Відсутність присутності. Куди зникає наша історія?

Карпатська Україна – персона нон ґрата?

Чому? Адже йдеться саме про історію України, і це був важливий етап українського державотворення! Карпатська Україна, яка спочатку існувала в межах Чехословаччини на правах автономії, а згодом була проголошена у березні 1939 року незалежною державою, мала всі нинішні атрибути Української держави – герб „Тризуб”, гімн „Ще не вмерла Україна”, державною мовою була проголошена українська.

При цьому Карпатська Україна стала першою Українською державою, що була проголошена легально обраним парламентом – Соймом. Депутати (посли) були обрані самим народом у лютому 1939 року. Уряд Карпатської України визнавала Прага і за її згоди Сойм зібрався на своє засідання. Тобто центральна влада визнала легітимність депутатів і самого зібрання, на якому була проголошена незалежність.

Важко переоцінити значення Карпатської України напередодні Другої світової війни. Адже вона мала вплив не тільки на українське питання, але й на чеське, словацьке, угорське, румунське, німецьке і навіть радянське. Сам Сталін на з’їзді комуністів СРСР змушений був присвятити окремий гнівний пасаж українській державності за Карпатами.

Доля Карпатської України стала козирною картою у центральноєвропейській геополітиці. За допомогою нього вирішувалися складні дипломатичні завдання: Німеччина залучила у союзники Угорщину, а Радянський Союз отримав позитивний імпульс від Гітлера, що той не ставитиме на „українську карту”. Пізніше це вилилося в договір Молотова—Ріббентропа про розподіл зон впливу в Центральній Європі.

Тема Карпатської України не сходила з газетних шпальт того часу. Про неї було опубліковано сотні статей різними мовами. Бої в березні 1939 року Карпатської України з угорськими військами стали першим в Центральній Європі збройним опором гітлерівській коаліції. Загинули сотні українських патріотів, обороняючи рідний край. Угорська окупація призвела до терору і зубожіння.

Власне, саме Карпатська Україна визначила подальшу долю краю. Проголошення української державності стало актом національної ідентичності Закарпаття, що отримало логічне завершення у возз’єднанні з Україною у 1945 році. Таким чином Карпатська Україна є ключовою подією в історії краю і за своїм драматизмом, і за подальшим впливом.

Натомість про цю важливу подію в новому шкільному підручнику нема навіть... згадки. Це притому, що є окремий підрозділ, який так і називається: „Україна у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни”. А самій війні відведено аж 60 (!) сторінок.

Для порівняння, у попередньому підручнику Ф.Турченка, виданому 1994 року, Закарпаттю і Карпатській Україні відводилися дві сторінки, а у виданому через чотири роки вже існував окремий розділ „Закарпаття у складі Чехословаччини”.

„Випадання” Карпатської України з нового підручника важко назвати випадковим, зважаючи на погляди міністра освіти Д.Табачника.

Закарпаття моє, де ти є?

Декан історичного факультету Ужгородського національного університету Володимир Фенич вважає немислимим, щоб такі сюжети, як Карпатська Україна, випадали з курсу історії України. „Закарпаття вкрай мало представлене у загальноукраїнському синтезі, — каже він. – П’ять років тому ми зі студентами проаналізували понад 20 монографій відомих істориків (Дмитра Дорошенка, Ореста Субтельного, Наталі Яковенко, Ярослава Грицака, Валерія Смолія та інших). І дійшли невтішного висновку, що в найголовніших українських історичних працях Закарпаттю відведено 0,2%.

Як правило, представлено три сюжети: трохи говориться про князя Федора Корятовича, трохи про будителів ХІХ століття, що працювали в Росії (Орлай, Кукольник, Лодій тощо), і, ясна річ, Карпатська Україна. Остання прописана практично в усіх монографіях.

Між іншим, львівські історики дають більше згадок про Закарпаття, ніж київські. А найбільше про край згадує в „Історії України” австрієць Андреас Кеппелер. Як тут не погодитися з думкою відомого вченого Омеляна Пріцака, що найкращу історію України напише неукраїнець?”

І справді, у згаданому шкільному підручнику Закарпаття представлене, образно кажучи, пунктирно. Найбільше присвячено возз’єднанню краю з Україною — півсторінки. Кількома реченнями згадано про військову операцію з визволення Закарпаття у 1944 році.

Закарпатці у цілому підручнику представлені двома прізвищами – політв’язнем Юрієм Бадзьом та оперною співачкою Гізелою Ціполою. Серед передових будівництв повоєнного часу називається Теребле-Ріцька ГЕС. Є згадка про вирубування виноградників за часів горбачовської антиалкогольної кампанії. Ще абзац присвячено закарпатським ромам, які „недостатньо інтегровані до життя суспільства”.

Кілька закарпатських фактів у підручнику не відповідають дійсності. Зокрема, що католицьке віросповідання тут поширене завдяки польській громаді (насправді — завдяки угорській, словацькій та німецькій). А також, що словацькою мовою навчається у краї кілька тисяч учнів (реальна цифра на порядок нижча).

Колективізація, голодомор та репресії  випарувалися?

Але найбільше відкриття мене чекало, коли я взяв до рук підручник „Історія України” у свого сина-десятикласника (автори О.Реєнт, О.Малій, 2010 рік). Бо там події закінчуються... на 1921 році. Таким чином із підручників шкільного курсу „Історія України” випало ціле двадцятиліття з колективізацією, голодомором і сталінськими репресіями. Мабуть, тому що Міністерство освіти вже пише новий посібник. От тільки звідки нинішні десятикласники мають дізнатися про наші багатостраждальні 20—30-ті роки, якщо цього періоду нема в підручнику ні за десятий клас, ні за одинадцятий?!

Одне слово, зі шкільними посібниками з історії коїться щось незбагненне…

Олександр Гаврош

* Як не дивуватися такій історії?..

* Це не потрібне, і це не потрібне, це також…

Теги: Карпатська Україна, історія

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати