Родина Певних. Повернення і небуття

Скопіювавши кілька фотографій після повернення додому, я зацікавилась: тож ким була ця загадкова постать і що про неї відомо в Україні? Енциклопедія театрознавства подає скупі відомості: "...українська актриса, яка спільно зі своїм чоловіком Миколою Певним стояла біля витоків першого професійного українського театру в Ужгороді, заснованого товариством "Просвіта" у 1921 році, а з 1928 року була співтворцем Волинського українського театру в Луцьку під керівництвом і режисурою Миколи Певного. Обоє репресовані радянською владою у 1941 році, цього ж року Миколу розстріляли у Києві". А що трапилось з Ніною, нічого невідомо.

Звичайно ж, факти, наведені у фундаментальних працях Ю.Шерегія "Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 р.", Г.Ігнатовича "Від гасниці до рампи", Б.Певного "Майстри нашого мистецтва", А.Михайловського "Наші Гамлети й Дон Кіхоти", а також ряд досліджень, зроблених такими науковцями, як В.Андрійцьо, М.Миц, І.Стряпко, Н.Калуцька, І.Нестерук та ін., припіднімають завісу таємничості й побіжно висвітлюють видатну роль цих двох постатей на ниві створення у ХХ ст. у бездержавній Україні перших українських професійних театрів.
Народилася Ніна у 1897 році в с. Северинівка, що на Вінниччині, у багатодітній родині Миколи Машкевича. Отримала блискучу освіту, закінчивши Бестужевські курси в Одесі, володіла кількома мовами і чудовим голосом. У 1919 році разом з Українською республіканською капелою під керівництвом О. Кошиця поїхала в гастрольне турне по Європі. Однак 1920 року капела розпалася і частина акторів, а з ними і Ніна Машкевич, оформившись у музично-драматичне товариство "Кобзар", залишилася в Ужгороді, ставши згодом основною складовою частиною новоствореного театру. Як зауважує Ю. Шерегій, "Дата 15 січня 1921 року буде записана великими літерами в історії Західної України", бо саме в цей день Руський театр товариства "Просвіта" в Ужгороді виставою "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" з Ніною Машкевич в ролі Марусі започаткував перший професійний театр на Закарпатті. На запрошення товариства театр очолив Микола Садовський. Щоб підсилити склад трупи професійними акторами, він сприяв прибуттю в Ужгород таких акторів, як М.Певний, П.Чухрай,О.Левицький, які, як вояки Української Народної Республіки, були інтернованими на Волині.

В Ужгороді Микола Певний з головою поринув у творчу працю, а знайомство з Ніною Машкевич завершилося шлюбом 1923 року. Тогочасна преса у своїх рецензіях завжди виділяла досконалу гру Миколи і Ніни Певних, які переважно виступали у головних ролях, підкреслювала їхній непересічний талант, красу голосу Ніни, героїко-ліричний сценічний образ Миколи. Особливого розквіту театр зазнав під керівництвом Олександра Загарова в сезон з 1923 по 1925 рр., а з 1925 по 1927 рр. – Миколи Певного як режисера драм. Однак через матеріальну скруту театр закрили, а подружжя Певних виїхало до Варшави, де Миколі запропонували працю в часописі "Українська нива", редактором якого був його брат Петро. Згодом редакція часопису, а з ними і родини Певних переїздять до Луцька. І ось тут до 10-ї річниці "Просвіти" в приміщенні "Рідної хати" 18 листопада 1928 року за п'єсою Л.Старицької-Черняхівської "Гетьман Дорошенко" відбулася вистава, яка стала початком першого професійного Волинського українського театру під керівництвом Миколи Певного. За майже одинадцять років театр здійснив справжній подвиг. По-перше, Миколі Певному вдалося сформувати цікавий репертуар, який складався як з української, так і світової класики, підібрати високопрофесійний колектив акторів, художників, музикантів, які, усвідомлюючи свою місію, жертовно служили рідному народові в царині творення української ідентичності.
По-друге, попри політичні конфлікти з тогочасною польською владою, матеріальну скруту, засобами мистецтва театрові вдалося донести національні ідеали до якнайширших верств української людності краю. Цьому сприяли численні гастролі по Волині, творчі вечори, організовувані театром на честь відзначення Шевченківських днів, роковин Лесі Українки тощо. Збирач українського фольклору Михайло Телішевський в одній із рецензій зазначив: "Можна вже сказати з впевненістю, що Микола Певний зробив велетенську працю у галузі української театральної штуки, тобто заснував перший правдивий Український театр на Волині".

Але настав вересень 1939 року... І "буржуазний занепадницький, шкідливий для народу театр" закрили. Брат Петро просив Миколу: "Тікаймо на Захід". На що він відповів: "Я артист, мене чіпати не будуть". Мабуть, він ще тоді не знав, що їхнього старшого брата Олександра Певного, красеня, з чудовим голосом, який працював спочатку в Полтавському оперному театрі, а згодом грав у театрі М.Садовського в Києві в парі з самою М.Заньковецькою, 22 жовтня 1937 року як "ворога народу" розстріляли у Києві, а його дружину Ганну Певну (Персіянову), також актрису, в тому ж році вивезли в Башкиртостан, де вона 1941 року померла в Бірську. Мабуть, не знав і про найменшого брата Юрія Певного, якого 21 грудня 1937 року розстріляли в Полтаві за статтею 54-10 КК УРСР. Мабуть, не знав, що і над ним, Миколою, вже нависла смертельна небезпека і зовсім скоро його заарештують і розстріляють у 1941 році у Києві. І до сьогодні ніхто не знайде могил цих невинно убієнних трьох братів. Коли його заарештували, дружина Петра Певного Зіна Миць, напівроздягнена, побігла через усе місто до Ніни, щоб сповістити їй страшну звістку. Тоді вона дуже застудилася і за кілька місяців померла. Петро на той час уже був у Варшаві, його неповнолітнього сина Богдана після смерті мами Зіни забрали бабуся і дідусь Миці. Згодом за сприяння майбутнього патріарха Мстислава вдалося переправити Богдана до батька у Варшаву, звідки вони поїхали до Сполучених Штатів Америки.

Не залишили в спокої й Ніну — її забрав "воронок", давши перед тим годину на збори. Із собою вона взяла документи, кілька сценічних костюмів, викрійки, які мала ще з Бестужівських курсів, і два альбоми з фотографіями. Ось і все, що залишилося від попереднього щасливого життя. Куди її повезли і що з нею далі сталося, навіть рідні не знали.

А повезли її, як і багатьох свідомих українців, у рабство, практично в небуття. Сорок вагонів були вщерть заповнені небезпечними "ворогами народу" — жінками, дітьми, літніми людьми... Везли в товарняку, довго, в антисанітарних умовах, обминаючи Москву, через Тулу, по кілька днів зупиняючись на станціях... Минули місяці, аж поки привезли в Омськ. За тиждень розподілили по районах на поселення. Ніна потрапила в Колосовський район. Працювати доводилось в полі, спеціальний одяг не видавали, от і полола бур'яни славетна українська актриса в сценічних костюмах.

Через рік усіх українців, репресованих із Західної України, зібрали біля прохідної омської пристані. Вони довго чекали на пароплав, на якому згодом усіх розмістили в трюмі й повезли у невідомість. Спека понад 35 градусів, дошкуляли комарі. 2 червня 1942 року. Пристань Перегрьобноє.

Вивантажили на берег біля рибдільниці. Поселили в четверту частину барака, в якому славетна українська актриса Ніна Певна й прожила довгих 40 років аж до самої смерті. Прожила в самотності, повному забутті, злиднях, холоді, тяжкій праці, опановуючи "дуже важливі" професії з обробки риби, плетення сітей тощо. І навіть тоді, коли вже можна було повернутися додому, вона цього зробити не змогла – не було за що (пенсію отримувала аж 34 рублі 50 копійок!), та й не було до кого – вже в Сибіру дізналася, що її сестру, теж актрису, вагітною повісили під час війни. Про долю своїх братів нічого не знала, родину Миколи за чотири роки практично винищили всю. Лишився хіба брат Петро Певний з сином Богданом, але й то у США.

В архіві Ніни зберігся листок з зошита, на якому вона занотувала кілька своїх думок, серед яких вражає запис, в якому вона звертається до своєї Долі: "Не приголубила, а тяжко покарала-осиротила. Вигнала з рідної хати. Літа проходять марно ні собі, ні людям...".

Радянська влада добре попрацювала, щоб навіть згадка про родину Певних і їх подвижницьку працю на ниві української культури не були відомі.

Тому насправді безцінним виявився архів, віднайдений у Сибіру. Зараз, старанням начальника управління культури м. Сургута Ганни Литвин усі ці матеріали повернуті в Україну. Світлини, які збереглися в цих фотоальбомах творять візуальний образ маловідомої і малодослідженої, але такої славетної сторінки нашої історії й культури.

Саме тому 15 cічня 2011 р. о 17.00 в приміщенні Ужгородського театру ляльок "Бавка" до 90-річчя створення першого українського професійного театру в Ужгороді відбудеться акція під промовистою назвою: "Родина Певних. Повернення з небуття." У програмі: фотовиставка "Історія одного альбому. Велич і трагедія родини Певних" — автор Зеновія Шульга, вистава Лесі Бонковської "Загублена в снігах Сибіру. Повернення", за участю акторів Львівського державного музично-драматичного театру ім. М. Заньковецької заслуженої артистки України Лесі Бонковської, народного артиста України Степана Глови і учениці Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С.Крушельницької Андріани Саєнко. Творча зустріч з інтелігенцією міста, театрознавцями, акторами. Наступного дня 16 січня Цей проект покликаний встановити історичну справедливість і повернути Україні славні імена родини Певних, які своїм талантом, жертовною працею власним життям і особистою долею творили її суть і славу.

Оскільки зараз готується до друку альбом з віднайдених світлин, запрошуємо до співпраці широкий загал з проханням: якщо у когось є хоч якісь фотографії того часу, чи інформація про Руський театр товариства "Просвіта" в Ужгороді чи Волинський український театр в Луцьку і його акторів, родину Певних, долю акторів цих театрів, просимо надсилати матеріали на email: zena2201@mail.ru з поміткою "Певні". Заздалегіть дякуємо, бо маємо обов'язок перед цими величними постатями нашої культури пам'ятати слова самого Миколи Певного: "Колись український історик з цілою об'єктивністю змалює чини нашого театру, причому, напевно, підкреслить зі здивуванням шляхетну посвяту людей, які вміли заховати в злиденних умовах свойого буття й несприятливій атмосфері оточення лицарськість Дон-Кіхотів і незламну віру Гамлетів".

Зеновія ШУЛЬГА, доцент Львівської національної академії мистецтв 

Теги: Певних, альбом, театр, Просвіта

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати