Богдан, школа і "каптьорка"

Дайте мені дві тисячі вчителів

І я збудую міцну Німеччину

 Отто фон Бісмарк

Слова, виписані в епіграфі, приписують «Залізному канцлеру», який провів важливі реформи з організації державного контролю над освітою країни. Якість особи вчителя як головної дійової особи освітньої системи опинилася у центрі уваги. Вказані заходи були одними із важливих державних стратегій політики культуркампф, що по праву дало змогу віднести його до найбільших та найуспішніших німецьких державних діячів.

Актуальність розбудови освітнього ресурсу в Україні також ніхто не піддає сумніву. Це не тільки осягнення передових технологій, соціально-економічний розвиток, конкурентоздатність країни, але й фактор стабільності та безпеки.  Та чи скрізь і всі освітяни перейняті цією ідею? Сумніваюсь. Справа потребує не лише закликів і декларацій, але й державної опіки у широкому розумінні цього слова. Як на мене, в багатьох, особливо провінційних сільських загальноосвітніх навчальних закладах домінує консерватизм щодо організації покращення навчально-виховного процесу та відповідно отримання якіснішого продукту.

Основою для такого переконання є ситуація із станом освіти у моєму рідному селі Богдан, яка й підштовхнула мене до написання цієї статті. Бурхливі процеси в загальноосвітньому навчальному закладі протягом останніх років, а особливо влітку цього року, вимагають свого осмислення. Стан справ в школі не є простим. Щоб розібратись у заплутаній ситуації, потрібне більш глибоке аналітичне дослідження, яке допоможе  зрозуміти реальну картину відносин в даному навчальному закладі на тлі завдань і викликів у освітній сфері, які стоять перед державою.

Результати ЗНО як засіб виміру  ефективності роботи вчителів школи

Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання в загальноосвітніх навчальних закладах дає змогу об’єктивно оцінити результативність роботи як педагогічних колективів, так і окремих вчителів. Прогляд результатів ЗНО по Закарпатській області за 2013 рік (цьогорічні ще неопубліковані), розміщених на інформаційному порталі «Новини Закарпаття», а саме - щодо рейтингу результатів ЗНО школи рідного села, навіює сумні думки.  Підсумковий бал –  0.68  і «почесне» 257 місце серед 303 шкіл області.

Цей тривожний і сумний результат повинен би стати темою для серйозних роздумів, аналізу та запровадження дій, які б покращили стан справ. Але чи стали означені вище результати предметом обговорення та праці у самому педагогічному колективі Богданської ЗОШ І-ІІІ ступенів? Факти свідчать, що ні. В колективі є інші, «серйозніші» проблеми над якими він «працює».

«Головний біль» педколективу

На підставі ухвали Закарпатського апеляційного суду, яким було скасовано догани, винесені управлінням освіти, молоді спорту Рахівської РДА Абеле Сніжані Іванівні, Рахівський районний суд поновив її на посаді директора Богданської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Судові рішення не обговорюються. Їх виконують, або оскаржують у судових інстанціях вищого рівня.

Однак це не в богданському випадку. Колектив навчального закладу діє інакше. Він підняв бунт проти  рішення суду, саботував його виконання. Група активістів вчительського колективу не допустила працівників управління освіти на передачу документації та печатки школи. В терміновому порядку були проведені профспілкові збори, які виразили незгоду із судовим рішенням, звернулися в різні інстанції, опублікували дві статті в районній газеті «Зоря Захівщини».

Таким чином, проблема організації недопущення відновленого судом директора школи  є головною проблемою, над якою «працює» колектив школи. А результати ЗНО є десь там далеко, які мало кого хвилюють.

«Каптьорка» як паралельна адміністрація школи

Щоб зрозуміти будь-який соціальний колектив, необхідно знати його структуру, виділити ядро, лідерів (активну меншість), визначити їх цінності, звички, коло інтересів. У випадку з педагогічним колективом школи с. Богдан необхідно підійти так само і тоді можна буде зрозуміти природу вчительського бунту.

Таким ядром у колективі цієї школи, який генерує ідеї, визначає завдання для цілого колективу, культивує певні цінності, визначає його «друзів» і «ворогів», є невелика група вчителів, «штаб-квартира» яких знаходиться у маленькому приміщенні на першому поверсі головного шкільного корпусу, де зберігається спортивний інвентар, яку влучно назвали «каптьоркою», а ще – «баром» (правда, його режим роботи, який на дверях наклеїли учні школи, вчителі фізкультури хутко зірвали). Важливим інтер’єром приміщення є пристосовані під столи шкільні парти та лавиці для нарад та…

В принципі, все тут нормально. Бо в якій школі немає підсобних приміщень. Та все ж, головна відмінність цього підсобного приміщення полягає у тому, що тут знаходиться «мозок» школи, центр прийняття рішень, які пізніше ухвалюють педагогічні ради, виконує накресленні завдання дирекція школи. Може, хтось запитає, як це все означити? А просто. Члени товариства «каптьорка» в Богданській школі створили паралельну адміністрацію навчального закладу.

Всюди є свої «стрілки»

На Донбасі в організації захоплень адмінбудівель, зброї та організації збройної боротьби проти української влади ключову роль відіграв російський ФСБешник Ігор Гіркін під псевдо «Стрілок». Такий відступ від теми публікації не є зайвим. Він лише її підсилить та надасть змогу краще означити проблематику. Адже, як і в бунтівному Донбасі, так і в колективі Богданської ЗОШ І-ІІІ ступенів є свої лідери, яких за аналогією назвемо «стрілками». Вони є провідниками «каптьорки» та відповідно організаторами всіх активних дій, але по своїй природі деструктивних. Їх дії є незаконними, які однозначно можно ідентифікувати як заколот. Ними є вчителі  пенсіонери – Процюк Юрій Юрійович та Романюк Марія Іванівна. Дані особи не є простими ситуативними вискочками, а людьми з харизматичними психологічними якостями, в арсеналі яких достатній набір засобів впливу, зокрема: популізму, демагогії, лицемірства, психологічного тиску, агресії, здатності ввести інших в транс, навіяти «свою правду». Вони є організаторами багатьох акцій, в тому числі і бунту богданських вчителів проти виконання рішення суду.

«Советськоязичні»

В організації вищезазначеної акції вчителів Богданської школи політичної складової мабуть немає, хіба-що за винятком моральної підтримки екс-голови РДА часів Януковича Андріюка Д.Д. та, відповідно, попереднього  начальника районного управління освіти Клементєва М.В., з чиєї ініціативи це все сталося. Про політичний портрет ініціаторів шкільного бунту  влучно розкрито в публікації Абеле С. І. «Аварійна бригада» регіоналів вкотре підняла голову», надрукованій у районній газеті «Зоря Рахівщини» за 27 червня 2014 року. Правда, хворі на амнезію «каптьорщики» уже не пам’ятають про своє недавнє активне партійне минуле та абсолютну тишу в період здійснення Революції Гідності з 1 грудня 2013 року по 22 лютого 2014 року. Але це так, між іншим. Воно не головне.

Головне те, що пострадянська система освіти, зокрема в Рахівському районі, активно експлуатувала політичну відданість кадрів вихованих та перевірених в радянські часи для акцій політичного забезпечення результатів виборів, контролю над активністю вчителів. Тому переважна їх частина коливалася разом із генеральною лінією партії – від КПРС через НДП, СДПУо, «За ЄДУ», Демократичний Союз Волкова, Народної партії Литвина та інші політичні утворення номенклатури радянського штибу. А Партія регіонів була лише її логічним продовженням. Про цю породу людей найбільш влучно виразилася російська дисидентка Валерія Новодворська, назвавши їх советськоязичними, тобто людьми з радянською ментальністю, яких ще жаргонною мовою називають совками.

На такі кадри опиралася колишня радянська партноменклатура. Богдан був не винятком. Так, один із лідерів бунту вчителів у селі  Процюк Ю.Ю. був постійно наближений до керівництва району, відділу освіти у 80-90-х роках попереднього століття, а інша – Романюк М.І. – була на посаді директора школи з 1993 року по 2005 роки, що є доконаним фактом. Цю радянську еліту села підняв на особливий рівень керівник районної організації Партії регіонів, голова районної державної адміністрації у 2010-2014 роках Андріюк Д.Д. та його вірний помічник, згаданий начальник управління освіти Клементєв М.В. Вони, заради забезпечення політичного контролю в педагогічних колективах району та організації забезпечення перемоги на другий термін на запланованих тоді чергових виборах Президента України у 2015 році Віктора Януковича, вдавалися до підбору особливо відданих та усунення неблагонадійних та опозиційно налаштованих кадрів. На благонадійність перевірялися навіть технічні працівники школи. Так, заради призначення у Богданській школі вірного партійця Боднара Миколи Андрійовича завгоспом школи була усунута  з посади директора школи і Абеле С.І.

Відкупною районних чиновників-регіоналів в Богданській ЗОШ була повна передача влади у руки «каптьорки», відсутність претензій до результатів навчально-виховного процесу та, відповідно, контролю за його проведенням. Такої ідилії, підвищеної зони комфорту представники «каптьорки» та і загалом вчителі школи ще не мали. Тому і втрачати цього не хочуть.

«Народний директор»

На Донеччині та Луганщині в такому явищі як «народні мери», яких незаконно призначали терористи замість посадових осіб органів місцевого самоврядування, найбільш виразно було спотворено  назву «народний». За це «високе звання» останні виконували всі їх антизаконні вказівки.

За аналогією із вищевказаним можна порівняти виконання повноважень на посаді директора школи у с. Богдан. Так, профспілкові збори цього колективу двічі виражали підтримку виконуючому обов’язки директора школи Шімону І.І.. У публікаціях у місцевій газеті «Зоря Рахівщини» червоною ниткою проходять дві лінії – це погана Абеле - Москалюк, яку хочуть не допустити до виконання посадових обов’язків, та дуже хороший (якого, очевидно треба призначити на постійно) виконувач обов’язків директора – Шімон І.І.

Питання тут не в прізвищах, а в ролі, яку виконують ці посадові особи. Нічого поганого не маю проти особи Шімона І.І. Але, тим не менше, треба  визначити, чим він так заслужив «всенародну» підтримку за 8-9 місяців роботи. Якихось особливих секретів тут немає. Це повна підконтрольність «каптьорці», чи, інакше, паралельній адміністрації школи. Хлопець виявився абсолютно керованим. Навіть головування на засіданнях педагогічної ради ним було більше умовним. Реальна влада належить «стрілкам», які зводили їх не до вдосконалення і методичного забезпечення навчально-виховного процесу, запровадження передового педагогічного досвіду, як це записано в статуті школи, а до вивчення питань хто що вкрав, як його покарати, і т. п.

Варто зазначити, що «народним» виявився не лише Шімон І.І., але й та сама Абеле - Москалюк на початку своєї директорської каденції, поки виконувала волю цього неформального середовища вчителів, зокрема у 2006-2007 роках, а саме – в організації переслідування заступника директора школи з господарської частини, сьогодні вже покійного Ретізника Юрія Юрійовича.

Та більше того, цього лиха не оминув і автор цих рядків. Перебував на посаді директора цієї школи вісім місяців, з кінця серпня 2005 до початку травня 2006 років до часу обрання на виборну посаду в органи місцевого самоврядування. Тоді і я кілька перших тижнів користувався підтримкою цього психологічно впливового середовища вчителів. Майже кожну перерву мені  пропонувалися  «солдатські» двадцять грамів. Але свою першу нелюбов заслужив за заборону вживання алкоголю під час проведення навчально-виховного процесу.

Два слова про колектив

Без визначення ролі пересічного вчителя цієї школи прояву, його особистої волі важко буде зрозуміти цей педагогічний колектив. З одного боку, ми означили наявність в ньому активної меншості, лідерів. Але півтора десятка осіб не каламутили б воду, якщо б не мали пасивної підтримки більшості. Сила «каптьорки» тримається на конформізмі більшості вчителів, які не можуть протистояти морально-психологічному тиску невеликого кола осіб. Дружною «чередою» вони підписуються під текстами звернень, які суперечать законам України, що є повним безглуздям та свідченням інтелектуальної яловості.

З другого боку, в даній школі присутній дух певного шаблону. Керівництво школи забезпечило пересічному вчителю зону комфорту від ризиків внутрішнього духовного зростання, самоосвіти, вдосконалення професійної майстерності та, відповідно, підвищення результативності своєї праці.

Захист прав «каптьорки»

Те, що при «народному директорі», при підтримці керівної і спрямовуючої сили в районі (Партії регіонів), членам вчительського «громадського» об’єднання «каптьорка»  жилося як в Бога за пазухою, сказано було уже вище. Однак, небагато води протекло, і тнасунулася «катастрофа». Екс-директор Абеле С.І., яку «каптьорка» звинуватила у всіх земних і небесних гріхах, виграє суд, який поновлює її на посаді директора школи. Для членів вищезгаданої групи вчителів настає шок. Стільки чорноти вилито в адресу екс-директора і тут тобі на, хоч в Сірка очі позичай. «Стрілки» в екстреному варіанті збирають «сходняк», на якому приймають рішення не допустити Абеле Сніжану Іванівну до кабінету директора, не дозволити провести працівникам управління освіти передачу документації та печатки. Вони заблоковують кабінет директора, опечатують його. Даний факт є явищем посягання на адмінбудівлю, її захоплення, що підпадає під статтю Кримінального кодексу України.  Утім, схоже, для даних вчителів історії із ДНР і ЛНР є надихаючими.

Та цим все не завершується. Протягом короткого періоду голова первинної профспілкової організації скликає профспілкові збори, на яких головним питанням розгляду є недовіра до відновленого судом директора школи Абеле Сніжани Іванівни, засудження рішень суду та вираження підтримки в.о. директора Шімону І.І. Результати того зібрання лягли в основу двох публікацій у «Зорі Рахівщини». Хочеться запитати у організаторів і натхненників проведення профспілкових зборів: чи ви колись відкривали статут профспілки працівників освіти і науки України? Адже те, що вказані заходи є правовим, логічним та інтелектуальним нонсенсом не викликає сумніву, позаяк тема обговорення – не передбачена статутом профспілки. Замовником освіти є держава і тому законом надані повноваження по управлінню закладами освіти виконавчим органам державної влади. А справою первинних профспілкових організацій є укладення колдоговорів, контроль за їх дотриманням, соціально-економічний захист працюючих, але жодним чином не кадрова політика, а тим більше – оцінка рішень суду. Так, перша публікація у «Зорі Рахівщини», яка передає зміст колективного звернення, так і називається: «Суддівські сенсації на Рахівщині». Цей винахід є ноу-хау первинної профспілкової організації Богданської ЗОШ І-ІІІ ступенів та її керівника, давнього члена «каптьорки» та Партії регіонів Григорика Івана Васильовича.

Виходячи із вищенаведеного видно, що в руках «каптьорки» опинився додатковий інструмент впливу на політичну ситуацію в колективі школи. Саме так, «політичну» – це не опечатка. Практично, профспілкова організація перетворилася на орган захисту прав членів «каптьорки», тоді як реальний захист працюючих її не хвилює. Через блокування передачі документації та печатки школи Абеле С.І. активістами школи, втому числі і головою профспілкового комітету, виникло реальне порушення соціально-економічних прав технічних працівників школи. Люди не можуть отримати заробітну плату, позаяк нікому завірити табель виходу на роботу.

Також необхідно звернути увагу і на те, що визначений законом захист прав дитини від фізичного та психічного насилля, приниження честі і гідності залишається поза увагою. Тут, як і у випадку щодо покращення організації ефективності навчально-виховного процесу, вдосконалення педагогічної майстерності вчителів ніде не згадується. Особисто голова профспілки декілька разів був застуканий на фізичному насиллі щодо учнів школи. Мабуть, для членів колективу цього неформального об’єднання вчителів  це є одним із «ефективних» способів виховання підростаючого покоління. Про один такий випадок, який набув обласного скандалу, описано в статті «Як же тебе любити, вчителю мій? або Богданська «льохова» шкільна наука», яка була надрукована в газеті Срібна Земля за 2003 рік. Відсканований текст статті додаю. Вона ілюструє «педагогічні методи» вчительської «еліти» с. Богдан.

І дум високих устремління

Настала пора  висвітлити заключну, але одночасно і стрижневу частину даної публікації, яка дасть ключ до розуміння духовної атмосфери, який панує в школі цього гірського села, чи, точніше, систему цінностей, які сповідують одіозні і не зовсім одіозні представники вчительського колективу. Такий підхід виведе нас і на причини низької результативності навчальних здобутків вихованців школи, про що свідчать результати ЗНО.

Основною доказовою базою для висновків є не якісь особливі маловідомі факти, а їхні ж публікації, про які говорилося вище. Надруковані вони в районній газеті. Втягуватися у якусь полеміку, заперечувати і спростовувати факти, докази було б повним ідіотизмом. Треба всього-на-всього провести інтерпретацію текстів, або, інакше, наставити дзеркало. І дурість тоді засяє у всій своїй красі.

Найперше, вищезгадані «шедеври» варто прочитати. Вдумливий читач відразу визначить мовно-лінгвістичний каркас текстів та за ними побачить духовне тло його творців. Тексти обох публікацій побудовані, з одного боку, на домислах, уяві, припущеннях, а по суті – на відсутності фактів. З другого боку їх пронизує фанатична одержимість, категоричність, безапеляційність суджень; з рядків текстів просто віє відвертою ксенофобією до певного кола людей. Там є купа осудів,  звинувачень без будь-яких доказів.  По суті, обидві публікації є не що інше як пліткарство, або, інакше, сільські брехні. Чого тут тільки не написано: і про «нечесну на руку директорку», «суб’єктивне рішення апеляційного суду», «сторонню допомогу деяких «слуг народу», «героїв-фантазерів» і, навіть, прогнози астрологів.

Але одного таки немає. Немає там місця щодо організації покращення навчально-виховного процесу, запровадження інноваційних педагогічних технологій, зросту вчительської майстерності, уваги до самоосвіти та самовдосконалення. Та звідки воно візьметься, коли голова забита непотребом, плітками, замішаними на алкоголі і лінивстві. Тому і вийшов продукт (статті) примітивний, який свідчить хіба що про інтелектуальну та моральну убогість його авторів.

Однак, все-таки деякі «духовні пориви» вчителів-«каптьорщиків» та тих, хто їх підтримує, треба оприлюднити. Так, найбільшою «духовною» забавою означеного кола вчителів є пошук «злодіїв» і «корупціонерів». Воно стало нав’язливим станом. Це улюблене хобі витіснило професійну діяльність. Школа перетворилася із освітнього закладу на таке собі Федеральне бюро розслідувань. Правда, опуси богданської вчительської «еліти»  правоохоронним органам вартувало б, перш ніж розглядати, спочатку направляти на психіатричну експертизу. У їх діях, як на мене, очевидні  прояви певної девіантної поведінки. Високий ступінь некомпетентності, спрощеності та ксенофобії свідчить не про громадянську позицію, а, швидше, про марґінальність і деградацію.

Цікавими в цьому контексті є висвітлення факту джерел отримання радощів і втіх означених вчителів. Так, вони свою першу публікацію,  крім  «Зорі Рахівщини»,  розмістили в інтернеті. Брудного змісту коментарі про Абеле С.І.  до публікації під різними ніками ними були роздруковані та повішені на дошці оголошень у вчительській школи. Радощів, глузування було по зав’язку. Ось які «духовні пориви» «інтелігенції» села. Як для вчителів, навіть  враховуючи факт міжособистісного конфлікту, така поведінка є неприпустимою. Це справді моральне  опущення. 

І, на кінець, варто звернути увагу на погрозу, заявлену в колективній статті вчителів «Політичне маскування чи маячня амбітних керівників». В статті мовиться: «Якщо вимоги колективу не будуть враховані, то навчальний процес з першого вересня 2014-2015 року буде зірвано». Блуд і годі. Дана заява несумісна не те що із законом, але й зі здоровим глуздом. Це, по суті, ДНРівський шантаж державних органів управління, який перейшов будь-які межі. Така заява свідчить, що для означеної групи вчителів школа стала вже приватною власністю. Тому й поводяться вони не як наймані робітники, а як розпорядники власності.

Післямова

Не хочеться робити більш загальних висновків на підставі ситуації в загальноосвітньому навчальному закладі с. Богдан. Але те, що «виразки» і «гангрени» терміново треба «лікувати», то це однозначно. Справа не впирається лише в директора школи. І не є принципово, хто ним буде (хоча принципово виконати рішення суду, яке винесене іменем  України) – Абеле, чи хтось інший. Принциповим є інше: нейтралізувати деструктивну, терористичну, антипедагогічну за своєю поведінкою групу вчителів, яку ми назвали «каптьоркою», і яка сформувалась на протязі багатьох років.

Принциповою є необхідність мобілізувати вчительський колектив на покращення ефективності навчально-виховної роботи в школі та зростання їх педагогічної майстерності .

Принциповою є необхідність витіснення зі школи вживання алкоголю під будь-якими приводами (відкритий урок, день народження тощо) під час навчально-виховного процесу.

Принциповиою є необхідність здійснення державного контролю за здійсненням освітнього процесу. Важливо організувати моніторинг стану організації освітнього процесу в навчальному закладі. Але, особливо важливо провести позачергову державну атестацію загальноосвітнього навчального закладу. За її допомогою – отримати об’єктивний зріз здобутків школи. З іншого боку, вчительський колектив навчального закладу отримає  імпульс  для повернення до природної своєї діяльності як вчителів – якісного навчання і виховання учнівської молоді замість пошуку «злодіїв», «корупціонерів» та «самостійного призначення собі директорів».

Теги: Богдан, Абеле

29 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати