Цей висококласний майстер, до речі, шив костюми не тільки мукачівській знаті, але й ужгородським високопоставленим чиновникам. «У пошитий ним костюм вдягнувся й мій покійний батько Йосип Роглєв, — зауважив пан Христо, — коли 30 березня 1949 року в драмтеатрі Мукачева голова Закарпатського облвиконкому Іван Туряниця прикріпив на його груди Золоту зірку Героя Соціалістичної праці та орден Леніна».
…Коли Михайлові виповнилося всього 17, він зі зброєю в руках захищав угорську соціалістичну революцію. Був на площі перед ратушею у 1919 році, коли з балкона мукачівський мер Янош Галгоці проголосив перемогу нової влади у місті над Латорицею. Після поразки революції М.Іванік став кравцем, пройшовши непросту науку в приватних майстернях міста над Латорицею. Минули роки, поки став справжнім майстром. А тоді виїхав у Європу. Починав із Праги, де трудився у місцевому Будинку моди. Родом із Підкарпатської Русі, мав чимало приятелів-земляків серед студентства місцевих вишів, які якимось чином роздобули йому студентський квиток, котрий давав право на пільгові поїздки до рідного Мукачева.
Після Праги був Будапешт, згодом Белград, затим Берлін, а потім – Рим. Працював Михайло Іванік (уже на той час відомий кравець) навіть у Парижі. А тоді повернувся на рідну батьківщину. Вдома у Мукачеві відкрив власну справу. За ательє мод слугувала одна із найбільших кімнат у його власному будинку. Слава про диво-кравця рознеслася по всій Підкарпатській Русі. Уже невдовзі його клієнтами стали лікарі, вчителі, адвокати, поліцейське начальство, офіцери та їхні дружини. Варто зазначити, що мукачівський кутюр’є гідно тримав свою марку. Коли Михайла Борканюка обрали в чехословацький парламент, М.Іванік пошив йому костюм.
Майстер був надзвичайно вимогливим до себе. Пошите його руками мусило виглядати так, як із найкращих Будинків моделей Риму, Берліна чи навіть Парижа. Одного недільного пообіддя, прогулюючись центром міста, помітив, що піджак, який минулого тижня пошив місцевому реформатському священикові, якось не так «сидить» на клієнтові. Він вибачився і попросив у понеділок зайти святого отця в його майстерню. І тільки тоді, коли підігнав належно пошитий виріб, відпустив замовника.
Серед довоєнних клієнтів Михайла Іваніка був і відомий мукачівський художник Юлій Віраг. Митець дуже хотів мати костюм, пошитий руками не менш відомого кравця, але на це йому забракло грошей. І тоді два майстри уклали між собою угоду: Іванік шиє костюм, а Віраг малює портрет кутюр’є. Задоволеними від цієї оборудки залишилися обоє.
З початком Другої світової війни кравця мобілізували в гортіївську армію. Але на фронт не відправили, а залишили служити в одному з підрозділів протиповітряної оборони міста над Латорицею. Та у казармі талановитого майстра ніхто ніколи не бачив, бо командування розпорядилося, щоб він жив у власному помешканні й… шив костюми для керівництва міста та парадну форму офіцерам угорської армії. За заслуги йому навіть присвоїли звання єфрейтора.
У післявоєнний час М.Іванік ще якийсь час утримував свою кравецьку майстерню, а пізніше за сприяння місцевих властей влаштувався у будівельну фірму, де шив робочий одяг будівельникам. Однак це було тільки на папері, а насправді й надалі займався улюбленою справою. Серед його замовників були голова Закарпатської обласної ради Іван Туряниця, депутати Верховної Ради СРСР Омелян Ваш, Василь Русин, Ганна Петрище. Ходили у костюмах, пошитих диво-майстром, відомі мукачівські хірурги Олександр Фединець та Микола Вітенбергер, голова міського суду Михайло Шаленик. У його бездоганно пошитому військовому мундирі приймав парад командир місцевої дивізії, Герой Радянського Союзу, генерал-майор Федір Гладков. Послугами відомого кравця вельми охоче користувалися також артисти місцевого російського драматичного театру.
Пан Роглєв пригадує, що черга до диво-майстра була надзвичайно великою. Щоб потрапити до нього, треба було чекати по кілька місяців. І місцева знать на це ніколи не ремствувала, а терпляче чекала свого часу.
Відомим у Мукачеві був не лише сам майстер. Не менш популярним став і його син, теж Михайло Іванік. Та це вже тема іншої розповіді, яку невдовзі також репрезентуємо нашим читачам.
Віталій ПУМПИНЕЦЬ.
м. Мукачево.