Закарпатський живописець Магдалина Пуглик-Белень:"Я створила власну школу кераміки"

Останніми роками художниця Магдалина Пуглик-Белень украй рідко виходить на люди. Вона заховалася у своєму великому будинку-музеї у селі Кам’яниця на Ужгородщині, яке розкинулося обабіч тихої річки Уж, біля сивої фортеці Невицького замку.

Закарпатський живописець Магдалина Пуглик-Белень:"Я створила власну школу кераміки"

Природа тут напрочуд гарна не тільки влітку, але і взимку. Можливо, романтичні гірські краєвиди села не відпускають мисткиню від себе. Але її рідне село оповите ще і якось таємничою містикою – я це відчула, коли прийшла в гості до пані Магдалини.

Насправді ця сільська природа надихає художницю творити, малювати, ліпити. І просто жити спокійним умиротвореним сільським життям.

4 березня мисткиня відсвяткувала ювілей –  60  років, з яких 40 літ віддала мистецтву. Її тендітні жіночі руки, душа, серце і розум створили вже понад дві тисячі робіт.

До речі, твори художниці зберігаються в музеях України, Грузії, Канади (м. Торонто, музей українського мистецтва), США (м.Нью-Йорк, Музей українського мистецтва), в багатьох приватних колекціях у Франції, Німеччини, Італії, Ізраїлі, США, Канаді, Фінляндії, Данії, Японії, Словаччині, Угорщині, Чехії, Румунії, Польщі та колишніх республіках Радянського Союзу. Художниця була  учасницею Міжнародного бієнале кераміки в аргентинському Буенос-Айресі у 2003 та 2005 роках. Створила унікальну серію в кераміці й скульптурі малих форм, твори-ідеї вселюдської філософії буття "Космогонія людства" від символічних знаків раннього неоліту й до початку ХХ століття. У неї за плечима вже 26 персональних виставок, десятки обласних, республіканських і міжнародних.
 Мисткиня створила не просто новітній напрям, а школу кераміки. Крім того, образотворчо розкрила глибинну сутність тисячоліть Карпатського краю, зуміла в "архаїчній" кераміці й скульптурі віднайти такий характер творення образів, який на теренах Західної України до неї ніхто й не збагнув.

Магдалині Пуглик-Белень вдається практично все: кераміка, живопис, акварель, скульптура малих форм, графіка, декоративний і монументальний розпис, гобелени, вишивка, біжутерія та намисто. Одне слово, вона – професіонал.

Цікаво, що на першому курсі в художньому училищі, як сама зізнається, попервах думала, що буде ліпити горщики. Але їй пощастило з тамтешніми вчителями, котрі розкрили в ній талант. А далі розпочалося справжнє доросле життя, сповнене турботами про свою родину, роботу й любов'ю до мистецтва.

Натомість  мене найбільше вразили її скульптури.  Я запримітила, що вони всі "живі": рухаються, сміються і сумують. Художниця пояснює, що ідеї черпає із навколишнього життя. Наприклад, побачить десь колоритну огрядну бабцю чи гарну дівчину на зупинці й намагається той чи інший образ передати і своїми фігуркам.

Можливо, банальне запитання, та все ж таки, коли ви зрозуміли, що це ваше покликання?

– В дитинстві мої мама і тітка завжди малювали мені ляльки. Так я дечому вчилася від них. Щоправда, ляльки у мене виходили кумедними. Але, думаю, цей талант мені передався передусім від мого батька – він теж художник, учень Йосипа Бокшая. Але потяг до ліплення  у мене був сильніший. Якось улітку на річці знайшла різноколірну глину, і моїй радості не було меж: я ліпила тортики, різні фігурки. Затим у школі вже з пластиліну — казкових героїв. Дивуюся як устигала все! Адже тоді у нашій хаті ще і світла не було. До заходу сонця мусила встигнути й уроки повчити, і по господарству допомогти, та ще й трохи поліпити. Натомість малювати розпочала, коли навчалася вже у 6 класі. Пригадую, у школі був конкурс на шевченківську тему, і мені присудили  перше місце за малюнки до його творів. Та, якщо чесно, в дитинстві мріяла бути лікарем, а не художницею.

Чи маєте десь на горищі сховані ваші перші твори?

– На жаль, жодних не залишилося. Все втратила. Чому? Я мала подругу, яка була старша від мене на рік. Вона з моїми малюнками вступала в художнє училище, оскільки в мене вони були кращі, ніж у неї. А їх просто звідти не повернули. Наступного року я теж вступала в цей заклад, і мені довелося все починати  спочатку. Від мене при вступі також всі мої твори забрали.

А звідки у вас така велика любов до ляльки?

 – Я дуже люблю експериментувати. Мені подобається робити те, що ніхто ще до мене не робив. І я знайшла себе в цих ляльках. Це – моє!

А чи маєте улюблену ляльку?

– Всі вони мої улюблені. Бо всі зроблені з однаковою любов'ю. Як бачите, я створила їх чимало. В колекції маю весь субетнос Закарпаття, а також фігурки в костюмах різних національностей. Та найбільше мені подобаються росіянка й словачка. У першої вийшов гарний колір. У другої – цікавий характер.

Складно передавати характер та емоції, адже помітила, що всі ваші фігурки рухаються? Таке враження, що вони "розмовляють".

– Фігурку в кераміці  дуже важко оживити, одухотворити. Скільки разів перероблюєш, шукаєш потрібні емоції – накриваєш вологою ганчіркою фігурку, а зверху ще й одягаєш на неї целофановий капюшон, щоб не висохла. Дуже довго ліпила цю колекцію. Майже два роки. Щодня з ранку до вечора скрупульозно відточувала лінії, образи, характер. В принципі, одну фігурку ліпила впродовж місяця. Це досить довгий процес. Спершу йде ліпка, обмивка. Затим – повітряна сушка. Оскільки глина не може різко сохнути, бо трісне. Вона мусить бути дуже добре проліплена. З неї треба ретельно вичавити повітря. Тільки після цього вже скульптуру можна ставити в муфель на термічний випал.

Про що ви мріяли в молодості?

– Виспатися! (сміється!). Це було найбільше моє бажання, бо  спала три години на добу. І дуже виснажувалася на роботі. Училище забирало практично все: сили, нерви, здоров'я. Мені доводилося вставати о 5-й годині ранку, щоб устигнути маленькій донечці і їсти приготувати на цілий день і не запізнитися на першу пару. Крім того, донька часто застуджувалася, а я з цього приводу дуже нервувала. Допомоги чекати мені не було звідки. Бо до шести років виховувала Олександру сама, а мій чоловік шість років вчився стаціонарно у Київському державному художньому інституті на факультеті монументальної скульптури.

А тепер як у вас із часом? Чи є натхнення малювати, ліпити?

– Нині живу, як на курорті. Хочу — попрацюю на городі. Хочу – відпочину чи візьмуся щось малювати. Але вдома роботи вистачає. За день накрутишся по хаті та господарству так, як білка в колесі. Натомість намагаюся завжди знайти час для своєї творчості.

Чому ви так рідко виходите на люди? Чому ховаєтеся в мушлю?

– Бо здоров'я вже не те, що було колись. Нині вже маю більше часу для малювання. Ось і сиджу вдома та малюю...

Часто вам доводилося плакати в житті?

– І таке бувало. Причому дуже часто. На жаль, я не товстошкіра. Я — дуже ранима. В принципі, як і всі творчі люди. Плакала тому, що ображали мене. Плакала, бо заздрили мені. А людська заздрість має схильність вбивати, руйнувати. Але не тільки мене, а ще й тих, хто її відчуває до мене.

Бачу, що руки у вас дуже виснажені, натруджені...

– Та ще й як болять! (важко зітхає). У 1975 році мала першу виставку. Щоправда, вона була колективна. Але у кожного митця була своя окрема зала. І вийшло так, ніби виставка мала персональний характер. Отож на ній було представлено 150 моїх робіт. Наступного року знову зробила виставку, на якій уже представила 250 робіт. Тобто за один рік зліпила ще сотню. Це був для мене тоді дуже важкий у творчому плані період. Дісталося передусім рукам, дуже вони у мене боліли!

Пані Магдалино, розумію, що ви наповну віддавалися своїй творчій роботі. А коли вийшли заміж за свого Михайла, то відразу влилися в сімейне життя і народили доньку?

– Сімейне щастя для жінки залежить від неї особисто. Але Олександра  в нас народилася не відразу. Бо Михайло сказав, що дитина в нас буде після того, як я вступлю в Спілку художників. Уявляєте, як я старалася, як працювала (сміється!).

А ваша донька вас розуміє?

– Вона мене дуже любить, підтримує і розуміє. Взагалі дівчатка ближче до матері. В дитинстві все чекала мене ввечері біля наших воріт. А мені доводилося пізно повертатися додому. Бо після роботи мусила ще й на базар за продуктами піти. А це все – час. Зі свого боку я намагаюся не обділяти доньку своєю увагою.

Часто сваритеся зі своїм Михайлом?

– У кожній сім'ї мають місце сварки. Ми теж не виняток. Сваримося переважно через критику. Бо він мене дуже критикує. Причому висловлюється вкрай різко. Такий уже в нього характер. Ніби вже й не треба так близько брати до серця його зауваження, але що з собою вдію. Я – ранима натура.

Я так розумію, що у вас немає подруги. Бо якби вона у вас була, ви б не досягли так багато в творчому плані...

– Насправді вона у мене є, тільки живе далеко (сміється). Мешкає у Мукачівському районі в селі Страбичові. До речі, вона мені ще й кума. І вчилися ми з нею разом. А інші мої міські подруги всі дуже заклопотані своїми життєвими проблемами. 

Маріанна ШУТКО
 

09 березня 2011р.

Теги: живописець, кераміка, скульптура, творчість, мистецтво

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи