В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем (ФОТО)...
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської ...
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода (ФОТО)...
Апеляційний суд скасував виправдання суддею Софілканич упійманого на хабарі ...
Ужгородку, немовля якої померло від переохолодження викинутим в пакеті на вул...
Апеляційний суд залишив без зміни "запобіжку" шахраєві, що видурив $10,5 тис. у дружи...
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем (ФОТО)...
Про моральність окремих коментаторів і не тільки
Щойно повернувся з Рахова. Їздив до батька, щоб привітати його з днем народження. Днями йому – Василю Піпашу-Косівському, відомому у краї журналістові, поетові та фольклористу, громадському діячеві виповнилося 88 років. Вік поважний, тож незважаючи на вкрай погану через ожеледицю дорогу, вважаю обов’язком його провідувати у ці дні.
Василь Піпаш-Косівський
Однак, пишу цей матеріал не з нагоди батькового дня народження, а тому, що "дістали" деякі "коментатори" до моїх статей у цьому блозі. Як лишень публікую статтю, то ті, хто з ними не згоден, замість того, щоб наводити якісь обґрунтовані аргументи (не здатні на таке, чи що) вже у котрий раз починають мусолити якогось віршика, начебто написаного батьком про Сталіна десь по закінченні Другої світової війни. На основі цього лунають звинувачення у комуністичному компрадорстві. Таким чином, звинувачуючи батька, прагнуть "покарати" мене. Мабуть отримують від цього певну насолоду. Думаю, що для нормальної людини рівень моральності цих "опонентів" є зрозумілим. Але, здається, що вже йдеться не лише про це, але і про певне психічне захворювання, якесь параноїдальне озлоблення, спричинене власним безсиллям навести обґрунтовані супротивні аргументи.
Що цікаво. Я, та й мабуть практично всі, хто знайомий із творчістю Василя Піпаша-Косівського, а таких у нашому краї немало, про цей віршик не відали (це ж треба бути таким "спеціалістом", щоб його "відшукати"). Я і не впевнений, що він міг бути автором. Однак, навіть якщо це так, то той, хто пам'ятає, чи принаймні відає, що то був за час, нічого негідного у написанні вірша не побачить. Адже нагадую, що Червону армію, якою керував генералісимус Сталін, абсолютна більшість закарпатців зустрічала як братів-визволителів з-під жорстокого угорського гніту. Хто зав, як воно буде надалі.
Водночас, коли режим безжалісно змордував П. Тичину, В. Сосюру, М. Рильського, О. Довженка, О. Гончара, О. Вишню, Д. Павличка (перелік можна продовжувати довго), то що вже говорити за інших літераторів – на порядок менш знаних. Чи може слід викинути всіх українських літераторів цього часу "на смітник"? Складається враження, що мої озлоблені опоненти саме про це і мріють.
![""]("/resized/1(43).jpg") |
| Пластун Великобичківського куреня Лис - Василь Піпаш |
Тато прожив надзвичайно складе життя. Бо час був такий. Про це він пише у своїх споминах, що вийшли до 85-ліття (2007 р.) під назвою "Життя прожити – не поле перейти" (хто бажає, можуть знайти у бібліотеках). Народився у простій селянській, однак національно свідомій родині у с. Косівська Поляна (звідси і псевдонім "Косівський"), що на Рахівщині. Вже мій дід із бабкою, хоча були малограмотними, свідомо прийшли до українства, були активістами осередку місцевої "Просвіти". Був пластуном. Напередодні окупації Карпатської України гортіївськими військами встиг закінчити гімназію отців Василіян у Великому Бичкові. Але ще перед тим – з 14 років – публікував свої вірші та записані народні пісні-коломийки в українському часописі О. Маркуша "Наш рідний край", а в роки окупації — в "Літературній неділі", "Руській молодежи" та "Благовіснику".
Однак, після окупації українська мова у краї була заборонена гортіївцями, дозволялось користуватися лише своєрідним суржиком — "угро-русским язиком" – тою "гарайдівкою", яка ну страшенно як подобається одному із моїх нинішніх опонентів. Але калічити рідну мову надзвичайно не подобалося національно свідомій молоді. У цих умовах, у червні 1941 року батько, котрому виповнилося лише 18 років, за власний рахунок видає у м. Тячеві "Збірничок гуцульських народних пісень, коломийок", а ще через півроку – книжечку "Дві зірки: і інші оповідання для молоді". Обидва видання вийшли українською літературною мовою (це вдалося зробити у роки гортіївського режиму лише трьом авторам). Яким же чином їх пропустила цензура? А тому, що тато пішов на хитрість, надрукувавши на звороті титульної сторінки "Двох зірок", що вони написані гуцульським діалектом.
![""]("/resized/2(58).jpg")
Члени косівськополянської "Просвіти"перед новозбудованою церквою, 1938 року
Як згадує український академік у США, виходець із с. Бедевлі В. Маркусь, "...поява збірки оповідань В. Піпаша "Дві зірки" стала подією в Закарпатті. Це якось піднесло українську інтелігенцію, а, зокрема, молодь, й сповнила її новими надіями" (Марко В. "Спомин" (Літературні спроби 40-![""]("/resized/3(55).jpg")
их років).— Ужгород: МПП "Ґражда", 1995. — С.22.) Батько отримав десятки позитивних відгуків, у т. ч. і від І. Гарайди, Ю. Бращайка, П. Потушняка, С. Бобинця, О. Станинця, П. Милославського, згаданого вище В. Маркуша (Маркуся) та інших. Для прикладу цитую лист Юлія Кубінія (по війні – священик у США) :
"Ужгород, 16.II.42.
Брате!
Не гнівайся, що братом звемо Тебе, але при появі твоєї книжечки вважаємо Тебе, мов за рідного — та жаль, що Ти так далеко від нас.
Твоя книжечка відживила в молодих наших серцях національне чувство, згадала нам славне минуле і вказала шлях до дальшої іскри. Та іскра, що Ти їх запалив, не згасне, вона вічно жити буде, аж запалить вогонь...
З поздоровом: ужгородські студенти".
Не важко здогадатись, кого Ю. Кубіній мав на увазі, коли підписував: "ужгородські студенти". У Закарпатті в цей час діяла молодіжна секція ОУН, у котру входили, передусім, гімназисти та студенти, котрі ставили собі за мету визволення Закарпаття від угорського гніту (після судових процесів, які відбулися в липні 1942 р. у мукачівській в'язниці "Ковнер", її учасники відомі під назвою "ковнерівці").
![""]("/resized/4(48).jpg")
Члени цієї організації налагодили зв'язок, допомогли з розповсюдженням книг, також було домовлено про видання журналу-місячника. Позаяк В. Піпашу вдалося українську мову сховати за терміном "гуцульський діалект", то було вирішено, що журнал називатиметься "Гуцульське слово". У тячівській друкарні було набрано вже понад половину тексту березневого номера (1942 р.), коли він був сконфіскований жандармерією. Однак татові вдалося через всі роки угорського та радянського режимів зберегти його оригінал-макет.
Наскільки угорська влада була шокована цими спробами видавати українську літературу, свідчить те, що проводити слідство у Косівську Поляну прислали жандармського офіцера у чині підполковника. Батька не арештували, однак мобілізували в угорську армію та відправили на фронт. Як і багато закарпатців, він незабаром перейшов на бік Червоної армії, вступив до Чехословацького військового корпусу Людвіка Свободи і з боями дійшов до Праги. Додому повернувся 2 серпня 1945 року.
Включився у громадську роботу. Деякий час працював інспектором, а потім завідуючим відділом культури Рахівського райвиконкому. За політичними мотивами – намагалися "пришити" "український буржуазний націоналізм", згадали участь у "Пласті", "Просвіті" та видання, як не парадоксально, в умовах угорської окупації Закарпаття українських книжечок – звільнили з роботи. Певний час був безробітним. Родина жила за рахунок зарплатні моєї мами вчительки. Водночас постійно нависала загроза арешту. Нарешті, позаяк не вистачало літераторів, прийняли на роботу в районну газету. Однак "націоналізм" згадали знову, звільнили і звідти, аж ось, нарешті, у роки хрущовської відлиги дали спокій. У газеті, на посаді відповідального секретаря, пропрацював аж до виходу на пенсію.
Незважаючи на незгоди, не забував про поезію.
![""]("/resized/2-1.jpg") |
| Поручник Чехословацького легіону, Прага, травень 1945 р. |
Як фольклорист, В. Піпаш-Косівський продовжував збирання й систематизацію народно-пісенних матеріалів. Ще за життя директор Інституту фольклору і етнографії АН України академік М. Рильський готував до видання окремою книжкою зібрані Василем Піпаш-Косівським фольклорно-етнографічні твори, але смерть перешкодила йому здійснити це прагнення. У 1962 та 1964 роках у видавництві "Карпати в Ужгороді під назвою "Трембіта" він опублікував збірку коломийок, записаних у селах Рахівщини. Пізніше книжка без його відома перевидана і в Канаді. До речі, йому вдалося, в умовах відлиги, опублікувати в "Трембіті" коломийку про події 1939 р. — боротьбу карпатських січовиків з угорськими окупантами та репресії і катувань, яких вони зазнали.
Записані й літературно опрацьовані Піпашем-Косівським коломийки друкувалися також у книжці "Коломийки" (Київ, 1969), у збірниках "Пісні Карпат" (1972), "Співанки-хроніки" (1972), "Від пиття — нема життя" (1987), народні пісні – у збірнику "Наймитські та заробітчанські пісні" (1975), легенди – в книжках "Легенди Карпат" і "Ходили опришки", а народні жарти вміщено в книжках "Сміховинки" та "Добридень, сусіде. В 1992 році у книзі "Яворова сопілка" (Ужгород, "Карпати") була вміщена добірка його віршів про волю і красу синьоокої Гуцулії. Крім вищезгаданих періодичних видань, В. Піпаш-Косівський друкувався в низці колективних збірок. 1973 року у видавництві "Карпати" побачила світ збірка поезій "Сінокіс", в 1998 р., "Заспів з полонин".
Коли затріщав фундамент СРСР, передові люди метнулися організовувати НРУ, відроджувати "Просвіта". Серед них був і Василь Піпаш-Косівський. Він очолив Рахівське районне об'єднання Всукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, домігся того, що Рахівщина має найбільше просвітянських осередків. До 2006 року був членом Народного Руху України, головою його Рахівського міського осередку.
Примітка: при написанні статті в використано передмову до книги В. Піпаша-Косівського "Життя прожити – не поле перейти", написану ректором УжНУ, доктором історичних наук, професором Миколою Вегешом.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
magyar ember 2011-01-03 / 17:03:00
Пане Русин, Селянин, Ембер, Іштван, та інші, з однієї сторони, коментуючи такі публікації, ми допомагаємо їм, бо даємо їм змогу за рахунок використовування різних коннотацій, „відмивати (відбілювати)“ стукачів- НКВД-истів і жлобів- комуняг типу Борканюка та всяку іншу падаль, і робити з них українських „героїв“, „патріотів-мучеників“. (Зовсім як у Вол. Висоцького: „Молот мне и я любого в своего перекую ....“)
Згідно з першим законом динаміки Ісаака Ньютона всяке тіло находиться в стані спокою до тих пір, поки прикладена до нього сила не викличе зміну цього положення.
Як наслідок розпаду СРСР на політичній арені пост-радянського простору мали місце значні зміни, внаслідок чого тимчасово виникла політична сила, яка мала назву „РУХ“. Ця політична бацилла націоналізму нагадувала екскременти, що в радянські часи притаїлася на дні болота, і поки то болото ніхто не збовтував, їх ніхто не помічав. З наступившими змінами у державній системі, на галицькому політ- горизонті появилася доктрина аморфного суб’єкту - РУХ, в результаті чого „екскременти“ всплили поверх болота і стали смердіти так, що до сих пір чути аж до Дніпра, і одночасово, і до нас через „горб“ теж. Це явище не вічне, а тичасове, бо і всі ті рухівці не вічні. Тому і „патріотизм“ по- галицьки – або звичайний фашизм по- європейськи, він не вічний – він тимчасовий. В Європі це теж було, слава Богу, що тільки тимчасовим явищем.
magyar ember 2011-01-03 / 15:29:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін
СРСР 2011-01-03 / 08:43:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін
magyar ember 2011-01-02 / 21:54:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Перехід на особистості робіть під власними іменем/прізвищем, а не під нікнеймом. Адмін
ember 2010-12-31 / 16:20:00
Прохожий: бельё чистое, высохшое. Красное пятно мало кто земетит:))
ember 2010-12-30 / 13:33:00
Гуцул, стишок до Шевченка, или до Пушкина, или де Петефи не тянет.
Во вторых: поздравляю вас с "освобождением". Вы наверное все тепер живете ва раю, мелай с мелаён едите, сапоги ваши гуцулские украйинцы (русские, венгры, румуны, словаки тдтп) чистят, а зарплату домой чемоданами тоскаете:)
бомбажна жаба 2010-12-30 / 11:50:00
Емберику, усі тя не люблят, усі над тобов знущавутся. Лем я тя люблю, муй жіванчику. Йди д" мині. Новий гуд одпразднуєме. Я тя приголублю. Та й ти ня зугрієш, бом замерзла - вілікі морози стоят
ГУЦУЛ 2010-12-30 / 11:29:00
Виявляється і нині є актуальним вірш, написаний у 1939 р. рахівчанином М. Калинюком
ПРИЙШОВ ДЮЛА МІЖ ГУЦУЛІВ
Прийшов Дюла між гуцулів
Та їх підмовляє:
„Тягніть, браття, за Мадяром,
Тамки як у раю.
Там є закон:”Коли русин
Під Мадяра верне,
Буде жити, проживати,
Як в Бога за дверми.
Вже ніхто йому не скаже:
Бідиш-руснак, муска...
Мелаєм його напхають,
Як на заріз гуску.
Прінци, грофи і барони
Щовечора й ранку
Чиститимуть руснакові
Постоли, топанки.
А графині, як дитині,
Руснакові-бачі
Стягатимуть, коли треба
Для потреби, й гачі.
І як довго під Мадяром
Схоче руснак жити,
Так довго ‘муть руснакові
Мадяри служити.
І за той світ русинові
Журитись не треба,
Мадяри ‘му зроблять луйтру
До самого неба.
По тім лазиві мадярськім,
Тій луйтрі чудесній,
Сам собі руснак полізе
І в царство небесне.
І там буде він наверхи,
А мадяр на споді,
Першим святим є там Куртяк,
Другим буде - Бродій.
Третім святим буде Фенцик,-
Отак собі агітує
Хитрий мадяр Дюла...
Та слухайте, що на сесе
Сказали гуцули:
„Слухай, Дюло, що гуцули
Муть тобі казати:
Воно, Дюло, і брехати
Не прутом махати!...
Ви, мадяри, дуже мудрі
Та сильно культурні,
Не держіть ви нас, русинів,
За дітваків-дурнів!
Самі русскі люде...
Ходіть хлопці, під Мадяра,
Тамки добре буде!”.
Хоче газда свиню бити
(Дуже її любить);
Бере в руки струк мелаю
Тай під ножик лудить:
„Цьоні-цьоні”-промовляє,
Доки ймив за вухо,
А там - швидко ніж під серце,
Або - грим! обухом....
Хоче рибак на вудочку
Рибу ізловити,
Зачне її черв’ячками,
Мушками дурити.
Скочить риба за черв′яком,
На гачок іметься,
Тріпочеться на вудочці,
А рибак сміється...
Хочеш, аби у западку
Одна миша впала,
Кладеш туди крихту хліба.
Або шкірку з сала.
Піде мишка на ту знаду:
Гірке її сало!
Іще його не вкусила,
А життя –пропало!
Отак і ви із русином
Хочете зробити:
Хочете ‘го на три зерна
Мелаю зловити.
Не мудруйте, пане Дюло,
Бо все тото задар!
Русин знає, яку правду,
Дав би йому мадяр.
Бо раз уже ми висіли
На вудочці вашій,
Кушали вже гарячої
Мадярської каші.
Пам′ятаєм шибениці!
Жандарів у пір′ю!
Пам′ятаєм, як плювали
Ви на нашу віру!
Як маргою та мускою
Всіх нас називали,
Як руському народови
У лице плювали!
Хочете, щоби драбинов
Русин ліз до неба...
Віримо вам! Вам русина
Бідиша не треба!
Вам потрібно землі, солі,
Карпатської Руси!
А русина ви любите ,
Як дехто – Ісуса!
Але пусто на русина
Ви гострите зуби:
Бо Карпатська Україна
Вашою не буде!
Нем-нем, шога! Не потягне
Русин за Мадяром!
Шкода, Дюло, говорити
Пусто-дурно, даром!
І на Куртяка святого
Й на Бродія- пана,
Вже не зловить Іштван -мадяр
Гуцула – Івана!
Не зженете в Мадярщину,
Як гуцул дарабу...
Самі швидше заберетесь
Всі на пессю лабу!
Коли наша правда, влада
Вас ув очі коле,
Ідіть собі до дявола,
На біду, на боли!
Ніхто не ‘ме вас держати
Як биків за роги...
Ідіть собі, а ми вам ще
Дамо на дорогу!..”
Вислухав премудрий Дюла
Промову гуцула,
Більше його пустих бесід
Гуцули не чули.
Емберу треба співчувати 2010-12-30 / 10:47:00
Безсумнівно, що у Ембера було тяжке дитинство: його батьки часто били, а діти знущалися над ним. Тож це і вплинуло на нього.
ember 2010-12-30 / 09:07:00
Воні дійсно чомусь вважають, що ... український патріотичний рух теж є слабким.
Иван, ты не прав! Я лично считаю, что этот "рух", точнее ВАШ рух больной!
Rusyv Val 2010-12-29 / 21:05:00
Пана Піпаша і його батька з наступаючим Новим Роком і Різдвом Христовим.
Для "соррі" моє прізвище Русин,доволі популярне на Закарпатті.Так само як Орос,Руснак а подібне
Прохожий 2010-12-29 / 20:40:00
Исключительно для Админа - предлагаю прекратить перестирку домашнего белья Пипашей. *************************************
Припинив, починаючи з вашого коментаря. Дякую. Адмін
ember 2010-12-29 / 18:24:00
Эмбер-Ember ето и есть моя фамилия. Родственники-однофамильцы живут в Виноградове/Севлюше, в Косыно/Мазевкасзонь Берегсасского района и в Малой Доброне (голова сельсовета!), Унгварского района!
2010-12-29 / 17:39:00
Ще раз - по темі статті. Автор, публікуючи біографію свого батька, проробив роботу замість Вільнерів.
Адмін 2010-12-29 / 17:05:00
Набридло. Відтепер видалятиму будь-які коментарі з переходом на особистості, якщо вони будуть написані під нікнеймом, а не під власним іменем-прізвищем. Будь-які провокативні, НА МОЮ ДУМКУ, коментарі так само видалятимуться без зайвих пояснень. Якщо коментатори самі не здатні повернутися в русло здорового глузду, повертати буде Адміністрація сайту в особі чергового Адміна.
2010-12-29 / 16:25:00
А із чого Ви, Іване взяли, що ніки модьорфашісто та русіняничар не є відомими?. Все вже відомо.Трохи треба зачекати.
Тож, для прикладу, Дупка може не прятатися, скоро перетвориться на гузицю
2010-12-29 / 16:22:00
Цитата: "Субєкт з ознаками психологічного захворювання (форми неврастенізму), котре вочевидь має тенденцію до прогресування. Якщо буде і далі йти так, а суб"єкт не лікуватиметься, то закінчиться ще одним пацієнтом берегівської психушки".
Майже дослівне повторення слів поважного "нашоукраїнця", який був в одній фракції з автором в обласній раді попереднього скликання. При тому він добавив - "на грунті патологічного націоналізму".
Так що Вам, п. Кришеник, як фізику, в "санітари" не пасує - самі заразитеся!
ІВАН 2010-12-29 / 16:17:00
Слухайте, а ці ж ебери, іштвани та К* таки дійсно невігласи. Воні дійсно чомусь вважають, що сучасна українська інтелігенція - є слабкою, національно-свідомих - обмаль, а український патріотичний рух теж є слабким. Невігласи. По-друге, навіть не розуміють, що за останні два десятиліття виросло нове покоління українців, яке Україну нікому і ніколи не віддасть. Цікаво, що серед молодих є чимало радикалів, у котрих до тих. хто зневажливо відноситься до українських патріотів "чешуться руки". І за ніками це бидло не сховається...
ІВАН 2010-12-29 / 16:00:00
Голова Херсонської обласної державної адміністрації Микола КОСТЯК стурбований тим, що частина депутатів Херсонської обласної ради не співають Гімн України.
Як повідомляє кореспондент УНІАН, про це головний чиновник області повідомив сьогодні на початку пленарного засідання облради.
«Я хочу висловити зауваження. На початку наших сесій (облради - УНІАН) завжди грає Гімн України. Щоб ми відчували гордість і відповідальність. Але я помітив, що деякі депутати мовчки слухають гімн, не відкриваючи рота. Можливо, вони не пам’ятають його слів», - сказав М.КОСТЯК.
За словами М.КОСТЯКА, він вважає правильним, коли депутати обласного представницького органу співають гімн перед початком своїх сесій (УНІАН)
А хто із закарпатських депутатів уміє співати гімн?
Кришеник 2010-12-29 / 15:59:00
анонім, 29.12.2010 15:44
Варто зупинитится.
Інакше вам теж - у чергу до санітара.
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta