Політичне протистояння на Закарпатті восени 1991 р.

До двадцятиріччя Незалежності України. Ч. 4

Політичне протистояння на Закарпатті восени 1991 р.
Після провалу серпневого путчу, проголошення Державної незалежності України та наступу демократичних сил, владна номенклатура Закарпаття перебувала у розгубленості.
        
Мітинги, організовані Рухом та іншими демократичними силами, прокотилися у ці дні по всій області. Повсюдно приймалися вимоги заборонити Компартію. Площу В. Леніна Ужгородська міська Рада народних депутатів перейменувала на Народну. 30 серпня на кількатисячному мітингу в Ужгороді було демонтовано пам'ятник Леніну [35]. Зроблено це було і в деяких інших населених пунктах області – тих, де були найдієвіші організації НРУ [528]. З боку певних сил були спроби не допустити цього. Так, у Тячеві, незважаючи на прийняття міськвиконкомом відповідного рішення, "прихильники Леніна", але чомусь ромської національності, які були напідпитку, не дали це зробити та побили рухівців [79; 76].
        
Водночас, в ухвалах, резолюціях мітингів, у зверненні Ужгородської міської Ради народних депутатів, заяві депутатської групи "Демократична платформа" в обласній Раді народних депутатів, спільній заяві обласних організацій Народного Руху України, Української республіканської партії (далі – УРП), Демократичної партії України (ДемПУ), Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ), Товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМШ), крайової "Просвіти" ставилися вимоги про скликання сесії та саморозпуску обласної Ради, позаяк та дискредитувала себе підтримкою путчистів. Місцями починають ставитись вимоги розпуску і районних рад [14; 5; 77; 35; 84; 45; 11]. Цю ж вимогу поставив Закарпатський блок "Демократична Україна", створений 26 серпня крайовою організацією НРУ та ще дев'ятнадцятьма демократичними партіями, національно-культурними та іншими організаціями краю [80; 13]. За ініціативою народного депутата України І. Герца, у Верховній Раді України був зареєстрований і проект постанови про прямі (шляхом всенародного голосування) вибори голів місцевих рад, який був опублікований у закарпатських газетах [59]. Тобто ставилося завдання усунення від влади комуністичної номенклатури. Для цього було використано сприятливий момент, адже рейтинг номенклатурної влади після краху спроби державного перевороту та проголошення незалежності України, катастрофічно упав. Тож, у випадку проведення у даній суспільно-політичній ситуації виборів місцевих рад, можна було впевнено сподіватися, що на них переможуть представники демократичних сил.
        
За таких обставин, 26 серпня 1991 р. заступник голови обласної Ради народних депутатів Ю. Воробець був змушений підписати розпорядження про скликання 30 серпня позачергової сесії обласної Ради, де мала розглядатися політична ситуація в області [64]. 28 серпня вимогу скликання позачергової сесії облради підтримала і координаційна рада Закарпатської демократичнї спілки молоді, на яку було перейменовано напередодні обласну комсомольську організацію [19, 2, 4 — 5]. 
         
Однак голова Ради М. Волощук, котрий повинен був доповідати на сесії з даного питання, з метою відтягнути час, 29 серпня 1991 р. ухвалює розпорядження, за яким проведення сесії переносилося "на пізніше" [63]. З метою зняття напруги, цим же розпорядженням М. Волощук затвердив склад тимчасової депутатської комісії для перевірки діяльності посадових осіб (тобто і себе також) у період путчу, чисельністю 17 осіб. Разом із двома рухівцями (М. Тиводар, Л. Караванська) туди були включені кілка представників номенклатури, включно із першими секретарями райкомів КПУ [63]. А посадовим особам обкомів, райкомів, міськкомів КПУ, котрі із забороною партії втратили роботу, терміново підшуковують інші керівні посади. Також із метою зняття напруги, облвиконком реєструє статути 208-ох релігійних громад, передає їм у власність 83 церковні приміщення [56].
        
Разом із цим, керівництвом області було вирішено остаточно зробити ставку на сепаратизм. Тим паче, що це повинно було також розколоти утворений 26 серпня демократичний блок, до якого, окрім українських державницьких організацій, ввійшли ТУКЗ та деякі інші національно-культурні товариства. Антиукраїнська та сепаратистська діяльність не лише була (подібно до Криму) поставлена обласною, районними та міськими органами влади в умови якнайбільшого стимулювання, але влада і сама вже абсолютно відверто підключається до неї. Так, сесія Мукачівської міської Ради 27 серпня ухвалила просити Закарпатську обласну Раду прийняти рішення про проголошення області "Закарпатським автономним краєм України". Через два дні сесія Мукачівської районної Ради ухвалила просити обласну Раду клопотати перед Верховною Радою України щодо "надання Закарпатській області статусу автономної республіки". Аналогічне рішення прийняла і сесія Берегівської районної Ради, за це ж підписалося 32 депутати Ужгородської міської та 26 депутатів Свалявської районної рад народних депутатів [7 , 62, 195 – 198, 200]. Щоб ці вимоги місцевих рад мали вигляд "вимог народу", 1 вересня у Мукачеві, через Товариство карпатських русинів, організовується мітинг, який пройшов під українофобськими гаслами та звинуваченнями у "насильницькій українізації русинів". На ньому, на відміну від народних зібрань, організованих Рухом, які вимагали розпуску обласної та місцевих рад, приймаються заяви з вимогами автономії та проведення з даного питання обласного референдуму [7, 83; 60]. Подібну вимогу 15 вересня висунув і ТУКЗ [7, 83].
 
Політрусинами знову ставиться під сумнів правомірність возз'єднання у 1945 р. Закарпаття з УРСР [25]. Вони починають апелювати і до міжнародного співтовариства. Зокрема, голова Мукачівського Товариства карпатських русинів М. Попович виступив із цим на конференції по людському виміру НБСЄ, яка відбулася на початку вересня у Москві [49]. З іншого боку, Рух та інші українські державницькі, соборницькі сили дедалі потужніше вимагають переобрання обласної Ради та інших місцевих рад [3; 5; 77]. За розпуск обласної Ради виступила і конференція трудових колективів асоціації "Закарпатліс", якою керував народний депутат України І. Герц [30].
 
Важливе значення для розвінчування вимог політрусинів, зокрема щодо антинауковості їх заяв про існування окремого "русинського народу", мало проведення 26 серпня – 1 вересня 1991р. міжнародної наукової конференції "Українські Карпати: етнос, історія, культура". Окрім учених з України, в ній взяли участь та виступити з доповідями майже 50 карпатознавців із Чехо-Словччини, Югославії, Румунії та США. Серед них було чимало представників закарпатської діаспори. Ряд членів Руху взяли активну участь в організації роботи конференції та виступили на ній, а головою її оргкомітету був голова обласного ТУМШу, член політради ЗКО НРУ, професор П. Чучка [81; 2].
  
 Таким чином, на кінець вересня 1991 р. на Закарпатті сформувалися два опонуючі табори. Перший табір (блок) складався із українських державницьких організацій, об'єднаних навколо НРУ та включав УРП, ДемПУ, Партію зелених, ТУМШ, крайову "Просвіту", "Меморіал" та ін. (обласний блок "Демократична Україна"). Опирався на підтримку частини депутатів Ужгородської міської Ради, актив студентства УжДУ, деякі трудові колективи, зокрема асоціації "Закарпатліс", частину керівництва та вірників Мукачівської греко-католицької єпархії. Чітко на позиціях табору перебувало близько 10 – 12 депутатів облради. Із 7 вересня нарешті регулярно – щодватижні — починає виходити рухівська газета "Карпатська Україна" (редактор – П. Скунць), яка проголошує себе органом Закарпатського блоку "Демократична Україна", а підтримку таборові надавала і газета "Карпатський край" (редактор – І. Долгош), співзасновником якої була Ужгородська міська Рада народних депутатів. Головна мета табору — домогтися перевиборів обласної, а у перспективі й інших місцевих рад.
 
Основою другого табору нещодавно комуністична, однак і надалі владна номенклатура. До нього входило Товариство карпатських русинів, а незабаром, у результаті, вочевидь, певних домовленостей, ввійшли ТУКЗ (який до цього входив у Закарпатський блок "Демократична Україна", внаслідок чого у середовищі Руху восени 1991 р. були обурені "зрадою" з боку керівництва цієї організації) та деякі інші національно-культурні товариства [21, 3-зв.; 41]. Табір мав підтримку з боку керівництва Закарпатської єпархії УПЦ Російської православної церкви та частини керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії. Контролював депутатську групу "За оновлене Закарпаття", в яку входила більшість депутатів обласної Ради. Об'єднувало табір дві мети: недопущення перевиборів обласної й інших рад та перетворення Закарпатської області в автономну республіку (край). Останнє забезпечувало прагнення номенклатури на збереження влади і навіть її розширення в умовах автономії, імунітет від поширення у Закарпаття демократичних процесів із-поза його меж та, водночас, давало можливість розколоти демократичний табір, переманити на свій бік тих його учасників, котрі погоджувалися поміняти вимогу перевиборів на автономію. Під контролем влади, себто і табору також, залишалася більшість газет, які виходили в області.
 
Загалом діяльність сепаратистів у цей період базувалася, на наш погляд, на трьох ідейних "китах", які визначали їхню тактику. Перший "кит": корінні закарпатські українці не є частиною українського народу, а є окремим, четвертим східнослов'янським – "русинським народом" (іноді йшлося і про "закарпатський народ"). Перший "кит" породжував другого "кита": позаяк закарпатці – це окремий народ, то існує необхідність "відновлення" автономної республіки "Підкарпатська Русь" (лунали заклики і про "вихід" зі складу України). Третій "кит": у Закарпатті, завдяки зокрема геополітичній специфіці краю, має бути створена "зона вільного підприємництва", або "вільна економічна зона" (ВЕЗ).
 
Перший та другий "кити" були потрібні закарпатській номенклатурі, бо закріплювали за нею та її маріонетками політичну владу в Закарпатті. Створення "зони" (третій "кит") закріплювало б за нею можливість одноосібного розпорядження народногосподарським комплексом області, з метою отримання монопольного права на приватизацію його об'єктів. Окрім цього, створення власних "автономії" та "зони" ставили під контроль закарпатської влади експлуатацію ресурсів, природних багатств краю, транспортні комунікації, через які, зокрема, здійснювався значний відсоток обсягу товарообороту України та колишніх республік СРСР із іншими державами.
 
 Виникнення на крайньому заході України такої "автономної зони" надзвичайно негативно вплинуло б на процес зміцнення та розбудови незалежності Української держави. Однак таке було надзвичайно вигідним шовіністичним та проімперським силам Росії, а також давало певні "шанси", у випадку дезінтеграції України, реваншистським силам окремих сусідніх країн. Викриттю справжньої сутності сепаратистських "китів" закарпатськими рухівцями було приділено дуже багато зусиль як через пресу, так і через масові заходи, що організовувалися ними.
 
Утворивши до кінця вересня зазначений табір, обласна влада поуважала, що вже здатна справитися з демократичними силами. Отож на 27 вересня 1991 р. було призначено проведення VІІ позачергової сесії обласної Ради народних депутатів. Керівництво Ради планувало, що в той же день вона закінчить свою роботу [53]. Однак сесія тривала, з перервами, аж до 31 жовтня. Впродовж цього часу відбулося п'ять засідань сесії: 27 вересня, 1, 2, 15 та 31 жовтня. Центр політичного життя області переміщається в обласну Раду народних депутатів та на площу Народну, що розташована перед адмінбудинком Ради.
 
Вже вранці 27 вересня 1991 р. площу заполонили пікетувальники, котрі на заклик НРУ прибули не лише з Ужгорода, а й із багатьох районів області. Їхніми головними вимогами були: відставка керівництва обласної Ради та її саморозпуск, проведення нових демократичних виборів на багатопартійній основі, розслідування діяльності посадових осіб під час ГКЧП [34]. Було розбито наметовий табір. Перед ним було поміщено список обласних депутатів, котрі вимагають відставки М. Волощука: І. Габор, І. Герц, М. Тиводар, М. Джанда, І. Савчук, Х. Петрище, Й. Лемко, М. Дзяпко, В. Марина, М. Гафіяк, О. Гайналь, Л. Караванська, Л. Попадинець, С. Поп [34].
 
Під гаслами автономії для "Підкарпатської Русі", своїх прихильників привело на площу і Товариство карпатських русинів, керівництво якого намагалося підтримати М. Волощука. Та чимало організованих ним людей перейшло в опозиційний табір [40]. Керівники області викликали на площу підрозділ Загону міліції особливого призначення (ЗМОП) [40].
 
Перше засідання сесії тривало до глибокої ночі. Пікетувальники домоглись радіотрансляції її роботи на площу. Після суперечок, у порядок денний було включено сім питань, серед яких найважливішими були: про політичну ситуацію в області до, під час і після державного перевороту і про довіру керівництву обласної Ради; про автономію області; про вибори керівників місцевих рад прямим голосуванням [7; 52; 36].
 
Із доповіддю по першому питанню виступив М. Волощук [24]. Під час її обговорення, представники протилежних таборів давали абсолютно різні оцінки діяльності влади. Особливо критично стосовно цього виступив голова опозиційної депутатської групи "Демократична платформа", доцент УжДУ М. Тиводар [7, 111 — 113]. Тим часом на площі кількість пікетників постійно збільшувався. Загін ЗМОПу спробував відтіснити людей від входу до будинку Ради, із-за чого відбулась сутичка, постраждало кілька осіб. Стало відомо, що на дорогах – пости ДАІ, які намагаються не пропустити в Ужгород потенційних пікетників.
 
Опозиційним депутатам вдалося домогтися, щоб на сесії заслухали представника пікетників – депутата Ужгородської міської Ради Володимира Фленька. Той повідомив, що окрім відставки керівництва Ради та прийняття рішення про її розпуск, пікетники вимагають і підняття синьо-жовтого прапора над приміщенням Ради, притягнення до відповідальності керівників ЗМОПу за побиття людей, з'ясування, чому в області "блоковані дороги". У разі відмови виконати вимоги, група учасників пікетування, як заявив В. Фленько, оголосить голодівку [7, 135 – 136]. Після В. Фленька з аналогічними вимогами виступили Ужгородський міський голова Е. Ландовський та голова крайової організації НРУ В. Бедь [36].
 
Під час відкритого голосування, із 104 присутніх депутатів за недовіру М. Волощуку проголосувало – 32 депутати, проти – 57, утрималися – 13. [7, 158]. За наполяганням опозиції, питання переголосовується у таємному режимі. На цей раз, "за" проголосував 51 депутат, проти – 53 [7, 166].
 
Починає обговорюватися питання про автономію. На площі 15 осіб, у т. ч. депутати обласної (Л. Караванська), Ужгородської міської (В. Зілгалов та В. Шерегій), тячівських районної (М. Ромах) та міської (О. Куцин) рад народних депутатів, а також інші активісти Руху та УРП, – Е. Шуфрич, В. Пастух, Р. Дикий, Б. Дикий, К. Медвідь, В. Сімех, В. Колчар, Ю. Бісмак і "чорнобилька" М. Азьома, протестуючи щодо неприйняття рішення про відставку керівництва Ради, оголошують голодівку [85].
        
Позаяк уже вечоріло, депутатами приймається рішення продовжити сесію у вівторок, 1 жовтня. Однак всі виходи із приміщення уже були заблоковані пікетниками. Окремим депутатам удалося втекти через вікна та більшість залишалася заблокованою до другої години ночі, коли з допомогою ЗМОПу і переодягнених у цивільне міліціонерів, їй вдалося вибратися із приміщення через запасний вихід. При інциденті змопівці побили кілька пікетників, у т. ч. В. Зілгалова [36; 37].
 
У суботу, неділю, понеділок пікетування продовжувалося. До голодуючих приєдналися нові люди. Не допомогло і те, що у суботу, 28 вересня М. Волощук повідомив по-радіо, що написав заяву про свою відставку "за станом здоров'я" [85]. Ввечері у неділю відбулася демонстрація пікетників до обласного телерадіокомітету, де їх представникам були змушені надати ефір [34]. Дедалі більше людей на заклик, який пролунав при цьому, їде із районів до Ужгорода. У понеділок, 30 вересня студенти та ряд викладачів УжДУ оголосили страйк, вимагаючи саморозпуску обласної Ради [71].
 
1 жовтня 1991 р. — друге засідання сесії. Спочатку депутати одностайно проголосували за те, щоб задовольнити заяви М. Волощука про відставку з посади голови Ради та виконкому, а Ю. Воробця — з посади його заступника [8, 3, 108]. Було надано можливість виступити коменданту табору голодуючих В. Зілгалову. Той, зокрема, наголосив, що обласна влада грубо порушила законодавство, "блокувавши дороги", "застосувавши міліцію та ЗМОП", котрі 27 та 28 вересня побили студентів та депутатів. Отож, до вимог розстеження діяльності керівних посадових осіб області під час ГКЧП, голодуючі, за його словами, додали вимоги розстеження їх діяльності і 27 вересня – 1 жовтня [8, 9, 11]. Також вимагається зняття з розгляду питання про автономію [8, 10].
 
Психологічний стан у депутатів від більшості був у даний час настільки депресивним, що коли І. Герц запропонував підняти над адмінбудинком обласної Ради синьо-жовтий прапор із табору голодуючих (як виконання однієї з їхніх вимог), всі із цим погодилися [8, 12]. Під звуки гімну "Ще не вмерла Україна", під час двадцятихвилинної перерви, прапор, який принесли із табору голодуючих, було піднято [37].
 
Надалі розпочалася тривала дискусія щодо виконання вимоги голодуючих про саморозпуск обласної Ради народних депутатів. На прийнятті такого рішення наполягали депутати облради І. Мокрянин, В. Шепа, В. Марина, М. Джанда, Є. Деркач, І. Пожар, народний депутат України Л. Лук'яненко, котрий відвідав область і виступив на сесії та Е. Шуфрич (від голодуючих). Депутатам від "більшості" особливо не подобався у проекті рішення термін: "саморозпуск" [8, 16 – 18, 20 – 24, 34 – 35, 40 – 42, 54 – 56].
 
Після тривалого дискутування, нарешті з'явився компромісний варіант проекту рішення: "просити Президію Верховної Ради України призначити дострокові вибори Закарпатської обласної Ради народних депутатів до 1 квітня 1992 р.". З цим погодилася більшість депутатів, у тому числі із демократичного табору і він здобув більшість голосів [8, 43 – 49, 105, 112]. 
 
Слід зазначити, що рішення не відповідало законодавству України. Допускаємо, що ряд депутатів від опозиції, тим паче стомлених баталіями, цього не знали, однак є загадкою, чому за даний проект агітував професійний юрист В. Бедь [8, 46]. Адже незабаром із Верховної Ради України повідомили, що правових підстав для призначення дочасних виборів Закарпатської облради Верховна Рада не має, позаяк вибори обласних рад призначаються лише у двох випадках: закінчення строку їх повноважень або прийняття обласною Радою рішення про саморозпуск.
 
Наразі, із "компромісним варіантом" не погодилися голодуючі, наполягаючи на тому, щоб облрада прийняла рішення про саморозпуск, а також вилучила із порядку денного сесії питання про автономію [37]. Отож протистояння продовжилося. У другій половині дня 1 жовтня 1991 р. число голодуючих сягнуло 38 осіб. Десятеро із них заявили, що оголошують "сухе" голодування [37]. У зв'язку з цим, більшість депутатів обласної Ради була змушена погодитися на утворення двох комісій: "узгоджувальної" із представників облради та голодуючих і "тимчасової" із розгляду дій посадових осіб 19 – 21 серпня та 27 – 30 вересня 1991 р. [8, 51 – 52, 71].
 
Наступного дня – 2 жовтня продовжилося обговорення питання про автономію Закарпаття. Після того, як із інформацією про стан здоров'я голодуючих п'ятий день виступила доктор медичних наук О. Ганич, охарактеризувавши його в декого, "як надзвичайно важкий", формулювання даного питання змінили, назвавши так: "Про статус Закарпаття у складі незалежної України" [70; 46].
 
В процесі його обговорення знову відбулися запеклі суперечки, впродовж яких, представники депутатської більшості, а також голови мукачівських міської та районної, представник Берегівської міської рад (М. Роглєв, В. Дядченко, Т. Гітман), голова ТУКЗу Ш. Фодо, професор УжДУ І. Гранчак настоювали на необхідності автономії для Закарпаття та проведенні щодо цього обласного референдуму, а представники меншості та голодуючих (М. Тиводар, М. Джанда, В. Зілгалов) рішуче таке заперечували [9, 16 – 34].
 
Так, М. Тиводар говорив про те, що "від Донбасу до Карпат" проводиться цілеспрямована робота на "розчленування"України. Існують чотири сили, які прагнуть, щоб Закарпаття стало автономним: "імперсько-російська", яка прагне розколоти Україну; "неокомуністична", яка прагне "пересісти у Ради"; "реваншистська" – у деяких сусідніх державах та русини-тутешняки, "які хочуть мати незалежну державу Русинію" [9, 33 – 34; 22]. В. Зілгалов повідомив про телеграму на адресу сесії із Рахівщини, підписану Рухом, ДемПу, УРП та Товариством "Гуцульщина", у якій ідеться, що "закарпатські гуцули вважають себе частиною українського народу. Тому вони рішуче протестують проти імперських планів проголошення автономії "Пудкарпатської Руси"..." і, у випадку утворення такої, рахівчани проведуть свій референдум про те, "аби Закарпатська Гуцульщина вийшла з її складу та приєдналася до Гуцульщини Івано-Франківської області" [75].
 
Врешті-решт депутатська більшість погодилася із пропозицією І. Герца, яку він виголосив від імені узгоджувальної комісії. Відповідно до неї, обласна Рада прийняла рішення "Про статус Закарпаття в складі незалежної України". Згідно із ним було утворено комісію чисельністю 38 осіб, до якої включено депутатів, науковців, письменників, представників НРУ, УРП, "Просвіти", ТУКЗу Товариства карпатських русинів, профспілок, а також представників від районів краю тощо. Комісії доручили до 30 грудня 1991 р. "вивчити" питання суті "статусу" Закарпаття в складі України, опублікувати свої висновки у пресі. І лише після цього, тобто на початку 1992 р., обласна Рада народних депутатів мала, врахувавши висновки комісії, повернутись до його розгляду на своїй сесії [9, 61 – 64; 22; 57].
 
Після прийняття даного рішення І. Герц, М. Тиводар, Є. Деркач вийшли до голодуючих і умовили їх призупинити голодівку до 15 жовтня, тобто до дня, на який було призначено наступне засідання сесії [46].
 
На четвертому засіданні, яке відбулося 15 жовтня 1991 р., питання статусу Закарпаття не обговорювалося. Для пікетування сесії прибули рухівці з багатьох районів області. Водночас, думаємо, що, на прохання обласної влади, Закарпатська єпархія РПЦ стягнула сюди ж на підтримку Товариства карпатських русинів, яке далі вимагало автономії для Закарпаття, значну кількість священиків та активістів православних громад. Керівником пікету був о. Димитрій Сидор. Втім чимало православних, розібравшись із ситуацією та не захотівши бути маріонетками, "повтікали з площі" [78].
 
15 жовтня VІІ сесія Закарпатської облради, розглянувши всі питання, які були внесені до порядку денного і, таким чином, вичерпавши його, завершила роботу, про що було зроблено оголошення [68].
 
Протистояння продовжувалося у деяких районах. Так, на 17 жовтня було призначено сесію Рахівської районної Ради. За день до неї – 16 жовтня Рахівський Рух розпочав пікетування адмінбудинку районної Ради під вимогою її саморозпуску. Воно продовжилося і наступного дня. У залі засідань цю вимогу підтримали ряд демократично налаштованих депутатів, зокрема, Ю. Липчак, В. Волічак, директор Великобичківського лісокомбінату В. Брехлійчук. Сесія була змушена прийняти рішення про проведення навесні 1992 р. дострокових виборів Рахівської районної Ради [50].
 
Хоча, начебто, VII сесія Закарпатської обласної ради була закрита, 31 жовтня 1991 р., неочікувано, із порушенням регламенту, скликається п'яте засідання сесії. За цей час відбувся спад акцій протесту з боку національно-демократичного табору. Сепаратисти ж використали час для гуртування сил та агітації. Газети продовжують публікувати їх, заяви з вимогою автономії, причому, часто доволі українофобського та антидержавного характеру [28; 44; 32]. Оголошується про утворення нових організацій, що перебувають на сепаратистських позиціях — Асоціації нерадикальних демократів та Демократичної ліги національностей Закарпаття [44; 58].
 
На початку засідання головуючий І. Грицак повідомляє, що ряд депутатів обласної Ради звернулися з вимогою скликання сесії Закарпатської обласної Ради, з метою необхідності ухвалення рішення про проведення 1 грудня 1991 р. обласного референдуму із питанням про автономний статус Закарпаття [10, 1 – 2, 187].
 
У дискусії, яка розгорілася, голова "Демократичної платформи" М. Тиводар намагався переконати, що повернення до розгляду питання про статус Закарпаття суперечить рішенню сесії від 2 жовтня, за яким це питання вирішено розглядати лише після його вивчення створеною для цього комісією [10, 4]. Однак на позицію номенклатурно-сепаратистської більшості це не вплинуло, як і не вплинуло те, що у Закарпатську обласну Раду телефонував перший заступник Голови Верховної Ради України І. Плющ та просив рішення про проведення обласного референдуму 1 грудня 1991 р. не приймати [10, 22].
 
Позаяк сепаратистський табір мав абсолютну більшість у обласній Раді (а пікетувальників не було), нею було ухвалено (65 голосів "за", 3 – "проти", утримався – 1, а 12 депутатів, у т. ч. – 11 "демплатформівців", не голосували) рішення "Про проведення обласного референдуму". Громадянам Закарпаття пропонувалося відповісти на запитання: "Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус автономної території, як суб'єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?" [10, 83 – 84, 187]. Як підмітив у своїй статті О. Мишанич, яка вийшла через три тижні у "Літературній Україні", "треба справді не поважати свій народ..., аби запропонувати йому такий по-єзуїтському складений текст, в якому фактично зведено докупи три запитання, на які треба дати одну відповідь" [48].
 
Отож, можна вважати, що на засіданні сесії 31 жовтня номенклатура взяла реванш за 27 вересня, 1 та 2 жовтня, де вона під тиском Руху, "Демплатформи", пікетників, мітингувальників та голодуючих змушена була відступати. Незабаром із Верховної Ради України, як зазначалося вище, повідомили, що Верховна Рада правових підстав для призначення дочасних виборів Закарпатської обласної Ради народних депутатів не має. Тому перевибори не відбулися, а 24 січня 1992 р., на першому засіданні дев'ятої сесії Закарпатської обласної Ради народних депутатів, голосами більшості, головою Закарпатської обласної Ради та Закарпатського облвиконкому було обрано Михайла Країла [65; 47].
 
Готуючись до обласного референдуму, сепаратисти розгорнули шалену агітацію за автономію. Протистояння таборів продовжилися. Депутатська група "Демократична платформа" направила звернення до голови Верхової Ради України Л. Кравчука. Його підписали М. Тиводар, Л. Караванська, М. Джанда, І. Мокрянин, Ф. Пожар, І. Габор, М. Дзямко, І. Гайналь, І. Савчук, Х. Петрище, Є. Деркач. У зверненні вказувалося на антиконституційність і надзвичайну небезпечність для краю та України прийнятого обласною Радою рішення, висловлювалося сподівання "почути рішучий і справедливий голос на захист... України" та що Президія Верховної Ради України відмінить рішення про проведення обласного референдуму [72].
17 листопада 1991 р. в обласному музично-драматичному театрі відбувся, організований Рухом "Форум інтелігенції Закарпаття", який рішуче виступив проти сепаратизму [16]. На місцях Рух намагався провести роботу, щоб місцеві ради відмовилися проводити на своїй території обласний референдум. Хоча рішення про таке прийняла лише Косівськополянська сільська рада (Рахівського району), однак резонанс був значним [55]. 
 
В результаті звернень українських демократів, серйозні побоювання стосовно небезпеки розвитку подій у Закарпатті з'явились і в Президії Верховної Ради України. Там отримали як зазначену заяву одинадцяти обласних депутатів, так і заяви-звернення з протестом проти обласного референдуму про автономію Закарпаття від обласних організацій НРУ, ТУМШу та ін. [54; 48].
 
Тому, коли через три дні після форму закарпатської інтелігенції, кандидат у Президенти України, Голова Верховної Ради України Л. Кравчук, у ході передвиборного турне, 20 листопада побував в Ужгороді, то "порадив" на зустрічі із депутатами Закарпатської обласної Ради поміняти у бюлетені обласного референдуму слово "автономія" на слова "самоврядна територія". Номенклатурне керівництво області, котре із радянських часів звикло "рекомендації" начальства беззаперечно виконувати, у цей же день слухняно скликало позачергову сесію обласної ради, яка внесла відповідну зміну у бюлетень [6, 1 – 13; 73; 42; 62].
 
Інше, що ймовірно вплинуло на позицію сепаратистів, похитнувши їх впевненість у вседозволеності, було і те, що незадовго до візиту Л. Кравчука, в області нелегально були розповсюджені листівки із достатньо радикальним змістом, підписані "українськими патріотами Закарпаття" [51, 141 – 142, 197]. Її примірник передали Л. Кравчуку, який він зачитав на зустрічі з депутатами. Хоча крайовий провід НРУ, офіційно відмежувався "від спроб поширення" через організацію даних листівок, ситуація сигналізувала про можливість переходу її в іншу, доволі радикальну площину [29].
 
Зміною словосполучень у бюлетені втрачався "автономний" сенс проведення референдуму, позаяк Закарпатська, як і будь-яка інша область і без цього була "самоврядною територією, суб'єктом у складі України та не входила в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення". Хоча у наступному році владна номенклатура докладала неймовірних зусиль, щоби щось вийшло із "самоврядного статусу" Закарпаття, зокрема, через обласну Раду приймала найрізноманітніші звернення, ухвалювала проекти законів України, змін до Конституції України, стосовно цієї самоврядності, задовольнити політико-сепаратстські амбіції їй не вдалося (цікаво, що від групи рухівців у Верховну Раду України поступали альтернативні проекти законів України) [61; 27; 69; 26].
 
Таким чином, сепаратистські сили Закарпаття на даному, причому чи не найбільш небезпечному етапі своєї антиукраїнської діяльності, програли державницьким силам. Безсумнівно, що це стало можливим лише у результаті напруженої боротьби з сепаратизмом українських націонал-демократів, об'єднавчим центром для яких була Закарпатська крайова організація НРУ. Те, що Закарпаття не стало "другим Кримом", є їхньою безсумнівною заслугою. Тому можна говорити про певний успіх українських демократичних сил області у боротьбі за збереження соборності України восени 1991 р. та з намаганнями сепаратистів відколоти Закарпаття в якесь автономне утворення, перетворити його на зону напруги, яку б використовувала з метою дезінтеграції Української держави, ще й агентура іноземних держав.
 
Водночас, загальний результат політичних протистоянь між Рухом, іншими націонал-демократичними організаціями з одного боку та номенклатурною владою з іншого, восени 1991 р. усе ж таки більше був на користь останньої. Хоча "автономізація" Закарпаття – не пройшла, однак номенклатура змогла втриматися при владі в області. "Зміни владних еліт" не відбулося. Боротьба із сепаратизмом залишатиметься для Руху актуальною ще впродовж багатьох років.
 
 
 
1.   Білан Л. Крах ери ленінізму, крах ери комунізму / Л. Білан // Молодь   
      Закарпаття. – 1991. – 7 вересня.
2.   Бокій В. Від небуття до відродження / В. Бокій // Молодь Закарпаття. –
      1991. – 14 вересня.
3.   Вимоги до Рахівської районної Ради народних депутатів, прийняті 15
      вересня 1991 року // Голос Мараморощини. – 1991. – Жовтень.
4.   Виступ В'ячеслава Вязмітінова, першого заступника прокурора  
      Закарпатської області на сесії обласної Ради // Новини Закарпаття. – 1991.   
      – 5 жовтня.
5.   Витяг із резолюції загальноміського мітингу жителів Рахова та
      загальноселищного мітингу жителів Великого Бичкова від 25 серпня 1991  
      року // Голос Мараморощини. 1991. – Серпень — вересень.
6.   Відомчий архів Закарпатської обласної державної адміністрації (далі –
      ВАЗОДА) Ф. 195. Оп. 14. Спр. Протокол восьмої позачергової сесії Закар-   
      патської обласної Ради народних депутатів двадцять першого скликання  
      та рішення прийняті сесією від 20 листопада 1991 року. — 13 арк.
7.   ВАЗОДА.—Ф. 195. Оп. 14. Спр. Протокол сьомої позачергової сесії
      Закарпатської обласної Ради народних депутатів двадцять першого
      скликання (перше засідання) та рішення прийняті сесією від 27. 09.1991. –
      207 арк.
8.   ВАЗОДА.— Ф. 195. Оп. 14. Спр. Протокол сьомої позачергової сесії
      Закарпатської обласної Ради народних депутатів двадцять першого
      скликання (друге засідання) та рішення прийняті сесією від 1 жовтня 1991
      року. – 141 арк.
9.   ВАЗОДА.— Ф. 195. Оп. 14. Спр. Протокол сьомої позачергової сесії
      Закарпатської обласної Ради народних депутатів двадцять першого
      скликання та рішення прийняті сесією (третє засідання) від 2 жовтня 
      1991. – 88 арк.
10. ВАЗОДА.— Ф. 195. Оп. 14. Спр. Протокол сьомої позачергової сесії
      Закарпатської обласної Ради народних депутатів двадцять першого
      скликання та рішення прийняті сесією (п'яте засідання) від 31 жовтня
      1991. – 257 арк.
11. Відповідь на "Заяву державних та громадсько-політичних організацій
      "2+7", а саме: комуністів М. Волощука, В. Химинця, І. Лутака, В.
      Приходька, Х. Печкевич, В. Зарембо, В. Мацоли" // Карпатський край. –
      1991. — 27 серпня.
12. Вовк Б. Коли сліпий поведе сліпого... / Б. Вовк // За вільну Україну. –  
      1991. — 27 серпня.
13. Вставайте за демократію // Карпатський край. – 1991. – 3 вересня.
14. Голос історії // Карпатський край. – 1991. — 27 серпня.
15. Декларація Товариства карпатських русинів про повернення Закарпатсь-
      кій області статусу автономної республіки // Молодь Закарпаття. –       
      1990. – 3 листопада.
16. Держава, незалежність, культура // Новини Закарпаття. – 1991. – 19
      листопада.
17. Державний архів Закарпатської області (далі — ДАЗО). — Ф. П-1. Оп. 36.
      Спр. 9. Протоколы №№ 10, 11, 12, 13, 14 заседаний бюро обкома
      Компартии Украины с приложениями. — 1991 г. — 61 арк.
18. ДАЗО.— Ф. П-1. Оп. 36. Спр. 9. Протоколы №№ 10, 11, 12, 13, 14
      заседаний бюро обкома Компартии Украины с приложениями. — 1991 г.
      — 61 арк.     
19. ДАЗО.— Ф. 93. Оп. 23. Спр. 43. Протоколи № 19, 21 засідання 
      координаційної ради ЗМДС (ЛКСМУ) з додатками. — 1991 р.– 30 арк.
20. ДАЗО.— Ф. 2635. Оп. 1. Спр. 13. Маніфест Рахівської районної
      організації Народного Руху України до жителів Рахівщини 21 серпня
      1991 року і звернення до закарпатців щодо проведення референдуму 1
      грудня 1991 року. – 1991 р. – 2 арк.
21. ДАЗО.— Ф. 2635. Оп. 1. Спр. 16. Протоколи конференцій Закарпатської
      крайової організації Руху з додатками (м. Ужгород). – 12 січня 1992 р. –
      15 листопада 1992 р. – 139 арк.
22. Диба О., Комарницький В. Компроміс / О. Диба, В. Комарницький //
      Новини Закарпаття. – 1991 – 5 жовтня.
23. До Верховної Ради Української РСР, до громадян Ужгорода //
      Карпатський край. – 1991. — 27 серпня.
24. Доповідь голови обласної Ради народних депутатів М. Ю. Волощука //
      Новини Закарпаття. – 1991. – 1 жовтня.
25. Жирош І. Русини за суверенну Підкарпатську Русь / І. Жирош // Новини
      Закарпаття. – 1991. — 19 вересня.
26. Закон України "Про самоврядне Закарпаття". Проект // Новини
      Закарпаття. – 1992. – 22 лютого.
27. Закон України "Про спеціальну самоврядну адміністративну територію
      Закарпаття". Проект // Новини Закарпаття. – 1992. – 1 лютого.
28. Заява // Новини Закарпаття. – 1991. – 15 жовтня.
29. Заява проводу Руху // Карпатська Україна. – 1991. – 27 листопада.
30. Звернення // Карпатський край. – 1991. – 24 вересня.
31. Звернення до жителів Закарпаття // Карпатський край. – 1991. — 10
      вересня.
32. Звернення до жителів нашої землі // Молодь Закарпаття. – 1991. – 12
      жовтня.
33. Звернення до чесних громадян Закарпаття // Карпатська Україна. – 1991.
      — 7 вересня.
34. І гряне грім демократії // Карпатський край. – 1991. – 1 жовтня.
35. Ідоли сходять з постаментів... А життя продовжується // Новини
      Закарпаття. – 1991. – 3 вересня.                 
36. Ільницький В., Диба О. Волощук зробив свою справу?.. / В. Ільницький, О. Диба // Новини Закарпаття. – 1991. – 2 жовтня.
37. Ільницький В., Диба О. Протистояння триває / В. Ільницький, О. Диба //
      Новини Закарпаття. – 1991. – 3 жовтня.
38. Ключевський Ю., Долгош І. Спаса 19, серпня 1991 року, м. Ужгород / Ю.
      Ключевський, І. Долгош // Карпатський край. – 1991. — 27 серпня.
39. Косівський В. Липове рішення / В. Косівський // Голос Мараморощини. –
      1991. – Серпень — вересень.
40. Коцур І. Пірова перемога / І. Коцур // Карпатський край. – 1992. – грудень
      (№ 38).
41. Коцур І. Площа Народна, 27 вересня / І. Коцур // Карпатська Україна. –
      1991. – 5 жовтня.
42. Леонід Кравчук – на Закарпатті // Новини Закарпаття. – 1991 – 21 
      листопада.
43. Литвин В. Політична арена України. Дієві особи та виконавці / В. Литвин.
      — К: Абрис, 1994. — 495 с.
44. Майороші І. Міркування про автономію / І. Майороші // Новини
      Закарпаття. – 1991. – 15 жовтня.
45. Мер Ужгорода Еміл Ландовський: така обласна Рада не має право
      існувати // Карпатський край. – 1991. — 10 вересня
46. Миколишин І. Площа Народна, 2 жовтня... / І. Миколишин // Карпатська
      Україна. 1991. – 5 жовтня.
47. Михайло Країло – голова обласної Ради та облвиконкому // Новини
      Закарпаття. – 1992. – 25 січня.
48. Мишанич О. Обережно – автономія! / О. Мишанич // Літературна
      Україна. – 1991. – 21 листопада.
49. Міжнародна конференція із прав людини // Молодь Закарпаття. – 1991. –
      21 вересня.
50. Оглядач // Голос Мараморощини. – 1991. – Листопад.
51. Піпаш В. Народний Рух України як форма національно-визвольної
      боротьби українців на зламі 80–90-х років ХХ століття: закарпатський
      регіональний аспект / Піпаш В. В. – Ужгород : Гражда, 2008. – 216 с.
52. Позачергова сесія обласної Ради // Новини Закарпаття. – 1991. — 28
      вересня.
53. Позачергова сесія обласної Ради народних депутатів розпочала роботу //
      Новини Закарпаття. – 1991. — 1 жовтня.
54. Президії Верховної Ради України // Молодь Закарпаття. – 1991. – 23
      листопада.
55. Прес-центр обласної Ради повідомляє // Новини Закарпаття. – 1991. – 26
      листопада.
56. Про культові споруди області // Новини Закарпаття. – 1991. – 29 серпня.
57. Про статус Закарпаття у складі незалежної України // Новини Закарпаття.  
      – 1991. – 8 жовтня.
58. Програмна заява Демократичної ліги національностей Закарпаття //
      Карпатський край. – 1991. – 12 листопада.
59. Проект Постанови Верховної Ради Української РСР "Про вибори голів
      місцевих Рад народних депутатів" // Карпатський край. – 1991. — 27
      серпня.
60. Резолюція мітингу карпатських русинів з питань національного
      відродження русинського народу і відновлення статусу підкарпатського
      краю // Молодь Закарпаття. – 1991. – 14 вересня
61. Рішення дев'ятої сесії обласної Ради народних депутатів від 24 січня
      1992  р. про звернення до Верховної Ради України "Про внесення змін і
      доповнень до Конституції України" // Новини Закарпаття. – 1992. – 30   
      січня.
62. Рішення позачергової восьмої сесії обласної Ради народних депутатів //
      Новини Закарпаття. – 1991 – 21 листопада.
63. Розпорядження голови Закарпатської обласної Ради народних депутатів
      "Про перенесення строку проведення позачергової сесії обласної Ради
      народних депутатів" // Новини Закарпаття. – 1991. – 31 серпня.
64. Розпорядження заступника голови Закарпатської обласної Ради народних
      депутатів // Новини Закарпаття. – 1991. – 28 серпня.
65. Русин Г. Сумно... / Г. Русин // Карпатська Україна. – 1991. — 13
      листопада.
66. Ряшко М. Гімн демократії і свободі! / М. Ряшко // Карпатський край. –
      1991. — 27 серпня
68. Сесія завершила роботу?.. Рада склала повноваження?.. // Молодь
      Закарпаття. – 1991. – 19 жовтня.
69. Сесія обласної Ради народних депутатів // Новини Закарпаття. – 1992. – 7
      березня.
70. Сесія продовжує роботу // Новини Закарпаття. – 1991. – 3 жовтня.
71. Сесія, голодівка  // Молодь Закарпаття. – 1991. – 5 жовтня.
72. Сподіваємося почути рішучий і справедливий голос на захист... України
      // Новини Закарпаття – 1991. — 13 листопада.
73. Такі короткочасні відвідини // Молодь Закарпаття. – 1991. – 23 листопада.
74. Танюк Л. Монологи: театр, культура, політика / Л. Танюк. — Харків :
      ФОЛІО, 1994. — 383 с.
75. Телеграма // Голос Мараморощини. – 1991. – Листопад.
76. Терновець О. Пристрасті навколо пам'ятника / О. Терновець // Новини
      Закарпаття. – 1991. — 25 вересня.
77. То революції, то резолюції // Карпатська Україна. – 1991. – 23 жовтня.
78. Тодер В. Вмішуються політику / В. Тодер // Голос Мараморощини. –
      1991. – Листопад.
79. Тячів // Народна газета. – 1991. – Вересень.
80. Угода про створення Закарпатського блоку "Демократична Україна" //
      Карпатський край. – 1991. — 3 вересня.
81. Українські Карпати: матеріали міжнародної наукової конференції
      "Українські Карпати: етнос, історія, культура" (Ужгород, 26 серпня – 1
      вересня 1991 р.). – Ужгород : Карпати, 1993. – 610 с.
82. Фотомонтаж А. Едельмана // Карпатський край. – 1991. — 27 серпня.
83. Хто на якому був боці? // Голос Мараморощини. – 1991. – Жовтень.
84. Чубан І., Ряшко М. І знову позачергова / І. Чубан // Карпатський край. –
      1991. – 3 вересня.
85. Щоденник голодувань групи депутатів та активістів демократичних     
      організацій Карпатської України (27 вересня 1991 р.) // Карпатська  
      Україна. – 1991. – 5 жовтня.
Володимир Піпаш, Закарпаття онлайн.Блоги
22 вересня 2011р.

Теги: путч, незалежність, автономія, русин

Коментарі

карпаторосс 2011-09-25 / 22:11:00
За автономию Подкарпатской Руси нужно бороться и твердо стоять на своем.
А наше местное начальство - трусливое, как зайцы, и всегда "прогиналось": перед Будапештом, перед Прагой, перед Москвой, перед Киевом.
А простому русину, заботящумуся каждый день о хлебе насущном - сосвсем не до этого.

Андрій 2011-09-25 / 21:00:00

У нас нема часу на гру в кота і мишу. Коментар видалено. Адмін

Андрій 2011-09-25 / 16:33:00

2 Андрій, 25.09.2011 14:09


Я ніколи нікому не хамив. Мої батьки були інтелігентні люди з Мукачівського району, там я зараз і проживаю.


Про мою вихованість не слід турбуватися.


Ми не маємо підстав сумніватися в інтеліґентності ваших батьків - виключно в вашій. Про Відень, думаємо, вам зрозуміло. Щодо власної вихованості турбуйтеся самі, ми ж лише вживаємо відповідних заходів у разі, якщо ви демонструєте протилежне. Адмін

2011-09-25 / 15:04:00
2 Андрій, 25.09.2011 14:09

Андрію, загалом цікавий запис був , але у 1991 році УЗУРПОВАНА регіональна влада на Подкарпатті була саме ким фізичною або юридичною особою ?

Андрій 2011-09-25 / 14:09:00

Ви не хочете знайти собі в себе у Відні якийсь сайт, на якому ви могли би дописувати під різними нікнеймами, і хамити Адмінові? Адмін


 

добрак 2011-09-25 / 11:45:00
Яку ще автономыю хочете? Є царствующа династія Балог, є правляща пртия, є новинки, є язик, є мадярські прапоре, турул, зимля у приватный власносты нових Шенборнів. Що ще треба?

2011-09-25 / 11:40:00
файник коментар був у Подакарпатця, цікаві питання порушував, шкода, що його видалили. Піпаш ніколи правду про роль КГБ не напише.


2 добрак, 24.09.2011 23:48

Україна , а точніше правлячі нею юдобільшовики вкрали нашу автономію, за яку у 1991 році цілком легально проголосувала значна більшість населення Подкарпаття , а не тільки виключно мадяри.

Тому , добраку , залиште собі те "мадяронство" пуджати таких недалеких як ви.

добрак 2011-09-24 / 23:48:00
Елемір, кончай со свими приколами с автономиями. Ти задрал уже своими мадяронскими провокациями.

добрак 2011-09-24 / 23:48:00
Елемір, кончай со свими приколами с автономиями. Ти задрал уже своими мадяронскими провокациями.

Українець 2011-09-23 / 22:04:00
Володимир Піпаш, чи він залежить від закордонних грантів, чи він просто «на бронепоїзді», мабуть не здатний уяснити простих речей. Що сіоно-більшовики, що сіоно-рухівці – одна мафія, котра експлуатує святі патріотичні почуття простих людей, які велися і, на жаль, ведуться на яскраві лозунги. Політологи полюбляють підкреслювати свою значимість широким розмаїттям бібліографічних джерел. Це, як кажуть в народі, «понти для приїжджих». Не потрібно кількості. Потрібна якість. Рекомендую п. Володимиру почитати українських, російських та західних конспірологів, расологів і генетиків (Микола Сенченко, Ентоні Саттон, Ральф Еперсон, Юрген Граф, Неста Вебстер, Ян Ван Хельсинг, Володимир Істархов, Григорій Климов, Володимир Авдєєв, Микола Островський тощо). Будь-який дослідник, який використовує зазначені у дужках джерела інформації – заслуговує на справжню академічну та людську повагу.

Ember Zoltán 2011-09-23 / 20:42:00

Автономия как раз не сепаратизм. Пример на территорильную авт.: Южный-Тирол (Италия), Гагаузия (Молдова). Пример на культ. авт.: Швеция, Финнляндия.

Сепаратизм это: Приднестровя, Косово.

Раньше или позже Украина должна будет предоставить какую то автономию для нашей области. Она актуальна как минимум с 1920 года!

2011-09-23 / 18:43:00
Що а дурня у "подпаркатця". Наплів... "сім коробок вовни"... аж закінчуючи "репресіями" проти проф. Трояна. Котрий на той час уже був... на тому, іншому світі...

подкарпатец 2011-09-23 / 18:09:00

Тролінг. Тут не тема вашої ненависті до галичан і всього українського. Коментар видалено. Адмін


Володимир Піпаш
Публікації:
/ 16Півжиття тому…
/ 6"Що далі?". Продовження
/ 4А що далі?
/ 105Преосвященний владико, схаменіться!
/ 51Якби не він, не було б незалежності Карпатської України
/ 1В'ячеслав Чорновіл: яким ми його запам'ятаємо
/ 2Презентація книжки про владику Маргітича
/ 4Фестивалеві "Гуцульська бринзя" – "Живу ватру"
/ 87Влада Ужгорода вважає, що місто розташоване на "на угорських етнічних землях"
/ 37"Ви не вмрете, єпископе Іване..."
/ 13Мукачівському військовому ліцею слід присвоїти ім'я начальника Генштабу "Карпатської Січі"
/ 12Просвіта мусить бути Берегинею українства
/ 80Чи може відвертий українофоб очолювати історичний факультет УжНУ?
/ 4Гілочка свяченої верби із Мюнхена
/ 9Нинішнім очільникам України загрожує людський гнів та перспектива горіти у пеклі
/ 21Закарпатський осередок "Просвіти" просить Порошенка припинити цькування українських патріотів
/ 19Офіційний гімн учасників війни з Росією
/ 2Відзначимо річницю початку Революції Гідності
/ 2РУХ і Рата. Вячеслав Максимович перевертався би…
/ 3Влада: курс на контреволюцію?
/ 4Найгірше, що може допустити організатор протестних акцій – це втратити здоровий глузд
/ 43Два села та 558 вулиць, площ і провулків на Закарпатті мали би змінити назви
Вшановуємо ветеранів, молимося за загиблих, але Другу світову війну слід завершувати і у головах людей
/ 29А чи потрібна така «Просвіта», яка не веде до «Храму»?
/ 4Війна на Сході України є війною із захисту Цивілізації від агресії Варварства
» Всі записи