«Українська книга – це магія!» – так вважає президент всеукраїнського рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик

Мені особисто  "Медвін" подарував знайомство з дуже відомою в Україні людиною, котра багато читає і знає все про книгу, бо добре обізнана з реальним станом речей на українському книжковому ринку. Це – президент всеукраїнського рейтингу "Книжка року" Костянтин Родик.
– Рейтинг – це фіксація тієї літератури, яка є на книжковому ринку, – розповідає Костянтин Родик. – У цей список потрапляють книги, які продаються в крамницях. Тобто є доступними для читачів. Це практично весь репертуар книг, виданих за рік в Україні. Тому ми не потребуємо згоди видавців на те, щоб книга брала участь у цьому рейтингу. Весь асортимент (!) книжок поділений на сім номінацій, які відповідають сегментам книжкового ринку. Нариклад, дитяча, історична, літературна белетристика, краєзнавчі видання і т.д. До речі, тут фігурують книги, видані в усіх регіонах нашої держави. В тому числі є продукція всіх закарпатських видавництв. Останні є постійними учасниками рейтингу. А результати оголосимо цьогоріч 24 грудня.

Пане Костянтине, за яким принципом формується експертна рада?

– До цього питання ми підійшли дуже скрупульозно. Відтак, експертна рада в кожній номінації формується тільки з професіоналів. До прикладу, "красне письменство" оцінюють професійні критики. Тобто редактори солідних літературних журналів. Натомість номінацію "класична хрестоматія" розглядають літературознавці, філософську – філософи тощо. І це є ті люди, для яких книги стали змістом усього їхнього життя! Проблема тільки в тому, щоб вони зуміли об’єктивно порівняти й оцінити важливість кожної книги і визначити, наскільки вона відповідає кожному параметру нашого рейтингу. А вимоги – жорсткі: "книжка як культурологічна подія року", її подієвість, новизна тексту, креативність ідеї і, звісно, дизайн та поліграфічне виконання. Бо книгу сьогодні купують здебільшого очима. Якщо вона візуально справляє гарне враження, то читач починає вже гортати її.

Чи ви для себе вже визначили цікаві твори?

– Читати книги – це моя професія. Тому я – не характерний приклад. Крім того, я ще й отримую гроші за те, що напишу після цього прочитання. Власне тому мені важко відповісти на ваше запитання. Бо моя відповідь потягне за собою безліч всіляких імен. Але відзначу таке, що всі книжки цікаві.

Як українські видавництва переживають кризу?

– Так, звісно, у книжковому бізнесі теж фіксуються кризові явища. Але щороку в Україні з’являються все нові й нові видавництва, які успішно працюють і розширюють свою нішу. Ну, скажімо, видавництво "Темпора", яке розпочинало з біографічних видань. А нині вже випускає повнометражну лінійку історичної літератури. У його "портфелі" вже є і популярна література, і книга-реконструкція. А також серйозні дослідження, які написані водночас доступною мовою для широкого кола читачів.

 Якщо говорити про ринок художньої літератури, то тут лідерство тримає "Харківський клуб сімейного дозвілля". Їхня "фішка" – видавництво зарубіжної літератури. Цікаво, що половина всіх книг, які продаються в Україні, це продукція цього клубу. Він намагається друкувати видання майже одночасно з тими країнами, в яких останні вперше бачать світ. Наприклад, романи Стівена Кінга вийшли в Україні перекладами через чотири –п’ять місяців після того, як вони презентувалися в США. Завдяки цьому видавництву українці мають змогу читати нові зарубіжні книжки швидше, ніж французи чи іспанці. А раніше було як: ми перекладали книги, які були видані на Заході 10—15 років тому.

Чи не бракує нам дитячої літератури?

– Власне з літературою для маленьких читачів у нас більш-менш усе гаразд. Видавці розуміють, що це – вічна література, зрештою, і вічні гроші. Тому в цьому сегменті завжди присутня дуже серйозна конкуренція, оскільки видавництва не можуть дозволити собі друкувати книгу, яка не буде продана. Відтак і вся українська дитяча література має добру якість. До речі, ще три роки тому соціологи зафіксували таку річ: українці купують більше половини дитячих книг, написаних рідною мовою. Такого не спостерігається в жодному іншому сегменті. Хіба що подібна ситуація має місце в історичній літературі.

А чи є якісь новації в дитячій літературі, яких не було ще, скажімо, років п’ять тому?

– Нині можна відзначити таке: видавці почали орієнтуватися виключно на місцевих художників. Ілюстратори української дитячої книги завжди були професіоналами, і це — тішить. Але якийсь певний час вони почувалися незатребуваними. Бо видавцям легше було купити ліцензію на друк дитячої книги в італійців чи британців з їхніми ж малюнками. Чому? А тому, що це виходило їм дешевше, ніж заплатити гонорар своїм авторам. Натомість нині ситуація докорінно змінилася — вже за художнє оформлення художникам видавництва платять чималі гроші. Натомість наші художники — дуже талановиті, мають чудову фантазію, а відтак і малюють неперевершені, розкішні ілюстрації.

До речі, українську книгу радо купує Захід, і саме через малюнки. Це почалося ще з тих часів, як 15 років тому "Альфред Кноп" – одне з найбільших американських видавництв знайшло книгу "Абабигаламаги" "Котик і Півник" і викупило на неї права, затим перевидало з тими ж ілюстраціями нашого ж художника. Відтак "Абабагаламага" вже продала кілька таких ліцензій. Таким шляхом вже пішли й інші видавництва.

Зрозуміло, що з дитячою книгою проблем немає. Але насправді нині вона – задоволення не з дешевих...

– Мені теж доводиться слухати нарікання з цього приводу. На мою думку, дитяча література не може продаватися за копійки. Бо тоді відповідно автор та художник отримуватимуть малий гонорар. Тому, якщо ти хочеш читати гарну та цікаву книгу, відповідно за неї треба дорого платити. Ще є одна річ, яка мені болить. Наші чиновники кажуть, що мають намір зробити книгу дешевою. А я відповідаю їм на такий заклик: не робіть її дешевою! Ви платіть більшу зарплату людям, і вони куплять собі дорогу книгу.

Пане Костянтине, чи достатньо маємо вдумливої літератури, психологічної прози?

– А хіба в українців збільшилося часу для читання такої літератури? Мені дуже бракує часу на це! Але читати в нас є що. І психологічної прози теж вистачає. Звісно, можна говорити навіть про те, що наш вітчизняний ринок менший, ніж російський. Бо у північної сусідки він уп’ятеро більший, і тому вона має і більший книжковий ринок. Але навіть той асортимент книжкової продукції, який є в Україні, ми не можемо дозволити собі весь прочитати.

Але погодьтеся, що в Росії книга підтримується на державному рівні. Тобто її звільнили від усіх податків.

– Насправді, чотири роки тому наші сусіди все ж таки повернули податок на книгу. Щоправда, не 20 %, а 10 %. Тоді російський книжковий бізнес пережив справжній шок. Але нічого! Видавництва оговталися і надалі продовжують працювати.

Чому деякі вітчизняні письменники скаржаться, що їм легше видрукувати власну книгу в Росії, ніж в рідній Україні?

– Це тому, що в Росії стартові наклади дещо вищі, ніж у нас. Бо, скажімо, російська серйозна проза, тобто психологічна, стартує теж з невеликих тиражів. І ця цифра коливається в межах 4—5 тисяч примірників. Але це не стосується таких відомих авторів, як Мариніна чи Акунін – бо їхні книги стартують тиражем 150 тисяч. Але є чимало популярних російських письменників, котрі видають свої романи тиражем не більше п’яти тисяч. Натомість в Україні старт розпочинається з двох тисяч примірників. Крім того, в Росії – більше видавництв, і, звісно, у цьому секторі більше крутиться грошей. Відтак і гонорари платять солідні. Через це дехто з українських письменників воліє друкуватися в сусідів. Бо їм так легше і вигідніше в фінансовому плані. І нічого дивного в цьому немає. Інша річ, що власне російська держава створила для своєї книги сприятливі умови – перевела книговидання на рейки бізнесу. А в нас ніяк подібне не відбудеться. Але головна наша проблема — не видавництво, а реалізація книжкової продукції. Мало того, що в Україні всього 500 книгарень (наприклад, у Польщі їх 3 тисячі), у нас ще й  більшість книжкових крамниць  знаходиться в руках стратегічного конкурента – у... росіян. Бо вони зацікавлені в тому, щоб поширювати на український ринок свої твори. Адже ні для кого не секрет, що 80% книг на українському ринку – російських. Зовсім недавно це було 90 відсотків. Але, як бачимо, ситуація трохи змінюється.

Тоді як ми можемо боротися із засиллям російської книги на вітчизняному ринку?

– А дуже просто! Це навіть прописано у документах Всесвітньої організації торгівлі (ВТО). Наприклад, якщо держава-конкурент веде недобросовісну конкуренцію проти сусіда, то до агресора вживають заходи стримування. Це — підвищення митного тарифу і квоти. До речі, ті ж росіяни квотують наші труби. А ми чомусь не робимо подібне щодо їхніх книжок. Ну і, звичайно, потрібно змінювати ситуацію з мережею продажу. Цей сегмент контролювати мусить держава. Бо навіть уявити собі ситуацію, аби в Німеччині в книгарнях було більше 80 % французької книги, просто неможливо! А що маємо в Україні? У нас такі реалії, що навіть в багатьох містах можна знайти книгарню з повністю російським асортиментом книг. Так, наприклад, в одному обласному центрі є книгарня, де є тільки один відділ "Готичний куточок", в якому представлена українська книга. А все інше – російські твори. А чому власне цей відділ має таку назву "Готичний куточок"? А тому, що там навіть світла немає! Ось такі сумні справи!

Останнім часом багато говориться, що незабаром електронні читалки витіснять традиційну книгу. На вашу думку, чи існує така загроза взагалі?

– Я не думаю, що подібне загрожує нам у найближчому майбутньому. Досвід показує, що електронна книга в нас продається досить-таки слабо — за рік це може бути до 50 копій якоїсь книги. Ви розумієте самі, що йдеться про мізер! Вважаю, що електронні читалки – виклик для України навіть не завтрашнього, а післязавтрашнього дня!

Ви можете назвати нові гучні імена письменників, які своєю прозою перевернули свідомість українських читачів?

– Аби відповісти на ваше запитання, потрібно опиратися на певні соціологічні дослідження. На жаль, таких досліджень на ринку книги і ринку читання в нас взагалі немає. Було у нас одне дослідження, але воно суто локальне і проведене за кошти "Фонду відродження". Соціологічні інституції працюють в основному на вибори чи на крупні компанії, які мають великі бюджети: "Кока-кола", "Аквафреш" тощо. Натомість книжковий ринок соціологами не досліджений абсолютно. А читацький ринок взагалі ніколи не досліджувався. Тому відповісти на ваше запитання важко без інструментарію. Я можу назвати якесь ім’я чи якусь книгу, особисто те, що мені подобається, але це вже буде моя суб’єктивна думка.

У Польщі, наприклад, є такий письменник Томаш Вишневський. Його "Коханка" зробила революцію в сучасній польській літературі. Чи хтось в Україні пише подібну еротичну прозу так, як пан Вишневський?

– Вишневський – справді майстер еротичної прози. Але в Україні в цьому сегменті маємо не так уже й багато якихось пристойних професійних речей. Щоправда, я не готовий зараз відповісти на це запитання, бо не можу так відразу пригадати жодного українського письменника чи книгу. На жаль!

Ольга Сумська видала свою книгу рецептів. Чи можна її після цього вважати письменницею?

– Ну це ж не література! Бо в ній немає жодних її ознак. Хоча – повноцінна книга. Але те, що вона видала, належить до прикладних книжок. Якщо дивитися на це з точки зору авторства, яке законодавчо закріплене, її можна вважати письменницею. Але письменник – зовсім інша професія, ніж видавництво книги рецептів. Можна порівняти книгу Ольги Сумської з твором Марії Матіос "Фуршет", але це зовсім різні речі. І в пані Матіос теж є рецепти, але її книга – про спілкування. В ній присутня велика кількість біографічних речей, чимало впізнаваних особистостей. І десь на підтвердження цього всього — рецепти. А в Сумської – "голі" рецепти.

Маріанна ШУТКО. Фото автора
 

Теги: Книжка року, Родик, рейтинг

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати