Юрій Ерстенюк. На таких тримається Україна

Юрій Ерстенюк вдома, листопад 2016 року

Третім Президентом України Віктором Ющенком, у розумінні звичайного, пересічного громадянина країни, було застосовано, на мій погляд, абсолютно  хибне, і навіть, образливе визначення - «маленький українець».  Невідомо хто за його версією є великим українцем. Але Бог з ним. Наша та світова історична наука перенасичена великими політичними фігурантами. Ніхто не заперечує їх значного впливу на хід історичного процесу в силу потужного владного ресурсу. А проте, мірило великості і малості кожної людини лежить не лише у площині посади, яку вона обіймає, титулів, яких їй присвоїли, розміру її статків, тощо.  Великість і малість кожної індивідуальної людини визначається в першу чергу її місією в житті,  послідовністю, настирливістю у реалізації благородних цілей, широтою громадянської свідомості, сповідуваних нею морально-етичних, цінностей.  Тому і великим і маленьким українцем однаково можуть бути як  великий політичний, державний діяч так і звичайний громадянин. Все залежить від якості виконуваних ролей. Президентів, інших державних діячів сучасності, оцінювати їх великість чи малість залишимо історикам. А ще краще їх оцінять історики наступних  поколінь, з висоти пройденого часу.  А ми краще сфокусуємося на тих великих людях, які живуть серед нас, яких постійно бачимо, з якими може щоранку вітаємося, часом спілкуємося, інколи називаємо їх дивакуватими, але якось не помічаємо. Так вже все є звичним, що просто не задумуєшся.

Одним з таких людей є житель міста Рахова Ерстенюк Юрій Петрович. Завітав до нього додому з уже визначеною метою, взяти матеріал для цієї публікації. Його я знаю ще з початку 90-х років минулого століття, багато з ним спілкувався. Власне тому й виник задум висвітлити його життєдіяльність. Бо це не є проста пересічна біографія. Життя цього чоловіка наповнене змістом, побудоване на великих ідеях, є цільним, наполегливим, творчим, мужнім. Він був у основах розгортання українського національного руху за відродження Незалежності України 1989- 1991 року на Рахівщині. В наступні роки весь час залишався активним чоловіком у громадському житті м. Рахова та району. В період боротьби за незалежність України був активним членом Народного Руху України, далі в Республіканській партії України  Левка Лук’яненка та Конгресу українських націоналістів. Активно діяв в товаристві «Просвіта», греко-католицькій громаді та навіть був обраний депутатом міської ради у 2002 році у віці 79 років. Не завжди був він зручний владі районі, особливо в 90-х роках минулого століття, через свою громадську активність, чіткі переконання, які відверто висловлював. Та навіть піддавав осуду  середовище консервативних парафіян греко-католицької громади, особливо дяків, які ні як не хотіли переходити на відспівування під час літургії з церковно-слав’янської мови на сучасну українську. Адже  Юрій Петрович вирізняється своїм   загостреним почуттям національної свідомості. Тут багато можна говорити про нього. Це і про його участь у національно-політичних акціях, відзначенні знакових історичних подій, шанування полеглих карпатських січовиків та інших подіях.  Та повернемося ближче до безпосередньої бесіди з ним,  спробуємо  заглянути глибше і дальше у його  життя, щоб визначити міру його вартості .

Ітак, зупиняюся в Новоселиці (вулиця Київська, м. Рахів), підхожу до брами його будинку, телефоную на стаціонарний телефон. Відразу обзивається Юрій Петрович (впізнаю за голосом), а за хвилинку виходить на двір і запрошує мене до своєї оселі. По перших же рухах і словах впізнаю жвавого, енергійного і веселого, не дивлячись на свій поважний вік, 93 роки, чоловіка. По дорозі до хати відразу зав’язалася жвава і тепла бесіда. Юрій Петрович перехоплює ініціативу, активно випитується мене про мої справи, заняття, питається, чи ще живі мої батьки тощо. Заходимо в хату, запрошує сісти у м’яке крісло, пропонує чашку чаю. Плавно ведемо бесіду, ненав’язливо випитую його про життя в пору його дитинства, юності, перегортаючи в його пам’яті події різних історичних епох: чехословацького, Карпатської України, угорського-гортистського, радянського.

Чехословацький період та час Карпатської України – це пора його дитинства, ранньої юності і тому розповідь про нього звучала по-особливому щемливо. Розповів він про багато різних подій. Від побутових до політичних. Мене вразив не тільки зміст розповіді, але й сама мова розмови. Чітка, афористична, влучна. Думка багата на деталі, аргументи, докази. Співрозмовник приділив велику увагу своєму шкільному досвіду. Навчався в народній школі і горожанці. Серед шкільної молоді, зазначив співрозмовник, був великий потяг до всього українського. У вихованні українського патріотизму велику роль відіграли вчителі з УНРівської еміграції, зокрема Хадрицький та Яків Шепель. Останній був керівником Пласту. Через пластунське виховання пройшов і він. Завдячує він у своєму світоглядовому патріотичному становленню також і вчителю Рейті. Але апогеєм таких настроїв серед місцевого люду була Карпатська Україна. Тоді таке було велике піднесення, зазначає Ерстенюк, що скрізь віталися «Слава Україні!», співали українських народних, козацьких  пісень, а на територіальні претензії Хортиської Угорщини склали і співали коломийку:

Їв мадяр 20 років несолену кашу,

А тепер би хотів забрати

Солотвину нашу.

І на противагу короткої вікторії Карпатської України угорська окупація викликала велику депресію у народу. Осуд був повсюдний, каже оповідач. Практику жорстокого терору негативно оцінювали навіть деякі місцеві угорці. Але були і великі зрадники серед українців, яких назвали «мадяронами», говорить співрозмовник. Один з них – греко-католицький священник Дем’янович, який керував місцевою терористичною організацією «Собот-чопот».

Окрема сторінка розповіді – радянський період. Він припадав на його самий продуктивний вік. Вихований в дусі українського патріотизму, Юрій Петрович не міг нормально сприймати нову сталінську московську окупаційну владу. Тому шукав спільників боротьби проти нового режиму. Налагодив контакти з мережею українського підпілля. Але скоро МГБ вийшло на слід і почалися допити. «Как ты встречался з вооруженными бандитами?» - допитували його слідчі МГБ. Але Ерстенюк був не таким простим, щоб його так легко розколоти. Не зумівши довести звинувачення, відпустили його. Однак, встановили за ним ретельне стеження. Одного разу, говорить він, кличе мене на роботі до себе в кабінет головний механік Рахівського лісгоспу (організація, яка існувала до утворення Рахівського лісокомбінату) Коханський, словак за національністю. З певним роздратуванням, підвищеним голосом починає говорити мені словацькою мовою, каже Ерстенюк: «Ти добрий працівник, я Тебе поважаю як людину, але я Тебе і ненавиджу». «Чому?», запитує Юрій Петрович. У відповідь теж звучить запитання: «Чим Ти займаєшся, що я мушу кожного третього дня ходити в безпеку і давати ретельний звіт по кожному Твоєму крокові».

Таке відверте зізнання свого безпосереднього начальника змусило Ерстенюка бути обережнішим, згорнути деякі активні контакти з підпіллям. І він обирає нову тактику. «Я задавав собі питання, яким чином пропагувати українську ідею? І мене осінило», - каже Юрій Петрович. В нього зародилася ідея заснувати оркестр гуцульських народних інструментів, щоб пропагувати народну музику, пісню, культуру, адже він є добрим знавцем музики, музичних інструментів. З цією ідеєю він підійшов до керівника підприємства Морочила Миколи Антоновича і отримав підтримку. Так заснувався   відомий на всю Україну, і не тільки, позаяк здобув міжнародне визнання, самодіяльний народний оркестр гуцульських інструментів - спочатку Рахівського лісгоспу, а далі, після реорганізації, Рахівського лісокомбінату. Юрій Петрович Ерстенюк  став його засновником і керівником. Сьогодні цей колектив далі продовжує жити  під назвою самодіяльний народний оркестр гуцульських народних інструментів районного будинку культури. Його керівництво незмінно продовжує бути у руках родини Ерстенюків, тепер уже в  його молодшого брата Петра Ерстенюка. Отримавши певне визнання як сумлінного і професійного працівника та керівника самодіяльного оркестру, він отримує і друге «переслідування». Його буквально тероризують з вимогою вступити в комуністичну партію. Але цього не може допустити собі, навіть в думці, чоловік, що виховався на українських національних ідеях, чинах. Тому й твердою і категоричною була його відповідь – ні.

Загалом твердості і наполегливості Юрію Петровичу ніколи не треба було  позичати. Він знає, що робить і для чого робить. Пригадується епізод не так далекої історії, а саме періоду з 2008 по 2010 рік, який засвідчує його громадянську позицію, наполегливість у меті. В районі тієї ж Новоселиці стояла пусткою некрита будівля колишнього Рахівського лісокомбінату, яка інтенсивно руйнувалася під впливом зовнішнього середовища. Щоб врятувати будівлю від цілковитої загибелі, Юрій Ерстенюк на всіх рівнях (від міської ради до кабінету міністрів України) порушує питання про її капітальний ремонт. І, зрештою, домагається свого. Так, за ініціативою та наполегливістю  Юрія Петровича, постав корпус для навчання початкових класів  Рахівської загальноосвітньої школи №4 .

За більш як дві години, буквально на одному подиху,  ми проговорили багато тем. Та найбільше вразила мене жага Юрія Петровича до життя, націленість на життя, установка на творення  життя. Від нього я не почув жодної ноти розпачу чи розчарування. Обговорюючи  питання сучасного непростого становища в державі, він відразу переводив їх у практичну площину, ставлячи зустрічні запитання: «Що робити? Як діяти? Як рухатися за цієї ситуації?». Це і є наглядний приклад позитивного, вольового мислення, орієнтованого на діяльність. Мені здається, що він взагалі не сприймає ситуації на рівні емоцій.

А якими яскравими є його напучування, його життєві настанови: «Треба любити свій народ, його географічне положення, свою націю; горілка - ворог нашого народу, за допомогою горілки за Австро-Угорщини у нашому краї крамарі  відібрали у народу майно, худобу, землю; працюймо, маймо ідею, не опускаймо руки». 

Також мій співбесідник є добрим шанувальником книжки. Зайшла бесіда за художню літературу і він напам’ять прочитав поему «Князь Лаборець», витягнув і поклав на стіл підбірку історико-краєзнавчої, наукової літератури. Питає мене, чи я читав «Щастя і горе Карпатської України» Гренджі-Донського, книги Петра Стерча, Юліана Химинця, Миколи Мушинки. Пропонує мені нову придбану книжку Степана Папа «Велика боротьба». Поки розглядав запропоновану літературу, мимоволі накотилася думка і мені захотілося кинути докір, бо згадалося «поцінування» книжки представниками молодшого покоління, коли в моєму с. Богдан зайшло питання аж до закриття бібліотеки. То звідки ми будемо  мати таких національно свідомих та ідейних людей як Юрій Ерстенюк, якщо ми у великій масі майже не читаючі?

Захоплення, заняття, інтереси Юрія Петровича Ерстенюка дуже широкі. Це велика, творча натура. Ми побіжно зазначали про його неабиякий потяг до народної музики, гри на музичних інструментах. Але його захоплення далеко ширші. Він любить також малювати картини, виготовляти різні сувеніри. Один  такий сувенір він подарував і мені. Фотографію сувеніру додаю. А ще робить чудові макети сплаву лісу на плотах (дарабах, бокорах). І всім цим продовжує займатися по сьогоднішній день, у віці 93 роки. Ось вам і секрети довголіття: дієвий патріотизм, громадська активність, ентузіазм, висока ідейність, творчість, постійна самоосвіта, відсутність шкідливих звичок.

Повернувшись додому, я замислився над життям цього  простого, але водночас неординарного чоловіка. Намагався зрозуміти суть його життя. Думаю,  що однозначно можна сказати про нього як великого чоловіка. Людини, яка все життя несла ідею України. Людини, яка ніколи не була конформістом (не пристосовувалась під пануючий режим). Людини активної, творчої, безкорисної, моральної. Саме такі люди творять ментальну основу майбутніх відроджень, є оберегами українства і України. Вони працюють на благо нації,  благо  громади, благо людей  без огляду на обставини, типу «якби були кращі умови, краща влада, кращі часи  і т.п.», а тут і тепер. І на таких людей треба рівнятися. Бо вони - великі люди, адже в  міру своїх вмінь, сил, знань щоденно будують красу,  добро, справедливість, Україну.

Красне Поле, біля пам’ятного знака полеглим карпатським січовикам, 2008 рік. Юрій Ерстенюк - перший справа

Урочисте відзначення 70-річчя Карпатської України. Юрій Ерстенюк - перший зліва у першому ряду серед групи рахівських політв’язнів

Сувенір, виготовлений Юрієм Ерстенюком

Теги: Юрій Ерстенюк

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати