Минуло 10 років з часу катастрофічної березневої повені 2001-го на Закарпатті

У ці дні, Володимире Петровичу, виповнилося рівно 10 років як  наш край спіткало велике стихійне лихо — катастрофічний паводок, що й досі відлунює болем у серцях і душах багатьох закарпатців. Ви як фаховий гідролог і людина, котра тоді перебувала у вирі тих подій, що можете сказати про причини цього паводка та основні уроки, винесені з того, що сталося?
 

— У перші дні березня 2001 року Закарпаття спіткало страшне лихо, яке охопило всю територію області. Це — трагічна дата. Паводки в нашому краї були, є і, мабуть, будуть. Хочеться згадати про березневий паводок 2001-го, який, за оцінками фахівців, став одним із найбільш катастрофічних за останні 200 років, і  з метою, щоб запобігти такій біді в майбутньому.

Щож відбулося 10 років тому? Формування паводка 3—5 березня на 80 відсотків було зумовлено  природними фактами, а саме інтенсивними дощами. За 3 дні в басейні річок Боржави, Латориці й Тиси випало більше 300 мм опадів, дещо менше — на заході області. Підйом рівнів води, де амплітуда паводкової хвилі була понад 2,5 м у горах, а в низинній частині Тиси, Латориці й Боржави, від 4 до 10 м. І цей паводок, до речі, перевищив у середньому на 1 м катастрофічний паводок листопада 1998 року. Тоді, в листопаді 1998-го, ми розраховували, що це історичний паводок, періодичність якого могла бути через 7—10 років. Але сталося так, що через 2 роки й 4 місяці повторився ще один, гідрологічні й метеорологічні параметри якого перевищили рівень паводка 1998-го.

Які ж були наслідки березневого паводка 2001-го?

— Катастрофічні. Якщо говорити на той час, то його збитки сумарно становили 317 млн. грн. Але за цими грошима треба бачити реальне життя людей. Було підтоплено 255 населених пунктів, 33580 будинків, знеструмлено 98 населених пунктів, через що майже 14 тисяч осіб було відселено й евакуйовано. На жаль, були і людські жертви.

Ситуація ускладнилася тим, що цей паводок не витримала і захисна дамба на території Угорщини. 6 березня 2001-го стався прорив правобережної дамби р.Тиса в районі села Тарпа, і з угорської території вода почала надходити назад на територію України в Берегівський та Ужгородський райони. Саме прорив цієї дамби призвів до того, що 150 млн. куб. м води хлинуло на 11 сіл Угорської Республіки і 4 села в прикордонній зоні України. У тих екстремальних умовах водникам потрібно було дуже оперативно  визначити план дій. Нами було розроблено 4 можливі варіанти захисту. Назву лише два із них. Перший: зупинити таку велику кількість води на кордоні Берегівського й Ужгородського районів із мінімальним затопленням та відкачати її у Латорицю й Тису, і найбільш небажаний варіант: пропустити велику воду транзитом через Берегівський та Ужгородський райони, у тому числі й місто Чоп і далі транзитом спровадити її на територію Словаччини. Спрацював найприйнятніший перший варіант. Березневий паводок-2001 показав унікальну спроможність Берегівської транскордонної польдерної системи не тільки в умовах відводу надлишку внутрішніх вод, а й з найменшою шкодою для навколишніх сіл пропустити таку кількість води, яка дорівнює об'єму озера Балатон. Владою України, Державною комісією з надзвичайних ситуацій було поставлене завдання протягом 10 днів звільнити територію від води, а ми виконали його за 11 днів. Були задіяні всі потужності насосних станцій Закарпатського облводгоспу, ми своєчасно отримали суттєву допомогу з Угорської Республіки (30 одиниць угорських пересувних насосних станцій з обслуговуючим персоналом та необхідними технічними засобами відкачували води тисайських проранів із затоплених територій у Берегівському й Ужгородському районах). Нам  надала допомогу й Словаччина, звідки 3 потужні насосні станції працювали у с. Свобода Берегівського району. Як не дивно, допомагала  насосними станціями, які були доставлені в Ужгород військовими літаками, і далека Голландія. Усе це сприяло тому, що ми в стислі терміни звільнили територію краю від води.

Особливо хотів би відзначити взаємодію водників Угорщини й України в оперативному прийнятті обґрунтованих і єдино правильних рішень із маневрування гідроспорудами, зменшення величини паводкової хвилі, використовуючи для цього і шлюзи, й автомобільні дороги і мости на них.

Зрозуміло. Однак  постає питання, які причини призвели до таких катастрофічних наслідків? Про це, Володимире Петровичу, ви мимохідь вже обмовились. Але хотілось би почути докладніше.

— І спеціально утворена Державна комісія у складі провідних науковців країни, і НАН України, яка працювала в області, дійшли одного  висновку: причини березневого паводка 2001-го були ті ж, що й листопадового паводка 1998 року. Це — фактори природного характеру. Саме тоді ми впевнилися, що гряде зміна клімату і це головна причина частого повторення таких катастрофічних паводків. А друга причина: антропогенний фактор, тобто  господарська діяльність людей, їхнє втручання у навколишнє середовище, інтенсивне вирубування  лісів, розорювання берегів річок, забудова воднонебезпечних зон тощо. З огляду на це тодішнім керівництвом держави було поставлене завданння розробити "Програму комплексного протипаводкового захисту в басейні р.Тиса у Закарпатській області на 2002—2006 роки і прогноз до 2015 року" (далі скорочено — "Програма Тиса" — Авт.) з тим, щоб підійти до вирішення проблеми комплексно. І вже у жовтні 2001 року Кабміном України така загальнодержавна програма була прийнята.

Яка ж доля цієї програми?

— На жаль, із 2001 по 2006 рік відсутність належного централізованого фінансування, як завжди, не дала змоги виконати всі заплановані програмою заходи. І тому тодішнім головою облдержадміністрації Віктором Балогою було поставлене завдання відкорегувати її по напрямах, термінах реалізації  і привести у відповідність до реальних на той час цін. І така робота була зроблена. ОДА й обласна рада прийняли спільне рішення про те, що протипаводковий захист є пріоритетним у діяльності регіональної влади й усієї економіки краю. У лютому 2006 року на вимогу тодішнього керівництва нашої області Кабмін України затвердив уже оновлену "Програму комплексного протипаводкового захисту в басейні р.Тиса у Закарпатській області на 2006—2015 роки", вартість якої з 1,4 млрд. грн. зросла до 2,4 млрд. грн. Отож зволікати з її реалізацією не варто, бо вартість робіт із протипаводкового комплексу з року в рік буде й надалі зростати.
Навіть попри недостатнє фінансування "Програми Тиса" нам вдалося виконати певний обсяг передбачених нею робіт. Ми побудували в області 118 км захисних дамб, 50 км берегоукріплень...

Але ж головне, мабуть, не кілометри, які ви щойно назвали?

— Так. Головне — що досі здійснені роботи дали нам змогу надійно захистити 83 населених пункти і близько 60 тис. га сільськогосподарських угідь. Ці гідротехнічні об'єкти, зведені за програмою Тиса, до речі, вже забезпечили надійний захист поселень в умовах липневого паводка 2008 року і грудневого 2010-го.

Аналізувати паводки,  вважаю, слід не лише з позицій рівня води, а й з порівняння завданих ними збитків. Так ось, після листопадового паводка-1998 (збитки) становили 800 млн. грн., а березневого  2001 року, який був вищим, ніж паводок-1998, збитки склали 317 млн. грн., від липневого 2008-го 169 млн. грн., а від грудневого 2010 року, який за параметрами близький до липневого паводка 2008-го, збитки склали тільки 73 млн. грн.

Ця тенденція, Володимире Петровичу, засвідчує, що?..

— Вона красномовно показує, що в області ефект від реалізації "Програми Тиса" є, хоча вона й недостатньо фінансується, і альтернативи комплексному протипаводковому захисту немає.

Ясно. Та давайте знову повернемося до початку теми нашої бесіди — березневого паводка 2001 року, сумний ювілей якого тепер відзначаємо.

— Гаразд. Хотів би ще за оприлюдненими вище цифрами кілометрів і мільйонів згадати вирішальну роль людей. Бо все, що здійснювалось у питаннях ліквідації наслідків того березневого паводка десятилітньої давності, залежало від позиції органів тодішньої центральної та обласної влади, керівників галузей у ставленні до стихійного лиха. У моїй пам'яті збереглася злагодженість дій органів центральної та обласної влади, велика роль тодішніх міністра МНС України Василя Дурдинця та голови ОДА Віктора Балоги, який  особисто координував на місці відновлювальні роботи по лінії всіх відомств і міністерств. Пильною була увага до вирішення проблем потерпілих від паводка закарпатців і з боку тодішнього Президента України Леоніда Кучми, котрий  неодноразово відвідував наш край із робочими поїздками, і тодішнього  Прем'єр-міністра України Віктора Ющенка. Значну допомогу нашій області  по відбудові зруйнованого паводками житла надала й "Укрзалізниця", яку тоді очолював нині, на жаль, уже покійний Георгій Кирпа. Серйозне випробування навесні 2001-го випало на тодішнього керівника водогосподарської галузі України Віктора Хорєва, який десятки днів провів у нашому краї, тодішніх голови обласної ради Івана Іванча, заступника голови ОДА Василя Лінтура, начальника облводгоспу Ореста Іваницького (я тоді працював його головним інженером). Хотів би згадати добрим словом  і голів РДА, на плечі котрих у паводкові дні весни 2001-го лягло велике навантаження: Рахівської — Михайла Даскалюка, Тячівської — Василя Банка, Хустської — Михайла Горбу, Виноградівської — Василя Якоба, Берегівської — Іштвана Гайдоша, Ужгородської — Миколи Андруся. Взаємодія і взаємодопомога голів райдержадміністрацій також дали змогу в найкоротші терміни оговтатися від стихійного лиха. У цій роботі треба відзначити і вагомий внесок тодішніх керівників будівельних організацій ВАТ "Виноградівська ПМК-78" Андрія Поличка, "Хустська ПМК-240" Василя Попадинця, "Мукачівська ПМК-77" Богдана Соловея, а з управлінь осушних систем і протипаводкових споруд (УОСПС) тодішніх їхніх начальників Ужгородського — Миколи Нечитайла, Виноградівського — Івана Баторика, який уже відійшов у вічність, і Берегівського — Миколу Козлюка.

Скажіть, будь ласка, із позицій десятилітньої давності, яка ж тепер ситуація у протипаводковому захисті краю?

— Мабуть, ми вже є такий унікальний народ, що 10 разів наступаємо на одні й ті ж граблі. Нині на календарі вже березень, коли усе більше відчувається подих весни, а в Держбюджеті України на 2011 рік "Програма Тиса" поки що  взагалі відсутня. Ми розуміємо, наскільки складний економічний і фінансовий стан держави, але, не дай Боже, якщо паводок повториться, то тоді вже у 10 разів більше доведеться вкладати коштів на ліквідації його наслідків, ніж на попередження.

Отож виходить, що наша бесіда з нагоди сумного ювілею, Володимире Петровичу, матиме песимістичний кінець?

— За натурою я великий оптиміст і хотів би завершити нашу розмову також оптимістично. Ми надіємося, що найближчим часом централізоване фінансування із Держбюджету "Програми Тиса" все-таки відновиться. Тим більше, що замовником робіт за цією програмою тепер є окремий структурний підрозділ Агентства водних ресурсів України (колишній Державний комітет водного господарства України — Авт.) об'єднана дирекція будівництва водогосподарських об'єктів у Закарпатській області, яку очолює депутат обласної ради Ростислав Федів. Підставою для оптимізму також є продовження тісної співпраці облводгоспу з колегами із сусідніх країн ЄС—Угорщини, Словаччини, Румунії, маємо велику підтримку в реалізації міжнародних проектів, що фінансуються Європейською комісією.

Богдан ДУБОВИЙ.

Теги: Чіпак, повінь, наслідки, МНС

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати