О.Фединець. "Талант і життя, дані Богом, він присвятив лікуванню людей..."

Олександр Фединець народився 13 червня 1897 року в мальовничому селі Малий Раковець, що на Іршавщині. Був четвертою дитиною в родині доброго господаря Василя Фединця. Батько добре умів господарювати на землі, за що його було обрано бировом (старостою) села. На цій посаді він прослужив 25 років. Знав писати і читати (закінчив церковно-приходську школу), володів кількома мовами. Мав шестеро дітей, яким дав освіту і подбав про те, в яку родину потраплять, яких оберуть супутників життя. Останні роки він прожив в Угорщині, де купив ферму, на якій ще кілька років господарював. Перед Другою світовою війною, залишившись майже самотнім (дружина померла, діти пішли у світ), продав своє обійстя, землі односельчанину Черепію.

Середню освіту його син Олександр здобував у Виноградові та в ужгородській гімназії. Атестат зрілості він одержав у роки Першої світової. Був відправлений на фронт, де куля поранила легені. Потрапив у госпіталь. Одужання тривало довго. До цієї біди додалася ще одна — звістка про смерть 40-річної матері від запалення легень. Мабуть, це стало поштовхом до того, що вирішує стати лікарем. Шлях у професію для нього почався на медичному факультеті Будапештського університету. Майже в один час з О.Фединцем у Будапешті медицину тоді вивчали такі відомі закарпатці, як Гаврило Данилович, Микола Долинай, Микола Різдорфер, Антін Бращайко. Звичайно, що трималися вони разом. А після війни почали активно цікавитися політичним становищем українців та визвольними подіями на батьківщині. У цей дуже важливий для Закарпаття час студенти підтримали ідею виходу рідного краю із складу Угорщини і возз’єднання його з Україною. Разом з іншими  участь у зборах делегатів у Будапешті 10 грудня 1918 року взяв і Олександр Фединець.

ЗІ СТУДЕНТСЬКИХ РОКІВ О.ФЕДИНЕЦЬ СТАВ СВІДОМИМ УКРАЇНЦЕМ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Після входження Закарпаття до складу Чехословаччини (1919–1939 рр.) йому довелося припинити будапештські студії. Тим часом у 20-х роках внаслідок подій 1917–1920 рр. розпочалася масова українська політична та інтелектуальна еміграція до Чехословаччини, чисельність якої у 1922 році досягла 20 тисяч. Уряд Чехословаччини сприяв розквіту на своїх теренах освіти та науки і неодноразово проводив акції допомоги українській еміграції, до якої ставився прихильно. Так, 1921 року в Чехословаччині було створено так звану “Руську допоміжну акцію”, яка мала надавати моральну і матеріальну допомогу російським, українським, білоруським та іншим політичним емігрантам, а також сприяти безперервній освіті молоді, збереженню національних культур та зосередженню у Чехословаччині наукових і культурних осередків. Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради. Крім того, Чехословаччина визнала право абітурієнтів українських гімназій на продовження навчання у своїх вузах і забезпечувала їхнє державне утримання. У цьому ж році було створено Український громадський комітет (УГК), який очолив видатний український вчений, політичний діяч Микита Шаповал. УГК домагався від чехословацького уряду стипендій для українських гімназистів, оформляв їм візи для продовження навчання, брав активну участь у різного роду допомогових студентських організаціях, де відстоював їхні інтереси. Але найбільша увага була зосереджена на створенні в Чехословаччині українських навчальних закладів. Невдовзі було відкрито три вищі українські школи: Український вільний університет у Празі, Господарську академію у Подебрадах та Український педагогічний інститут у Празі. Було засновано і українську гімназію, яка діяла аж до Другої світової війни. Усі емігрантські українські освітні установи отримували державні субвенції від чехословацького уряду. Для студентів і гімназистів це означало практичне отримання освіти безкоштовно. Вища школа Чехословаччини визнала медичні студії, розпочаті в інших вузах, і почала приймати студентів для закінчення медичної освіти до Карлового університету в Празі. При цьому українським студентам, при успішному навчанні, окрім стипендії, створювали можливості для наукового вдосконалення у клініках за кордоном, для спеціалізації та праці.

Тож не дивно, що закарпатські студенти-медики, які ще не закінчили свої медичні студії, перейшли в університет до Праги. Продовжив навчання і Олександр Фединець. Вів він активне студентське життя. В скорому часі тут почали діяти такі студентські організації, як “Кружок соціяльної помочі підкарпатських студентів” (П.Пундій) і “Союз підкарпатських високошкільних студентів” (В.Шандор). У своїх спогадах Вікентій Шандор згадує, що було відносно мало студентів-медиків із Закарпаття, а ще менше їх закінчувало медичні студії. Ініціатива згуртуватися закарпатцям належала Олександру Фединцю, а фінансово підтримав його брат Василь, на той час директор банку в Ужгороді. Студенти-активісти “Союзу” звільнялися від сплати за гуртожиток, одержували стипендії, безкоштовний квиток на дорогу поїздом додому і назад на Різдво, Великдень та літні вакації. Першими активними членами цих організацій були Антін Бращайко, Олександр Фединець і Микола Різдорфер, які, повернувшись у рідний край, стали активними громадськими діячами Карпатської України. У публіцистиці Ґренджі-Донського, який знав Фединця ще з шкільної лавки, знаходимо спогади про те, що саме зі студентських років О.Фединець став свідомим українцем на все життя.

Після закінчення університету О.Фединець у 1924 році був направлений у Мукачево. Через 2 роки тут уперше на Закарпатті він виконав пряму гемотрансфузію. Після цього, в 1928-му його запросили на першу кафедру медичного факультету Братиславського університету, де працював асистентом до 1932 року, пройшовши практичну школу у відомого професора, засновника чехословацької хірургії Станіслава Костліви. Тоді ж почав публікувати свої перші праці із загальної хірургії. Надалі вона стала його покликанням, змістом життя. Коли повернувся на Закарпаття, завідував хірургічним відділенням у лікарнях Мукачева (1932–1936 рр.), Ужгорода (1936-1938 рр.). Уже в перші роки самостійної роботи проявилися його цілеспрямованість, наполегливість, а головне — щира людяність і велика любов до тих, хто страждав.

«НЕ МОЖУ Ж Я ЛИШИТИ ОПЕРАЦІЇ, ЩО РІШАЮТЬ ПРО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ...»

Живучи в Ужгороді й переживаючи важливі для Закарпаття історичні події Карпатської України, Олександр Фединець був активним членом Товариства “Просвіта”, на яке жертвував тисячі крон, часто відвідував театр, концерти рідної пісні, купував українські часописи. У 1937 році О.Фединець — учасник і член президії Всепросвітянського з’їзду в Ужгороді.

Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) і передачі Ужгорода Угорщині хірург переїхав працювати до лікарні в Карпатський Севлюш (нині Виноградів) і очолив там “комору хірургів Карпатської України”. Але сталося це не одразу, бо “...мав там (в Ужгороді. — Авт.) цілий ряд важкохворих пацієнтів... Не можу ж я лишити операції, що рішають про життя людини, не маючи кому ту відповідальну працю передати. Д-р Долинай найліпше знає, бо я йому сказав ще тоді, що я в Ужгороді не залишуся, ...що своє знання, свою практику хочу присвятити моєму народові і залишаю все (особисте майно. — Авт.), беру палицю в руки і йду туди, де мій народ, бо я є свідомим українцем і гордий на те, що можу називатися членом того народу, з якого походжу...”. У Виноградові разом з колегами-патріотами (Нємець, Літовь, Одарченко, Ясинецький, Фединець) виношував плани відродити лікарню Севлюша, яка була в занедбаному стані, а також допомогти поставити на високий рівень школу акушерок, яка тут відкрилася в кінці 1938 року.

Він був хірургом широкого профілю. Крім загальнохірургічних, виконував урологічні, гінекологічні, отоларингологічні операційні втручання. Рятував людей, які постраждали від найскладніших травм і нещасних випадків. Опісля не раз згадував, що йому доводилося тримати в долонях... серце. Так крок за кроком О.Фединець здобував славу одного з найкращих хірургів Підкарпатської Русі та періоду Карпатської України. Серед хворих мав славу напівбога, лікаря “золотих пальців”. До Фединця стали приїздити хворі з Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії. Йому довелося оперувати і понівеченого владику Теодора Ромжу. У небезпечні дні Другої світової війни без жодного страху О.Фединець збирав необхідні ліки, перев’язувальний матеріал для передачі підпільникам, а бувало, що сам навідувався до партизанів проконтролювати стан прооперованих і поранених бійців. У місцевій пресі друкує “Практичны поученія при пораненіяхъ” (1942 р.), піклується про санітарну освіту населення — пише вступне слово до видання Йосифа Коперльоста „Наше здоровля (для молодыхъ и старшихъ)” (1943 р.).

Із 1952 року О.Фединець остаточно оселяється в Ужгороді й очолює кафедру загальної і факультетської хірургії Ужгородського державного університету, який там відкрився. Через три роки перейшов на кафедру госпітальної хірургії і керував нею до 1975 року. У 1955-му заснував обласне наукове товариство хірургів Закарпаття, був його першим головою. А ще — талановитим педагогом і наставником студентської молоді. Тисячі випускників УжДУ пройшли незабутню школу професійного таланту О.Фединця. Серед них чимало сьогоднішніх професорів, докторів і кандидатів наук, досвідчених спеціалістів. Олександр Васильович передав своїм учням не тільки професійні знання, він прищеплював їм принципи, якими має керуватися лікар у своєму ставленні до хворого: людяність, порядність, душевність, безкорисливість. За досягнення на педагогічній ниві О.Фединець у 1962 році першим на Закарпатті став професором-хірургом. Його професійний досвід викладено у численних наукових працях, опублікованих у вітчизняних та зарубіжних журналах.

ВІН ЗАЛИШИВ ПО СОБІ ВИЗНАЧНУ ШКОЛУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ХІРУРГІЇ

Наукові роботи нашого знаменитого земляка висвітлюють актуальні хірургічні проблеми виразкової хвороби і кишкової непрохідності, біліарної системи і простати, етіології, клініки та лікування захворювань щитоподібної залози, оперативного лікування туберкульозу, впровадження в області масової профілактики захворювань щитоподібної залози. Впродовж своєї багаторічної діяльності професор О.Фединець підтримував зв’язки з вченими-хірургами провідних клінік України та закордону. Серед них мав чимало колег-однодумців, відомих хірургів та академіків (О.Вишенський, П.Купріянов, О.Ніколаєв, Ф.Углов, О.Шалімов тощо). До 1983 року він працював професором-консультантом на кафедрі. Підготував 12 докторів та кандидатів медичних наук. Обирався почесним членом Чехословацького товариства гастроентерологів, медичного товариства ім. Пуркін’є, Українського наукового товариства хірургів. За наукові досягнення був нагороджений золотою медаллю Братиславського університету ім. Я.Коменського, медаллю Кошицького університету ім. П.Й.Шафарика, йому присвоєно звання заслуженого лікаря та заслуженого працівника вищої школи України, був нагороджений орденами і медалями. Багато років поспіль знаменитий медик, як депутат, працював у постійних комісіях з охорони здоров’я обласної і Ужгородської міської рад, був головним хірургом області, активним учасником наукових форумів краю, республіки, багатьох міжнародних зустрічей. Але поряд з усіма заслугами професор завжди залишався простим, мудрим та людяним.

Помер О.Фединець в Ужгороді 24 травня 1987 року, не доживши всього місяць до свого 90-ліття. Залишив по собі визначну школу хірургії Закарпаття. Його життя — то велика школа любові до своїх людей, працелюбності і безкінечного професійного самовдосконалення. З нагоди 105-ї річниці з дня народження у рідному селі хірурга було встановлено меморіальну дошку на амбулаторії загальної практики сімейної медицини. На ній викарбувано: “Талант і життя, дані богом, він присвятив лікуванню людей”. В його честь названі вулиці в містах і селах Закарпаття. Його справу продовжують учні, його троє дітей і не одне покоління великої родини. Похований на Кальварії в місті над Ужем, а ім’я цієї талановитої людини по праву займає почесне місце серед видатних постатей Закарпаття.

Наталія Вакула

Теги: Фединець, хірург

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати