Іван Павлишинець виготовив іконостаси і престоли для понад 35 церков Закарпаття і Словаччини

Повернути Закарпаттю інформацію про цього обдарованого фахівця художньої різьби по дереву вирішив професор ЗакДУ, заслужений працівник освіти України, кандидат історичних наук Хома Олексик, який зібрав та опрацював наявні свідчення про життя і творчість різьбяра.

Хомо Михайловичу, що стало мотивом вашого інтересу до імені Івана Павлишинця?

— Скільки себе пам’ятаю, постійно цікавився історією свого краю і рідного села Доробратова. Одним із провідних соціальних інститутів будь-якої сільської громади була і залишається церква. А доробратівці гордяться нею як справжньою окрасою села. Якщо ви відвідаєте її, то будете приємно вражені формами іконостасу, що створюють неповторну гармонію з образами святих, виконаних рукою не менш великого майстра, ніж автор іконостасу. І не тільки доробратівцям добре відоме ім’я творця цих полотен – народного художника, одного з засновників закарпатської школи живопису Йосипа Бокшая. У літературних джерелах про історію церкви св. Миколая в Доробратові це стверджується однозначно. Але поряд констатується, що іконостас для церкви вирізьбив Іван Павлишинець. Та я ніяк не міг з’ясувати, хто такий Іван Павлишинець і звідки він. І тільки у випадковій розмові мій земляк Василь Іліньо вивів мене на розмову з сином уже покійного нині творця іконостаса доробратівської церкви Юрія Павлишинця. А вже від нього інформація, підтверджена документами і реальними свідченнями, посипалася повним потоком.

Що вдалося дізнатися про різьбяра?

— Талановитий художник-різьбяр Іван Павлишинець народився 1905 року в селянській хліборобській сім’ї в с.Чопівці Мукачівського району. У родині було п’ятеро дітей, яких доля нагородила часом навіть драматичним життям… Іван закінчив тут 4 класи народної школи, проходив творче становлення як самоучка, творив, виховував дітей. Помер у рідному селі в 1977-му у віці 72 роки, де і похований. До місця вічного спокою його проводжали все село і околиці. Але для широкої громадськості ім’я цієї людини і творіння так і залишилися маловідомими.

Як майбутній автор іконостасів і престолів навчився різьбярству?

— За спогадами його сина, у селі десь на початку 20-х рр. ХХ ст. перебував невідомий заїжджий різьбяр з Галичини (тодішня Польща). Він виконував замовлення по виготовленню іконостасу для церкви Чопівців. Спочатку взяв Івана до себе підручним, а потім помічником. Юнак разом з наставником взявся за виготовлення іконостаса для церков сіл Ірлява та Андрашівці. А коли вчитель виїхав із села, самостійно починає майструвати церковну атрибутику. Право виконувати ці роботи вимагало підтвердження кваліфікації різьбяра, а виконання кожного окремого замовлення – схвалення проекту художньою радою єпархії. За спогадами сина Юрія, батько захистив кваліфікацію майстра у художній раді при Кошицькій єпархії та отримав про це відповідне посвідчення.

Надалі виготовлення іконостасів для церков Закарпаття і Словаччини стало справою усього життя Івана Павлишинця. Один з проектів, з печаткою Кошицької єпархії, досі зберігає його син. Цікавою є й згадка Юрія про те, що учнем Івана Павлишинця був його земляк (із сусіднього села Пацканьово), згодом відомий закарпатський різьбяр, заслужений діяч мистецтв і народний художник України Василь Свида.

Чому ж ім’я Івана Павлишинця не настільки відоме?

— Син Юрій згадує, що з відкриттям в Ужгороді в 1947 році художнього училища там почав працювати Йосип Бокшай. Він приїхав до Івана Павлишинця в Чопівці й запросив працювати викладачем. Але Іван відмовився від цієї пропозиції і залишився у рідному селі. А надалі працював як дрібний кустар на основі патента Мукачівського райфінвідділу, котрий поновлював щорічно і відповідно сплачував податки. Іван Павлишинець не став пропагандистом ідей соціалістичного реалізму, а тому його ім’я, як талановитого і заслуженого художника, виявилось незаслужено забутим. Та заради справедливості слід відзначити, що перед іконостасом і престолом, який вирізьбив для Доробратівської церкви Іван Павлишинець, а заповнив своїми неповторними роботами воістину народний художник Йосип Бокшай (до речі, кум Павлишинця), перед вирізьбленими іконостасами десятків церков на Закарпатті та у Східній Словаччині щодня і впродовж майже 80 років молилися і моляться сотні тисяч віруючих.

У перші повоєнні роки різьбярські роботи Івана Павлишинця виставлялись на районних, обласних та республіканських художніх виставках. Але, за свідченням сина, жодна з робіт художнику не поверталася, і їхня подальша доля невідома.

Отже, з Йосипом Бокшаєм різьбяр не лише працював, а й товаришував?

— Так, його син згадує про тісні творчі й дружні стосунки батька з художником Йосипом Бокшаєм і що він навіть був хрещеним у когось з дітей Бокшая. Дружбу частково засвідчує і факт спільної роботи над виготовленням іконостаса для Доробратівської церкви. Його вирізьбив Іван Павлишинець, а розпис виконав Йосип Бокшай. Він є унікальною надзвичайною цінністю і гордістю доробратівців.
Столярні роботи майстрові допомагали виконувати його односельчани Юрій та Олекса Логойди, Михайло Панько, Вінар з Мукачева. До слова, оскільки така діяльність не схвалювалася (точніше – переслідувалася) радянськими органами, то перевезення та встановлення іконостасів доводилось проводити таємно, ночами.

Сьогодні можна встановити, у яких церквах іконостаси різьбив саме Павлишинець?

— На клаптику паперу майстер залишив нам власноруч складений, але, безумовно, неповний список, який зберігає його син Юрій. У ньому — назви 35 церков Закарпаття і Словаччини, для яких він вирізьбив іконостаси та престоли. Серед них значиться і «Dorobratovo». У списку (в авторському виконані латинськими літерами) назви сіл наведені в такій послідовності: «Руське Поле, Вульхівці, Домбоки, Нанково, Копашное, Камняниця, Симір, М. Березное, Сасфалово, Йовря ордормо, Солотвина, Землен, Секова, Лівковці, Липча монастир І, Солотвина, Доробратово, Шелестово, Плоское, Липча ІІ, Кивяждь, Бенедиковці, Ганьковиця, Бабич покутя, Куштановиця, Буковинка, Брестово, Обава, Вишнє Солотвино, Шкуратовці, Баранинці, Червеньово, Бистра Широке, Сухий Богдан». Є серед них і 4 села нинішньої Словаччини (Земплен, Секова, Лівковці). До речі, в архіві сина зберігається і чек про оплату та пересилання сусального золота для покриття елементів іконостаса церкви словацького Земпліна.

У списку не згадане село Коритняни. Але в нашому розпорядженні є показове звернення сільського уряду Коритнян за 1938 р. з проханням до військового гарнізону Пряшева звільнити Івана Павлишинця від військової служби для того, що він закінчив виготовлення іконостаса для тутешньої церкви. І, до речі, клопотання було задоволене. У списку відсутня і згадка про виготовлені Павлишинцем і покриті ним сусальним золотом «Царські ворота» Мукачівського монастиря. Це дає підставу стверджувати, що наведений список не є повним.

Як, на вашу думку, закарпатці могли б віддати шану талановитому землякові?

— Думаю, що в храмах, для яких іконостаси вирізьбив Іван Павлишинець, бодай у дні престольних свят доцільно було б згадувати в молитвах або відслужувати невеликі служби подяки тому, перед творіннями чиїх рук парафіяни моляться щодня. Разом з тим, його ім’я заслуговує не меншої пам’яті, ніж тих видатних майстрів закарпатської художньої школи різьбярства, твори яких ми бачимо на тематичних виставках і яким небезпідставно присвоєні високі творчі звання. А Іван Павлишинець поки що, на жаль, незаслужено забутий. Треба виправляти цю несправедливість.
 

Теги: іконостас, різбяр, Павлишинець

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати