Нещодавно, додав оптимізму і відчуття того, що я на вірному шляху, рейтинг популярності політичних, громадських і культурних діячів Закарпаття за результатами минулого 2010 року, який оприлюднив Закарпатський інформаційно-аналітичний центр.
У такі моменти краще розумієш концепцію дуалістичності світу. Те, що здавалось чорним та жорстким, може несподівано виявитись білим та пухнастим.
Отож, тепер дозволю собі сформулювати певні ознаки популярності:
1)Твоє ім'я починають безкоштовно згадувати в ЗМІ, не шкодуючи по декілька шпальт в одній газеті, складаючи міфи, вигадуючи неіснуючі кар'єрні посади та примарні шалені статки.
Лестить, що деякі журналісти старанно моніторять Інтернет-простір в пошуках моїх фото та інформації. Не знайшовши потрібного, проявляють віртуозну майстерність роботи в Photoshop.
При цьому, ти уже не знаєш, чи ображатись, чи сміятись, чи радіти безкоштовному піару та насолоджуватись "зростанням своєї значущості".
2) Інші, ніби респектабельні, проте заангажовані ЗМІ, проявляють підозрілу реакцію на твоє прізвище. Почувши його, у окремих редакторів очі наливаються кров'ю, ніздрі роздмухуються, як у бика під час кориди і вони із фанатичним завзяттям старанно витирають ненависне буквосполучення "Інна Конар".
3) Згадка про тебе викликає масу неоднозначних емоцій. Чого варті деякі коментарі під постами в моєму Блозі і не тільки у ньому.
На початку вони дивують. Інколи від цих "коментів" навіть коробить.
З часом, їх починаєш сприймати, як прояв чиїхось комплексів і образ за свою нереалізованість, що навіть може викликати сльозу та співчуття.
Врешті-решт перестаєш помічати жовчні коментарі і вони перетворюються на звичайну дорожню грязюку, що неминуче прилипає до ніг під час руху.
4) Постійно поширюються плітки, домисли. З них можна почути про себе багато цікавого. Народ у нас дуже талановитий. Іноді таке вигадає, жоден PR-технолог навмисно не додумається.
І тоді з подивом дізнаєшся, що володієш цілою когортою коханців різноманітного калібру і штибу -- від лисого товстого гнома до губернатора Камчатки, що половина 16-поверхівки належить мені разом з мешканцями квартир, що я - латифундистка та власниця величезної кількості заповідників, парків і ранчо.
Тому завдячувати своїй "популярності" я, у великій мірі, маю своїм недоброзичливцям, які, самі того не розуміючи, зробили мені послугу.
Звичайно, це додає фарб у моє життя, робить його яскравим, з родзинками екстріму. Відтак, як наслідок, починаєш з гумором сприймати усе , що присвячується мені.
На завершення хочу сказати: "Усі ми люди і нам властиво здійснювати огріхи. Не помиляється лише той, хто нічого не робить."
20 лютого 2011р.
Теги: