Степан Туряниця: «Минуле згадую з гордістю, але без ностальгії»

У ці дні на адресу Степана Туряниці надходить багато вітань як поштою, так і по телефону Найближчі друзі заходять додому. А таких за своє життя він надбав чимало. Бо у свої 75 не загубився в нашому нестабільному сьогоденні, а продовжує бути активним учасником суспільного життя.

Степан Туряниця: «Минуле згадую з гордістю, але без ностальгії»

Той, хто з ним працював і працює, і  відзначає його відвертість і прямоту, виваженість. Хоча в розмові з ним і відчувається певна ностальгія за минулим, але, на відміну від багатьох, він не піддає все критиці, не нарікає на сьогодення, а  реально ставиться до сучасних суспільно-політичних реалій.

Біографія Степана Михайловича є типовою для більшості людей старшого, радянського покоління. Простий хлопчина з багатодітної родини із села Кальник, що на Мукачівщині, закінчивши школу, вступає до Ужгородського університету на філологічний факультет. За його плечима — комсомольська, радянська і партійна, потім дипломатична робота. Захистив кандидатську дисертацію. А вийшовши на пенсію, продовжує працювати в Закарпатському державному університеті на факультеті міжнародних відносин.

— Я пройшов сходинки від інструктора Ужгородського міськкому комсомолу до секретаря обкому партії, — згадує Степан Михайлович. — І за цим періодом життя ніскільки не шкодую. Більше того, пишаюся тим, що впродовж усього цього часу був причетним до багатьох величних справ розбудови обласного центру та інших регіонів області, що своєю роботою на різних керівних посадах у партійних і радянських органах сприяв поліпшенню життя закарпатців.

Ви сьогодні як викладач багато спілкуєтесь з молоддю. Яка різниця між нинішніми юнаками й дівчатами і молоддю вашого покоління?

— Моя молодість припала на період активної розбудови міста Ужгорода. І тодішня молодь багато в чому визначала темпи його розвитку. Мені випало у 1958—1964 роках очолювати Ужгородський міськком комсомолу, який відповідав за певні ділянки життя обласного центру. На цей період припадає формування багатьох його промислових підприємств, де всюди були потрібні молоді руки. Саме тоді під опікою комсомолу зводився кінотеатр "Комсомолець", в якому тепер розміщено центр дозвілля "Ювентус". Комсомольці будували готель "Ужгород", заклали Боздоський парк. Стадіон "Авангард" — це теж була комсомольська будова.  Що це таке, нинішній молоді часто важко зрозуміти. А тоді багато їх прагнули поїхати і на всесоюзні комсомольські будови.

Сьогоднішня молодь більш освічена, але менше соціально активна. Закінчуючи університет, випускники не знають, куди спрямувати свої знання. Яка молодіжна організація займається працевлаштуванням молоді? Тоді ця проблема була стрижневою для  міського комсомолу – ми знаходили застосування молодечій енергії. А це вселяло впевненість у своїй подальшій долі, чого бракує нинішнім молодим людям.

Без молоді не розвивалося і духовне, культурне життя міста. Становлення ансамблю "Юність Закарпаття" проходило також під опікою комсомолу.

— Я і нині не уявляю своє життя без спілкування з молоддю. Вона змушує мене підтримувати фаховий і науковий рівень, слідкувати за суспільними процесами і аналізувати їх. І таке задоволення мені дарує викладання в Закарпатському державному університеті.

Впродовж десяти років ви керували Свалявським районом. Чим цей період запам'ятався вам?

— Спочатку я був призначений на посаду голови райвиконкому, про що дізнався, навчаючись у вищій партійній школі в Москві. Тоді мені було 38  років. Через два роки обрали першим секретарем райкому партії цього ж району,  який очолював впродовж восьми років.
Тоді вдалося реалізувати багато чого — розбудовувалися населені пункти, відбувалася їх газифікація, зводилися  важливі соціально-культурні об'єкти. Пам'ятаю, якраз через район прокладали газопровід "Братерство", автомагістраль "Чоп—Київ". Ми це використали. Зокрема, жителі села Ганьковиця вперше одержали автомобільний доступ до районного центру.

А скільки ентузіазму, пригадую, було проявлено при спорудженні Будинку дитини у Сваляві! Його побудували за 8 місяців на кошти, зароблені на всесоюзному суботнику.

— До всього цього як керівник району був причетний безпосередньо, організовуючи та координуючи діяльність трудових колективів,  постачання будівельних матеріалів та відповідного обладнання, контролюючи хід робіт на цих об'єктах. В моєму службовому автомобілі завжди були гумові чоботи для відвідання таких об'єктів.

Знаю, ваші зусилля і активність були належним чином оцінені з боку держави та громадськості...

— Безперечно. Мене нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", рядом медалей, численними грамотами центральних відомств та обласної ради.

Ви були і депутатом місцевих рад.

— Так, у мене більш ніж 20-річний стаж депутата Ужгородської міської, Свалявської районної та обласної рад, в яких керував роботою різних постійних комісій.

Певний час ви очолювали представництво Міністерства закордонних справ України, тобто були дипломатом.

— Мені випала честь у 1993 році створювати, а потім 7 років поспіль очолювати Представництво МЗС України в Ужгороді, за що маю  дипломатичний ранг радника І класу. Це був період становлення нашої держави, налагодження міждержавних відносин. Саме на цей час припало створення міжрегіональної асоціації "Карпатський єврорегіон", закладалася база транскордонного співробітництва між Закарпаттям і регіонами сусідніх держав. Створювалися спільні підприємства. В налагодженні цих зв'язків я брав безпосередню участь. І набутий тоді досвід та багатющий історичний матеріал і донині мені допомагають у науковій та викладацькій роботі. Адже доводилося часто спілкуватися не тільки з керівниками регіонального рівня та міністерств, а й вищими керівниками нашої та сусідніх країн.

Як ви оцінюєте свій шлях і досвід з погляду сьогодення?

— Знаєте, я пишаюся, що пройшов через горнило трудової і політичної діяльності. Ні, не все було там  гладко і легко. Припускалися й багато помилок, особливо у ставленні до релігії.
Але той багатющий  життєвий досвід, а також досвід організаційної роботи молодіжних та партійних осередків, роботи тодішніх рад є надзвичайно цінним і для нинішніх керівників державних органів, партійних і громадських організацій. Насамперед це стосується  роботи з кадрами, виховної роботи з молоддю. Усе добре варто взяти на озброєння, застосувати з використанням сучасних інформаційних форм. Інколи здається таке враження, ніби нинішні керівники про цей досвід зовсім не чули, не знають і не вчаться.

Наприклад, у наш час, щоб стати головою райвиконкому, людина мала пройти певний життєвий шлях, зарекомендувати себе як господарник і добрий адміністратор, фахівець, набути досвіду роботи з людьми. Тобто пройти певну школу, а не лише мати партійний квиток, як це здебільшого відбувається зараз. То була система кадрової роботи. І таку школу пройшов не лише я, а десятки та сотні моїх колег, які після комсомолу ставали директорами підприємств, керівниками міст і районів нашої та інших областей. Назву лише кілька – Дмитро Плоскіна, Іван Машков, Валентин Васильєв. Але ми вчилися у старших, більш досвідчених колег, таких, як Василь Решетар,  Микола Руснак, Георгій Коструб, не кажучи вже про Юрія Ільницького, з яким мало хто міг зрівнятися тоді у знанні області та проблем людей. Адже його кредо було – порадитися з людьми при вирішенні складних питань. І за ту школу я їм щиро вдячний.

Ми старалися наслідувати старших колег. Наприклад, у наш час пріоритетні  напрями розвитку району визначали на основі аналізу звернень громадян до влади. Адже ніхто краще не знає про місцеві проблеми, ніж самі мешканці того чи іншого села або міста. Імпонує, що такі спроби робить і нинішня обласна рада, зв'язки з якою не пориваю досі. І останні вибори показали, що виборці надають перевагу тим політичним силам і кандидатам, які підтверджують довіру конкретними справами,  вирішуючи проблеми територіальних громад, а не  голослівними обіцянками.

Що допомагає вам підтримувати життєвий імпульс?

— Насамперед, злагода в родині. Дружина Магдалина, з якою йду спільною подружньою стежкою ось уже 52 роки. А ще додають наснаги дочка Оксана та син Олександр, четверо онуків та 2 правнуки. Це мій надійний тил. Є для кого жити і працювати. Хочу їх бачити щасливими та успішними.

Щастя, здоров'я та успіхів бажаємо вам, Степане Михайловичу, і ми в цей ювілейний день.

Іван ДІУС
 

13 грудня 2010р.

Теги: Туряниця, ювілей, науковець

Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
/ 1Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах
Півжиття в небі
Чистокровні карпатські буйволи в Олешнику – родзинка Виноградівщини й джерело продуктів для гурманів
/ 1Польські мандрівники, що завітали на Закарпаття в рамках туру Карпатами, збентежені ставленням людей до природи
Магнат-мультимільйонер і знаменитий шахрай Нью-Йорка – вихідець із Тячева
Тячівський "кіборг" колядував на вежі Донецького аеропорту
» Всі записи