МОЇ 15-е і 15-е БЕРЕЗНЯ

Так, середа, 15 березня 1939 р. рано-вранці, десь годині о 4-й, на початку 5-ї нянько, невдово-лено кряхтячи, прокинувся від стука ніби в шибки вікна, вибіг з хати щоби "накричати" на мого вуйка-Ферчу - чого він, Ферчо, так рано будить нянька, адже домовились, що до олуйниці поїдуть нашим возом десь о 6-й. Але на дворі ніякого Ферчі не було, а "стук" продовжувався, і все частіше- частіше. з невеликими переривами... Батько вбіг до хати і всіх нас розбудив, схвильовано сказавши, що то стріляє "гийппушка" з боку Мадярщини і щоби ми не виходили на двір і не підходили до вікон і дверей, бо можуть нас застрелити... А Мадярщина тоді, з осені 1938 р., була в сусідньому селі, нині Чорнотисові, яке від нашого села Сасова знаходиться менше ніж за кілометр. А вже десь об 11-й - 12-й годині мадяри були у нашому селі, рухались пішки не дуже "впорядкованою" колоною, одягнуті в саме різне вбрання, деякі з бородами зі зброєю то в руках, то на плечах... Один серед них попереду ніс мадярський прапор. Народ наш називав цих "без форми" терористами. Вони не стріляли, викрикували щось по-мадярськи (я тоді не знав угорської мови), а  наші старші люди-сусіди деякі з білими веретами на жердинах відповідали щось їм... Потім за "пішаками" йшли колони велосипедистів, але вже у військовій формі, після них вантажівки з гонвейдами з причепленими до машин гарматами...

Вже потім, набагато пізніше я знав, що була війна коло Хуста, а в літку старші хлопці, коли ми пасли корів в долині Тиси говорили, що хтось знаходив "утоплеників" в заводях Тиси... Це були розстріляні мадярами десь на Верховині наші січовики...

Якщо раніше, за чехів, на службі божій  у церкві співали три гімни - "Де домов мій" (чеський), "Над Татров сі бліска, громи діво біют..." (словацький) і наш - "Подкарпатские русины оставте глубокий сон...", то вже тепер, після 15 березня 1939 р. в церкві співали лише один гімн - "Isten ald meg a magyart..."  і т.п., що відомо з літератури... Всі ці гімни я знав напам'ять, нас вчили в школі, а гімн "Ще не вмерла Україна..." мене навчив двоюрідний брат Іштван, студент Хустської гімназії...

Друге 15-е -  це березень 1990 рік, коли знаменитий на той час Рух (я був членом тодішнього Центрального проводу Руху, очолював Колегію з питань екології) зібрав у Хусті тисячі людей зі всієї України на святкування річниці Карпатської України. Здавалось, що гостей у Хусті в ці дні було майже більше, ніж мешканців самого міста. Ночували ми хто-де: хто в готелі, хто в родичів-знайомих, хто просто в людей, які запрошували до себе абсолютно незнайомих, пригощали, радовались, а хто взагалі нігде і не ночував... Наступного дня після офіційних урочистостей в пере- повненому Будинку культури (на вулиці людей було в рази більше, ніж в залі) багатотисячна колона під синьо-жовтим морем прапорів з піснями поступово рухалась з міста до Красного Поля. Попере- ду колони несли Великий, свіжо-витесаний з карпатської смереки Хрест, який і встановили на Красному Полі і який був тут же освячений гуртом молодих священиків... На мітингу на Красному Полі з великим піднесенням виступали багато патріотів, серед них Драч, Павлично, Горинь , Яворівський, Дончик, багато-багато інших... Це було Велике свято, свято Українського народу, Красне Поле увійшло у душу і серце всіх присутніх там...

Ніхто тоді не знав, що через двадцять років це Поле, Святе Поле для кожного українця, буде виглядати як толока відсталого колгоспу... На жаль. "Маємо те, що зробили..."

м. Київ, 15 березня 2011 р.

Теги: Красне Поле, січовики, мадяри

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати