Та минає час і, виростаючи, про все забуваємо, підпорядковуємся чужим прагненням, власним прагматичним спонуканням, досить часто зраджуєм собі, своєму Я. Проте, може наступити момент, коли поверташся обличчям до себе колишньої і відчуваєш, що, незважаючи на всі успіхи і здобутки, саме цього "дитячого наївного" тобі зараз не вистачає для повного щастя і душевної втіхи.
Ось так і я. В дитинстві захоплювалась малюванням. Інколи настільки, що і не помічала, як розфарбованими виявлялись стіни в будинку, підлога, і я сама. Батьки проявили терплячість і розважливість, отож записали мене до художньої школи. Яку я із задоволенням відвідувала та успішно закінчила. Художником не стала, проте, здобула дар естетично пізнавати світ, відчувати енергію, милуватись та насолоджуватись його довершенністю.
Ще Арістотель писав: "Учитись малюванню потрібно не для того, аби стати художником, а щоб цінувати по-справжньому мистецтво".
Закарпаття — край сприятливий для творчості. Це сріберна земля - багата талановитими людьми, які живлять її соками своє коріння та натхнення. Отож, жагу до прекрасного мені було чим вгамовувати. Закортіло поділитись з оточуючими емоціями, враженнями, почуттями.
Зазвичай, ми поглинуті буденним життям і художні виставки відвідуємо, сидячи в кріслі перед телевізором. Оскільки більшість населення має необхідність регулярно звертатись у фінансові установи, вирішила: "Якщо гора не йде до Магомета, то він піде до першої". Так з'явилась Арт-галерея на пр.Свободи, 2. Ідея художніх виставок базувалась на бажанні зробити мистецтво доступним для кожної людини, популяризувати національний живопис, ознайомити з перлами творчого Закапаття.