Синдром набутого совістедефіциту паралізує українську владу

Щоправда, було з цього приводу доручення прем'єра М.Азарова. У неділю, 15 травня, чиновники мали приспустити Державний прапор України на будинках органів державної влади та забезпечити проведення за участю представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування мітингів-реквіємів, покладання вінків і квітів до пам'ятних знаків, місць поховання жертв політичних репресій. До того ж органи виконавчої влади мали вжити додаткових заходів щодо соціального захисту реабілітованих громадян, які зазнали політичних репресій. Судячи з усього, місцева влада Закарпаття це доручення прем'єра відверто проігнорувала. Незважаючи на те, що у жорнова тоталітарної системи у різні роки потрапило немало і закарпатців, про офіційні заходи за участі голів обласної ради І.Балоги та ОДА О.Ледиди не повідомляється. В усякому випадку, сайти обласної ради та ОДА про участь керівників області у скорботних подіях скромно умовчують. З цього можна зробити висновок, що урядовий документ від самого початку був прийнятий лише про людське око. Насправді ж ніхто і не збирався проводити мітинги-реквієми, а тим паче "вживати заходів щодо соціального захисту реабілітованих громадян".

Зрештою, чекати чогось більшого від нинішньої української влади було годі. Та вражає не стільки спотворена мораль її представників в оцінці нашої недавньої історії, скільки цинічне ставлення до нинішніх суспільних подій. Сам М.Азаров наголошує на необхідності винести уроки з тих трагічних подій, аби переслідування невинних людей ніколи не могли повторитися, і водночас його уряд активно переслідує не згідних з антинародною політикою влади, як от арешти організаторів осіннього податкового Майдану, яким  брутально "шиють" сотні тисяч збитків за нібито зіпсуту київську бруківку, жорстоко розправляються з учасниками акції Гніву.

Що казати про простих громадян – "маленьких українців": днями минає півроку, відколи влада тримає у в'язниці політика з далеко не найгіршою репутацією Ю.Луценка за сміховинними як для сьогоднішніх українських реалій звинуваченнями. Дуже шкода, що соціологи не проведуть опитування, скільки відсотків громадян України вірять у правдивість цієї версії прокуратури. За такої ситуації дивує майже суцільна байдужість провідних політиків, культурних і духовних лідерів країни. Двадцять років тому, коли у наметах на граніті майдану Незалежності голодували студенти-патріоти (двоє з них – О.Доній і В.Кириленко нині є народними депутатами), саме такий Вчинок Олеся Гончара мав вирішальний вплив на рішення влади. Нині потужний голос так званих моральних авторитетів та апелювання до світової спільноти могли б уберегти життя та здоров'я Ю.Луценку, адже зрозуміло, що вдатися до такого самозгубного кроку, як це він чинить нині, може тільки людина, доведена до повного відчаю від тотальної несправедливості. Тож невже з Олесем Гончаром відійшла в інший світ уся совість української нації?

Сучасна українська влада невиліковно хвора – це факт. Хвора на синдром набутого ще у радянські часи і відчутно прогресуючого у наші дні дефіциту елементарної совісті у ставленні до мільйонів своїх громадян та маніакальне переслідування політичних опонентів. Вилікувати ж цю небезпечну недугу можна тільки звільнившись від іншої спадкової хвороби – суспільної байдужості народу.

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ

Теги: влада, совість, акція, нація

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати