І все розпочнеться знову, а чи повториться?

Ця модель є відкритою, оскільки передбачає, що всесвіт народився лише один раз внаслідок так званого Великого Вибуху (ВВ) близько 14 млрд. років тому і з тої миті розширюється (в різні епохи з різною швидкістю). В наш час зростання темпів прискорення набуло постійного характеру, тобто всесвіт розширюватиметься вічно зі зростаючою швидкістю в напрямку до своєї теплової смерті...
Вічність — у нескінченному ряду циклів

У згаданій статті було висловлено альтернативну думку. Коротко нагадаємо основні тези наших "нестандартних роздумів". Імовірно, що все ж таки в еволюції сущого більш вірогідна не відкрита модель, а модель всесвіту, що пульсує. За Стандартною моделлю, внаслідок дії нещодавно відкритої так званої темної енергії — енергії космічного вакууму, що діє як сила відштовхування (антигравітація), — швидкість космологічного розширення має зростати... до нескінченності. Адже сила відштовхування темної енергії (на відміну від гравітації) є пропорційною. Це означає: чим більше простір між галактичними структурами, тим потужніша антигравітація. Оскільки в процесі розширення простір невпинно збільшується, має зростати безмежно і сила відштовхування, а разом із нею і швидкість розбігання галактик.

Але, з другого боку, за Спеціальною теорією відносності А. Ейнштейна, швидкість руху будь-яких матеріальних тіл у просторі не може перевищувати швидкість світла у вакуумі (близько 300 тисяч кілометрів за секунду). Виходить, прискорення швидкості космологічного розширення не може бути нескінченним, позаяк вона обмежена швидкістю світла?! Більше того, за теорією відносності, ніякі матеріальні тіла і структури (крім, звичайно, фотона) в принципі не спроможні рухатися зі швидкістю світлового променя. Бо при наближенні їхньої швидкості до світлової маса зростатиме до... нескінченності. А разом з масою, як знаємо зі шкільного курсу фізики, збільшується за певним законом і сила тяжіння. Таким чином, робимо висновок, що в далекому майбутньому, коли швидкість руху галактичних структур у процесі прискореного розширення всесвіту наблизиться впритул до швидкості світла, їхня  маса почне стрімко більшати. А зростання маси спричинить нарощення гравітації. І невпинно зростаюче тяжіння чинитиме все більший опір антигравітації. Завдяки цьому матеріальні тіла і структури на певному етапі припинять відштовхуватися одне від одного, а почнуть зближуватися, підкоряючись зростаючій силі тяжіння.

Теорія свідчить, що гравітація має стягнути всю масу/енергію "в точку", тобто в стан так званої космічної сингулярності, що характеризується нескінченно великою щільністю маси/енергії й нескінченно високою її температурою. Такі наслідки випливають з відомих нам фізичних законів. А які закони діють в умовах сингулярності?

Доктор фізико-математичних наук, професор державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга, МДУ, Артур Чернин у книзі "Космологія: Великий вибух" пише: "В сингулярності або біля неї всесвітом керує зовсім інша фізика, яка абсолютно не зводиться до того, що ми нині знаємо про її закони". Отже, в сингулярності, коли щільність (густина) маси/енергії та її температура досягнуть певної межі, в дію вступлять інші фізичні закони. І маса/енергія в подібних екстремальних умовах вибухне самочинно в черговому Великому Вибуху. І розпочнеться новий цикл еволюції — етап розширення маси/енергії, її різноманітних фізичних і хімічних еволюційних перетворень у процесі цього розширення і, врешті-решт, формування нового всесвіту.

І навряд чи потрібно для реалізації такого сценарію нескінченні показники щільності й температури. ВВ може статися далеко до стиснення маси/енергії "в точку". Великий Вибух спалахне щоразу, як тільки масу/енергію всесвіту буде стиснуто і "розжарено" гравітацією до критичних параметрів щільності й температури. Не випадково Алекс Віленс (Олександр Віленкін), професор університету Тафтса (США), в своїй книзі "Світ багатьох світів: у пошуках інших всесвітів)" подає матерію в стані космічної сингулярності не "точкою", а "первинною вогняною кулею". На нашу думку, ця куля може мати діаметр масивної планети, а то й зірки... Отже, вічність всесвіту — в безкінечній низці еволюційних циклів: Великий Вибух — розширення—стиснення до космічної сингулярності — і знову Великий Вибух...

У кожному циклі — нова якість всесвіту?

В минулому столітті, коли ще не було відомо про антигравітаційну дію космічного вакууму, пульсуюча модель сущого була такою ж популярною, як і її "сестри" — моделі відкрита і закрита. Окремі космологи вважали, що при реалізації пульсуючої моделі в будь-якому циклі має абсолютно все точно повторюватися. Після чергового ВВ процеси розширення і трансформації маси/енергії копіюватимуть з точністю один до одного процеси, що протікали в попередніх циклах. І з подібними наслідками щоразу утворюватимуться в однаковій пропорції всі складові чергового всесвіту — від найменших елементарних часток до зірок і планет, інших космічних тіл, галактик, їхніх груп, скупчень і надскупчень. Щоразу народжуватиметься чергова "ксерокопія" всесвіту — ідентичного до попередніх як щодо великомасштабної структури, так і до глибинної будови мікрочасток речовини.
Виходило, що в кожному циклі пульсації на певному етапі утворюватиметься щоразу і нова Сонячна система, і планета Земля з точно таким же Місяцем на орбіті, й життя виникатиме на кожній Землі, і розвиватиметься ("чергова"?) людська цивілізація... І навіть "у свій час" такі ж самі читачі читатимуть точно такий же номер "Новин Закарпаття"...

Однак аналіз новітніх досягнень астрономічної науки свідчить про інше. У випадку реалізації моделі всесвіту, що пульсує, повторюватиметься, напевно, лише найзагальніша схема сущого. Як сказано вище, після чергового ВВ маса/енергія розширюватиметься за знайомим нам сценарієм, утворюючи простір—час і певну структуру матерії. І так до визначеного рубежу. Потім розширення зміниться стисненням. Маса/енергія знову досягне екзотичного стану сингулярності й... вибухне черговий раз.

Між тим, при цьому якість матерії навряд чи повторюватиметься. Не виключено, що в природі діє загальний закон нескінченності унікальностей. Його можна приблизно сформулювати так: кожна достатньо складна система в природі є оригінальною, єдиною в своєму роді, неповторною, себто унікальною. Отже, в кожному циклі пульсації енергія може презентуватися в іншій (своєрідній!) іпостасі. Не обов'язково у вигляді звичної нам баріонної речовини й знайомого нам випромінювання. У нашому всесвіті, тобто в нашому циклі пульсації, наприклад, панує матерія. А в іншому циклі це може бути антиматерія тощо. Енергія може виявляти себе в найрізноманітніших формах, "відгадати" які не вистачить найбурхливішої людської фантазії.

Агой, інопланетяни, де ви?!

Ця думка вперше була висловлена саме на сторінках "НЗ" ще півтора десятиліття тому ("На небосхилі — хвостата красуня", "НЗ" від 26.03.1996 р.) З того часу астрономічна наука зробила величезний крок уперед. І новітні дослідження не заперечують правильності такого судження. Як нещодавно повідомили ЗМІ, за допомогою цілого сімейства космічних телескопів, що в XXI столітті "працюють" на навколоземних і навколосонячних орбітах, та потужних наземних радіотелескопів уже відкрито понад 1235 екзопланет, тобто планет в інших зоряних системах. Чимало з них знайшла спеціалізована автоматична космічна обсерваторія "Кеплер", що запрограмована на пошуки планет в інших зоряних системах Галактики і передає інформацію з навколосонячної орбіти вже третій рік. У спеціальний каталог, який веде Паризька обсерваторія, станом на 1 січня 2011 року занесено поки що лише 519 планет. Решту ще не включено до каталогу, бо одержана інформація обов'язково перевіряється наземними спостережними засобами.

Серед знайдених понад 1200 "чужих" планет лише одна з десяти за величиною може бути порівняна із Землею. Але ж величина (діаметр диска) — це лише одна з багатьох необхідних якісних характеристик у порівняльному аналізі планет, коли мовиться про можливу наявність на них життя. Астрономи не здаються, вперто шукають планету — близнюка Землі, яка б не тільки розміром, але була подібна й іншими фізичними, також хімічними властивостями.

Насамперед, масою і геологічною будовою, температурними умовами на поверхні, наявністю рідкої води й відповідної атмосфери тощо. Та навряд чи на цьому романтичному шляху чекає успіх. Хоча мрійники-уфологи вже сьогодні захоплено розповідають про контакти з подібними до нас інопланетянами, котрі начебто систематично прилітають на Землю з візитами... Поміркуймо! У грандіозному всесвіті, ймовірно, були десь і колись, або є тепер, або утворяться в майбутньому планети, на яких могло (чи може) зародитися життя, навіть розвинутися до стадії розумного. Астрономи теоретично підрахували, що в нашій Галактиці (Чумацький шлях), наприклад, може існувати до півмільярда планет, на яких може розвинутися життя. (А чи розвинулося?!)

Треба мати на увазі, що нас відділюють від інших можливих цивілізацій не тільки величезні космічні простори, а й такий принциповий фізичний чинник,  як простір—час. Простий приклад. Кожний з нас у минулому мав прапрапрадіда і прапрапрабабусю. Але фізично ми аж ніяк не можемо з ними зустрітися, бо між нами лежить століття часу (може, трохи більше). Між тим, діаметр спіралі Чумацького шляху сягає сто тисяч світлових років! Тож інопланетянам з інших цивілізацій, аби зустрітися з нами, треба "здолати" не якесь одне "нікчемне" століття, а тисячі й десятки тисяч років. Хіба не так?! Що вже казати про сто мільярдів інших галактик всесвіту!

Також треба врахувати, що на інших планетах якщо і розвинеться життя, то воно буде зовсім іншим, не схожим на земне, й розум буде зовсім іншим. Чому?

Як відомо, дуже подібними один до одного є лише однояйцеві близнюки. Вони народжуються від одного батька і з одної материнської яйцеклітини. Тобто геноми кожного з близнюків складаються з ідентичних батькових і материнських генів. А ці гени є похідними від конкретних батьків як матері, так і батька, тобто від індивідуальних геномів дідів-бабусь, прадідів-прабабусь і т. д. в глибину часів.
В космічній "родині" близнюк Землі міг з'явитися лише в одному випадку: якби 4,5 млрд. років тому при утворенні Сонячної системи на третій від Сонця орбіті утворилася не одна планета (яку ми нарекли Землею), а дві абсолютно однакових (та ще й з однаковими за масою супутниками — як наш Місяць). Але так не сталося! А в інший зоряній системі такого близнюка годі шукати! Знову-таки — чому?

Сонячна система (отже, й наша планета) утворилася з конкретної газопилової хмари. Звідки взялася ця хмара? Напевно, це був залишок зірки попередньої генерації, що "прожила" свій вік і за фізичними законами вибухнула, скинувши в навколишній простір основну масу своєї речовини. (До речі, подібне має статися і з Сонцем приблизно через п'ять мільярдів років). Оця газопилова хмара і стала генетичним матеріалом як для Землі, так і для Сонця, інших членів Сонячної системи. Веду до того, що екзопланети інших зоряних систем, на яких сподіваємося знайти життя, тим більше подібне до нашого, отож ще й розумне, утворилися з інших газопилових хмар, тобто з іншого генетичного матеріалу. Тож , шукати серед них близнюка Землі — це все одно, що шукати двох однакових людей серед скандинавів і аборигенів Австралії...

Треба зважити і на таке. Хоча однояйцеві близнюки дуже подібні й ззовні, і характером, темпераментом, ментальністю, їхні долі складаються по-різному. Отже, і у випадку, коли на одній орбіті утворилися б дві планети, подібні до Землі, процеси еволюції на кожній з них навряд чи протікали б увесь час ідентично.

Дещо про дуалізм сущого

Такі відмінності витікають із судження, наведеного вище: кожна достатньо складна система в природі є унікальною. Бо еволюція як у живій, так і в неживій природі відбувається не тільки суворо за фізичними законами. Важливу роль у складних природних процесах належить Його Величності Випадку. Як у великому, так і в малому. І чим складніша система, тим імовірніше втручання Його Величності в закономірний еволюційний процес. Можемо сказати, що еволюція сущого грунтується на двох основоположних засадах — закономірності й випадковості. Саме в цьому, ймовірно, і полягає дуалізм (двоїстість) сущого. Закономірність є правилом, а випадковість — винятком. Та знаємо, що винятки лише підтверджують правило!

Правильність такого судження можна підтвердити безліччю прикладів. Серед мільярдів землян не було, немає і не буде двох абсолютно однакових. Хоч у кожної людини — одна голова, дві руки, дві ноги тощо. (Вище зазначали, що навіть у однояйцевих близнюків долі складаються по-різному, тобто у форматі простір—час вони не ідентичні). В лісі не знайдемо двох абсолютно однакових дерев. Хоч у кожного дерева є корінь, стовбур, гілки, листя... Чому довгострокові прогнози погоди рідко відзначаються належною точністю стосовно всіх географічних зон? Тому, що глобальна кліматична система надзвичайно складна і в закономірні циркуляції повітря щоразу втручаються випадкові чинники. Або візьмемо суспільство. Просимо пробачення за сумний приклад, але в даному контексті він показовий. Є природна закономірність: діти мають ховати своїх батьків. А хіба не зустрічаємося майже щодня з випадками, коли батьки вимушені проводжати в останній путь своїх дітей?! Порушуючи в такий спосіб закономірний природний порядок зміни поколінь...

І в космосі немає двох (або більше) абсолютно однакових планет, чи зірок, чи навіть комет, астероїдів; немає однакових галактик чи галактичних структур — усі різні! Повертаючись до нашої основної, космологічної, теми, підкреслимо: і в моделі всесвіту, що пульсує, в кожному циклі пульсації внаслідок чергового Великого Вибуху народжуватиметься інший всесвіт, унікальний у своєму роді. Всесвіт є найграндіознішою і найскладнішою самодостатньою і саморегулюючою енергетичною системою. А різноманітність форм енергії в природі є невичерпною!

...Отже, в кожному циклі пульсуючого всесвіту хоча все і розпочнеться знову, але не повториться!

Борис ГВАРДІОНОВ

Теги: космос, дослідження, інопланетяни, астрономічна

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати