Михайла Мольнара в Ужгороді не забули

На знак поваги до свого славного земляка при Ужгородському національному університеті вже раніше було засновано Науково-дослідний інституту україністики ім. М.Мольнара, який очолює професор Любомир Белей. Друкованим органом інституту є наукова серія „Ucrainica: od fontеs" („Україністика: до джерел"), заснована 2008 року при ужгородському приватному видавництві „Ґражда". Шостою книгою цієї серії є збірник вибраних праць Михайла Мольнара „Від Влтави до Дніпра". „Видання, – заявляє редакція в анотації книги, – має за мету окреслити магістральні напрямки титанічної наукової діяльності вченого та привернути увагу сучасних українознавців до наукової спадщини глибокого знавця української літератури та українсько-чеських й українсько-словацьких міжкультурних взаємин"(с. 3).

Книга відкривається вісімнадцятьома рідкісними фотографіями та репродукціями із сімейного альбому М.Мольнара.

У вступній статті „І один в полі воїн" Любомир та Лесь Белеї розглянули біографію патрона свого інституту та його багатогранну наукову діяльність. Читач, мабуть, уперше довідується, що молодий Михайло, будучи учнем Української гімназії в Модржанах, мріяв стати священиком, але єпископ П.Ґойдич порадив йому вперше здобути атестат зрілості. Комуністичний переворот у Чехословаччині перешкодив його планам, і він вступив на відділ україністики філософського факультету Карлового університету. В Празі перед ним були відкриті багатющі українознавчі фонди Слов'янської бібліотеки (без цензурних обмежень), у вивчення яких поринув молодий студент. Вже в студентські роки він опублікував близько 20 наукових статей, а в 1954 році видав об'ємний том „Ukrajina v písních", що містить майже півсотні українських пісень з нотами та їх переклади чеською мовою.
Після закінчення університету в 1955 році М.Мольнара було направлено співробітником Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук в Братиславі, а вже через рік – у листопаді 1956 року – направлено в аспірантуру при Київському університеті, де він під керівництвом Максима Рильського блискуче захистив кандидатську дисертацію на тему „Тарас Шевченко у чехів та словаків". У Києві він познайомився з видатними офіційними діячами, однак про цвіт української нації, знищений більшовицькою владою у 30—40-х роках, довідався дуже мало. Ця тема в Україні була забороненою навіть для наукових працівників. Під час аспірантської роботи в Києві М.Мольнар підготував та видав антологію фольклору й літератури українців Східної Словаччини „Ластівка з Пряшівщини" (Київ, 1960), вступ до якої написав його керівник М.Рильський.
В 1960 році М.Мольнар повернувся в Братиславу, де в новоствореному Інституті світової літератури та мов разом з колегою Миколою Неврлим розгорнув надзвичайно плідну українознавчу діяльність. Оскільки в центрі українських науково-освітніх установ Пряшеві, україністика була слабо розвиненою, а видавничі можливості тут були майже необмежені, обоє вони використовували ці можливості для публікації свої українознавчих праць.

Вже 1961 року М.Мольнар видав у Пряшеві свою кандидатську дисертацію „Тарас Шевченко у чехів і словаків", за якою слідували монографія про словацько-українські взаємини „Словаки і українці" (1965) та кілька інших книжок. У журналі „Дукля" та „Дружно вперед" він на основі невідомих або маловідомих архівних та бібліотечних джерел опублікував десятки наукових і науково-популярних статей. Частина з них з'явилася в збірнику його вибраних творів „Зустрічі культур" (1980).

Чималі заслуги М. Мольнар має в справі популяризації української літератури серед чехів та словаків та в справі реабілітації замовчуваних і репресованих письменників, зокрема Василя Ґренджі-Донського, Марка Бараболі та Володимира Винниченка. Автори передмови детально розглядають майже кожну його працю і доходять цікавого, однак дуже влучного висновку: „Не маючи найменших ілюзій щодо справжньої суті комуністичних режимів чи то радянського, чи то чехословацького зразка, М. Мольнар намагався використати найменші послаблення з боку властей, щоб вирвати з небуття чесне ім'я українського письменника". В іншому місці вони пишуть: „Михайлові Мольнарові випало жити у далеко не найсприятливіший для української культури час. Тим не менше, він не пішов у внутрішню еміграцію, а навіть будучи у зовнішній, зумів зробити надзвичайно суттєвий вклад в україністику. Його феномен полягає у напрочуд тонкому відчутті межі дозволеного політикою, але разом з тим він не йшов ні на яку колаборацію з комуністичним режимом і, будучи незалежним, тихо робив свою роботу, сам, не сподіваючись на підмогу, увагу чи подяку".

Доказом вищенаведеної характеристики є рецензований збірник, що містить 35 „літературних сильветок" Михайла Мольнара. Переважна більшість з них – це передруки з української преси Пряшівщини та українських радянських видань. Кілька статей взято з рукописного архіву автора.
До найцікавіших належать нариси про чеських друзів України: етнографа й публіциста Франтішка Ржегоржа, політика та громадського діяча Франтішка Главачка, музикантів Вацлава Єдлічку та Людовіка Кубу, культуролога й політика Зденька Неєдлого, славістів Адольфа Черного та Матія Мурка, словацьких відродженців Яна Коллара, Павла Йозефа Шафарика та Людовіта Штура, перекладачів та публіцистів Франтішка Вотруби та Ярослава Кабічка.

З нової української літератури в збірнику опубліковано вступну статтю М.Мольнара до пряшівського видання „Оповідань" Володимира Винниченка. Ця книга з'явилася в Пряшеві на хвилях „Празької весни" 1968 року і була першим кроком до реабілітації в Україні цього видатного українського письменника, який майже ціле життя провів в еміграції. В розвідці автор цитує позитивні оцінки В.Винниченка авторів, що в Україні були заборонені, а дозволив собі не погодитися з украй негативною оцінкою В.Винниченка „великим" Леніном, висловленою в приватному листі.
Дві статті збірника розповідають про життя і доробок майстра українського кіно Олександра Довженка, творчість якого в Україні теж довго замовчувалася. В них автор розповів про кількамісячне перебування О.Довженка в Празі 1927 року і відгуки цього перебування в чеській пресі. М.Мольнар подбав про переклад основних праць О.Довженка чеською та словацькою мовами. „Навіть славнозвісна Довженкова „Україна в огні", – заявляють автори передмови, – завдяки М. Мольнарові вперше побачила світ без купюр та перекручень на 30 років раніше, ніж мовою оригіналу".

В статті „Павло Тичина і початок чехословацько-українських післяжовтневих літературних взаємин" М.Мольнар розглянув збірку Павла Тичини „Вітер з України" в перекладі Яна Їржі (Й.Пешиці) на чеську мову (Vitr z Ukrajiny. Praha 1927), що містить 14 віршів з однойменної збірки, виданої в Харкові. Ось як характеризує М.Мольнар цю невеличку збірочку: „В історії чехословацько-українських літературних взаємин вона має надзвичайно велике значення: адже йшлося про те, що це було не лише перше (і до 1953 р. єдине) окреме чеське видання творів видатного українського радянського поета, а й перше та єдине (аж до 1946 р.) окреме чеське видання зразків української радянської поезії взагалі. До того додамо, що збірочка була також першим та протягом багатьох років єдиним окремим виданням перекладів творів Тичини за кордоном". Він довів, що ця збірка була результатом подорожі трьохчленної групи українських радянських письменників у Прагу 1925 року (Павло Тичина, Олесь Досвітній та Валеріян Поліщук; двоє останніх були в 30-х роках репресовані й загинули в таборах ҐУЛАҐу). Ця трійця влаштувала в Празі три літературні вечори, широко коментовані в пресі, зокрема в журналі „Nové Rusko". Літературний критик Йозеф Гора назвав П.Тичину „найбільшим поетом сучасної України, а може, й Росії". Після такої прихильної критики вірші П. Тичини з'явилися в чеській пресі, а в 1927 році вийшли окремою збіркою.
М. Мольнар відкрив для Закарпаття забутий німий фільм про Федора Корятовича, знятий чеським режисером Карлом Юстом 1922 року за фінансової підтримки Підкарпатського банку в Ужгороді (700000 крон). Автор цитує оцінки фільму чеською пресою (в перекладі на українську мову). Стаття закінчується закликом розшукати цю стрічку і показати її сучасним глядачам як цінний документ доби.

Книжка „Від Влтави до Дніпра" закінчується надзвичайно цінним документом „Братское послание украинцев сербському обществу „Зоря" з 1868 року загадкового автора Тараса Волі, рукопис якого виявив М.Мольнар в одному з архівів.

Прочитавши збірник вибраних праць М.Мольнара, доходиш висновку, що його наукові та науково-популярні праці не втратили актуальності й після 30-50 років від їх появи. Вони випередили свою добу і є трампліном, від якого мала б відштовхнутися сучасна україністика, не скута жодними цензурними обмеженнями.

Микола МУШИНКА.
м.Пряшів (Словаччина)

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати