Гарячий листопад

у долі Закарпаття

Попри своїх неодмінних супутників – туман, сльоту і безсонячність один з найбільш непривітних, сирих та сірих місяців року – листопад – є  найбільш гарячим та яскравим у новітній політичній історії Закарпаття. Саме цього місяця приймалося ряд політичних та правових рішень, яким судилося стати визначальними, ба більше того – доленосними у його подальшому розвитку.

Перша світова війна стала потужним каталізатором для національно-визвольних змагань народів, котрі входили до складу ворогуючих імперій, які байдуже кидали на вівтар власної величі мільйони життів пригнічених народів.

Тож не дивно, що розв’язана імперіями війна обернулася зрештою проти них самих. Після перемоги 1 листопада 1918 року національного повстання у Львові громадяни інших регіонів колишньої Австро-Угорщини також стали до борні за волю. 8 листопада 1918 року утворилась Гуцульська республіка з центром у селі Ясіня на чолі з Гуцульською Народною Радою, яку 18 грудня 1918 року очолив Степан Клочурак. Школи в республіці були українські, діяв народний хор, а в Народному домі громадянам читали лекції на різні цікаві теми. Дипломатичні зв’язки міні-держава підтримувала лише із Західно-Українською Народною Республікою. Із закордоном, тобто Галичиною, торгували лісом. До Коломиї відправляли деревину, а звідти привозили хліб. Стежили, щоб убогі громадяни не були обділені харчами. Держава мала свій синьо-жовтий прапор та герб-тризуб. Представники Гуцульської Народної Ради взяли участь у роботі Будапештського (10 грудня) та Сегедського (18 грудня) конгресів, які були скликані урядом Угорщини з метою визначення майбутнього Закарпаття. Гуцули найбільш різко виступили проти намагання залишити край у складі Угорщини. 10 січня багатотисячне віче підтвердило прагнення закарпатської Гуцульщини до возз’єднання із ЗУНР. 21 січня 1919 року делегація Гуцульської республіки взяла участь у роботі Всекарпатського Конгресу (Собору Русинів). Представники конгресу Степан Клочурак і Дмитро Климпуш передали уряду ЗУНР у Станіславі рішення населення краю про приєднання закарпатських земель до України.

У цей час на протилежному кінці світу 12 листопада 1918 року Американська рада угрорусинів одноголосно прийняла резолюцію про входження краю до Чехословаччини на правах  автономії. Наступного дня Г.Жаткович, який згодом став першим губернатором краю, передав цей документ  Т.Масарику. Удвох вони вирішили організувати голосування  з  цього  приводу  серед  усіх русинів-емігрантів. Голосування  відбулося 19 листопада у Скрентоні (Пенсильванія). Голоси розділилися таким чином: 66% – за злуку з Чехословаччиною, 28% – з Українською республікою,  2,5%  – за повну самостійність, по 1% – за об’єднання з Галичиною (ЗУНР), Росією, Угорщиною. Голосувало 1113 представників від практично всіх угро-руських греко-католицьких громад. Результати були зумовлені великою пропагандистською роботою Г.Жатковича, особистим виступом Т.Масарика перед голосуванням. 1952 року Г.Жаткович заявив В.Шандору, що якби у Скрентоні виступив і представник України, голосування могло б вийти на її користь.

Рівно через 20 років по тому, 2 листопада 1938-го, відбувся перший Віденський арбітраж, на якому Угорщина висунула до Чехословаччини територіальні претензії на Підкарпаття. Арбітраж присудив передати Угорщині південно-західні райони краю з містами Ужгород, Мукачево, Берегово.

Уже наступного дня,  3 листопада, прем’єр уряду Підкарпаття А.Волошин прийняв рішення перенести свою столицю до Хуста, а 22 листопада Нацiональнi збори ЧСР внесли до Конституції ЧСР поправку у формi Конституцiйного закону про автономiю Пiдкар¬паття, для яко¬го передбачено свiй уряд i сойм. 25 листопада видано розпорядження уряду Карпатської України про «запровадження на її територiї державної української (малоруської) мови», а 30 грудня А.Волошин підписав урядове розпорядження про вживання що¬до Пiдкарпатської Русi назви Карпатська Україна.

Повоєння сторінка історії нашого краю також міц¬ним вузлом пов’язана саме з цим місяцем. 12 листопада 1944 року в міському Народному комітеті Мукачева приступив до роботи І.Туряниця. За лічені дні він скликав І конференцію Комуністичної партії Закарпатської України, що відбулася 19 листопада. На неї прибуло 294 делегати з усіх міст і більшості сіл краю. Вів конференцію І.Туряниця, який визначив головним питанням возз’єднання краю з Радянською Україною. Його ж і обрали першим секретарем. А 26 листопада у Мукачеві відбувся І з’їзд Народних комітетів Закарпатської України. На ньому І.Туряниця виступив з головною доповіддю, обґрунтувавши доціль¬ність і необхідність возз’єднання. Опісля він організував підписання практично всім дорослим населенням краю прийнятого там Маніфесту про возз’єднання – найголовнішого документа і в його особистій біографії. На з’їзді було створено Народну Раду Закарпатської України з 17 чоловік на чолі з І.Туряницею. Він стає першою посадовою особою в краї.

Цим було підведено риску під майже 6-річною окупацією нашого краю Угорщиною. Нещадне пограбування природних ресурсів та особистого майна місцевого населення, варварське розорення і без того не надто розвинутої економіки, а головне – жорстокі репресії проти корінних мешканців породили в широкого загалу різні антиугорські настрої. За твердженням дослідників, у роки угорської окупації було репресовано 183395 закарпатців, з яких 114982 загинули. Зрозуміло, що на такому тлі очікування визволення краю військами Червоної армії було всезагальним, а налаштованість до нової влади – більш ніж прихильною. Радянський лідер Й.Сталін чудово скористався цими настроями і без особливих проблем, найперше зусиллями місцевих комуністів, зробив Закарпатську Україну складовою частиною СРСР. Провідна роль у цій місії належить Івану Туряниці – архітектору возз’єднання нашого краю з рештою українських земель. Розпочиналася нова, чи не найбільш суперечлива сторінка в історії Закарпаття.

Очолюючи найвищий орган влади перехідного державного утворення – Закарпат¬ської України, І.Туряниця розгорнув широкі соціально-економічні перетворення. Найперше було націоналізовано промислові підприємства, відібрано землю від крупних землевласників та передано її у власність (!) малоземельним селянам, ліквідовано приватні фінансові установи.

У планах І.Туряниці було поширення своєї влади і на Південну Мараморощину (де вже навіть обрали народні комітети) та Пряшівщину з тим, щоб об’єднати карпатоукраїнські землі. Однак такі дії не входили у плани Кремля, який не бажав ускладнювати свої стосунки з Румунією і Чехословаччиною через «якісь» десятки квадратних кілометрів. Більше того, нові кордони радянські генерали провели так, що вони розділили навпіл окремі села і цілі родини (Селменці, Луг, Великий Бичків і т.ін.).

І, нарешті, помаранчево-гарячий листопад-2004. Услід за столичним Майданом Незалежності в загалом політично інертному Ужгороді з’явився свій Майдан протесту проти фальсифікації голосів на президентських виборах. 22 листопада о 16-й годині на Театральній площі Ужгорода почався мітинг молоді. Наступні два тижні мітинги в Ужгороді проходили практично щодня, під обласною адміністрацією виросло наметове містечко. Найбільш резонансним був 20-тисячний мітинг біля драмтеатру 27 листопада під керівництвом В.Балоги, який завершився походом до ОДА. Судячи з присутності там же кількасот прихильників іншого кандидата, планувалося зіткнення між двома групами. Проте ужгородські міліціонери на чолі з полковником Ю.Рахівським на той час заарештували на стадіоні «Авангард» велику групу озброєних молодиків, чим зірвали можливу провокацію. Незважаючи на приїзд до Закарпаття перед третім туром В.Януковича, краяни проголосували за В.Ющенка ще активніше, ніж  у перших турах.

...Парламентські вибори-2012 в Україні призначено на останню неділю жовтня. Тож наступний місяць листопад, на тлі дій нинішньої влади, теж обіцяє бути гарячим.

Якщо, звісно, терпець не урветься раніше.

Василь Ільницький, Закарпаття онлайн.Блоги
24 листопада 2011р.

Теги: листопад

Коментарі

ЕМІЛ 2011-11-26 / 12:01:04
До ФП2. А на рахунок "ковнерівців". Більшість цих хлопців та дівчат, засуджених у липні 1942 р.до тривлих строків (від 2 р. і більше), вже у грудні того ж року були звльнені за амністією, оздоровлені у молодіжному таборі на о. Сент Ендре (там займалися у спортивних секціях, іздили на екскурсії до Угорських міст). А потім отримали можливість поступати до угорських університетів публікувати сої твори у виданнях провладного Подкарпатского Общества Наук та ін., якою багато з них скориталися.
Тоді як у часи автономного уряду А. Волошина уся опозиція (далеко не про-мадярська, була хай не знищена, повністю ізольована від суспільно-політичного життя, аби тепер історики могли говорити про "об'єктивну" перемогу у Закарпатті українського напряму.
І ще на рахунок того, що у часи уряду А. Волошина ніхто серйозно не постраждав. То про це файно сказав свідок тих подій українськи (не мадярський) письменник й літературознавець Володимир Бірчак, описуючи ставлення членів "Карпатської Січі" (створеної під патронатом А. Волошина його особистим секретарем І. Рогачем)до земляків із інакшим погядами: "Вільно було зловити противника в Хусті й відбити йому нирки та зробити з нього каліку на все життя" (Бірчак В. Карпатська Україна: Спогади й переживання / Післямов. Р. Офіцинського. – Ужгород: Гражда, 2007. – с.74)

ЕМІЛ 2011-11-26 / 11:24:06
До ФП А скільки там сиділо нашої інтелігенці: письменників, журналістів, вчителів, лікарів, лише за те що дотримувалися інших полядів (Волошин сажав опозицію та само як тепер Яник), це нормально?

ФП 2011-11-25 / 23:30:47
2ЕМІЛ 2011-11-25 / 22:56:17А чом не написано про концтабір на Думені? Можна й про це. 20 листопада 1938 р. згідно з наказом А. Волошина створили концентраційний табір Думен поблизу м. Рахів, до якого мали потрапити «дезертири та втікачі з заграниці», «політичні провинивці з нашого краю…» (сам той табір був не стільки концентраційним, а більше символічним). Твердо встановлено, що в ньому не загинув, або хоча б якось інакше серйозно постраждав хоч один із тих справжніх терористів, яких той час постійно закидали сусіди на територію Карпатської України, щоби вони здійснювали справжні диверсії з підриванням мостів і комунікацій, ба навіть для ведення боїв за захоплення окремих прикордонних сіл. Ось такою виявилася гуманність і поблажливість у батька Волошина до дійсних ворогів нашої держави. Це вам не Ковнерівські порядки зі страшною катівнею в 42-го році, як то було за угорської окупації.

ЕМІЛ 2011-11-25 / 22:56:17
А чом не написано як Волошин створював для свої земляків кнцтабір на Думені, то теж було у листопаді-грудні 1938 р.

P. jegyző 2011-11-25 / 16:40:32
Дорогой Ember Zoltán мы потомки "советских мадяров председателей колхохов,секретарей райкомов и парткомов, милиционеров и кегебистских стукачей", поэтому вряд ли сможем вписаться с тобой в элитарный клуб высокоморальных патриотов.Единственно, что утешает - это уверенность в своей правде. Мы ведь черпали свои знание по истории из других источников.

ру 2011-11-25 / 08:48:21
Словянину: Ви й далі проповідуєте свої несусвітні дурниці про Словянську імперію. За це раніш агітував найманий політичний провокатор Дмитро Корчинський. Звісно, що за всіма цими хитрими ідеями прячеться єдине бажання - відновити Російську імперію, і аж ніяк не іншу. В сучасних історичних обставинах лише така Словянська імперія, щоб була під омовоном "Русскаго міра", досі в чиїхось головах виглядає можливою. І все інше, тут вами говорене, наче виповзло з глибоких недр відомого кирило-гундяївського братства, або ж іншої паралельної контори. Тож не морочте людям голову.

Словянин 2011-11-25 / 00:20:29
Уважному. Той факт, що нічим не забезпечені папірці під назвою долар друкує паразитична приватна лавочка - федеральна резервна система - не виникає сумнівів. На початку ХХ ст. ця спільнота – держава в державі - з метою, аби не допустити щодо себе опозиції кинула американський уряд. В результаті останній їй завис на трильйонні суми. Нині він не сміє і вякнути на адресу соціальних паразитів. Саме тому залежний уряд США проводить агресивну, зокрема, щодо словян та арабів політику. Не зрозуміло, чому Уважний несе таку кількість тексту… Рано чи пізно словяни, зокрема українці, переможуть. Приховану імперію може подолати лише Словянська Імперія. Усе інше від лукавого.

історик 2011-11-25 / 00:10:08
Цілком правий Кришеник. Делегатом мукачівського зїзду був і вязень мукачівського Ковнера націоналіст Василь Маркусь з Бедевілі, що згодом став професором університету Лоййоли з Чикаго. А Туряниця дійсно робив що міг для мінімізації репресій у краї. За що й потім поплатився не лише посадою, а й життям, бо мало хто з його сучасників вірив у його смерть від хвороби. От якби живі сьогодні очевидці тих подій пролили світло на цю особу та загадки його смерті. Той же іЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ, може ще хтось. А те, що він був патріотом Закарпаття і дуже переживав ті події, які тут почав творити режим, не раз розповідав і журналіст Бабидорич,(у тім числі й в інтервю ФЕСТу).

цікавій 2011-11-24 / 23:58:04
Фрас би вам був, затерлисте Ембера тими євреями докус. Видите, що сигінь утік з інтернету, видав пішов у мукачівську синагогу замолити гріхи сіоїх предків. Покайся за них!

неугомонный 2011-11-24 / 23:41:17
Хочу поинтересоваться у господина Ember Zoltan знает ли он, сколько в его селе на Угочанщине в апреле 1944 погибло евреєв и кто их депортировал оттуда у крематории? Почему в советское время не было политических заключонных венгров, как были украинцы, латыши, эстонцы да и сами русские? Назовите мне фамилию одного-единого закарпатского венгра-диссидента, какими были тысячи месных украинцев (в том числе й с Верховины). Лично я не знаю такого. Зато знаю сотни советских мадяров председателей колхохов, секретарей райкомов и парткомов, милиционеров и кегебистских стукачей.

уважний 2011-11-24 / 23:11:13
словянину
Треба би знати, що долари друкує не імперія, а приватна структура, яка називається Федеральна резервна система США. Кому цікаво як і ким ця структура створювалася - хай довідається на Вікіпедії.
Революції та війни нині створюють ті держави, які потенціально претендують на світову гегемонію. І тут ви знайдете не лише ненависні вам США, А СРСР(Корея, Афганістан, Аногла), Росію (Чечня), ай війну Англії з Аргентиною за Фолкленди і т.д. І повірте,що цей список агресорів був би набагато ширшим, якби деякі сьогоднвшні диктаторики правили у країнах з потужнішим економічно-військовим потенціалом та не булло б НАТО, яке заховало 28 країн під власну ядерну парасольку.
Словянська імперія - чистої води провокація. Хочу бачити тих словян, які нині прагнуть бути в такій імперії.ЇЇ пробраз уже був - Варшавський договір і де є? Ви краще б не писали провокативних дурниць, а ділилися роздумами, як українцям вибиратися з тієї помийки, куди її кінцево блюхнув режим Янука. Автор цілком правильно резюмує свою публікацію, прочитайте: " ...Парламентські вибори-2012 в Україні призначено на останню неділю жовтня. Тож наступний місяць листопад, на тлі дій нинішньої влади, теж обіцяє бути гарячим.

Якщо, звісно, терпець не урветься раніше."

Словянин 2011-11-24 / 22:24:20
Автор заслуговує на повагу за свою ерудицію та намагання осмислити українську історію, принаймні, один з її фрагментів. Проте, до автора є певні питання. Він чорними фарбами описує всі імперії підряд – Російську, Австро-Угорську та ін, і ні слова чомусь не говорить про реальну Імперію, яка є нині панівною, яка друкує нічим не забезпечені долари, що експлуатує півсвіту, котра не одне століття влаштовує революції та війни… Таке поняття, як імперія не є ані добром, ані злом. Словянська Імперія є добром для словянських націй, зокрема українців, а для усіх інших – злом. Треба визначатись автору - з ким він. У се інше – казки віденського лісу.

Кришеник 2011-11-24 / 21:49:20
Доводити п. Ember Zoltanу про те, що Василь Ільницький доволі зважено й з історичною сумлінністю передає нам інформацію про минулі події на Закарпатті,здасться даремною справою. Коли людина так твердо тримається своєї схеми, коли "свідчення" окремих вважає за єдино достовірні, то вже ніхто не переконає її, що можливий і інакший погляд. Однак історія наша складна й тому не вписується в накинуті схеми. Так сталося, що мій батько, свідомий антикомуніст, випадково став делегатом 1-ої конференції комуністів ЗУ в листопаді 1944 р.(ніколи про це публічно не говорив і цим не хвалився). Також і його стрий, Юрій Кришеник, був делегований на перший з'їзд Народних комітетів ЗУ. В ті дні йшла швидка, але цілком відповідна демократичним нормам того часу агітація за возз'єднання. Переважаюча кількість моїх земляків насправді бажала цього, і то без всякого примусу або тиску. Після 6-річної окупації і людських страждань інакше й бути не могло. І батько, і стрий розповідали мені про цю історію нехай і з добавкою окремих легких іронічних подробиць, але жодним словом чи натяком не спростовували щирості тогочасних місцевих учасників політичних подій. Вже потім політична ситуація, а з нею й настрої наших людей дещо мінялися, але принаймні до літа 45-го українці Закарпаття щиро вітали нову владу. Так було, щоб там не казали. До речі, співпрацювати з тимчасовим урядом Закарпатської України тоді, в 44-му, взялося багато з минулих активістів місцевого націоналістичного українського підпілля. Це вже потім пішла зовсім інша історія.

корінний 2011-11-24 / 20:45:03
Емберу:Читавись: "... у роки угорської окупації було репресовано 183395 закарпатців, з яких 114982 загинули..."? То твої родаки, Ембере, після того, як "розібралися" є січовиками та гімназистами,у 1944 вивезли із Закарпаття у концтабори на вірну погибель 110 тисяч євреїв. Іди і розкажи ннись А.Ровту, що то не мадяри чинили, а українські націоналісти з комуністами. А стосовно Туряниці. У недавно випущеній книзі того ж Ільницького і Федаки про керівників Закарпаття цитується лист Туряниці Хрущову, аби той відшукав і відпустив додому з тюрем невинних закарпатців, більшість яких були мадярами та німцями. Дуже скоро після цього Туряницю звільнили з роботи. Айбо що до того нащадкови "модьргарди". Лиш не думай, неборе, що то хтось вам забув і простив.

Ember Zoltan 2011-11-24 / 17:59:04
Скажите пожалуйста, какая разница между Ильницким-коммунистом и Ильницким-"патриотом"? Как можно с такой одиннакого "широкой душой" писать о Турянице и о Ющенко? Автор явно читал только ультралевые и укльтраправые исторические книги. Только один нюанс. Пишет, что все закарпатрцы подписали меморандум о "воз"еднанне". Не знаю, как это произошло у них на Верховие, но у нас на угочанщине произошло так: пришли агитаторы с словянкским текстом, и говорили женщинам, подпишите письмо Сталину, чтоб он отпустил ваших мужей, ваших братьев, ваших отцов. Женщины подписали, и оказалось, что они подписали меморандум! Постите, я только теперь заметил, товарищ-пан Ильницкий ни слово не написал о том, что под командованием этого же самого Туряницы ВСЕХ мужиков-венгров от 18-и до 50-и забрали в концлагеря, и больше поливины погибло там. В моем родном селе столько не погибло мущин в 1-ой и во 2-ой мировой войне вместе взято! Товарищ-пан Ильницкий это тоже произошло в ноябре 1944 года!!!!!!

/ 1Павло Богдан: «У Словаччині дуже мало об'єктивної інформації про життя в сучасній Україні»
Сталінські табори не зламали силу духу міжгірця Василя Бряника
/ 5Як Дні «Дня» йшли до Ужгорода
/ 1Друга світова – особистий рахунок
/ 4Погрози розправи за підтримку Майдану змусили Саманту Рац покинути батьківщину
/ 2Чи буде в Ужгороді єдиний культурний центр?
/ 2Тарифомор
/ 7Місцями життя і звитяги Ференца Ракоці ІІ
Сорок днів без «Скіфа». Пам’яті Олега Сидора
/ 9Апостол непереможного духу
/ 7Віталій Постолакі: "Ми сподіваємося лише самі на себе"
/ 3Два кольори на полотні життя
Досі не реабілітований...
«Я отримав повістку в день свого народження...»
/ 4Хто розгатить «Тису»?
/ 6Самоочищення як запорука поступу
/ 5Що за ґута, що за фрас зворохобила «Домбас»?
/ 14 «Лишь бы не было войны…»
/ 1„Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі...”
/ 6Від батька – до сина-4
/ 4Від батька – до сина - 3
/ 6Від батька – до сина-2
/ 4Від батька – до сина
/ 6Азійське нутро, або Чому ми не Європа?
/ 11Бізнес на свободі
» Всі записи