Каламутні води української феміди

Нещодавно мені також довелося зануритись в каламутні води нашого правосуддя. Історія, про яку я повідаю, не є скаргою, чи воланням про допомогу, а швидше – це рекомендації до дії, як вистояти у ситуації, коли по відношенню до Вас застосовують метод «по беззаконню».

Якщо висновок суду першої інстанції є таким, що суперечить нормам законодавства та порушує права позивача чи відповідача, ті як правило, звертаються із скаргою на несправедливе рішення до вищестоящої інстанції, до прикладу, апеляційного суду. Проте, коли йдеться про порушення присяги судді, порушення вимог, передбачених Кодексом професійної етики судді та Законом України «Про судоустрій та статус суддів», є сенс повідомляти Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, котра має повноваження перевірити відповідність судді займаній посаді та притягнути його до дисциплінарної відповідальності. У моєму випадку довелось скористатись і першим, і другим способом відстоювання справедливості. Для ясності, додам, що представником закону, дії і рішення якого я оскаржувала, виявився суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Ротмістренко Михайло Володимирович.

Яким же був мій подив, коли незабаром довелось дізнатись: сучасні служителі Феміди, в особі секретаря судового засідання «при судді» Ротмістренко М.В., у відповідь, теж висловили «на свій манер» претензії, щодо моїх дій у приміщені суду, які на їхню думку свідчили «про глибоку неповагу до суду», як інституції.

Далі цікавіше, на прохання ознайомитись із протоколом про адміністративне правопорушення, котрий «освячував» вищезазначений «злочин», від мене просять заяву і рекомендують підійти наступного дня.

Дочекавшись вказаної дати, я нарешті тримаю у руках «таємничий» документ.

Ба! Виявляється події, про які у ньому йдеться, «сталися», аж дев’ять днів назад і я навіть встигла, за свідченнями автору протоколу, відмовитись від ознайомлення з останнім. А ще більше порадував штамп в правому куточку, із якого слідувало, що документ був чомусь зареєстрований через вісім днів після його складання.

Отримавши копію цього паперового дива, прямую вивчати Кодекс про адміністративні правопорушення та збирати докази своєї непричетності до протиправних дій. Процес поступово мене захоплює, а зміст вищезгаданого протоколу починає тішити. В котрий раз переконуюсь, бути власником диплому про юридичну освіту, не означає мати її. Тому адвокатські шанси є навіть у такого «технаря» з механіко-математичним факультетом «за плечима», як я.

Нарешті судний день! тобто безпосередній розгляд справи, щодо моєї «злісної неповаги до суду»:)

Перерахувавши усі, допущені при складанні процесуального документу, грубі порушення вимог закону, котрі ставляться до протоколу про адміністративне правопорушення та адміністративної справи в цілому, роблю паузу і констатую: «Секретар судового засідання вчинила неправомірні дії, оскільки, протокол щодо адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.185-3 КпАП України (прояв неповаги до суду) має право складати тільки судовий розпорядник (ч.7-1 ст.255 КУпАП). Тобто, по суті, це секретарське «ноу-хау» є «фільчиною грамотою».»

Гадаєте провадження по справі було закрите за відсутністю основного доказу - протоколу? Аж ні ! :) Український парадокс: матеріали адмінсправи з «липовим» документом відправили у непередбачений законом спосіб на доопрацювання. Ще й у резолютивній частині вказали, що рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

В силу послідовності, якщо уже починаєш справу, потрібно йти до кінця - я «ризикнула» все ж таки звернутись до апеляційного суду Закарпатської області:)

У вищестоящій інстанції гратися в безглузді, дріб’язкові «брудні війни» не стали. Враховуючи, що протоколу, оформленого належним чином, уповноваженою законом особою, як такого не існувало, що справи відносно адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.185-3 КУпАП повинні розглядатись протягом доби (ст.277 КУпАП), що існують чітко визначені види постанов по справі про адміністративні правопорушення (ст. 284КУпАП), що рішення міськрайонного суду можна оскаржувати, оскільки в даному випадку він фігурує, як суд загальної юрисдикції і не відноситься до категорії судів зазначених у положенні ст.221-1 КУпАП, провадження по справі по звинуваченню мене в «адміністративному злочині» було закрито.

Чи з власної ініціативи взялась за складання протоколу про адміністративне правопорушення секретар судового засідання? Риторичне питання. До неправомірних дій можуть спонукати різні чинники. Але завжди є право вибору і відповідальність за здійснене. Потрібно пам’ятати: меч Феміди двосічний, оскільки закон не тільки карає, але й попереджує. Отож наразі, щодо секретаря судового засідання мною подано позов про визнання її дій протиправними, як посадової особи органів державної влади та стягнення з неї коштів за завдану моральну шкоду.

В душі я по-доброму заздрю своєму сину, який вивчає в школі предмет «Правознавство» та розмірковую стосовно отримання третьої вищої освіти, юридичної. Адже, нерідко, ми миримось із неправомірними діями щодо нас, оскільки не знаємо в достатній мірі своїх конституційних прав, свобод та Законів України. Сьогодні є життєва необхідність у юридичній підкованості. Звісно, існують випадки, коли не достатньо безпосередніх знань законодавчої бази України і з’являється потреба в професіоналах-юристах, котрі мають чималий досвід, постійно вивчають судові практики і давно побудували та налагодили сітку особистих зв’язків і каналів «вирішення питань» у світі жерців Пантеону права та законопорядку. Проте, ні для кого не є секретом, що, на жаль, досить часто адвокатська участь зводиться до посередництва при передачі хабарів. У зв’язку з цим, українська адвокатура швидше нагадує касту стряпчих у середньовічних Англії чи Франції, котрі «клепали» справи сумнівної якості. Проте, це вже окрема тема і заслуговує на ґрунтовне дослідження та всебічне висвітлення.

Теги: суддя, ст.185-3, КУпАП, Ротмістренко

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати