Закарпатська соціалістична хата в Києві

Вирішили і збудували "Соціалістичне село"  в цьому музеї. Кожна область побудувала свою, характерну для регіону хату, проект якої затверджувався на засіданнях обкому КПУ. Перед нашою, закарпатською хатою у музеї стоїть табличка з написом: "Закарпатська область, с. Барвінково". От ця хата і є турботою нашого земляцтва в Києві, коли два-три рази на рік ми, київські закарпатці, збираємо "виїзне засідання Ради земляцтва" в Пиро-гові, щоби навести в хаті і навколо неї марафет...     Останнє таке засідання - толока - відбулось в суботу, 14-го травня ц.р., коли зібрались в Пи-рогові всі зареєстровані в Києві земляцтва для наведення порядку в своїх соціалістичних хижах. Адже всі ці хижі були побудовані "ударними темпами", майже без фундаментів і пивниць, а так завжди сирі, облуплені, а навколо - зарослі... Перед нашою хатою було посажено аж сім смерек (як-не-як, ми не можемо без рідної смереки!), які повиростали і затінили весь  фасад хижі, що і призвело до "96-процентнеої" вологи і хаті. Добре що наші земляки, зокрема міністри-депутати  не тільки гарні і розумні, але і спритні і вже років зо три тому пообрізали гілляки до самої макуш ки і тепер наші смереки "високі та стрункі" (без ямки, звичайно, на бороді), а хижа наша в серед-дині майже висохла. А пан С.Аржевітін зі своєї мізерної депутатської зарплати виділив досить пристойну суму грошей і заново побудував нові гарадичі і ганок біля хати. Тепер туди можна по-людськи зайти і не боятися вивихнути чи, не дай Боже, зламати ногу... Так і живемо і повністю спростовуємо несправедливо приписуємо українцям поговірку - "моя хата з краю..." Наша барвінкова хата в Прирогові не з краю, а посередині соцсела і дуже файно виглядає...                   

А тепер, в цю суботу на "виїзне засідання" зібралось нас не так і багато, людей зо тридцять, - серед них міністри-депутати, генерали-професори, студенти-аспіранти, родини Климпушів, Мікуліних, Аржевітіних, Жолобчуків і багато інших холостих і нежонатих...І всі дружно взялись за роботу і почистили двір і за двором, одного тільки хворосту і сухого руща "начистили " десь на три вантажівки, бо одні тільки клени, акації, обліпихи, бузки і де-не-де смереки так захаращили "заспинне" подвір'я садиби, що всі ці "зелені легені" перетворились в непролазну хащу. Адже з часів соціалізму (розвинутого, здається) ця місцевість не бачила топора чи пили. Добре, що наш Голова С.Аржевітін змотався кудись (не в Колочаву!) і привіз гарну бензопилу і нашим хлопцям прийшлось стати вправними лісорубами (правда, далеко не Іванами Чусами) і почистити густу соціалістичну хащу. Гірше було з травою, яка за гарної погоди виросла майже до... (купилам сі нагавіці уд коліна до гузиці...). Була одна ґаздівська  (від музею) коса - тупа і хлипава, звичайно, не клепана (згадалась наша коломийка - "Котра коса не  клепана, не хоче косити, котра жона...і так далі, не хоче робити...") І цією косою вдалось не скосити, ні, а обскупсти траву у подвір'ї. Бо у музею немає коштів на різний там інвентар, бо і зараз іде спір (може вже закінчився?), кому належить музей - Нац. академії наук України, чи вже Мінкульту ? Бідний наш земляк директор музею професор П.М.Федака, який очолив заклад в "перехідний" період, коли різні групи і угрупування борються не за музей по суті, а за землі музею і навколо нього... Адже це майже в центрі Києва і там прекрасна природа і ландшафти, кому не хочеться мати тут ще одне власне "коттеджне містечко"... Наше земляцтво і наші впливові земляки стараємось якось допомогти пану П.Федаці, але у нього є наші же (закарпатські) заступники, вони в Києві недавно і перенесли методи "співпраці" з області до столиці. Жаль, але гадаю, що це скоро закінчиться.       

Вже десь годині о третій-четвертій наша молодіжка під орудою Магея і Шиндри докумекали, що робота хоч і "облагараживает" людину, а їсти все таки хочеться, тим більше, що і  "старики" від легкої втоми поопускали руки і  все більше і частіше стали никати у бік наших файних дівчат, які в "польових умовах" спритно нарізали сало-ци- булю і розливали холодні чаї у пластикові погари. Ніхто з присутнійх і не здогадався, що прийдеться сьогодні випити цього холодного чаю і за успішний захист докторської дисертації Голови нашого Товариства С.Арженвітіна. Вітаємо, пане Станіславе!    

Дуже хочеться, щоби наші хати, де би вони не були, були завжди чисті, затишні і щоби в них жили щасливі люди і сміялися багатоголоссям здорові і розумні діти. Адже ми - закарпатці! 

Теги: хата, музей, експонат

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати