Режим Януковича: ставка на терор

Уже не раз говорилося, що євромайдани у Києві та ін. містах започаткувалися як самодіяльність переважно молоді, що самоорганізувалася через соціальні мережі, обурившись резолюцією Кабміну про «призупинення», а практично відмовою від підписання Угоди про асоціацію України із ЄС у Вільнюсі. Ініціатори прагнули, мало не з дитячою упередженістю – мирно, весело, «без політики», «без партій» та опозиційних політиків (що було достатньо вигідним владі) вплинути на В. Януковича, аби він підписав Угоду. Подібне відчувалося і на євромайданах інших міст, зокрема – Ужгорода, до організації майдану в якому я мав відношення.

У перші дні євромайдан Києва часто нагадував дискотеку, куди приходили потусуватися, а іноді і просто повеселитися, водночас, звичайно, виявляючи прагнення жити у Європі, жити за цивілізаційними європейськими цінностями. Опозиційні політики, народні депутати, партійці, партійні прапори  тут були не у фаорі, хоча вимоги які ставилися молоддю були суто політичними (внутрішньополітичними, у т. ч. – вимоги відставки Уряду та зовнішньополітичними – підписання міжнародної угоди). Позаяк ініціатори, на відміну від «політиків», не володіли організаційним досвідом організації масових заходів, часто були дилетантами у цьому, відчувався брак необхідних для цього структур – організованого керівництва, охорони, забезпечення необхідним, організації системи життєдіяльності, вироблення тактики тощо.

Певне часткове сполучення опозиційних політиків та диско-євромайданівців відбулося 24 листопада, адже на цей день ще завгоді опозиція призначила мітинг у Києві, хоча тертя між ними відчувалися і надалі.

Євромайдани на Януковича  не вплинули. Тож 29 листопада хвиля протесту значно зросла, хоча, вірогідніше за все, із часом захлинулася б.

Однак режим здурів, відверто відкривши своє не те, що аморальне, а просто – звіряче обличчя жорстоким побиттям дітей (диско-євромайданівців) у ніч на 30 листопада. Тож уже у суботу, 30 листопада хвиля обурення охопила Київ. «Піднявся» Київ, чого не могли добитися опозиціонери впродовж попередніх років правління Януковича. Цей день можна вважати першим днем народної революції, яка ставить перед собою завдання – повалення режиму.

Взагалі є загадкою, чому Янукович пішов на такі дії (знаючи систему влади в Україні, можна бути абсолютно впевненим, що лише він міг дати такий наказ). Адже вони є абсолютно безглузді для режиму, бо прогнозовано мали б для нього закінчитися негативно. Висловлювалися припущення, що це «замовлення Медведчука», котрий таким чином запланував дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, спровокувати «громадянську війну», однак, гадаю на це є інші дві причини:

бандитсько-кримінальна суть оточення Януковича, яке знає лише ці методи, що ґрунтується на досвіді «ліхой молодості»;

абсолютна відсутність соціально-політичного прогнозування, чи вірогідніше за все – небажання прислуховуватися до рекомендацій прогнозистів відповідного управління Адміністрації Президента.

Тож режим пішов на дику глупість, абсолютно не очікуючи, що не тільки не вдасться «задавати», «залякати», «закатать у асфальт», а що результат буде абсолютно протилежним.

Ставка терор проти народу була продовжена і 1 грудня. Під Кабміном та пам’ятника Леніну влада, щоб виправдати силові методи розгону, організувала провокації, намагаючись видати мирних демонстрантів за екстремістів, за терористів. Однак, найняті нею провокатори показали настільки примітивно-низьку кваліфікацію, що дуже швидко було викрито їх зв’язок із нею. Інтернет замайорів фотографіями не лише «тітушок», котрі закликали до штурму Кабміну, але водночас вільно проходять кордон беркутівців для отримання вказівок від їх керівників, а й перевдягненого у цивільне полковника УМВС Києва, який закликає людей іти на штурм кордону міліції.

Після провокації жорстоко побили не її провокаторів-зачинчиків, а нічого не винних мирних громадян, дев’ять із котрих, ще й арештували та прагнуть засудити.

Мотив режиму тут був один – ЗАЛЯКАТИ! Залякати всіх!

Втім, до 3 грудня режим Януковича міг ще врятуватися. Треба було «здати» міністра Захарченка та вщент одіозний і до 20 листопада, а тим паче після видання «розпорядження» про призупинення підписання Угоди про асоціацію, Уряд Азарова. Якби Янукович (пишу Янукович, бо у цій державі все залежить від нього) зробив це, тож може він би якось протримався до виборів 2015 р. Однак, за вказівкою почесного голови ПР, народні депутати від ПР та КПУ взяли Уряд під свій захист, чим, фактично, розділили із ним відповідальність за всі організовані страхіття. Режим показово не відправив у відставку навіть начальника київського Головного управління МВС Коряка, котрий попередньо взяв на себе роль «цапа відбувала» за побиття 30 листопада.

Тобто, стало зрозуміло – Янукович та його оточення не хоче йти на жодні, найменші поступки, не кажучи вже за компроміс, а робить ставку на придушення революції силовим методом.

 Із погрозливими до мітингувальників заявами виступили Азаров, Пшонка, залякуючі листи пішли по всім інстанціям, порушено десятки кримінальних справ, запрацювали репресивні суди, до Києва почали підтягувати  нові підрозділи «Беркуту», кримського «Тигру» тощо.

Уже нині зрозуміло, що у випадку поразки революції будуть репресовані десятки, а постраждають сотні тисяч людей. Це ті, які «захоплювали» КМДА та ін. адмінбудівлі, брали участь у демонстраціях вулицями, площах, на яких робити це суди заборонили, які «заволоділи та знищили» «матеріальну цінність» - Йолку та інше державне майно, чинили «антиконституційні» заклики, «ображали честь і гідність». Будуть звільнені ректори вишів, котрі підтримали своїх студентів, здійснено погроми у вишах, багатьох творчих та ін. спілках, організаціях, установах, редакціях ЗМІ. Особливу лють викликають органи місцевого самоврядування на Заході країни. Втім хвиля репресій прокотиться по всім містам, а то й селах, де люди пішли на «несанкціоновані» демонстрації, чим «заважали транспорту», не давали змоги працювати держустановам тощо.

І так буде, якщо контрреволюція переможе. Як показала практика «амністії» від цього бандитського режиму очікувати нічого. Він швидше піде на кров, на провокування громадянської війни, ніж на втрату влади, а заодно і втрату накрадених від народу статків.

Приміром, адже як Януковичу без Межигір’я? Це ж доведеться жити під Москвою на якійсь подарованій Путіним дачі та ще й під його невсипущим оком, Це ж «Сім’я» втратить мільярди, нечесно здобуті всього за неповних чотири роки.

Тож, якщо контрреволюція переможе, в Україні буде встановлена фашистська, за суттю, диктатура.

Але хочу заспокоїти. Контреволюція має мізерні шанси. Режим не володіє достатніми для цього матеріальними, економічними, соціальними, ідеологічними а головне – людськими ресурсам. Адже після кривавих подій, звіряче його обличчя відкрилося і нормальним людям Півдня та Сходу країни. На свої мітинги Партія регіонів, з великим трудом, зганяє лише кріпаків-бюджетників та оплачує маргіналам значні «командировочні». Не вважаю, що всі працівники підрозділів МВС захочуть стати гестапівцями, злочинцями.

Не отримає підтримки режим і від цивілізованих країн світу. Навпаки, закордонні статки наших олігархів та й їхнє особисте майбутнє, і не лише за кордоном, а й в Україні – під великим питанням. Тож сумніватися у перемозі революції – нічого. Хоча не потрібно і розслаблюватися. Кожен громадянин України повинен зрозуміти – що її перемога, а водночас і його майбутнє, майбутнє його дітей, онуків – залежить і від нього теж. «Перемога, або рабство!» - це гасло повинен зрозуміти кожен. Без заміни всієї системи влади в Україні, що є метою революції, проведення демократичних перевиборів Президента, Верховної Ради, місцевого самоврядування, з урахуванням і не повторенням помилок Майдану-2004 р., а ще й здійснення люстрації державних органів – майбутнього громадяни України не мають.

Теги: євромайдан, Янукович

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати