний, що сягає меж божевілля. Але... Етичні вартості, підметна віра й сила духа, наказують почати наново й зробити це саме краще. Скарга на особисті невдачі має багато дечого з комічності, хоч, може, й знаходить співчуття. Шукати співчуття до свойого горя в других — це не прикметна риса великих індивідуальностей.
Вмираючи, вони залишають наступникам золотий міф і легенду героїчних досмертних зусиль за ідею. І на цьому ростуть нові борці, що криваво-блискучу нитку традиції продовжують. Ті, з-за гробу стоять на сторожі й бережуть непорочність і святість Ідеї.
І з могил несеться їх голос: „Хай бій ваш — буде перемогою, А перемога помстою!"
Він дає свідоцтво існуванню невмирущої волі української національної спільноти жити і володіти. Тим сильніше цей поклик лунає з розритих Могил, що завжди на весні й в Свято Героїв вони квіттям оповиті й оживлені гомоном бадьорих пісень непроглядних мас, а то й скроплювані кров'ю паломників, що йдуть на свою Святу Землю, Святі місця, щоби сил набрати й поклін Тіням Національних Героїв віддати і протиставитися блюзнірству вандалів.
Із Могил ви чуєте голос: „Іду на вас..." шляхетного Лицаря, князя Святослава, стогін землі під ударами Ігоревих комонників, брязкіт шаблюк Богданового Лицарства, пронизливі звуки гострення свячених ножів Гайдамаків, радісні пісні героїчного новітнього вояцтва, що йде в рукопашний бій... Ви бачите тіні поляглих над Калкою і Каялою, під мурами Царгороду і Синопу, Завихостом, над Жовтими Водами й під Берестечком, під Конотопом і Полтавою, під Кругами й Базаром, що геройськи в минулому, сучасному чи майбутньому боролися, борються і будуть боротися за ідею Української Держави. З-за могил визирає Сонце, а з українського чорнозему підноситься грізна рука переможця...
* * *
...Туга й любов до естетики рідної землі, її золотої опроміненої сонцем зелені, туга за безмежною рівниною буйних полів і степів, де око не знаходить місця спочинку, а лине у безкраї далини, у безвісті, туди, де зустрічаються Творець і природа, за маєстатичною величчю гір і бурхливими хвилями козацького моря, дає таке сильне почуття власної сили й величі, що людина ставала б до бою з усіма й найважчими перешкодами — це щось добре знане, але й незбагнуте. Чи туга й любов до тих естетичних цінностей і всіх невичерпних багатств тієї землі, не ради користолюбності й утилітаризму, а ради тої свідомості, що вона у цілій своїй божеській красі вічно, від віків і по віки — наша, чи це прив'язання до неї, до всіх її вартостей — не є одним з її елементів, що складаються на поняття Української Нації?! Коли на тлі цієї краси і серед неї, на тлі цих природних умовин діяли наші діди, батьки і діють та діятимуть діти, коли встеляється вона кривавою багряницею, коли могили й кургани святими трупами воїнів начинені, коли на ній росли й виростали Національні Герої, клали голови холодноярські повстанці, коли узбіччя Маківки вкрашали тіла Стрілецтва, коли існує ота свідомість, що вона наша, — то топтання її чужинецьким чоботом є святотатство і вимагає кари й кличе до помсти, як належить за святотатство...
...Ця любов і туга до землі — це один з мотивів тієї суворої й залізної відваги і твердості, непохитності її жителя, що на прю викликає самого Бога (а не все таки „я мав таки рихт, Боже!"), того Бога, в якого вірить і якого любить своєю суворою любов'ю...
...Хочу ще звернути зокрема увагу на естетику землі у відношенні до етики людини... Краса природи, безкраїх буйних полів і степів, бурхливих хвиль моря, величних обрисів гір — ушляхетнює душу. Естетика вчить чесноти. Чи не зроджує вона найрізноманітніші позитивні почування, почуття величі, непоборності й гордості?! Чи не порушує ниток ідеалістичного відношення до світу?! Естетика природи — це позитивна вартість, бо створена Доброю рукою. В ній бачиш і відчуваєш ідею й душу світу, душу Вселенної; що співає від віків і по віки гімн Боротьбі, Величі й Перемозі, гімн Гідності, гімн Непоборності...
* * *
...Героїзм — це вислід ідеалізму. Це не тільки потенціальна диспозиція, а реально-діюча в житті, це прояв ідеалізму в чині, реальний прояв ідейності й етичності, в обличчі найгрізнішої небезпеки для індивідуального життя. Виповнити силою своєї волі прірву між реально-можливим і бажаним, між метою і засобами, коли приходиться рискувати життям — це змаг Героя...
...Мати як найінтенсивніше хотіння жити, прийняти добровільно органічно за свої ідейні вартості й вимоги національного росту, ототожнити ціль свого життя із змаганням, зберегти й поширити дужчання національних сил і задля росту їх рискувати чи віддати особисте життя та гідно й мужньо видержати до кінця — це означає — іти дорогою національного героя...
...Герой, віддаючи життя за інших, не робить із себе „бідної жертви". „Жертва" — це хіба той, що, напр., будучи політичним опортуністом, сидить в тюрмі за націоналізм. Це дійсно „бідна жертва" сліпого припадку, життєвих непорозумінь. Герой в діянні для загалу знаходить своє індивідуальне щастя, бо його індивідуальне щастя — це щастя загалу.
Нація — це одна духова спільнота. Перемогти в собі відосередні сили й нахили супротивні основній рисі позитивних вимог і піти по напрямних праці для загально-національного добра — це не означає зробити із себе „жертву". Це означає — піти шляхом призначення і волевого самовизначення людини-героя, виявити свою непересічну індивідуальність.
Створити в собі — перемагаючи й перемігши інтенсивно діючі відосередні сили, — позитивні вартості такої напруги, що підносили б індивідуальності на височини недосяжних для загалу вершин, — це не самозаперечення, не заперечення себе, а самовиявлення, себто виявлення усіх позитивних, прометеївських динамічних ідейних сил для національного росту! Це не самозаперечення, але перемога над деструктивними елементами у людині! В цьому заслуга індивідуальності і це ми звемо героїзмом, повинністю, а не трагедією „жертовності"...
* * *
Свято Героїв — це свято не тільки минулих, погиблих Борців, не тільки тих, що нині падуть — але й тих, що завтра й по всі часи гинутимуть за ідею Української Державности, її здобуття, оборони, поширення і ріст. Це Свято й в честь тих Героів-Борців, що без озву й скарги йшли від віків і йдуть не впавши в бою, до Світла і Сили, і тих, що по казематах і на засланнях, по Соловках, і в славу тих, що борються сьогодні і тих, що прийдуть і будуть змагатися у майбутньому. Це — Свято Героїв погиблих, живучих і тих, що житимуть, Свято — на всі часи.
Ми можемо їх зрозуміти й вірно зобразити їх душу, бо вони живуть і діють серед нас. З-поміж нас родяться і вмирають невгнугі. Тепер вони великі безіменні. Вони не видні, але видні їх діла. І здається — не один, читаючи оці рядки здригнеться. А може це й про мене? Так, про тебе й до тебе, про кожного і до кожного з вас, бо всі ви мусите стати героями. Є і грядуть часи; що вимагають і вимагатимуть людей залізної волі, недосяжних звичайним смертникам етичних вартостей, сильних нервів і холодної розваги. І тому геть із скаргами, геть з неможливостями!
„Хай бій ваш буде перемогою, а перемога ваша помстою" — говорять Могили.
А душа твоя оживає. Вона віднаходить себе. Вона проектує чини. Голос із Могил — це голос твоєї душі. Дух Борців і згадка про їх чини, героїзм, виховують народ.
Опубліковано під псевдонімом Євген Орловський в журналі „Студентський Шлях", 4.5-6 (37-38), Львів 1934, стор. 147-153
Мирослав Кабаль, Закарпаття онлайн.Блоги
18 травня 2011р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
москаль 2011-05-19 / 22:57:00
Пусть меня извинят за москальскую мову,
Если в данном контексте она некрасива,
Но - мое восхищение городу Львову,
А точнее, конечно - свободному Львиву!
Украина! Где ныне надежды Майдана?
Над тобою глумится донецкая банда!
Эти гниды - детеныши вшей Магадана -
Вновь велят тебе чествовать флаг оккупанта.
Флаг расстрелов и пыток, флаг Голодомора,
Лагерей, депортаций, кровавого бреда,
Палачей и рабов, нищеты и позора,
Флаг бездарной войны и постыдной победы!
Чтоб у тех депутатов отсохли культяпки,
Чтоб родные плевались, заслышав их имя!
В Украине вывешивать красные тряпки -
Это хуже, чем свастики в Йерусалиме!
И ведь главное - все по закону, хоть режьте!
А в ответ - ни импичмента нет, ни волнений...
"Ще не вмерла..." в эфире звучит, как и прежде,
Но увы - вызывает все больше сомнений.
И в России, зашедшейся в рабском угаре,
Все довольнее лыбились хамские хари,
И ползли на парад недобитые твари -
Не солдаты (тех нет уже), а вертухаи.
Но львивяне не предали память народа
И пошли, наплевав на ментов и приказы,
Чтобы встать на пути коммунячьего сброда,
Чтоб сорвать этот шабаш червоной заразы!
И несладко досталось москальским агентам -
Отстоять свои фетиши коротки лапки!
И валялись в грязи их фальшивые ленты,
И пылали по городу красные тряпки!
Пусть теперь пропаганды казенные жерла
Изрыгнут "хулиганы!", кремлевским в угоду -
Слава хлопцам, что впрямь доказали: не вмерла!
Есть кому заступиться за честь и свободу!
Нет, не все еще в жизни решает парламент!
Если с ними законы, но правда - за вами,
Значит, надо идти, наплевав на регламент,
И сразиться с совками не только словами!
Затолкайте им в глотки их цацки и флаги!
Превратите их идолов в прах и руины!
Чтобы те, кто мечтает о новом ГУЛАГе,
И ступить не могли по земле Украины!
И пускай подводить еще рано итоги,
И у власти в столице - все та же орава,
Но сегодня во Львиве был день перемоги!
Коммунякам - гиляку! Героям же - слава!
9 мая 2011(автор -Юрий Нестеренко)
оглядач 2011-05-19 / 19:04:00
Так не вистачає культу героїки. Якщо б сьогодні був поширений серед сучасників дух героїки ми б мали в Україні зовсім іншу кращу реальність.
» Всі записи
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta