Духнович був соборником

Пам’ятник просвітителю Олександру Духновичу (1803–1865) в Ужгороді
Пам’ятник просвітителю Олександру Духновичу (1803–1865) в Ужгороді

Соборник, а не сепаратист: ким є для нас Олександр Духнович?

Торік в ужгородському видавництві «Гражда» вийшов 4-й том творів Олександра Духновича (1803–1865), закарпатського просвітителя і літератора, від дня смерті якого 30 березня виповнилося 155 років. Греко-католицький священник-целібатник зробив навіть успішну церковну кар’єру, ставши каноником і правою рукою Пряшівського єпископа Йосифа Гаганця, себто, одним із найвпливовіших людей у цілій єпархії.

На 4-й том творів Духновича довелося чекати півстоліття

На 4-й том творів Духновича довелося чекати півстоліття

Дослідники сходяться на думці, що саме Олександр Духнович є ключовою постаттю закарпатської історії ХІХ століття. Він став тим двигуном, який започаткував національне відродження в Угорській Русі, а авторитет мав серед народу такий високий, що його прозивали «батьком». (На кшталт пізнішого «батька Волошина» чи «батька Махна»).

Неорусинський рух проголосив Духновича своїм основоположником, центральною фігурою окремішнього іконостасу, користуючись тим, що той вживав самоназву «русин». При цьому зовсім не береться до уваги, що ця назва була тоді спільною для всіх українців Австрійської імперії – галичан, буковинців і закарпатців.

Спекулюючи кількома віршами, які стали народними піснями, нинішні представники неорусинського руху не прагнуть вникати в справжню суть Духновичевого світогляду. Тому вихід четвертого тому, який завершив півстолітню одіссею з публікації всієї доступної на сьогодні творчої спадщини будителя, для них пройшов непоміченим. Бо ж те, що міститься у листах та публіцистиці «батька Духновича», прямо суперечить ідеології «нового східнослов’янського народу».

Чому Духнович не вживав слова «русинський»?

У поглядах Духновича простежуються дві головні ідеї: це боротьба проти «іга прикрого мадяризму» та єднання всієї Русі (насамперед Угорської та Галицької).

Пам’ятник просвітителю Олександру Духновичу (1803–1865) в Мукачеві

На Закарпатті важко знайти ще одну постать, яка би в ХІХ столітті так гостро виступала проти «мадярського насилля»:

«Свавільні мадяри… здумали всьому противитися, суперечити будь-якому розпорядженню цісарському, жоден народ не шанувати і не визнавати, крім жмені мадярів. У них всі народи – бидло і худоба, лише мадяр був людиною…»

Тому «носити шлейф мадярам, як деякі наші священики і миряни чинять із закабаленням своєї народності – це мерзенне рабство…»

Бо мадярські гнобителі «напилися досить руської крові та наїлися м’яса і костей». Ось так, не менше і не більше!

Різко виступаючи проти мадяризації та ренегатів, яких називає мадяронами, Духнович водночас весь час дивиться на Схід, за Карпати. Агітує за об’єднання Галичини та Закарпаття, вироблення спільної літературної мови, при цьому народне мовлення відкидає, вважаючи його грубим і простацьким.

Це чудово висвітлив відомий віденський мовознавець-славіст Міхаель Мозер у статті «Чи намагався Олександр Духнович створити русинську літературну мову?»

«Важко знайти щось більш чуже для Духновича, ніж проєкт створення самостійної «русинської» нації, як він формулюється сьогодні, – пише австрійський професор. – Тож представники новітнього русинського руху перебувають у досить складній ситуації, бо їхній головний кумир із XIX століття явно мав геть інакший від їхнього погляд на літературну мову русинів. Єдине, що єднає їх із Духновичем, – це слово «русинъ»; однак його значення в Духновича та в контексті русинського проєкту відрізняються настільки, що спроби зобразити Духновича будителем русинів навряд чи виглядатимуть переконливо.

Духнович був насамперед одним із будителів закарпатського москвофільства. У цьому він справді має заслуги перед слов’янством, бо протидіяв подальшому поступові мадяризації. Пробуджував він, одначе, не «русинство», а «руськість». Хоча деякі його тексти написано мовою, що ґрунтується на русинських діялектах у сьогоднішньому розумінні русинських діячів, було б явним перебільшенням – ба й непорозумінням – стверджувати, ніби він започаткував нову русиномовну літературу. Зрештою, наскільки відомо, такого наміру Духнович ніколи й не плекав».

Перший український буквар народною мовою 1847 року, виданий Олександром Духновичем раніше за букварі Тараса Шевченка і Пантелеймона Куліша

На думку літературознавців, художня цінність літературних творів будителя, що найповніше зібрані у першому томі згаданого чотиритомника, невисока. Вони мають радше філологічну вартість як мовний документ доби. Навіть головне літературне досягнення Духновича – п’єса «Добродетель превишает багатство» не витримує театральних вимог і є радше розрізненими сценками моралізаторського духу, ніж цілісним драматургічним дійством. Зате мова цього найбільшого Духновичевого художнього твору є першою і найповнішою на 1850 рік фіксацією пряшівського діалекту.

Попри москвофільскі устремління греко-католицького панотця, його не слід віддавати на відкуп нинішнім представникам неорусинського руху, які роблять все, аби не показати справжнього Духновича. Певна річ, що він був дитям свого часу. Тож силу для опору «свавільному мадяризму» він, як і більшість його сучасників у Галичині, вбачав у могутній імперії, яка простягалася на Північ і Схід, включаючи в себе не лиш Петербург та Москву, але й Київ і Варшаву. З цього погляду Духнович є природною частиною загальноукраїнського літературного процесу на Західній Україні.

Пам’ятник Олександру Духновичу в Ужгороді

Найціннішим зі спадщини Духновича є його публіцистичні та історичні праці, зокрема, «Історія пряшівської єпархії», листування, щоденники, де простежується світогляд будителя, його ідеї, думки, почування.

На жаль, навіть цей чотиритомник не є повним. На думку покійної Олени Рудловчак, яка була найбільшим духновичезнавцем, вдалося зібрати лише половину спадщини письменника. Є чимало втрат вже в ХХ столітті, зокрема, зникла дуже цінна історична праця про мукачівського єпископа Поповича, яка містила автобіографічні моменти із життя Духновича і не була своєчасно оприлюднена через відсутність перекладу з латини. Не збереглося і жодного листа до Духновича, який провадив дуже жваве листування. Пропали і деякі його зображення. Не введено в чотиритомник і церковних праць будителя, які потребують фахового коментаря.

Ба, навіть те, що вже оприлюднено, не є належно прочитане і засвоєне, про що свідчить те ж неорусинство. Духнович потрібен їм лише як політичне гасло, примітивна наліпка, на яку ловитимуть довірливі душі, не здатні самостійно осягнути складну постать закарпатського будителя, який, до слова, навіть не використовував слова «русинський», а лише «руський» у різних написаннях.

Радіо Свобода

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
21 квітня 2020р.

Теги: Духнович, русини

Коментарі

jurius 2020-05-05 / 01:22:01
Єдиними причинами поширення на Закарпатті штампів про український етноцид є хронічна відсталість народівських тенденцій закарпатських русинів і взагалі їх національного руху, порівняно з русинами Галичини та Буковини, а також тривалі наслідки мадярської асиміляції і політики "розділяй та володарюй" Чехословаччини. Закарпаття увійшло в 1945 р. одним з найвідсталіших регіонів України, здобутки національного руху в якому були нетривалими, а засилля мадяронства та москвофільства досить істотними. Відповідно здобутки народовців- українофілів тут були найменшими. Як цілком толково роз'яснював читатель, в самій Галичині залишки русинофілів нікого не звинувачували в етноциді (можливо тому, що переважно були колишніми москвофілами, які багато що зробили для приходу своїх кумирів. А оскільки вони були маргіналами і особами старшого віку, то за роки СРСР зникли як явище. Той факт, що в Закарпатті населення за виключенням чехословацького періоду мало небагато досягнень розвитку національного руху, він не осягнув такої ступені еволюції, як в Галичині, тож і позиції русофілів там опинилися сильнішими. За роки радянської влади вони відійшли в тінь, зменшили чисельність, але не зникли. Тепер стара імперія - Росія взяла на озброєння вже не радянізацію з присмаком УРСР, а підтримку сепаратизму в Україні, тому не дивно, що нащадки мадяронів і москвофілів тепер перетворилися на завзятих русинів. В будь якому разі більшість новітніх русинів Закарпаття об'єднує ірраціональна любов до Росії і ненависть до братів-русинів, які ще в 19 ст. випередили їх пращурів в розвитку і проголосили об'єднання в соборну Україну. Звичайно політичним русинам сьогодення ближчим є дух мадяронства та москвофільства, хоча як показує стаття, останні на відміну від фанатів Угорщини все-таки були соборниками хоча і з Росією.

Мартош 2020-04-30 / 10:42:24
Неборятка, надворі ХХ століття, а ви досі бабраєтеся в зашмуляному русинському вуйоші. Пуста то робота!

О.Духнович - Я русин був єсьм і буду! 2020-04-29 / 20:07:46


Зі штампами російської пропаганди і агітацією за кремлівське "русинство" - на інші, марґінальні ресурси. Коментар видалено. Адмін


Духнович - антирусин 2020-04-29 / 18:36:03
Так, чому Духнович "руський воздух ссав", а не русинський, чому "кормився руським хлібом", а не русинським, чому "руськая вся родина", а не русинська? Тому що не був таким бараном, як дехто, який не знає елементарного, що русин -- це офіційна назва українців у ХІХ стоіття, як і малорос. Це тотожні поняття

Духнович - русин, будитель русинського народу 2020-04-29 / 17:44:14





Духнович Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Олександр Духнович
Народився 24 квітня 1803
с. Тополя, Пряшівщина, Австрійська імперія
Помер 30 березня 1865 (61 рік)
Австро-Угорщина м. Пряшів, Австрійська імперія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність греко-католицький священик, письменник, педагог, поет
Мова творів Язичіє і російська
Конфесія Римо-католицька церква

Духнович Олександр Васильович (словац. Alexander Duchnovič) (*24 квітня 1803, с. Тополя на Пряшівщині, Словаччина — †30 березня 1865, Пряшів) — закарпатський греко-католицький священик, письменник, педагог, поет і культурний діяч москвофільського напрямку.
================================
Див. посилання -
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D1%85%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Духнович - будитель русинів 2020-04-29 / 17:42:44
Ви не читаєте Духновича.

Я русин був, єсьм і буду !!!

Я русин був, єсьм і буду,
Я родився русином;
Чесний мій рід не забуду,
Останусь єго сином.

Русин був мій отець, мати,
Руская вся родина.
Русини сестри і братя,
І широка дружина.

Я сьвіт узрів під Бескидом,
Перший воздух рускій ссав,
Я кормився руским хлібом,
Русин мене колисав.

Попередньому: Духнович - антирусин 2020-04-29 / 10:17:45
В тому то й біда, що ви Духновича не читаєте. І прикриваючись його іменем, заперечуєте все те, що він писав. Бо для нього русини -- це і галичани, і буковинці, яких ви люто ненавидите. І ніякого окремого русинського народу на Закарпатті він ніколи не визнавав. І навіть висміював ідею створювати літературу місцевим діалектом. Духнович -- не ваш будитель, а найпринциповіший опонент вашого сепаратизму

Духнович - русин. 2020-04-29 / 07:46:36
Олександр Духнович - це русинський будитель, письменник. І все. Це факт, що і хто би не писали тут...
Це син русинського народу, це - русин, патріот свої землі.

Його слова безсмертні -
"Я русин бил есьм і буду я родився русином.
Чесний род мой не забуду - останусь його сином."

читатель 2020-04-27 / 21:23:38
Покійний професор Любомир Белей констатував: «Після возз’єднання з УРСР усі галицькі русини також ураз стали українцями; діалекти Галичини зазнали впливу української літературної мови, а галицька літературномовна традиція зникає зовсім. Але ці події ніхто не кваліфікує етноцидом галицьких русинів та як насильницьку українізацію. Ніхто також не звинувачує Україну в жорстоких репресіях проти колишніх русинів Галичини» [https://tyzhden.ua/Publication/3516]. Про те, що не всі русини прикарпатські (галицькі) з радістю перетворювалися на українців, свідчить історія (див. «Бойківська радянська республіка». УРЕ. Том 1. 1977.-544 с., стаття на с. 508; Дрогобицьке збройне повстання 1919. Українська радянська енциклопедія (УРЕ), том 3. Видання друге, Київ 1979. - 552 с., див. с. 472; Лемко-Русинська Республіка//uk.wikipedia.org/wiki).

vasylko 2020-04-25 / 00:47:27


Ви знову тут зі своєю агітацією за політрусинство? Коментар видалено. Адмін


jurius 2020-04-24 / 23:22:25
Vasylko ця назва є латинською (німецькою) назвою місцевого населення. Саме воно себе рутенами не називало, а руськими (русинами, руснаками на Буковині). Звичайна річ, що оскільки Закарпаття належало до Центральної Європи, де писемні джерела писалися латиною (з часом угорською та німецькою мовами), назва рутен у джерелах домінує.

До студента 2020-04-24 / 22:42:11
Захищають русинство щоб українцям насолити. А ті темні не розуміють, що їх використовують.

Ede 2020-04-24 / 04:48:35


Коментар видалено. Адмін


vasylko 2020-04-24 / 04:25:45
Шановний пан Гаврош,
Я маю до вас таке питання, стара історична назва для русинів/українців є рутени.
В публікаціях на англійській, німецькій і давніше на угорській мовах часто хоснують назву рутен.
Ця термінологія походить зі західу Європи?

Ede 2020-04-23 / 21:58:47


З пропагандою політрусинства - на інші, марґінальні ресурси. Коментар видалено. Адмін


Очі на лоба 2020-04-23 / 20:35:34
Зато тепер є греко-католицький фивник из Пряшева, який дуже і дуже любить Закарпаття. Має собі місцевого прислужника пана Лущака, а скоро матиме єдного із місних монахів, які вже скоро тоже русинами стануть. Казочці кінець, розходимося

митро 2020-04-23 / 13:29:29


Хамство і анонімний перехід на особистості. Коментар видалено. Адмін


Нижньоворітець 2020-04-23 / 01:51:33
вчімо історію, тоді не треба буде платити кровю.

Нік 2020-04-22 / 23:28:50
Молодець Саша!!!показуй справжню історію, а не формовану мадяронами попами, чиновниками, політиками злодіями...

Гуцул 2020-04-22 / 11:43:14
Духнович - наш, руський, закарпатський і український, не віддамо його неорусинам!


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 9Ловець слів
/ 59Пам’яті єпископа Мілана Шашіка
/ 9Подарунок до Тріанона: чому Берегівський район, а не Виноградівський?
/ 1Рік без Дмитра Кременя
/ 4Не тільки Україна повинна вшанувати Уласа Самчука
/ 16Угорський шантаж
Операція "Ліквідація"
/ 5Вбивство Ярослава Галана: знайомий почерк?
/ 4Чернігівщина очима закарпатця
/ 20Україна і жест Земана
/ 8Парадокси виборів на Закарпатті
/ 2Чи матимуть закарпатські угорці свого депутата?
/ 1Діаспора жива і мертва
/ 18Закарпаття. Що вдалося і не вдалося зробити Геннадію Москалю?
/ 44Виборча дуля в закарпатській кишені
/ 5Уроки Карпатської України
/ 9Крах закарпатського москвофільства
Підсумки 2018 року на Закарпатті
/ 32Про фашизм на Закарпатті
/ 3Одеса вибрала Україну
Люди без страху
/ 8"Гауляйтер" для Закарпаття
/ 8Футбол як провокація
/ 2Заповіт професора Белея
/ 6Як вирішити ромську проблему?
» Всі записи