Німецькому екологу Мішелю Якобі найбільше подобається сало та молоко закарпатських буйволиць

Бо молоко цих тварин можна було не тільки значно дорожче продати - воно навіть для власного споживання вважається набагато корисним, ніж коров'яче. Втім, наприкінці 90-х селяни почали масово спродувати тварин: утримувати їх стало важче, адже на одного буйвола потрібно стільки кормів, як на дві корови. Років зо п'ять тому ситуація із буйволами стала вкрай критичною: кількість цих тварин обмежувалася кількома десятками.

За відродження буйволів у нашому краї взявся... німецький студент, 29-річний Мішель Якобі. Два роки тому молодий еколог випадково приїхав на Закарпаття. Дізнавшись, що тут масово занепадає популяція буйволів, вирішив докластися до їх збереження. Зараз він разом зі своєю дівчиною, полтавчанкою Ольгою Хоменко мешкає на фермі "Салдобош" у селі Стеблівка на Хустщині. Місцеве населення спершу не дуже вірило в те, що іноземець звикне до тутешніх умов і зможе тут довго протриматися. Однак Мішель власноруч доїть буйволиць, доглядає за стайнями і в недалекому майбутньому планує назавжди оселитися в цьому закарпатському селі.

Мішель живе прямісінько на фермі у невеликому будиночку, який раніше належав місцевому колгоспу. Його в селі називають просто, по-закарпатськи, Мішою. Вже з самого ранку Мішель на ногах: розкладає вогонь у печі, доїть буйволиць. Його друзі-іноземці - волонтери громадської організації, яка була створена спеціально для порятунку тварин, - також не відстають: одні вичищають стайні, інші - прибирають подвір'я.

"Я народився в селі, за 100 кілометрів від міста Гамбург. На Закарпаття потрапив у 2008 році, -- розповідає Мішель. До слова, він за два роки доволі непогано опанував не тільки українську, а ще й місцевий діалект. - Приїхав, щоб подивитися на один із небагатьох екологічно чистих регіонів Європи, багатих на праліси. До того бував у Фінляндії, Іспанії, Голландії, Болівії. Чесно кажучи, гарнішої місцини, ніж Закарпаття, я до цього часу не бачив. Цей край здивував мене тим, що, наприклад, ніде в Європі ви не побачите, щоб населення мешкало разом із тваринами. У нас є спеціальні ферми, де тримають худобу. А тут люди живуть у симбіозі з тваринами. Це мені дуже сподобалося. А не подобається, наприклад, те, що багато людей у вас зловживають алкоголем. Це мене лякає".

Коли Мішель Якоб потрапив у Стеблівку і дізнався, що буйволи тут на межі вимирання, вирішив, що має допомогти їм вижити. Тим більше, що за фахом він еколог і з дитинства мріяв жити на такій ось фермі. Дні Мішеля тепер нічим не відрізняються один від одного. Втім, це абсолютно не лякає його, а навпаки - приваблює.

"Прокидаюся о сьомій ранку, -- каже мій співрозмовник. - Починаю день з того, що розпалюю грубу, готую сніданок. Відтак йду годувати та доїти буйволиць. До речі, цим займаюся тільки я та моя дівчина Ольга. Іншим працівникам ферми буйволиці не даються. А вони вкрай норовливі тварини, тому я й сам доволі довго шукав із ними "спільну мову". До речі, буйволи мають скоріше собачий характер, аніж коров'ячий: вони добре пам'ятають, що людина для них зробила хорошого чи поганого, а якщо побачать чужака, коли їх доять, можуть не дати молока. Так ось, після того, як видою тварин, починаю прибирати у стайнях. По обіді, ближче до вечора знову беруся за годування та доїння тварин".

Ферма, яка діє в Стеблівці, наразі розвивається у рамках спеціального проекту "Розвиток та збереження агробіорізноманіття Карпатських гір". Перших тварин Мішель зі своїми партнерами викупили за гроші, які були зібрані в Європі спеціально з цією метою.

"Я жахнувся, коли дізнався, що місцеві люди пускають тварин під ніж тільки тому, що не мають за що їх утримувати. Тому ми закупили кількох буйволів. Ще трьох взяли від тутешніх жителів на утримання, оскільки старшим людям уже важко доглядати за тваринами".

Мішель каже, умови життя в закарпатському селі його не злякали.

"Я, як і кожен, люблю комфорт, гарно поїсти, їздити на гарних автомобілях, але більш за все люблю тварин, тому й поміняв комфортне життя в Німеччині на не надто комфортне на Закарпатті. Взагалі ця ферма - це мета нашого життя з Ольгою".

Молоко, яке на фермі отримують від буйволиць, Мішель щодня обмінює в місцевого населення на продукти. В їжі він також не надто вибагливий. Каже, найбільше йому подобається сало і буйволяче молоко, а ще - український борщ, який готує Ольга. До слова, майбутня професія дівчини також пов'язана із селом, оскільки вона зараз у столичному вузі навчається за спеціальністю "економіка агропромислового комплексу".

За словами Мішеля, головна мета їхнього проекту -- повернути економічну вартість буйвола. Адже це наразі єдиний стимул, який може змусити людей утримувати цих тварин. Відтак на фермі планують зберегти та примножити поголів'я екзотів, а також надавати консультації всім бажаючим розводити тварин.

"У недалекому майбутньому ми плануємо розпочати на фермі ще й виробництво твердих сирів із буйволячого молока, -- веде далі Мішель. - Це може стати реальністю тоді, коли почнемо отримувати від тварин не менше ніж 50 літрів молока на день. Виготовляти сири плануємо не за допомогою дорогої вартісної техніки, хоча наразі вже маємо деяку апаратуру, яку презентувала нам громадська організація, а власними руками. Тобто це має бути екологічно чистий продукт. Його будемо не лише споживати, а й продавати. До речі, виробництво буйволячого сиру дещо нагадує виготовлення бринзи з овечого молока, щоправда, для цього ще необхідні прес і підвал для дозрівання продукту. Наша технологія нагадуватиме ту, за якою виготовляють сири у Швейцарських Альпах".

Зараз Мішель Якобі готується до поїздки додому в Німеччину. Туди він навідується зазвичай раз на місяць. Тоді на господарстві залишається Ольга.

Сніжана РУСИН.
Фото автора.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати