Кальварія: Жива пам’ять про місто мертвих

Багато хто з нас, побувавши на кладовищі, переосмислює життя, задумовується над його швидкоплинністю. Але передусім ми йдемо туди, щоб віддати шану померлим.

Кальварія: Жива пам’ять про місто мертвих

Перше кладовище Ужгорода знаходилося на сучасній Замковій горі

В обласному центрі кожен цвинтар має свою історію, і, незважаючи на деяку моторошність теми, їхня історія доволі цікава. Це підтвердила й Людмила Сахарова — ужгородка, яка вже десятиліттями вивчає цю тему.

Свого часу Людмила Йосипівна працювала у сфері охорони культурної спадщини краю і перша почала досліджувати найстаріше кладовище Ужгорода — Кальварію.
«Коли почала вивчати, то передусім зацікавилася, як розвивалося місто і де взагалі були кладовища, які періодично виникали та зникали. Цікаво, наприклад, що найперший цвинтар, який з’явився у ХVІ столітті, був розташований на сучасній Замковій горі. Тоді там ховали замкову челядь і воїнів, а володарів та знатних городян хоронили в церковній крипті на території замку. Пізніше кладовище виникло в районі вулиці Добрянського, але його постійно заливали води Малого Ужа, тому була потреба в новому цвинтарі, яким і стала сучасна Кальварія. Це, до слова, найбільше та найстаріше кладовище Ужгорода, яке збереглося до нашого часу. Воно виникло у другій половині ХVІІІ століття, коли Закарпаття входило до Австро-Угорщини. У той час правив імператор Йосиф ІІ, який прийняв низку законів та церковних реформ. Однією з імператорських вказівок заборонялося ховати людей на прицерковних територіях. Закон цей прийняли в 1783 році, але, на мій погляд, він не набув чинності одразу. Адже необхідно було знайти землю під нові цвинтарі. Існують дані, що одним із перших на Кальварії був похований угорський поет Габор Дойко, котрий помер 1796 року, але, на жаль, його могила не збереглася до наших днів», — каже Людмила Йосипівна.

До речі, назва «Кальварія» з арамейської перекладається як «Голгофа», а з латини — «чаша трупа». Оскільки Голгофа вважається хресним шляхом Христа, його муками, то на Кальварії є каплички, які символізують шлях Ісуса. І свого часу це було місце відпустів.

«Я думаю, що назва виникла значно пізніше, ніж сам цвинтар, десь у ХІХ столітті. Крім того, кладовище має таку особливість: воно ніби поділене на дві частини. В одній з них ховали римо-католиків, а в іншій — реформаторів. Це можна простежити за формою надгробків та за прізвищами похованих там людей. На самому вершечку гори знаходиться поховання, а вірніше те, що від нього лишилося, російських емігрантів, які оселилися на Закарпатті після революції 1917 року та у проміжку між світовими війнами. Тут же розташована одна зі старовинних каплиць, на якій зберігся напис «Вальдемар», тому можу припустити, що її побудував хтось з емігрантів, бо таке ім’я було тоді популярним серед російських дворян. Інша каплиця розташована трохи нижче й побудована угорською родиною Теленді. Обидві споруди, на жаль, знаходяться у жахливому стані: все поламано, стіни обшарпані, повсюди розкидане сміття».

«За могилою Андрія Новака нікому доглянути»

За словами Людмили Сахарової, на Кальварії є й могили людей, які ввійшли в історію Ужгорода. Наприклад, сімейне поховання Козарів, котрі були засновниками заводу з виготовлення залізних виробів. Зі своєю продукцією на багатьох міжнародних виставках займали перші місця. Колись на базі їхнього виробництва був створений завод «Перемога».

Ім’я Яноша Яцика зараз також нікому нічого не говорить, а між тим, це була людина, яка створила першу хімчистку в Ужгороді. На Кальварії знаходиться й могила Андрія Новака — засновника обласної лікарні. На превеликий жаль, могила цієї шанованої людини перебуває зараз у жахливому стані й взагалі може зникнути, адже надгробок уже ввійшов у землю. Його обов’язково потрібно замінити. Тільки нема кому…

«Цікавою на Кальварії є частина, де ховали черниць-вінсенток. Вони належали до соціального ордену римо-католицької церкви, який діяв у кінці ХІХ — початку ХХ століття. Ці черниці виховували дітей, доглядали за хворими в теперішній обласній лікарні. На вершечку гори був відведений клаптик землі, де їх ховали. Спочатку на їхніх могилах стояли дерев’яні та залізні хрести, а потім там встановили невеличкі кам’яні надгробки. Є на Кальварії дуже багато угорських могил. Наприклад, могила угорського вчителя Мазуха Еде. За життя він був самотнім, а всі свої надбання заповідав віддати на благодійність. Зараз за його могилою навіть нікому доглянути. Й таких випадків, як ми бачимо, дуже багато», — каже Людмила Сахарова.
На Кальварії поховано й багато інших відомих діячів Ужгорода та краю. Це й художники Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Ернест Контратович, Федір Манайло, історик Петро Сова, колишній губернатор Підкарпатської Русі Антонін Бескід, відомий композитор Дезидерій Задор, письменник Федір Потушняк, поет Петро Скунць…

Що стосується іншого, не менш загадкового, кладовища в мікрорайоні «Білочки», то воно було закрите в 50-х роках минулого століття. За словами Людмили Йосипівни, цей цвинтар, ймовірно, був створений у той час, коли побудували обласну лікарню. В Ужгороді тоді якраз була епідемія тифу, багато людей помирало, і їх треба було десь ховати. Та згодом кладовище з усіх боків почало обростати будинками, тож його довелося закрити. Багато людей після цього перезахоронили своїх померлих родичів на Кальварії. Цікавим є також єврейський цвинтар, який знаходиться на вулиці Бродлаковича. Там ховають людей лише однієї національності. Недалеко від нього, в мікрорайоні Шахта, є поховання, що виникло в ХІХ столітті. Тут, за словами дослідниці, ховали солдатів (недалеко були розташовані казарми). Це було приблизно під час Першої світової війни. З часом там почали ховати й жителів того мікрорайону. Цвинтар був, очевидно, досить великий, але зараз від нього лишилася тільки маленька смужка. Є в обласному центрі й Радванське кладовище, яке тепер також входить у число ужгородських. Ну, і цвинтарі, які виникли вже у наш час — у Барвінку, Минаї, Доманинцях.

На Кальварії є більше півтисячі дуже давніх могил

Людмила Йосипівна, виявляється, досліджувала не лише історію кладовищ, а й окремо історію надгробків. За її словами, вони також пройшли певну еволюцію.
«Спочатку виготовляли тільки дерев’яні хрести, але вони швидко псувалися через погодні умови. Тому вже згодом ужгородці та й закарпатці в цілому почали встановлювати залізні, які були справжніми шедеврами ливарного мистецтва. Частина з них, звичайно, заржавіла, частина, на жаль, пішла в металобрухт. Згодом з’явилися надгробки з каменю, обеліски і стели, які виготовляли з андезиту, лабрадориту, граніту, а пізніше — з мармуру чи мармурової крихти. Майстрів такої справи в Ужгороді не було. Тому перші надгробки привозили з Пряшева, Кошице, Будапешта. І лише в ХІХ столітті єпархіальний скульптор Пітер Коваліцький першим у нашому місті почав виготовляти надгробки з каменю. На жаль, зараз на його могилі надгробок ледь-ледь тримається, і його навіть нікому замінити».
За словами дослідниці, у місті дуже мало рельєфних надгробків, а на тих, що є, зображені здебільшого людські постаті чи рослинні абстракції. Зі скульптурних цікавими є могила Бращайків та надгробок, відлитий з чавуну у вигляді янгола, що плаче, на могилі 16-річного юнака.

Склепи також не є характерними для наших кладовищ. У нас померлих найчастіше ховали в криптах. Такі могили не засипалися землею, а закривалися кришками, виготовленими з того ж матеріалу. В крипті похована, наприклад, відома родина Лаудонів, в якій були вчителі, лікарі, юристи та ботанік Іштван Лаудон. В Ужгороді є дуже багато сімейних могил, і це вже увійшло, напевно, в наші традиції.

Людмила Сахарова 15 років займалася вивченням походження кладовища Кальварія, переписала всі тамтешні могили, знайшла біографічні дані про похованих там людей та виготовила каталог. Вона хотіла навіть видати книгу, та, на жаль, не відшукала грошей для цієї справи. Втім, досі мріє, аби цю тему хтось продовжив, а старі могили щоб відновили. Адже закон про охорону культурної спадщини в Україні є, та в даному випадку він, вочевидь, не діє.

«Я переписала понад 500 старих могил Кальварії. Найдавніше поховання датується 1814 роком, — каже моя співрозмовниця. — Багато таких поховань, на жаль, зникло, залишилася тільки дещиця. Свого часу я багато років працювала в системі охорони пам’ятників, тепер розумію, що вона зруйнована, у нас немає цілісної системи охорони пам’ятників. Але кладовище — це пам’ятка історії, постійний супутник місця проживання людей. Потрібно брати всі могили на облік, робити їхній реєстр на міському, обласному, а деяких могил й на республіканському рівнях, бо є багато таких, за якими нікому доглядати вже понад сотню років. Це питання має розглядатися на державному рівні, і, щоб вирішити цю проблему, потрібні чималі кошти».

Сміття на кладовищах — байдужість чи безглуздість?

Анатолій Сухолов — директор Ужгородського комбінату комунальних підприємств, який, власне, й веде облік ужгородських кладовищ, каже, що підприємство вже не раз намагалося навести порядок на ужгородських цвинтарях, та все, мовляв, було марно. Адже через якийсь час між могилами знову з’являлися побиті пляшки, брудне ганчір’я та незрозумілі написи…

«У нашу компетенцію не входить догляд за окремими могилами, ми лише вивозимо сміття, косимо територію кладовищ. Хоча, коли є можливість, намагаємося й прибирати одинокі могили. Заливаємо також там фундаментні доріжки. І хоча ця послуга є платною, та люди, чиї родичі спочивають там, охоче відгукуються на цю пропозицію. Але догляд за кладовищами залежить від нашого виховання та культури. Нерідко ужгородці, прибравши могилу свого предка, все зайве складають на сусідню. І таких людей я не можу зрозуміти. Тим паче, що на цвинтарі є спеціально відведене місце для сміття», — каже Анатолій Сухолов.
Не могли не згадати у розмові й про те, що за останні роки саме місто та, власне, й діюче кладовище в Барвінку так розрослися, що на цвинтарі виник дефіцит «вільних місць».

«Діюче кладовище у Барвінку відкрито у 1986 році, сьогодні там поховано понад 25 тисяч людей, — розповідає Анатолій Сухолов. — Нещодавно ми створили новий сектор для поховань, що дасть можливість ще на рік відтягнути питання з новим місцем під цвинтар. Тим часом шукаємо землю. А потрібно хоча б 15–20 гектарів. Та, якщо таке кладовище запрацює, проблема зникне на багато років. Один із варіантів, який розглядається, — територія поблизу українсько-словацького кордону. Крім того, що її потрібно буде облагородити, необхідно отримати й усі відповідні дозволи в різних інстанціях».

За словами мого співрозмовника, нині часто приходять ужгородці, які мають намір купити землю для власного поховання. Але законодавством такі речі заборонені.
«У нас є багато закритих кладовищ, на яких відбуваються лише підзаховання. На Кальварії також є невеличкий клаптик землі, де ховають видатних громадян Ужгорода, — каже Анатолій Сухолов. — Підзаховання можна робити лише в тому випадку, коли людина документально доводить, що у тій чи іншій могилі похований хтось із родини».

Яна Мийсарош

23 січня 2012р.

Теги: Кальварія, кладовище, цвинтар

Коментарі

ККК 2012-01-23 / 23:57:44
Цікавий матеріал, автор молодець.
А чи правда, що колись також було кладовище в районі теперішнього універмагу "Україна"?

Кальварієзнавець 2012-01-23 / 14:54:02
"Зі скульптурних цікавими є могила Бращайків...." - це мова, я так розумію, про могилу Антона Бращайка (наймолодшого з братів, дитячого лікаря) і його дружини. Бо спільна могила Юлія і Михайла - фундаторів крайової "Просвіти" і будівничих Карпатської України стоїть поруч із обшарпаним металевим хрестом... Найкраще свідчення, як наші галасливі псевдопатріоти вшановують своїх попередників

Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
/ 1Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах
Півжиття в небі
Чистокровні карпатські буйволи в Олешнику – родзинка Виноградівщини й джерело продуктів для гурманів
/ 1Польські мандрівники, що завітали на Закарпаття в рамках туру Карпатами, збентежені ставленням людей до природи
Магнат-мультимільйонер і знаменитий шахрай Нью-Йорка – вихідець із Тячева
Тячівський "кіборг" колядував на вежі Донецького аеропорту
» Всі записи