Горизонтально-вертикальні переміщення із Закарпаття на Івано-Франківщину

Я їхав до наших сусідів. До наших найбільших сусідів, бо протяжність спільного кордону у Закарпаття найдовша саме з Івано-Франківщиною. Але дивним чином контактів із цією областю у нас найменше. Зокрема й літературних.

Горизонтально-вертикальні переміщення із Закарпаття на Івано-Франківщину

Такий близький і далекий сусід

І на заваді тут стоять гори, які саме в цій частині українських Карпат є найвищими. Не рятують і два перевали - Яблунецький (931 метр над рівнем моря), котрий веде з Ясіня на Яремчу, та Вишківський (988 метрів), яким із Міжгір'я можна потрапити до Долини. Про останній більшість закарпатців навіть не здогадується.

Адже основні транспортні потоки спрямовані на інші два перевали - Ужоцький (веде на Самбір) та Верецький (на Стрий), якими й здійснюється понад 90% контактування Закарпаття із рештою України. Сусідня Івано-Франківщина опинилася десь збоку.

Єдиний поїзд "Ужгород-Чернівці", який може завезти вас до Івано-Франківська, їде через той таки Стрий, тому мандрівка виходить на годину-дві довшою, ніж до Львова. А якщо врахувати, що цей потяг їздить тільки через день, то й можливість потрапити більш-менш комфортно до міста Івана Франка у вас удвічі менша. Хіба що з пересадкою у Стрию.

Як не дивно, але Закарпаття дуже близьке Івано-Франківщині по багатьох параметрах. У нас проживає 1 мільйон 250 тисяч людей, у сусідів - лише на 150 тисяч більше. За площею ми теж майже однакові - 12,8 тисяч квадратних кілометрів має Закарпаття і 13,9 - Франківщина. Приблизно стільки ж має Тернопільщина - 13,8. Ще меншою за наші області є тільки Буковина - 8,1 тисяч квадратних кілометрів. На цьому особливо наголошую, бо всі інші області - удвічі (а деякі й утричі) більші за нас. Тобто, наша вагова категорія із Франківщиною приблизно однакова і десь там при "хвості" українських адміністративних територій. Більшість населення у наших областях також є сільським.

І ще одна суттєва риса, яка нас об'єднує. Закарпаття із Франківщиною є найбільш гірськими областями України. Щоправда, тут ми наших східних сусідів обігнали, адже гірський рельєф у нас характерний для двох третин області, коли у франківців він займає менше половини. (На Буковині та Львівщині - менше четвертини).

"Старший брат"

Якщо зважити, що за твердженням істориків та етнографів, закарпатські українці - це значною мірою галичани, які постійно переселялися через карпатські хребти протягом століть, то їхав я майже до родичів. (Це добре помітно на закарпатській Верховині - у Великоберезнянському, Воловецькому та Рахівському районах, де була найпізніша хвиля переселення галичан, а відповідно збереглася найчистіша мова, (найближча до української літературної) та спільні етнографічні риси по обидва боки Карпат).

Іншими словами, їхав я до "старших братів", котрі розвивалися під великим польським впливом, коли закарпатці зростали переважно під мадярським. Саме ці історичні обставини і зробили нас різними.

Ще нас різнить одна суттєва деталь. Якщо на Закарпатті українці складають 80% населення, то на Івано-Франківщині - 97,5%. (Це одна з найбільш моноетнічних областей України).

Однак так було не завжди. Наприклад, у ХІХ столітті українці (тодішня назва - русини) складали лише незначну частку мешканців Станіславова (Івано-Франківська). У 1880 році із понад 18 тисяч міського населення українців було менше трьох тисяч (15%). Поляків було удвічі більше, а євреїв удвічі більше за поляків. Таке співвідношення приблизно зберігалося до Другої світової війни, яка докорінно змінила національну картину. Євреїв винищили гітлерівці, а поляки масово виїхали після війни до Польщі. Івано-Франківщина стала моноетнічною, не враховуючи росіян, які займали керівні та управлінські посади.

Тож я їхав до колишнього Станіславова розповідати про те, чого в них немає, - про етнічні групи Закарпаття. Трохи божевільна ідея, але в наш збочений час екзотика привертає більшу уваги, ніж речі звичайні.

Чому Рахову ближчий Івано-Франківськ?

Поїзд "Львів-Рахів" їде до Івано-Франківська три з половиною години. Стільки ж із колишнього Станіславова займає дорога і до Чернівців. По суті, Франківськ лежить посередині між цими двома містами на давньому торговому тракті. Тут ти розумієш, наскільки віддалено знаходиться твій рідний Ужгород, якщо до найближчого Львова треба добиратися 7-8 годин. Що не кажіть, а географія є одним із найбільш формуючих чинників. Навіть у нашу глобалізаційну добу.

Бо за три з половиною години можна мотнутися до Львова чи Чернівців, вирішити там свої справи і повернутися назад. А з Ужгорода у вас це займе уже два дні. Саме тому наші контакти є набагато слабшими.

Парадоксально, але до Рахова можна доїхати залізницею зі Львова, Чернівців та Івано-Франківська, але не з Ужгорода. За Австро-Угорщини залізницю проклали із Солотвина до Рахова через Сигіт, який після 1918 року відійшов до Румунії. Так обрізалося залізничне сполучення між Ужгородом і найвіддаленішим районом Закарпаття (хоча й найбільшим за площею) - Рахівським. Через віддаленість від свого обласного центру, рахівські гуцули тримаються ближчого Івано-Франківська. Чимало їздять на другий бік Карпат вчитися, скуповуватися чи навіть лікуватися. Одне слово, її величність географія і тут диктує свої умови.

Мала літературна столиця

Київське видавництво "Грані-Т" організувало наші спільні з відомим івано-франківським письменником Степаном Процюком презентації в Прикарпатському Національному університеті імені В.Стефаника, в книгарні "Є" та в Першій українській гімназії. Степан Процюк розповідав про вертикаль - стосунки людини і космосу, неврози і комплекси, пошуки і втрати себе, про що він добре пише у своїй збірці есеїв "Аналіз крові". Я ж усе намагався помандрувати по горизонталі - по мапі народів і релігій, пройтися на Схід і на Захід, на Південь і на Північ, але не далі за простір об'ємом 12 тисяч квадратних кілометрів. Себто, в рамках Срібної Землі.

Як не дивно, але більшість із тих, перед ким нам довелося виступати, ніколи не були на Закарпатті. (Як і більшість закарпатців ніколи не бувала на Івано-Франківщині). Вони слухали про угорців, ромів, словаків, німців, чехів. Слухали уважно. Адже німці, вірмени, поляки, євреї - це теж частинка їхнього минулого. Минулого, яке тут шанується.

Як не дивно, на зустрічах не пролунало жодного "підступного" запитання. Навіть про нав'язле в зубах русинство ніхто не згадав. А івано-франківська преса, яку я переглядав, здивувала своєю зваженістю. Не помітив я "вбивчої" лексики, на яку слабують деякі закарпатські часописи. Батьківщина Степана Бандери виявилася зовсім не такою радикальною, якою нам її подають наші "друзі". На відміну від одеських газет, де про українців та українських діячів пишуть відверті наклепи та образи, розпалюючи міжнаціональну ворожнечу.

Взагалі-то, стриманість, виваженість, повага - це те, що впадало в очі під час спілкування з франківцями. Повні зали на зустрічах, велика увага журналістів, активна купівля книжок на презентаціях, десятки записок - це не могло не тішити. Івано-Франківськ, який лише удвічі більший за Ужгород, має славу "літературного" міста. З десяток франківців є лауреатами Шевченківської премії (на Закарпатті таких тільки троє - Іван Чендей, Петро Скунць і Дмитро Кремінь).

Та й нині серед когорти найвідоміших учасників сучасного літературного процесу івано-франківців дивовижно багато - Юрій Андрухович, Василь Герасим'юк, Юрій Винничук, Тарас Прохасько, Іздрик, Степан Процюк, Іван Малкович, Василь Портяк, Іван Андрусяк, Володимир Єшкілєв, Таня Малярчук, Ірена Карпа, Євген Баран, Софія Андрухович. Дивно, що така маленька область дає стільки літературних талантів. (Навіть більше ніж Львів!) Мабуть, пошана до свого, залюбленість у рідне слово, мистецтво, культуру проростає тут таким щедрим творчим урожаєм.

Буденний символ Закарпаття

У темряві ми чекали зі Степаном Процюком потяга "Чернівці-Ужгород". Як і годиться чемному господарю, він провів гостя аж на вокзал. Нарешті поїзд прибув, зупинившись на станції на кілька хвилин. За спиною я чув, як бігом несуться до вагона цигани з клунками, голосно перегукуючись по-мадярськи. Наче брали штурмом останню фортецю на шляху до своєї землі. А точніше - до "Точки перетину". Перетину діалектів (бо літературною мовою вдома тут не говорить жоден народ), вір (радше би сказати - вірувань) та шляхів.

Залізничний вокзал є не тільки найбільшою та наймодернішою спорудою Ужгорода, але й символом мого краю, значна частина якого весь час перебуває у мандрах. У мандрах, ясна річ, по горизонталі. Бо на вертикалях тут просто живуть.

Івано-Франківськ-Ужгород

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
20 квітня 2010р.

Теги: Івано-Франківщина, Карпати, русин

Коментарі

Кришеник 2010-04-24 / 10:05:00
Петросе, Олександре, не сваріться.

Тратите сили на пусте. Вгамуйте цей наглий, випадковий настій і не чіпайте один одного. Самі ж бо суть вразливі, на що вже є сте творчі люди. Хай кожен грає, як може.

т-с-сссссссссссссссс 2010-04-23 / 15:25:00
Петрос мов Петровцій

Пятра Нямц 2010-04-22 / 20:41:00
Без коментарів

ярослав орос 2010-04-22 / 16:01:00
До Петроса Карпатороса:

Петре, нащо сь як вчепив у чоловіка... гаврош тобі не ворог, а ґарамбошиш на всю округу... прикарпаття, прикарпаття... та наклав я на те прикарпаття ціілий ґрунь спузи, бо дорожу нашим славним закарпаттям... серус, петре, й лиши в спокою трібного хлопа...

Петрос 2010-04-22 / 15:28:00
У моїх роках паралельно:згадали чи не згадали.Я не потребую ні піару,ні нарваности,ні мильної піни.І достатньо обізнаний з видавництвами й видавцями.Однак,не виставляв би в мережу інформаційні анемічні опилки,від котрих здоровому тілу треба вживати метакопромід.Бо ні вичерпна інформація з купою перекручень.ні ортодоксальна мова,як в українській рекламі не роблять їх захоплюючими.Мені достатньо прочитати "Делятинські паролі" Тараса Прохаська,аби відчути всю розкіш Прикарпаття.Прикарпаття треба було бачити в різних деценіях:80-х,90-х.Гаврош не бачив відпустового Космача на Петра тих років і ніколи не побачить.Він пише звичайні істини,які б обійшли Грабовецький,Арсенич.Словом,я б ніколи не підписався Гаврошем,завершуючи свободу писання,що випливає зі свободи читання,в т.ч. блогів.

Нота 2010-04-22 / 13:25:00
Олександре, Ви пишете легко і чудово.



Читаю Ваші статті давно, але ніяк не могла зрозуміти звідки у Вас таке чітке усвідомлення української національності. Тепер ясно - навчання у Львові наклало свій відбиток.



Бо такий наш брат закарпатець-русин - ще ні один галичанин не заговорив по русинськи, а ми запросто - і львівська говірка, і київсько-полтавська, і будь-яка...



Повторюся ще раз - Ваші статті чудові, але "нав'язле в зубах русинство", "Перетину діалектів (бо літературною мовою вдома тут не говорить жоден народ)" - ріже слух.



Русинство - це минуле багатьох людей, які передали його своїм дітям і внукам, а отже, це чиєсь теперішнє життя. Не треба одним нав'язувати культуру інших, нехай розвиваються ВСІ культури!

virt2000 2010-04-22 / 12:12:00
Цікава стаття. Дійсно, спілкуючись із іфано-франківцями помітив, що вони дуже привітні, відкриті й добрі люди без зарозумілості.

Князь Корятович 2010-04-21 / 22:10:00
П. Олесандр - я з Вами цілком годжуся що 'Коменти справді легше писати, як статті. Та ще й анонімні.' Але думаю що Ви коли подумаєти, то будети годитися що можливість коментувати відкриває дорогу до потрібного діалогу,який на жаль так

часто бракую в нашому житті. Добрий діалог є потрібний для розвиток демократичного спосoбу життя?



Ще раз Вам дякую за добру написану статтю, і як все, бажаю Вам успіх у Вашому літературному житті!

Гаврош 2010-04-21 / 21:25:00
Та нічого я не обурююся, а сміюся. Коменти справді легше писати, як статті. :) Та ще й анонімні.



Петрос пише, що мав кілька презентацій у Франківську і писав ще "до Гавроша". Ну і слава Богу! Вітаю його з цим. Але до чого тут згадана стаття про враження від Франківська? Не було згадано про Петроса?



Не любиться Петросу "Грані-Т". Ну то й добре. То й не купуй і не читай їхні книжки. Це твоє право. Вольному -- воля, спасенному -- рай :)

KK 2010-04-21 / 19:52:00
п. Олександр - те що Ваша стаття добре написана і цікава нема сумніви. Але, й думаю що коментарі п. Петроса на місці і помірковані? 'Критикувати у коментарях -- простіше простого. Схоже, Петрос просто засидівся без реального діла.' Не бачу чому Ви так обурюєтися його коментарією?



Петрос 2010-04-21 / 18:51:00
Ви ж презентували в Івано-Франківську продукт того видавництва.Ці презентації перетворюються на дешеві водевілі.Заранній похорон чийогось "безділля".Я писав до Гавроша й мав кілька презентацій у Франківську.Те,що клепати дешеві інтервю й писати добрі штуки є велика різниця.Колись Ірина Вільде в своїх записах казала дохідливо:щоб літературне поле родило,його треба угноювати.Це щодо Гавроша без коментів.

kapdbetövig 2010-04-21 / 15:10:00
С. Гаврошу

"Точки перетину" - gavrosko - hülyegyerek, ty szja e odna velyka cserna tocska.

kapdbetövig 2010-04-21 / 15:05:00
hogy te mekkora egy nagy patkány vagy, istenem

Евеліна 2010-04-21 / 10:55:00
С. Гаврошу



Ну я ж не кажу, "що лише так, а не інакше". Йшлося не про ставлення, бо і я з ними досі у добрих відносинах. Йшлося про те, що вони (ті, з якими я спілкувалася) Закарпаття не сприймали. Вони так і казали, що це щось нижче і мова у закарпатців не українська. Хоча їхнє "ч" і "щ", яке мені вухо ріже, до речі, і не є українським, а є польським.

Гаврош 2010-04-21 / 10:34:00
Евеліні: "старший брат" -- це іронія. Тому в лапках

Гаврош 2010-04-21 / 10:32:00
Евеліні: Я пять років жив під час навчання у Львові в одній кімнаті з двома галичанами -- один з Дрогобича, другий -- переселенець із Лемківщини. Жили так дружно, що за пять років своєї команди не змінили. Цікаво, що так мешкали всі закарпатці. Вони не поселилися всі разом, а поперемішувалися поміж галичанами.



За пять років у Львові я жодного разу не відчув якогось "іншого" ставлення до себе. Як зрештою, і волиняни чи подоляни, які вчилися з нами. Це підтвердять і решта закарпатців, які вчилися на львівській журналістиці. Людей оцінюють за людські якості. Ти могла би жити тиждень із закарпатцями і теж відносини би могли не скластися. Але тоді би ти не звинувачували їх за те, що вони з "чужої" області, а за щось інше.

Ясна річ, регіональні відмінності є. Вони є навіть на Закарпатті. Навіть мукачівський характер відмінний від ужгородського.



Стаття якраз спрямована на те, щоб краще пізнати нашого найбільшого сусіда.

Евеліна 2010-04-21 / 10:18:00
Сашко, а під поняттям "Старший брат" Ти маєш на увазі постмодерністський твір "1984"?

Евеліна 2010-04-21 / 10:15:00
Щодо "історичних обставин", що ми були під мадярами, а Львів під поляками, то я це дуже добре на собі відчуваю.

Дехто любить казати, який Львів гостинний. Як на мене, це ілюзія. Я з львів'янами понад тиждень жила в одному номері. Мені настільки був чужий їхній менталітет, погляди, поведінка. Ще вони сказали, що, мовляв, хто такі закарпатці. Екскурсовод у Львові мені пояснила історичні обставини, якими обгрунтувала вороже відношення між закарпатцями і львів'янами. Так воно є і до сьогодні.

Гаврош 2010-04-21 / 08:25:00
Петросу: здається, принизити чи вивищити когось якраз прагнете ви. А якщо маєте якісь спеціальні знання, то перо в руки і вперед! Критикувати у коментарях -- простіше простого. Схоже, Петрос просто засидівся без реального діла.Раніше, наприклад, писав самобутню есеїстику. А тепер хіба коменти.



Та й, зрештою, яке відношення має до статті "Грані-Т", а тим паче Діана Клочко? Чи, може, завинили тим, що не друкують Петроса?

Петрос 2010-04-20 / 20:14:00
Історично конкурувати зі Львовом у культурному плані могла тільки Коломия.З Коломиї починається пізнання Гуцульщини,з Коломиї якихось сорок кілометрів до Космача - золотого вінця і Довбушевої,і упівської слави.А що казати про Криворівню,яка притуляла й досі притуляє бідних українських письменників,тільки Тарас Мельничук тримався Уторопів і Коломиї.Станиславів завжди буде для Львова на порядок нижчий,як Ужгород для Станиславова.Щодо географічно ближчих до Франківська Рахова та Ясіня,їх гуцульського менталітету.146 км відстані можна було подолати на авто за 20 гривень.Залізницю Австро-Угорщина не будувала з Станиславова до Сигота.Вона завершена до Рахова в 1894 році.Але нинішній Сіґету- Мармацієй колись мав залізничне сполучення з Чернівцями й потяг з Праги їздив у Ясіня до режиму Горті.Тим то й цікава Україна,що в ній важко принизити чи вивищити один край над іншим,шановний заложнику Діани Клочко з її зажерливими "Гранями-Т"


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
Ужгород під час війни
/ 6Галина Белей: "Любомир був прикладом безкомпромісного служіння науці"
/ 9Що показав перепис у Чехії?
/ 3Політичні підсумки 2021 року на Закарпатті
/ 1Пам'яті Володимира Рутківського
/ 5Великі трагедії маленького народу
/ 3Почути рома
/ 50Два Івани. Як було зірвано об’єднання греко-католиків України?
/ 7Чи повернеться Володимир Гнатюк на Закарпаття?
/ 3Як закарпатські москвофіли ставали українськими письменниками
/ 47Дві унії. Чому українські греко-католики досі не об’єднані?
/ 25Чи хрестили Закарпаття Кирило і Мефодій?
/ 11Чи розвалило Закарпаття Чехословаччину?
/ 2Що буде з українцями Словаччини?
/ 11Московське православ'я на Закарпатті втрачає монополію
/ 56Генерал Петров і холодний душ для Будапешта
/ 1Що показали вибори на Закарпатті?
/ 7Як ОПЗЖ підтримує сепаратизм на Закарпатті?
Книгомама
/ 11Ловець слів
/ 59Пам’яті єпископа Мілана Шашіка
/ 9Подарунок до Тріанона: чому Берегівський район, а не Виноградівський?
/ 1Рік без Дмитра Кременя
/ 24Духнович був соборником
» Всі записи