Смарагдовий край

Фото 1, автор Ігор Баран
Фото 1, автор Ігор Баран
Сріберна земля…
 
Поїзд зупинився. Боязко ступаю на перон. Перед очима постає старенька будівля Мукачівського вокзалу, що ледве видніється  в нічних сутінках при тьмяному світлі декількох ліхтарів.
 
Це був початок мого знайомства з закарпатською землею, початок зародження безмежної  любові до смарагдового краю, куди 600 років тому  проклав шлях мій знаменитий земляк  Теодор Корятович.  Важко сказати, що відчував тоді подільський князь, який змушений був покинути рідні землі, гонимий литовським загарбником Вітовтом. Мене ж переповнювалаи тривога  і  очікування чогось важливого і незвичного…
 
Далі було блукання вузькими вуличками Мукачева.  Здавалось, авто назавжди заплутало у цьому лабіринті. Дивувала  пустота  вулиць, відсутність звичного миготіння вогнів нічного міста, відсутність зграйок молоді. Складалось враження, що життя мешканців підпорядковувалось якомусь певному "комендантському часу".
 
Нарешті місто позаду…
 
Машина стрімко вирвалась на дорогу, що вела на Виноградівщину, і тут же, притишила швидкість. Нас поглинув сизо-молочний туман. Світло фар розсіювалось у ньому і уже за декілька метрів майже нічого не можна було вгледіти. З’явилось відчуття якогось тваринного страху і одночасно захвату перед тим, що доводилось уперше спостерігати. Дерева, до яких пробивалось світло, ворушили руками-гілками оповитими білим маревом. Асфальт під колесами мерехтів, немов посипаний сріблом. А попереду - молочна, густа, моторошна невідомість…
 
Пройшло 15 років... Тепер, коли чую від когось поетичну назву Закарпаття "Срібна Земля", в моїй уяві одразу постають картини-спогади того срібно-молочного туману, з’являється відчуття казки, очікування дива.
  
Люди…
 
Спочатку, тоді ще на чужині, почувала себе досить одиноко.  Навколо багато людей, але друзів, рідних, звичного оточення поряд не було. Важко сприймався для розуміння місцевий говір (суміш української мови з російською, з гуцульськими архаїзмами, з угорською, словацькою мовами, з бойківською та лемківською фонетикою і т.п.).  Бувало огортала   гнітюча туга за рідним Поділлям, рідною  домівкою.
 
Згодом  з’явилось захоплення цим погідним, нехтивим і дуже працьовитим народом.  
 
Я милувалась зеленими садами, доглянутими і щедрими на овочі і ягоди городами, квітучими магноліями, сакурами, безмежними виноградниками і думала, що все це вирощено майже на глині і камені завдяки золотим рукам закарпатців.
 
Ех, їм би подільський чорнозем!
 
Чи могла я  передбачити…
 
Я  більше не сумую за сніжними і холодними зимами.
 
Я закохалась в  густі,  смарагдові ліси Закарпаття,  мальовничі гори, стрімкі ріки, потоки, струмки.
 
Я з насолодою п’ю цілющу, прозору воду з джерел,  якими щедра сріберна земля.
 
Я люблю вдихати п'янке від кисню та запаху хвої гірське повітря.
 
Ніде інде мені не доводилось куштувати такі смачні, як карпатські, сири, бринзу, гриби і ягоди.
 
Я знаю, як звучить трембіта, який смак у справжнього закарпатського коньяку, у справжнього вина "Троянда Закарпаття".
 
Я обожнюю мелодію місцевої мови. Не упущу нагоди побувати на черговому фестивалі, чи звичайному сільському святі, де завжди із втіхою слухаю… записую… слухаю…
 
Я навчилась смакувати міцну каву,  після якої не можу пити напої із такою ж назвою, які п’ються на сході, півночі чи півдні України.
 
Я люблю затяжні дощі, якими багата закарпатська осінь. Обожнюю читати, закутавшись у м'який плед  і прислухатись до стукоту капель за вікном.
     
Я  не мислю свого буденного життя поза Ужгородом, маленьким містечком з вузькими вуличками, квітучою японською вишнею, будинками-історіями і з колоритними жителями.

Чи могла я  передбачити, що прийде час і , приїзжаючи в своє рідне подільське місто , за якийсь тиждень  сумуватиму за Ужгородом, за його милою провінційністю, за людьми, що стали моїми друзями, родичами, за усім тим, що є мені дорогим та важливим.
 

,

Фото 2, автор Ігор Баран

,

Фото 3, автор Ігор Баран

,

Фото 4, автор Ігор Баран

20 червня 2010р.

Теги: Закарпаття, сріберна земля, Ужгород, смарагдовий край, рідна земля

Коментарі

Князь Корятович (КК) 2010-06-27 / 21:54:00
До Не Строронного - дякую за гарне пояснення про мого роду і глибше пояснення про споріднення русинів з поділля з русинами на закарпатті. Чомусь п. Посторонний цю історичну правду не спроможний приймати. Виглядає що з москви із будапешту більше гроші не сипляться для його сепаратиських проєктів, то він знайшов нових клієнтів в італії!

Tusya 2010-06-26 / 18:47:00
де б не була, у які далекі краї не мандрувала б - повернення на рідну землю наповнює серце новим життям і невимовним щастям. Прочитані рядки - це і є оті невимовлені слова!!!!! Приємно усвідомлювати, що є такі захоплені і закохані у життя люди!!!!

Не сторонній... 2010-06-26 / 10:39:00

Федір Корятович - був сином великого князя новгородського Михайла Коріата, племінником великого литовського князя Ольгерта, а дід Федора називав себе не лише литовським, але й руським князем.



Свої юнацькі роки Федір провів на Білій Русі. З раннього дитинства зустрічався з руськими людьми, знайомився з їх життям.



Мати Федора була РУСЬКОЮ княгинею, навчала своїх дітей рідної мови.

Чи не тому майбутній князь і тягнувся до Поділля. Тут він і князював до 1393 року.



Коли литовський князь Вітовт вигнав Корятовича з Поділля, той переїхав на Закарпаття, де отримав від угорського короля місто Мукачеве та довколишні села - Бобовище, Лавки, Росвигово, Велику Бігань та інші.



Корятович привів сюди 40 тисяч ПОДІЛЬСЬКИХ селян, які заснували на Закарпатті ряд нових поселень.



Може виникнути питання, чому Федір Корятович після вигнання з Поділля опинився в Угорщині, а не десь інде?



Як стверджує угорський історик І.Туровці, тітка Федора - Анна Альдоні, дружина польського короля Казимира II, домоглася від угорської королеви, сестри Казимира, Єлизавети притулку в своєму маєтку в Мукачеві. Федір Корятович побував в Угорщині до свого остаточного поселення в Мукачеві два рази: у 1352 і 1360 роках, але, як стверджують угорські історики, це було тільки тимчасове відвідання своїх родаків. Коли вже в 1393 році він приїхав до Мукачева, то закон закріпив за ним володіння Березькою, Земплинською та Марамороською жупами.





Прибуття Корятовича на Закарпаття мало велике значення для українського народу.



Саме при ньому почався чи не найбільший розвиток підпорядкованої території Закарпаття і становлення її, як центра політичного впливу, релігії і торговлі в регіоні.



З іменем Корятовича пов'язана добудова Мукачівського замку.



На Чернечій горі засновано Свято-Миколаївський монастирь з бібліотекою, який досить тривалий час був головним культурним центром Закарпаття.



Дружина князя Ольга побудувала жіночий монастир на Сорочинській горі, вище села Підгоряни. Цей монастир був зруйнований в XVI столітті.



Визнання за воєводою права на Мукачівське володіння, на замок та призначення його володарем королівської домінії стало важливою подією в історії Закарпаття. Корятович підтримував різнобічні зв'язки з Галичиною, Поділлям і Білою Руссю.



Він заклав перший фундамент, який сприяв реалізації прагнень закарпатців до самобутнього життя. Він у міру можливостей долав перешкоди, боровся проти закріпачення населення, проти латинізації і т.д.



У період, коли діяв Корятович на Закарпатті, Східній Словаччині й Північній Угорщині, цей край відзначався жвавим суспільним і господарським життям, зростанням народного самоусвідомлення.



Федір Корьятович укріпляв і розвивав господарство в своїй домінії, підтримував розвиток та становлення православної та руської культури.



Сам князь завжди почував себе більше руським, ніж литовцем.



Федора Корятовича завжди вабило Поділля, де його позбавили князівства.

Він до самої смерті не відмовився від титулу "князь ПОДІЛЬСЬКИЙ".

У 1410 році відвідав свій РІДНИЙ край, але побачивши, що надій отримати втрачений княжний престол нема, повернувся в Мукачево.



Помер Федір Корятович в Мукачеві 1414 року. Поховано його у заснованому ним монастирі.

Про Федора Корятовича збереглася пам'ять справедливого князя. Його ім'я не дозволили собі очорнити навіть ті історики, які не бажали бачити Закарпаття руським краєм. Його іменем названо багато вулиць в містах Закарпаття.



 

Посторонній 2010-06-26 / 08:11:00
Фёдор Корьятович, сын новогрудского князя Корьята (Михаила) Гедиминовича из династии Гедиминовичей. Што общого мав род Гедиминовичив з славянамы, особенно с украйинцями?



Фёдор Корьятович в 1396 году як емігрант дустав од Угорського короля в пожизненне хосновання Мукачевську и Маковицьку домінії. То бола вымена за ёго Подольскі панства с Угорським корольом. И так лем своє близьке служобництво брав с собов, а не тысячі подолчан, як КК субі надумує о тисячах подолчанох. Украйинці суть майстри на Стахановські числа, и за то ім економія так "фанинько" фунгує!!

Умер Корьятович в року 1414. Пановав на Мукачевськом замку 18 рокув!

По смерти ёго жоны Ольги, яка умерла в року 1416, Мукачевська и Маковицька домінії вернули ся назад к королёвському домену (Угорському корольовы)..



Што то є 18 років в порувняні с 400 роками пановання сімї Другеті - магнатський рід французько-італіянського походження. Філіп Другет од 1310 року пановав, а Крістіна Другет умерла в 1691 році и їй муж, граф Николай Берченьі в 1711 році. Володіли значними маєтками на Пудкарпатю [Восточна Словакія-Закарпаття] (Михаловце, Гуменне, Снина, Перечынь, зокрема м. Ужгород і бл. 30-ма прилеглими селами).

КК, маєте вы поняття о том, кулько сімей на Пудкарпатю має італіанські имя? То є ваш проблем КК, ош позираєте на Пудкарпатя, а видите (бачите) Подоля так, як колись росіяни позирали на Україну и віділи матушку Русь.

Князь Корятович (КК) 2010-06-22 / 06:51:00
Знав добре той князь коли перши заглянив на цю срібну землю, що знайшов чудову притулку для своїх русинських людей...

штепсель 2010-06-21 / 21:07:00
штось нич тя не хвалять та твоє писаня

михайло с 2010-06-21 / 17:37:00
молодець!!!!

оце вже називається блоґоманія))))


Інна Конар
Публікації:
/ 5Лумшорська містерія на Івана Купала
/ 5У пошуках «землі обітованої»
/ 22Полювання на «щастя»
/ 9Теорія змови, або безперспективні бої з вітряками
/ 19Чи знімуть фільм про українського Джеймса Бонда?
/ 52Експерти радять не поспішати з покупкою нерухомості
/ 4Інна Конар: «Тільки той, хто чогось прагне у цьому житті, ладен перетворити сірі будні на яскраві свята»
/ 4Скарбничка літніх вражень
/ 5Прийшов Спас - пішло літо від нас
/ 36Присяговідступники...
/ 9Каламутні води української феміди
/ 124Міліціонери – не "олов’яні солдатики"
/ 4Про життя
/ 25Про щастя
/ 4ДВА ТИЖНІ В РАЮ (IIIчастина -"Паломництво в святилище Афродіти")
/ 13ДВА ТИЖНІ В РАЮ (IIчастина)
/ 17ДВА ТИЖНІ В РАЮ (I)
/ 37Візит журналіста викликав переполох у Закарпатській обласній прокуратурі
/ 4Заплету віночок на щастя, на долю, на чорнії брови…
/ 10На Івана, на Купала…
/ 2ПРОФЕСОР
Інна Конар: Криза навчила людей не витрачати усе, що заробляють
/ 25Українська калина, чи японська сакура
/ 11Візерунки дитинства
/ 5Про популярність, марнославство, дуалізм та гумор
» Всі записи